"Три сили". Уривок з книжки про те, як виховують в успішних спільнотах

2938
21 січня 2018

Професорка Школи права Єльського університету Емі Чуа, донька китайських іммігрантів, кидає виклик панівному підходу до виховання дітей у США, досліджуючи причини успіху представників різних етнічних і релігійних груп.

Разом зі співавтором і чоловіком Джедом Рубенфельдом, письменниця визначає три сили, завдяки яким можна втілити американську мрію всупереч багатьом обставинам.

Ґрунтовна соціологічна праця, яка послуговується даними й результатами численних досліджень.

"Українська правда. Життя" пропонує до ознайомлення уривок зі вступу книжки "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах", в якому йдеться про передумови, закладені в теорію Чуа та Рубенфельда.

Ґрунтовна соціологічна праця, яка послуговується даними й результатами численних досліджень

У цій книжці ми звертатимемося до культур і груп з Трьома силами, однак задля уникнення непорозумінь хочемо наголосити на двох важливих моментах.

По­перше, культура Трьох сил розвиває описані ознаки – відчуття вищості, затаєної образи, можливість витримати труднощі і т. ін. – не в усіх своїх представниках.

І це нормально, адже для досягнення успіху в групі достатньо бути просто кращим за середній рівень.

У 1941 році зірка бейсболу Тед Уїльямс відбивав лише чотири рази з десяти. Та позаяк для звичайного гравця Вищої бейсбольної ліги цей показник становить 2,6 разів із десяти, Уїльямс потрапив до Залу слави, і нікому досі не вдалося зрівнятися з ним за цим результатом.

Так само для шаленого підйому певної культури достатньо, щоб чотири з десяти її представників досягли успіху, якщо у середовищі загалом такого успіху досягає, скажімо, одна людина із двадцяти.

По­друге, навпаки, особистість може володіти всіма ознаками Трьох сил навіть без виховання в їхній культурі.

Легенди ходили про те, якої високої думки був про себе Стів Джобс. Задовго до того, як він став знаменитим, колишня дівчина вважала, що він страждає на нарцисичний розлад особистості.

Так само відомим був його самоконтроль і прискіплива увага до деталей. Зі слів найближчих друзів: "Стів завжди відчував затаєну образу. Десь у глибині душі Стів завжди відчував загроженість, яку йому доводилося долати і стверджувати себе.

Я думаю, саме сирітство підштовхувало його у такий спосіб, якого більшості з нас ніколи не зрозуміти".

Можливо, Джобс народився із рисами Трьох сил. Можливо, як припускає його друг, свою роль зіграло те, що він був сиротою.

У будь­якій родині, незалежно від походження, особливо сильна мати або батько чи навіть бабуся або дідусь можуть прищепити дитині відчуття винятковості, завищені очікування і дисципліну, створюючи щось на кшталт мініатюрної культури Трьох сил в окремо взятій домівці.

Люди також здатні самостійно розвинути в собі ці риси. Виховання у культурі Трьох сил не гарантує вам нічого виняткового чи недосяжного для інших, а лише підвищує ваші унікальні можливості.

* * *

Для кожної з передумов, закладених в основу теорії Трьох сил, наведено обґрунтований і порівняно несуперечливий масив емпіричних даних.

Тут ми коротко викладемо те, що докладніше пояснимо у наступних розділах.

Результати і лабораторних експериментів, і польових досліджень щодо загрозливого і сприятливого впливу стереотипів неодноразово довели, що групове відчуття вищості сприяє успіху окремої людини.

Загалом приналежність до групи, яка, на вашу думку, має надзвичайно високі здібності до чогось – навчання або спорту – наснажує вас здобувати кращі результати у цьому виді діяльності.

Ба більше, соціологи, які спеціалізуються на іммігрантських спільнотах, виявили, що певні групи перетворюють відчуття гордості за культуру й історичну спадщину на "етнічну зброю", яка безпосередньо спонукає до вищих академічних результатів.

Загроженість сприяє досягненням – засвідчено нещодавніми численними опитуваннями.

Вони показують, що особисте відчуття недостатньої досконалості або низьких досягнень пов’язано із кращими результатами.

Цей висновок підтвердили також два засадничі для двадцятого століття дослідження людей, які стали видатними.

Одне із них провів Говард Ґарднер, знаний переважно завдяки своїй теорії множинного інтелекту. Обидва дослідження показали, що відчуття загроженості, особливо якщо воно походить з дитинства, стало навдивовижу поширеним рушієм успіху.

Ґарднер цитує Вінстона Черчилля: "Удари долі, кпини і глузування в юності потрібні для пробудження тієї непохитності у досягненні своєї мети і наполегливої догадливості — без цього рідко вдасться здійснити великі вчинки".

[…]

Америка упродовж переважної частини своєї історії робила майже все, що здатна вдіяти країна, аби створити для свого білого населення наратив вищості – моральної, інтелектуальної, політичної та економічної, що цілком інший для всіх решти.

Перевага білих спричинила дискримінацію, яка зачепила усіх небілих: від індіанських племен до китайських найманих робітників і мексиканських чорноробів.

Упродовж століть визначальним наслідком політики вищості білих було пригнічення темношкірих. Афроамериканці багато разів спростовували і переборювали наратив меншовартості, який їм намагалися накинути Сполучені Штати, однак його спадок досі живе.

[…]

Офіційною мантрою в Америці була рівність – як мінімум із часів судового процесу "Браун проти управління освіти" і актів 1960­х років про громадянські права.

Американський ідеал рівності можна критикувати як нездійснений – дехто може навіть називати його лицемірним – однак за буквою він чіткий і сповнений гідності. Усі люди рівні, усі раси рівні, кожна група нічим не гірша за будь­яку іншу.

Однак темний секрет полягає в тому, що групи, які досягли в Америці надзвичайного успіху, не кажуть собі "Ми на рівні з іншими". Вони кажуть собі, що кращі.

І в цьому парадоксальному сенсі рівність не є чесною стосовно афроамериканців.

Вищість – це той наратив, у якому Америка невтомно відмовляла своєму темношкірому населенню і який вона витискала з нього не лише за старих часів рабства і "законів Джона Кроу", але так само і за нової ери рівності, коли всі мають плазувати перед ідеєю, що між різними расовими групами немає різниці.

"Ми – вищий народ", – такого переконання Америка послідовно і свідомо намагалася позбавити темношкірих відтоді, як американські поселенці купили перших привезених із Африки рабів, і до часів рішучих дій, перевірки добробуту, звинувачення білих і масових ув’язнень.

Одна річ – коли група з тривалим відчуттям вищості дає клятву вірності ідеям всезагальної рівності. І зрештою декларування цих ідей не чинить фундаментального впливу на таке мовчазне переконання групи.

Навпаки, проголошуючи, що всі люди рівні, члени групи можуть пишатися своєю щедрістю і відкритістю (це якраз і показує, наскільки насправді вони вищі).

А от вимагати вірності цьому ідеалу у групи з довгою історією наративів приниження – це абсолютно інша річ…

Титульна світлина Moguchev/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті