Почути голос тіла: як британський театр вчить українців близькості через танці

1962
29 квітня 2018

Танцювати може кожен.

У цьому переконані ініціатори проекту "Без обмежень" ("Unlimited"), який запустили в Україні.

Поштовхом до нього став виступ у Києві британського танцювального колективу "Candoco", що об’єднує виконавців з інвалідністю та без.

За понад чверть століття свого існування артисти цього колективу здобули всесвітнє визнання та об’їздили з виставами пів-планети.

Самі про себе кажуть, що "створюючи майстерні та видовищні постановки, колектив підважує звичне сприйняття сучасного танцю, фізичних можливостей та естетики актуального мистецтва".

Разом з Британською Радою в Україні та Асоціацією перформативних мистецтв "УвіМкнені" "Candoco" стали співорганізаторами "Без обмежень".

До Міжнародного дня танцю, який світ відзначає 29 квітня, "Українська правда. Життя" поспілкувалася із 20 учасниками унікального мистецького проекту.

Проект "Без обмежень" наразі навчає 10 людей

УНІВЕРСАЛЬНА МОВА ТАНЦЮ

Творці проекту не планують вирішувати глобальні проблеми.

Їхня ціль – долучити людей з інвалідністю до мистецтва, підштовхнути розвиток цього сектору в Україні.

Участь у проекті "Без обмежень" беруть 10 людей – (6 без інвалідності та 4 з).

Під час репетицій вони вчаться співпрацювати та створюють виставу.

 Під час репетицій вони вчаться співпрацювати та створюють виставу

Перша репетиція відбулася у лютому цього року. Акторам допомагала артистка "Candoco" Сюзанна Рекіа.

Вона пояснює: насамперед важливо створити умови, де кожен знайде свою роль і зможе додати в перформанс щось своє.

А вже потім, на решті репетицій, зосередитися на спільному результаті.

"Це комунікація через танець, – розповідає вона. – Що ми можемо зробити через спільне у танці, і що ми можемо сказати один одному через рух.

Це те, що мені дуже подобається у танці. Ти працюєш у різних країнах з людьми, які розмовляють на різних мовах, чи тільки мовою жестів, але при цьому завдяки танцю ми легко розуміємо один одного".

Тут танцюють ще й мовою жестів, але при цьому легко розуміють один одного

Сюзанна каже, що починати новий проект – це ніби пірнати у холодну воду: не знаєш, чого очікувати, і це хвилювання стимулює інтерес.

Але важливо, щоб ця ініціатива переросла у щось більше, ніж чотири творчі лабораторії-репетиції.

Важливо, щоб вона зрушила з місця глибинні процеси – як у танцювальному середовищі, так і в країні загалом.

нас було дуже багато випадків, коли ми витрачали сили на початок чогось нового, але потім це нівелювалось, результат зникав.

Тому головне, щоб ідея, процес продовжувалися і тоді, коли тут не буде "Candocо" і Британської Ради", – додає артистка.

Головне, щоб ідея проекту, процес продовжувалися

МИСТЕЦТВО НЕ МАЄ ІНВАЛІДНОСТІ

Щоб взяти участь у проекті, учасники заповнювали анкету. Із понад 100 заявок відібрали 20.

Тих, хто показав найбільше бажання у розвитку.

"Наприклад, ми взяли дівчинку, яка раніше не мала жодного стосунку до мистецтва, – говорить Анна. – Але при цьому вона багато працювала з різними міжнародними організаціями над самовдосконаленням.

Я зрозуміла, що ця людина готова долати бар’єри, докладати максимум зусиль, аби інтегруватися в суспільство, – попри всі проблеми, з якими люди з інвалідністю зіштовхуються тут, в Україні".

Ця дівчина – Вікторія Клюшина. Вона почала відчувати свої ноги, потрохи рухає, і робить це завдяки практиці, яку отримала протягом лабораторій.

Вікторія Клюшина (у рожевому) може ходити лише з милицями

У своїй анкеті Віка написала, що мистецтво не має інвалідності – лише історію, яку ти прагнеш розказати.

Для дівчини стало відкриттям, що людина з серйозними руховими обмеженнями може танцювати і виражати себе через танець.

"Враження дуже потужні, – каже вона. – Це відкриття свого тіла.

Незважаючи на те, що решту життя ти його тягнув, намагався якось змінити, тут ти розумієш, що вмієш бути вдячним своєму тілу. А воно теж може говорити, показувати свій голос ".

Інша учасниця Юлія Бойко на першу лабораторію приїхала зі Львова. Вона пересувається на інвалідному візку.

Розповідає, що можливість взяти участь у подібних заходах в її житті з’являється не часто, тому за цей шанс вхопилася обома руками:

"Думала, нам будуть давати певні завдання, які ми маємо виконувати, але на практиці виявилось більше імпровізації.

Більше часу присвятили тому, аби вчитися взаємодіяти в групі. Як ставати ближчими, як ставати дружнішими. Взаємодіяти, як живий організм".

Юлія Бойко на першу лабораторію приїхала зі Львова. Вона пересувається на інвалідному візку

За словами Юлі, їй приємно відчувати себе частиною чогось нового, брати участь у постановці на рівні з усіма, долучитися до мистецтва не лише як глядач, але й як виконавець.

Для здорових артистів участь у проекті – теж надзвичайний досвід.

"Наша ціль – знайти порозуміння із собою та тими, хто навколо, – розповідає актор з Одеси Олександр Тирба. – Тут можна вийти за межі звичного кола спілкування, зрозуміти інших людей, з іншим світовідчуттям. Як вони живуть? Які мають проблеми? І як їх вирішують?".

Він вважає, що "Без обмежень" – це не просто назва.

Тут усвідомлюєш, що меж не існує – хіба у головах. У кожного свої особливості, але вони не повинні заважати людині розвиватися, стверджуватися у житті.

ВАЖЛИВИЙ НЕ РЕЗУЛЬТАТ, А ПРОЦЕС

Проект зібрав людей з різним життєвим і мистецьким "бекграундом".

Тут є хореографи, актори, художники. Кожен приносить щось своє, унікальне. Що буде у підсумку – вони поки не уявляють.

"Зараз думаємо не про результат, а про процес, – говорить арт-директор Асоціації перформативних мистецтв "УвіМкнені" Марина Лимар, – робимо його насиченим і цікавим".

Арт-директор Асоціації перформативних мистецтв "УвіМкнені" Марина Лимар (у центрі) пояснює, що головне процес

За перші три дні тут успішно створили спільноту. Люди відчули один одного через фізичний контакт, рух, різноманітні тілесні практики.

Завдяки цьому усвідомили, що вони – абсолютно рівна команда.

Не на рівні розмов, додає Марина, а на рівні усвідомлення – що ти нічим не відрізняєшся від того, хто поруч.

"Для мене показова історія Віки, дівчинки на милицях. Відчувалося, що вона трохи побоювалася того, що тут може відбуватися, – пригадує арт-директор.

Та все ж прийшла – і зараз дає фантастичний результат. Вона перестала боятися, повірила в себе, почала довіряти людям, ловить кайф від усього.

Це насправді великий виклик. І такі речі – головне на цьому етапі. Що ми покажемо глядачам у підсумку – не так важливо".

Уряд і Міністерство культури називають питання інтеграції людей з інвалідністю в культурно-мистецьке середовище одним зі своїх пріоритетних завдань.

Про розвиток інклюзивного мистецтва і створення архітектурно доступного простору говорить і дружина президента Марина Порошенко.

Дослідження Британської Ради показує, що сектор мистецтва для людей з інвалідністю на державному рівні не фінансують.

Держбюджет щодо людей з інвалідністю зазвичай стосується соціальних пільг, пенсій, потрібних медзасобів для реабілітації та надання допомоги.

Реалізацію культурних, мистецьких потреб людей з інвалідністю законодавство переклало на громадські організації.

Коли такі бар'єри знімуть – хтозна. Але перший крок на шляху до мистецтва без обмежень – зробили.

Роксана Касумова, журналістка, спеціально для УП.Життя

Андрій Бедров, фото

powered by lun.ua

Головне на сайті