Ахтем Сеітаблаєв: Пересічні глядачі аналізують "Кіборгів" глибше, ніж так звані кінокритики

11316
1 лютого 2018

Фільм режисера Ахтема Сеітаблаєва "Кіборги", який розповідає історію захисту Донецького аеропорту, вже побив рекорд українського кінопрокату, зібравши більше 22 мільйонів гривень.

Попри те, що кінотеатри показують стрічку майже два місяці, квитки на сеанси досі користуються попитом.

На зустріч до "Української правди. Життя" Ахтем приїхав за кілька годин після повернення із зони АТО. Каже, що пережив незабутні відчуття, коли разом із військовими у бліндажі дивився "Кіборгів" під звуки артилерії.

В інтерв’ю режисер розповів, чому зняв у своєму фільмі міністра культури, як ставиться до звинувачень у плагіаті та думок кінокритиків, а також пояснив, за що отримав орден від президента України.

Щойно "Кіборги" вийшли у прокат, Facebook-стрічка почала наповнюватися схвальними відгуками. Негативні на їхньому фоні якось зовсім губляться.

Одна з редакторок "Української правди" вже п’ять разів подивилася цей фільм у кінотеатрі. Чи очікували ви на таку реакцію?

– Не секрет, що кожен режисер і кожна людина, яка займається творчістю, очікує на якийсь фідбек. Бажано, щоб він був позитивний. Я не є винятком. Але я не очікував такого масштабу і такої емоції.

Особливо тішить те, що думки і сподівання, які ми закладали у фільм, переважно дуже чітко прочитуються глядачами, і вони про це говорять.

Чи пам’ятаєте той день, коли відбувалася прем’єра? Що ви робили тоді, що відчували?

– Звісна річ, пам’ятаю.

У перший день прокату я шукав відгуки людей, чий погляд і слова для мене є важливими, чекав на їхні враження. Насамперед хотів почути думки Ади Миколаївни Роговцевої, наших консультантів – тих, хто брав участь у створенні сценарію, бійців та волонтерів.

Відчував надзвичайно велике хвилювання, бо вже на етапі, коли замовляли сценарій, починали зйомки, ми розуміли, наскільки велика відповідальність на нас лежить. Однак у той самий момент ми чітко усвідомлювали, навіщо це робимо.

Я чув багато розмов про те, чи не зарано ми знімаємо "Кіборгів", адже так мало часу минуло від подій, що відбулися. Та мені не потрібен час, аби зрозуміти, що Росія напала на Україну, що ми є свідками й учасниками народження нової країни...

Я сам собі відповів: ми не рано створили цей фільм. Ми зняли його для майбутнього, для того, щоб воно сталося.

Наше кіно не про війну, а про мир, який народжується всередині цієї війни. Саме тому у "Кіборгах" так багато розмов про життя, про сподівання, про мрії, про біль.

Військові кажуть: нам вдалося розповісти про речі, про які вони переважно мовчать, але розмірковують. Це тішить.

Ахтем Сеітаблаєв: "Ми не рано створили цей фільм. Ми зняли його для майбутнього, для того, щоб воно сталося"

З якими відчуттями ви дивитеся власні фільми? Озираєтеся на реакцію глядачів у залі?

– Я дуже реалістично ставлюся до своїх робіт. За два-три дні до того, як відбувається прем’єра, починаю думати, що зняв щось таке, на що глядач не піде: мовляв, воно нудне і нікому не потрібне…

Намагаюся дивитися на власну роботу так, як лікар дивиться на пацієнта. Бо якщо емоції переважають, неможливо працювати добре. Але майже ніколи у мене не виходить оцінювати відсторонено.

Чому ви зняли у "Кіборгах" міністра культури?

– Я знімав не міністра культури, я знімав актора Євгена Нищука.

– Сценарист Наталя Ворожбит в одному з інтерв’ю сказала, що це було незаплановане рішення. Як воно виникло?

– Я знаю Євгена Миколайовича або Євгена більше 20 років. Ми навчалися в один час у театральному виші. Для мене Євген запам’ятався як актор і як голос Майдану.

Коли ми наближалися до завершення зйомок, я зрозумів, що серед персонажів має бути військовий капелан. Коли ми з Євгеном розмовляли про це, він зачитав мені молитву, і я зрозумів, що саме голос Євгена й ця молитва будуть доречними у фільмі.

Спотворити обличчя його героя було моєю ідеєю. Я свідомо зробив такого обпаленого війною та життям військового капелана, яких маю честь знати чимало.

Автор книжки "Аеропорт" Сергій Лойко звинуватив вас у плагіаті деяких сцен.

Згодом з’явилася офіційна відповідь від команди "Кіборгів", у якій розтлумачено, чому плагіату не могло бути. Чи вважаєте ви вичерпаним цей конфлікт?

– По-перше, я не вважаю це конфліктом. Насамперед мені було ніяково і дуже сумно через те, що ця історія паплюжить пам’ять про загиблих.

І я не конфліктував з паном Лойком. Ми чітко відповіли фактажем: сценарій був готовий 15 липня 2015 року, а книга "Аеропорт" Лойка була надрукована 3 вересня 2015 року. У нас збережені інтерв’ю із бійцями, які розповідали історії, використані у фільмі.

Я вже мовчу про те, як неповажний пан Лойко дозволив собі в особистому листуванні з пані Наталею Ворожбит висловлюватися і писати такі листи, які чоловік, котрий себе поважає, ніколи б не написав.

Пан Лойко чомусь вирішив, що це він створив світ Донецького аеропорту, захотів привласнити історію, той фактаж, який добре відомий всім, хто був в аеропорту і слідкував за подіями, які там відбувалися.

Навіщо йому цей скандал?

– Я можу тільки припустити, бо я з ним не спілкувався і не хочу спілкуватися. Тому що є такі речі, після яких взагалі немає бажання спілкуватися і навіть подавати руку.

У редакції "Української правди" історію про морозильну камеру у ДАП, в якій зберігали тіла сепаратистів, чули від бійців АТО ще до виходу фільму та книги.

Але Лойко каже, що саме він з цієї історії зробив жарт. Що ви на це скажете?

– Я сьогодні вранці повернувся зі Сходу, був і серед бійців третього полку спецпризначенців, який очолює Олександр Сергійович Трепак. Так от вони мені знову нагадали про те, що кожного нового бійця, який прибував до аеропорту, жартуючи, підводили до цього холодильника – і за "пепсі-колою", і за льодом.

Я маю честь знати особисто, як мінімум, 10 бійців і офіцерів, які були свідками і самі жартували з приводу холодильника.

Пан Лойко за наш рахунок вирішив зробити для себе ще одну інформаційну хвилю. І те, що він неправий, він абсолютно розуміє інакше б не прибирав своє сміття (першу публікацію зі звинуваченням у плагіаті ред.) на особистій сторінці у Facebook.

Сеітаблаєв про Лойка: "Є такі речі, після яких взагалі немає бажання спілкуватися і навіть подавати руку"

Навіть якщо абстрагуватися від історії з Лойком, можна помітити деякі промахи. У фільмі йдеться про вересень 2014 року…

– З чого ви взяли, що історія розповідає про вересень?

– З інформації на офіційній Facebook-сторінці "Кіборгів" та офіційних прес-релізів.

– Мабуть, це помилка.

Та й снігу там ніби не видно…

– Чотири дні тому й у Києві не було зими, то й що? (розмова відбувалася, коли у Києві почалися сильні снігопади ред.)

Тобто холодильник у таку погоду все одно міг морозити попри відсутність світла у ДАП?

– Чому без світла? Ви знаєте, що в аеропорту було доволі багато генераторів? А я знаю. Бо добре виконую свою роботу.

Ви планували робити телеверсію фільму…

– У нас доволі багато матеріалу, ми відзняли близько 4 годин. Якщо буде потрібно, готові зробити чотирьохсерійну версію.

Ми розмовляли з цього приводу з телеканалом 1+1, який є інформаційним партнером "Кіборгів", і якщо справа йтиме так, як вона зараз іде, створимо цю телеверсію.

Наскільки, на вашу думку, постраждав фільм від того, що його скорочували з чотирьох годин до 1 години 50 хвилин?

– Я скажу так: кожен кадр фільму режисерові з кров’ю дається, коли скорочуєш. Мені особисто шкода всього.

Насамперед оцінювати має глядач: чи все йому зрозуміло, чи отримав він повноцінне враження від персонажів, від розвитку їхніх характерів, від їхніх взаємовідносин, від того, як ми розповіли історію.

Ахтем Сеітаблаєв: "Кожен кадр фільму режисерові з кров’ю дається, коли скорочуєш. Мені особисто шкода всього"

– Найвибагливішими глядачами є кінокритики. В одній з рецензій, зокрема, йдеться про те, що фільм є набором "покромсанных историй, ни одной из которых не дают развернуться – ни полноценно, выделив одного героя, ни частично, прописав каждого из интересующих режиссера героя так, чтобы зрителю было интересно наблюдать за его развитием и/или существованием в заданной реальности".

Чи погоджуєтеся ви з такою критикою?

– Ні. Цей кінокритик – лише кінокритик. І вона не є істиною в останній інстанції. Я знаю, про кого ви говорите. Я ж читаю все.

Проаналізувавши її тези і те, що вона особисто вважає важливим або неважливим, я впевнився у думці, що мені не потрібно звертати на неї увагу взагалі.

Мистецтво це суб’єктивна річ, і воно прекрасне цим. Байдуже, що критикам щось там не подобається.

Кожен має право на власну думку, але якби я завжди прислухався, то ніколи б не грав у театрі, ніколи б не знімав фільми. Це мій світ, мої мрії, моя категорія смаку.

– Інколи думки критиків допомагають акторам та режисерам ставати популярними…

– Вони завжди допомагають. І я вам скажу, що взагалі це дуже нелегка праця бути кінознавцем або кінокритиком. Але я не сприймаю критики, яка ґрунтується на таких висловах, як "топорна робота оператора", "нарізка кадрів з якихось там історій".

Ніхто не дає права так казати… Я дуже спокійно сприймаю, коли критикують мене як режисера, але не коли це стосується моєї команди.

Переважна більшість пересічних глядачів аналізують фільм, на мою думку, набагато ліпше, глибше, точніше та елегантніше, ніж ті, хто чомусь називають себе кінознавцями і кінокритиками.

Ахтем Сеітаблаєв: "Я дуже спокійно сприймаю, коли критикують мене як режисера, але
не коли це стосується моєї команди"

– Хто має право називати себе кінокритиком?

– Людина, яка в кожній роботі спершу відмічає те, що є доброго, і яка у висловах не позиціює себе як істина в останній інстанції.

Вона може тільки розмірковувати, що ймовірно було б краще, а не стверджувати безапеляційно. Бо тоді у мене виникає запитання: "Ти хто такий? Хто ти?".

– Чи існують критичні відгуки на фільм, з якими ви погоджуєтеся?

Так, звичайно.

Наприклад, я розумію, що з точки зору військових у нас будуть деякі неточності. Але я завжди підкреслюю, що ми знімаємо художній фільм, тому неточності можливі.

Нереально розповісти історію захисту Донецького аеропорту, яка тривала 242 дні, на території двохгодинного фільму.

– А з художньої точки зору все вийшло?

– Якщо говорити про художню точку зору, то вважаю, що нам вдалося витримати баланс між доволі пафосними тезами і гармонійним виконанням.

Але ви зараз вимагаєте від мене, щоб я як та унтер-офіцерська вдова сам себе висік.

– Та просто часом творчим людям хочеться переробити готовий матеріал…

– Я би, наприклад, перезняв танковий бій у "Кіборгах".

Я вже передивився фільм бозна-скільки разів, і кожного разу враження від однієї і тої самої сцени може бути різним сьогодні вона здається вдалою, завтра ні. Це природно. Тому що мені не байдуже, я щоразу хвилююся через те, як фільм буде сприйматися.

І якщо перезнімати, то це буде зовсім інше кіно.

Ахтем Сеітаблаєв: "Мені не байдуже, я щоразу хвилююся через те, як фільм буде сприйматися"

– Ви знімалися у шостому сезоні серіалу "Свати". Що думаєте про його заборону в Україні?

– Давайте будемо опиратися на букву закону.

Я багато за що поважаю Володимира Зеленського і взагалі "Квартал 95". Я знаю, що він багато робить для підтримки української армії.

У "Сватах" знімалися чудові актори. І це дійсно класний продукт.

Але коли я бачу відео, на якому Федір Добронравов каже, що радий, бо Крим повернувся до Росії, мені хочеться, щоб всі причетні до цього, разом зі мною, подивилися в очі дітям киримли, батьки яких сидять в російській в’язниці за те, що в лютому 2014 року вийшли до Верховної ради Криму з прапорами України та кримських татар, підтримуючи єдність держави...

Я хотів би вважати "Квартал 95" своїми добрими приятелями, але коли вони стали на захист Добронравова, вони самі викреслили мене зі списку тих, кого поважають. Мені боляче від того, що є такий факт.

– Чому ви вирішили самі зіграти головну роль у своєму фільмі "Хайтарма"?

– О, тут ціла симфонія почуттів.

Кожен кримськотатарський хлопчик знає, хто такий Амет-Хан Султан, і в дитинстві кожен з нас грав у Амет-Хана Султана. Я не виняток.

Мені випала честь зняти перше кіно для мого народу. Я довго мріяв про нього, довго жив цією ідеєю… У мене був на приміті актор, який міг би зіграти головну роль. Але я добре розумів: якщо фільм буде невдалим, актору доведеться все життя з цим жити, бо Амет-Хана Султан одна з визначних постатей цілого народу.  

– А ви готові були все життя з цим жити?

– Звісно, ні.

До слова, потім стався такий момент, який на мою акторську душу був, як мед. Коли ми збирали матеріал в Алупці, директор дому-музею Ахмет-Хана Султана, куди ми прийшли на екскурсію, порівнявши наші фотографії, запитав: "А ти не родич його?". Ви розумієте, чим ці слова для мене були?!.

Я вагався, чи не нахабно буде виглядати те, що я сам знімаю і сам знімаюся. А потім сказав Ленуру Іслямову, який фінансував стрічку: "Якщо ви не проти, я візьму цю відповідальність на себе і сам зіграю". Він сказав "так" – і я зіграв.

Директор дому-музею Ахмет-Хана Султана, запитав Ахтема, чи він бува не його родич

– Чи не шкодуєте ви про те, що отримували в Росії винагороду за цей фільм одразу після анексії Криму?

– Я не можу сказати, що шкодую. Ні. Якщо ви знаєте, що це за кінопремія "Ніка", і хто тоді за нею стояв – Олег Басілашвілі, Лія Ахеджакова, Ельдар Рязанов, Олександр Філіппенко...

Коли я отримав запрошення у Москву, переді мною постало велике питання, тож я вирішив порадитися з людьми, чия думка для мене є важливою. Зокрема, з Адою Роговцевою, Едуардом Митницьким, Віталієм Портниковим та Віталієм Малаховим.

І всі вони сказали приблизно те саме, що сказала Ада Роговцева: "Ці люди не бояться висловлювати свою думку там, у Москві, підтримують звідти нас і, зокрема, тебе як кримського татарина, чию Батьківщину щойно захопили... Якщо у тебе є хоча б мінімальна можливість поїхати туди і підтвердити своєю присутністю те, що ти чуєш і знаєш про їхню підтримку, їдь".

І я не пошкодував.

– Коли і чому ви вирішили, що вам потрібно знімати історичне кіно?

Я не вирішив, так воно сталося. Що стосується "Хайтарми" та "Чужої молитви", їх можна назвати моїм внутрішнім обов’язком. Я так відчував.

Про "Кіборгів" можна сказати те саме. Можливо, такий час. Можливо, мій внутрішній стан зараз такий. Знімаючи історичні події, краще розумієш себе теперішнього.

– Чи цікавилися історією раніше?

– Так, звичайно. Кожен киримли у певному сенсі – історик.

Розумієте, за Радянського союзу кримських татар навіть не існувало в переліку народів, які живуть на території СРСР. Намагалися так зробити, щоб нас не було.

Мабуть, через це кожен кримський татарин знає свою історію: потрібно було розібратися, хто ми є і чому маємо право на свою Батьківщину.

– На презентації "Кіборгів" президент вручив вам орден За заслуги III ступеня. Формулювання трохи розмите.

Ви відповіли собі на запитання, за що саме отримали нагороду?

Офіційно я отримав її ще влітку минулого року як голова ДП "Кримський дім", бо за півроку ми багато чого зуміли зробити.

Коли ми зустрілися з паном президентом у холі кінотеатру "Україна", я сказав, що почуваю себе трохи ніяково, бо це не мій день, а день Збройних сил України. А він відповів: "Стривай, ти ж знаєш, що тобі ця нагорода була вручена як голові ДП "Кримський дім".

"А по-друге, – сказав президент, – сприймай це як аванс режисеру, не байдужому до подій, що відбуваються в країні, і який засобами кіно про це розповідає. Сприймай це як аванс від держави тобі та твоїй команді".

На цьому ми і домовилися.

Олександра Гайворонська, УП

Дмитро Ларін, фото, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті