Лагідна “кропивнизація”: ребрендинг одного міста засобами культури

На межі серпня і вересня місто Кропивницький занурили у фестиваль мистецтв "Кропивницький 2017".

Афіші кислотних кольорів із засновником театру корифеїв Марком Лукичем Кропивницьким у смушковій шапці – чи не єдиний у публічному просторі напис "Кропивницький", який пов’язував би колишній Кіровоград з новою назвою, яке місто набуло внаслідок декомунізації.

На трасі – старі вказівники з "Кіровоградом", на в’їзді в місто "Вас вітає Єлисаветград" (історична назва).

Тож фестиваль "Кропивницький", ініціатором якого був народний депутат Олександр Горбунов, а розпорядником державних коштів – Міністерство культури, від початку задумувався з педагогічною метою – як лагідна "кропивнизація" містян.

Флаєр фестивалю. Всі фото надані авторкою

Похмура радянська багатоповерхівка готелю "Європа" на Великій Перспективній (колишня Карла Маркса), де нас поселили, була якнайкращою ілюстрацією до слів організаторів, що фестиваль повинен струсонути інфраструктуру міста.

Бо якщо навіть для журналістів, яких для позитивних рецензій традиційно "задобрюють" затишним місцем для ночівлі, не знайшлося комфортних готельних номерів, значить, місто справді не розраховує на туристів.

Дорога від готелю до театру імені Кропивницького лежить через середмістя. Точніше, через вулицю Дворцову, названу на честь спорудженого в 1848 році палацу "на случай приезда высочайших особ". А російські імператори в Єлисаветград наїжджали часто, адже місто було адміністративним центром так званих військових поселень.

До речі, до одного з візитів Миколи І був приурочений виступ Ференца Ліста. Літнього театру, де виступав знаменитий угорський композитор, давно немає, а на будинку, що на його місці побудували, висить меморіальна табличка. Кажуть, квитки на концерт Ліста продавав Афанасій Фет, який у той час проходив тут військову службу.

Тепер на площі Героїв Майдану поставили круту професійну сцену, і музиканти "чекаються" практично цілий день на радість дітям і парочкам.

Сцена з вистави Херсонського театру імені Миколи Куліша "Баба Пріся, або На початку і наприкінці часів". Автор п'єси і режисер – Павло Ар'є

Вулиця Дворцова – пішохідна, вона веде прямо до театру імені Кропивницького – головного майданчику фестивалю, але на кожному кроці спокушає кав’ярнями і ресторанами, терасами й ароматом кави.

А якщо піти до театру вулицею Шевченка, будеш читати меморіальні дошки на колишній чоловічій гімназії (1885-1920) – тут навчалися письменник і політичний діяч Володимир Винниченко, польські письменники Ярослав Івашкевич та Михайло Хороманський, композитор Юлій Мейтус, піонер ракетної техніки Георгій Лангемак та інші.

Урешті-решт дійдеш до бронзового Винниченка, який стоїть між корпусами університету його імені.

Головні закриті майданчики фестивалю – театр імені Кропивницького і філармонія. Театр у Кропивницькому вражає – у 2011-2013 роках його не просто реконструювали, буквально звели новий на старому фундаменті.

Кажуть, "регіонали", що були тоді при владі, "дістали" 130 мільйонів гривень з держбюджету і зробили зразковий театр: бездоганний з технічного боку, з італійським світлом, стільцями французького дизайну, з люстрами Svarovsky і декоруванням сусальним золотом.

На Літній сцені в парку Ковалівський показують документальний фільм Сергія Маслобойщикова "Дві сім'ї"

На касі театру з першого дня фестивалю оголошення: запрошень немає. І в малому залі на 100 глядачів, і у великому (понад 400) вільних місць не буває.

Оскільки фестиваль фінансується з держбюджету, він вважається соціальним, тож замість платних квитків – безкоштовні запрошення. Культурний рай якийсь! Частину квитків поширював оргкомітет, частину віддали в касу театру, от тільки безплатного завжди не вистачає на всіх охочих, а дефіцит породжує невдоволення.

Утім ввечері люди мали open-air-альтернативу – концерти на Дворцовій з 17.00 до 23.00, вуличні вистави львівського театру "Воскресіння", кіно під відкритим небом, інсталяції сучасних митців у парку Ковалівський.

– Ми починали працювати над фестивалем ще в квітні, але дуже довго тривали обговорення концепції, – каже заступник міністра культури Юрій Рибачук. – Було багато побоювань, у якому форматі це робити – більш популярному чи більш мистецькому, адже це новий фестиваль, він повинен мати своє обличчя.

Зрештою, Мінкульт покликав досвідченого режисера і арт-директора Сергія Проскурню, який у липні почав з того, що запросив на кожен із напрямків найкращих кураторів: Алісу Ложкіну – на сучасне мистецтво, Любов Морозову – на музику, Дмитра Лазуткіна – на літературу, Олега Вергеліса – на театр. Сам Проскурня зробив кінопрограму.

Біля об"єктів Віктора Сидоренка з проекту Depersonalization – атракції і фотосесії

І, дивним чином, все запрацювало, бо, по-перше, людина з репутацією зробить усе, щоб її не зіпсувати, а, по-друге, бюджет фестивалю – 7 мільйонів гривень – дав можливість заплатити гонорари і "Другій ріці", "Kozak System", "Крихітці", й іншим виконавцям, і привезти таку немалу виставу як "Три товариші" столичного Театру імені Франка, і навіть організувати семінар для студентів-театрознавців під орудою Сергія Васильєва.

– Камертон фестивалю – театральна програма, оскільки це земля корифеїв театру (саме в Кропивницькому в 1882 році виставою "Наталка-Полтавка" відкрився перший український професійний театр "Товариство українських артистів під орудою М.Л. Кропивницького"), це логічно й зрозуміло, – каже Рибачук.

– Але оскільки фестиваль мистецький, то обмежитися тільки театральною частиною було б нелогічно. І слоган фестивалю "Культура в часи випробувань і реформ" спонукав нас сформувати контент так, щоб з одного боку це були знакові речі, важливі для мистецького життя всієї України, з другого боку – дати якусь поживу для розуму.

Куратор театральної програми, критик Олег Вергеліс зібрав вишукану театральну ікебану: в афіші "Нація" івано-франківського театру імені Івана Франка сусідила з прем’єрними балетами Раду Поклітару "Жінка в ре-мінорі" і "Вгору по річці".

Епічна постановка Юрія Одинокого "Трьох товаришів" Ремарка в київському театрі імені Івана Франка – зі спектаклем "Товар" Театру переселенця.

Креативний директор фестивалю Сергій Проскурня на тлі Марка Кропивницького

Вистави за п’єсами Павла Ар’є київського театру "Золоті ворота" ("Слава героям") і Херсонського театру імені Куліша ("Баба Пріся, або На початку і наприкінці часів"), зіркова вистава Молодого театру "Загадкові варіації" зі Станіславом Бокланом і Олексієм Вертинським у головних ролях – з перфомансом "Чорний сніг" PostPlay театру та оперою "IYOV" формації "Нова опера".

Музична критикиня Любов Морозова запросила Kharkiv Guitar Quartet, які грали музику українських композиторів, написану для гітарних кв артетів.

Дует Due Sonoro виконав програму "Валентин Сильвестров та його молодші сучасники". Етнотеатр "Дивина" з Донеччини, крім власного концерту, мав спільний перформанс із театром танцю Black Оrange Dance Production та афродрамерами з гурту afriKAN. Останній було створено у рамках проекту "Я на тебе чекатиму під каїсе-дра".

Усього було шість музичних формацій, які, за словами кураторки, відображають музичні процеси сучасної України.

У парку "Ковалівський" показували кіно: художнє – "Правило бою" Олексія Шапарєва, класику – "Землю" Олександра Довженка, документальне – "Дві сім’" Сергія Маслобойщикова про родини Тобілевічів і Тарковських, "Тарас Шевченко. IDентифікація" Сергія Проскурні.

Українські поети біля пам'ятника Володимиру Винниченку

Найрозважальніше, що було на цьому фестивалі – музична сцена на площі. Хоча навряд чи назвеш розважальним концерт "Перемагай і живи", в якому брали участь артисти, котрі виступають у зоні АТО, – "Сестри Тельнюк", Жадан і Собаки, KozakSystems, Bez Обмежень.

– Для Кропивницького це надзвичайна подія, – каже пані Олена, старша наукова співробітниця Кіровоградського художнього музею. – Я кожен день іду в театр, це цікаво, яскраво, інтелектуально.

Переповнені зали, приставні стільці, багато квітів, натовпи під дощем на вуличних виставах – усі ознаки культурної публіки й потрібності фестивалю.

Тож який висновок можемо зробити з цього культурного кейсу "ребрендинг міста засобами культури"?

З одного боку, культурне середовище активно пропагує ідеї культурної дипломатії, втім, різні інституції і люди вкладають у це поняття різні сенси – від "культура як інструмент зовнішньої політики" до пропаганди сучасного мистецтва через офіційні канали.

Виступ Артема Полежаки

З другого – будь-який ідеологічний культурний захід, ініційований державою, традиційно сприймається обережно, з настороженістю і підозрою.

Але, як показав кейс "Кропивницького-2017", кадри вирішують. Тож коли Міністерство культури залучає до своїх заходів сучасних просунутих культурних менеджерів, і завдання будуть досягнуті, й імідж Мінкульту покращиться, і цікаве пошукове некомерційне мистецтво зустрінеться зі своєю аудиторією.

[L]Керівники міністерства справедливо кажуть, що правильно було б бюджет наступного фестивалю збирати не тільки з державних грошей, але й з місцевого бюджету, з приватних фондів.

– Звичайно, інфраструктура Авіньйона, Локарно, Канн – це інфраструктура фестивалю, і тому туристичний бізнес, і тому мільйони туристів. А в нас це перші, дуже наївні спроби. Поки Кропивницький не готовий до втілення таких фестивалів, те, що все це відбувається, це просто якесь чудо, – чесно, "не для преси" каже креативний директор фестивалю Сергій Проскурня.

– Поки це аванс місту, ми добряче його струсонули, і щоб надалі такий фестиваль проходив у Кропивницькому, треба попрацювати над інфраструктуро. І тоді можна його рекламувати на всю Україну.

Валентина Клименко, спеціально для УП.Культура

Фото обкладинки і титульне зображення на сторінці: театралізоване шоу-відкриття фестивалю