Сучасний танець і документалки для The Guardian: 25 років Британської Ради в Україні

Артхаусні кінопокази по всій Україні, театральні вистави, танцювальні постановки людей з інвалідністю, гранти для створення документальних фільмів, топове радіошоу про сучасну британську музику.

Це лише початок довгого списку проектів, які було створено за підтримки Британської Ради упродовж 25 років її роботи в Україні.

УП.Культура поговорила з українськими учасниками ініціатив, реалізованих спільно з британцями, і розпитала про те, що вдалося зробити, а що ні.

Фестиваль "Нове британське кіно"

Щороку, починаючи з 2000-го, у кінотеатрах по всій Україні відбуваються покази найсвіжіших фільмів із Сполученого Королівства. Документалістику, художні та короткометражні фільми привозить компанія "Артхаус Трафік" разом із Британською Радою.

"Я, Деніел Блейк" майстра соціального кіно Кен Лоуча - одна із стрічок минулорічного фестивалю "Нове британське кіно"

У рамках фестивалю влаштовують дискусії, перформанси, воркшопи з молодими режисерами та презентують найочікуваніші прем’єри. А близько половини фільмів після фестивалю з`являються в широкому прокаті.

Денис Іванов, засновник компанії "Артхаус Трафік", розповідає, з чого все почалося, як відбирають фільми на фестиваль і якого кіно бракує в українських кінотеатрах.

Фільми обирають колегіально: Британська Рада в Києві, колеги в Лондоні та безпосередньо "Артхаус Трафік". Формують таку програму, яка б, з одного боку, відображала ключові тенденції в британському кіно, а з іншого, була цікавою для української публіки.

За розвитком британської кіноіндустрії українці стежать з великим зацікавленням, наголошує кінопродюсер:

"Британське кіно постійно розвивається – і в масовому, і в мистецькому напрямках. У 1990-х, наприклад, про фільми з Британії взагалі мало що чули. Тоді з`явились лише кілька впізнаваних режисерів і акторів. А в нульових відбувся справжній прорив. Відтоді розвиток не зупиняється".

Торік фестивальні покази проходили у шести українських містах: Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі та Маріуполі. Мапа фестивалю постійно змінюється – інколи додаються менші міста.

Засновник "Артхаус Трафік" Денис Іванов. Фото з ФБ-сторінки

"Від самого початку нашою аудиторією були молоді професіонали і студенти. А ще люди, які вивчають англійську мову, бо наші покази відбуваються переважно мовою оригіналу з українськими субтитрами", – каже Денис Іванов.

Останні зазвичай можна дивитися лише в Києві – коли в поодиноких кінотеатрах влаштовують покази.

Альтернативного контенту в цілому для України бракує, зазначає знавець кіно. Так само, як і реконструйованої класики, яка виходить в прокат дуже рідко.

У таких умовах фестиваль перетворився на подію, що формує аудиторію і пул фільмів, які згодом виходять у прокат. Зрештою, більшість із продемонстрованих під час фестивальних показів стрічок інакше б не з’явилися на українських екранах.

"The Guardian прямує в Україну"

Це конкурс документальних проектів від Британської ради, Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA і видання The Guardian.

В рамках цього проекту молоді українські режисери й режисерки отримали кошти для власних короткометражок, попрацювали з британськими менторами і змогли презентувати власні фільми на The Guardian. А на цьогорічному фестивалі Docudays UA ці роботи представляють у програмі національного конкурсу.

Програмна координаторка Docudays UA Дар’я Бассель розповідає, що фінансування кіно потужними медіа не є новинкою для Британії. Тамтешня система фінансування суттєво відрізняється від української.

Гроші дає телебачення (скажімо, ВВС) чи онлайн платформи на кшталт Netflix, Amazon, Vimeo, The Guardian. Це диктує певний формат. Державної підтримки британці не отримують.

Власне, про державне фінансування кіно донедавна взагалі не йшлося і в Україні, каже координаторка. Нині держкіно двічі на рік проводить пітчинги. І це, по суті, єдина можливість отримати гроші на фільм.

"Тому ми на Docudays UA намагаємось потрохи втілювати програми, в рамках яких молоді автори могли б отримувати як новий досвід, так і гроші на втілення своїх ідей, – пояснює Дар’я.

The Guardian працюють над тим, щоб розкрити перед своїми глядачами весь світ. На їхньому порталі є фільми про Індію, Бразилію, Штати, Польщу, а про Україну нічого немає. Вони шукали унікальну історію з України, і, звісно, самостійно їм би було дуже важко відкопати режисера з такою історією.

Разом з Британською Радою ми провели масштабну піар-кампанію, низку презентацій по всій Україні".

Єдиною вимогою щодо теми фільмів-учасників було запропонувати сюжет про сучасну Україну. Ще журі оцінювало, чи можна буде на цю тему створити фільм, цікавий міжнародній аудиторії.

"Два з трьох фільмів-переможців виявилися про декомунізацію. Це збіг. Власне, для мене це більше говорить про нас самих. Що цікавить наших молодих режисерів (а крізь них – наше суспільство) зараз найбільше? Я бачу у результатах конкурсу відповідь на це питання", – каже координаторка.

Три команди отримали фінансування, і в результаті з’явилися три короткометражні фільми, які тепер будуть представляти Україну на міжнародних фестивалях, а фільм Аліси Коваленко "Домашні ігри" буде опубліковано на веб-порталі The Guardian.

Маючи гранти, учасники змогли розширити свої концепції. Двоє з них отримали фінансування і на повнометражні фільми в Україні й за кордоном.

Ще одним проектом, метою якого було навчити документалістів залучати інвесторів і дистриб’юторів, був DocWorks: UA/UK. Це проект тривалістю 10 місяців, до якого залучили шість команд.

Головним завданням проекту було познайомити молодих режиссерів та продюсерів із визнаними у світі нонфікшну професіоналами, з якими за інших обставин вони не мали б змоги поспілкуватись.

"Таке спілкування і є найкращим навчанням, – розповідає Дар’я. – Є змога не тільки розширити коло професійних контактів, але і отримати фідбек щодо свого проекту від майстрів документального кіно.

Деякі з проектів, що брали участь у програмі, змінились під кінець проекту на 99%. Тепер автори мають готові проекти з повним пакетом (трітмент, трейлер тощо) і готові до пошуку коштів на втілення своіх ідей.

Я впевнена, що пошук коштів для всіх учасників DocWorks: UA/UK тепер точно буде успішним. Почнеться цей етап пітчінгом під час завершальної сесії на Docudays UA 2017. Переможець отримає 3000 фунтів".

The Selector

Сорок країн, п’ятнадцять років – це про світову історію радіошоу The Selector у цифрах. Вже сім років цей радіопрограма існує в Україні і щотижня представляє слухачам найкращу нову британську музику.

Крім того, організовує виступи британських музикантів. Торік, наприклад, The Selector LIVE запросив в Україну Бенджаміна Клементайна, Гебріела Брюса та Holy Esque.

Співзасновниця радіо "Аристократи" й керівниця українського The Selector Валерія Чачибая розповідає, що український подкаст – один із найбільш популярних серед подкастів The Selector на mixcloud.

Керівниця українського The Selector Валерія Чачибая. Фото Олександра Желєзнова

Він має попит в аудиторії, видається регулярно. Попри це, команда й досі шукає підхід – програма весь час змінюється.

"Я люблю усе нове, і віддаю чимало власної енергії на підтримку саме свіжих течій і рішень, – каже Валерія. – Це моє життєве кредо, я би сказала.

Моя мета і досі полягає в тому, щоб люди змінили звичку слухати "музику молодості" усе життя і мали натхнення щотижня знайти для себе щось нове. Я переконана, що молодість духу і мислення напряму залежить від того, яку музику слухає людина.

До того ж, Британія є одним із головних музичних ринків світу, і знати тенденції цієї індустрії надзвичайно важливо для загального розуміння світових культурних трендів. Ну і це класна музика, вона різна, зухвала, жива і пульсуюча".

Крім радіошоу, Британська Рада спільно з клубом Sentrum організовує серію концертів The Selector LIVE. Привозять британських виконавців зі значно нижчими за ринкові цінами на квитки.

Так за кілька останніх років в Україні послухали Patrick Wolf, The Submotion Orchestra та British Sea Power, пост-панк команду O.CHILDREN, лондонського фанк-тріо Belleruche, Young Fathers, Ghostpoet, Slaves, Everything Everything та інших.

"Ціни на квитки на ці концерти не витримують порівняння з європейськими. Це теж соціальна місія Британської Ради – показати українській публіці тих музикантів, які збирають модні майданчики у Європі, – розповідає презентерка The Selector.

Для всіх, хто інвестує в цей процес, надзвичайно важливо бачити зворотній зв'язок – публіку на концертах, відгуки у соцмережах, радість на обличчях.

Без зайвої скромності скажу, що концерти The Selector LIVE виглядають нетипово. Наприклад, Ghostpoet одразу після концерту зійшов зі сцени і дав купу автографів, зробив фото і відкрито поспілкувався із публікою.

Бенджамін Клементайн поїхав у один із барів Києва, де грав на фортепіано і тусувався.

Музиканти охоче дають інтерв'ю, спілкуються і домовляються із українськими музикантами про майбутні колаборації. Вони круто розуміють свою роль і з насолодою виконують не лише монетизовані частини програми".

Валерія Чачибая – ведуча та керівниця проекту від його появи в Україні. Тобто вже майже сім років.

За цей час радіошоу виходило на різних платформах – від Просто Радіо, "Аристократів" та кількох FM-хвиль по країні до soundcloud чи mixcloud. Нині команда знову шукає, у якому форматі у FM-діапазоні має виходити радіошоу далі.

Валерія Чачибая. Фото: Олександра Желєзнова

Taking the Stage

Це театральна програма, в рамках якої українські молоді режисери ставлять найкращі сучасні британські п’єси в українських театрах. Учасників відбирали за конкурсом – із 42 претендентів лишилось четверо переможців, які отримали змогу попрацювати з текстами, вперше перекладеними українською.

Серед переможців – Тамара Трунова, режисерка вистави "Під небом синім", прем’єру якої заплановано на 31 березня в Київському театрі оперети. Квитків уже немає.

Про те, чому режисерка обрала текст Девіда Елдріджа (а на вибір було учасники мали п’ять п’єс), вона відповідає просто: обставини і герої цікаві.

Тамара Трунова. Фото: Вікторія Котенок

"Цей текст говорить про те, про що театр в Україні досі мовчав. Життя вчителів поза школою, невдоволеність, страхи, агресія. Все те нереалізоване, що згодом сублімується і виливається на учнів, – пояснює режисерка.

Зараз мало якісних п’єс, які зачіпають табуйовані теми, працюють з міфами та стереотипами. Точніше, вони є, але часто не доступні. Хіба що завдяки таким конкурсам.

Важливо, що Британська Рада дає можливість українським режисерам працювати з якісною драматургією і організовує зустрічі режисера з театром. Особливо в умовах зруйнованих творчих комунікацій.

Але з іншого боку, британці пишуть про британців і для британців, і я дуже чекаю появи українських п’єс про українців".

Текст п'єси є дуже доступним і зрозумілим для українського глядача, каже Тамара. Тому з точки зору сенсів не потребував адаптації.

Однак п'єсу все ж довелося підредагувати. Але це було пов'язано швидше з бажанням створити музичну виставу, пояснює режисерка.

Вона трохи скоротила текст і надала кожній з його частин форму скетчу, спробувавши відчути особливу музичність його звучання.

До речі, над музикою праюцювали разом іх молодим укранським композитором Богданом Решетиловим.

Театралізовані читання п'єси "Під небом синім" у постановці Трунової. Фото: Олександр Пілюгін/British Council

Нині Трунова бере участь ще в одному проекті – World Stages. Британська Рада щороку ініціює спільну роботу театрів Британії та режисерів тих країн, де відбуваються воєнні дії чи є цензура.

Цього року обрали Україну, а Трунова виграла конкурс. Ставить п’єсу Лізі Наннері в театрі The Royal Exchange. Разом із драматургом Тамара працювала над написанням п’єси у Києві та в Манчестері.

Каже, це про сьогоднішню Україну, але не прямолінійно. Також це про причини, наслідки, усвідомлення всього, що відбувається, і пошуки власного голосу.

Режисерка додає: "Очікую, що ця вистава спровокує мисленнєвий процес і сумніви про те, що відбувається в Україні, і про те, як це бачить решта стабільного світу. Стабільність ця оманлива, а "моя хата скраю" – не тільки українська позиція".

Вистава вже майже готова – її презентуватимуть 6 квітня в Британії.

Лабораторія сучасного танцю

Лабораторія – це один із численних проектів, зреалізованих фестивалем cучасного танцю ZelyonkaFest. Цього разу – спільно з Британською радою.

Це був триденний воркшоп для танцівників та хореографів з інвалідністю і без. Його організували, щоб створити рівні можливості для всіх і створити спільноту людей, які зацікавлені працювати над сучасним танцем у так званій змішаній групі, що складається з професійних танцівників і людей з інвалідністю.

Організатор ZelyonkaFest Антон Овчінніков розповідає: "Загальна ідея в тому, щоб почати робити інклюзивні танцювальні проекти. У нас вже є експериментальні проекти з людьми, які взагалі не танцюють (Британська Рада зорганізувала нещодавно трьохгодинний воркшоп для всіх охочих), але немає поки з танцівниками на візках, наприклад".

На літо такий проект вже заплановано.

ZelyonkaFest. Фото надане організаторами фестивалю

ZelyonkaFest – це єдиний в Україні фестиваль сучасного танцювального театру. Він виник сім років тому.

"Якось ми зробили свою першу годинну танцювальну виставу і зрозуміли, що в Україні немає жодного фестивалю, де можна показати саме виставу сучасного танцю, – розповідає Антон.

Театральні фестивалі це не цікавило, як і зараз майже не цікавить. Були лише такі фестивалі, де можна було показати лише танцювальні номери.

І тоді ми зробили фестиваль у форматі вечора, де показали свою виставу і запросили кількох наших друзів-хореографів".

[L]Повноцінний фестиваль виник вже у 2011 році. Такий формат є новим для України, але звичним для Європи – у Польщі, скажімо, це називається платформою сучасного танцю.

"Це щорічний фестиваль, на який будь-хто може подати заявку. Існує комісія експертів, яка відбирає найцікавіші роботи, – пояснює організатор концепцію ZelyonkaFest.

На цю подію запрошують представників і програмних директорів фестивалів з усієї Європи і навіть світу. І це працює як ринок перформативного мистецтва, завдяки якому танцівники й хореографи отримують роботу.

Внутрішній ринок у всіх країнах не дуже великий. І компанії заробляють на міжнародних гастролях.

Ми не маємо можливості когось запросити сюди, щоб подивилися на наших артистів, бо це вимагає великих фінансових ресурсів. Якщо у нас з’являється зацікавленість у якихось колективах чи хореографах, то Британська Рада підтримує".

ZelyonkaFest. Фото надане організаторами фестивалю

Альона Вишницька, спеціально для УП.Культура

Статтю створено в рамках спецпроекту Британської Ради в Україні.