12 місць Слобожанщини, які треба побачити, щоб її зрозуміти

2674
23 травня 2018

Наш "путівник" – особистий і міфологічний. Ви дізнаєтеся, якими вулицями треба гуляти, щоб побачити "конструктивістський палац" і де в Харкові найкраще кричати: "Геть від Москви!".

Де знайти місце для зустрічі світанку, побачити джунглі в центрі міста, вийти на контакт з інопланетянами чи придбати морське чудовисько.

Далі поїдемо у степи і ліси: розкажемо, де ховається буддистська ступа і як знайти роботи Пікассо на Харківщині.

Що цікавого можна побачити на Слобожанщині, розповідають учасники й друзі культурного форуму "СлободаКульт" (він триває на Закарпатті з 15 до 29 травня): Місько Барбара, Анна Гідора, Світлана Олешко, Іванна Скиба-Якубова, Юрек Якубов, Віталій Кохан, Борис Філоненко та Влад Краснощок.

МУЗИКА АРХІТЕКТУРИ

Починати знайомство з Харковом варто з Держпрому (пл. Свободи 5/1) – переконана Іванна Скиба-Якубова, співзасновниця PR-агенції "Bagels & Letters:

 Горизонталі і вертикалі Держпрому – це чиста музика, криштальна математика.

Держпром. Фото: Євген Курилко

Слідувати за відблисками сонця в його ідеально вивіреній сітці вікон – медитація для логіків-скептиків.

Рецепт слюдяної побілки, що грала на сонці, втрачено, а вартість віднайденої фінами — надто висока для міста з бюджетом профіцитним, та загадковим

Сьогодні це  гармонія, позбавлена відмерлої ідеологеми. 90 років тому — архітектурно ідеально виконана задача: втілити у бетоні уособлення нового порядку.

Новий порядок будувався в прямому сенсі слова лопатами й відрами. Передові технології будівництва — традиційними методами.

Під час Другої світової нацисти намагалися підірвати будівлю, але змогли пошкодити лише деякі вікна-двері й шматки паркету.

Площа Свободи. Фото: Володимир Бисов

ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ШПИТАЛЬ

Весною 2015-го невідомі спробували підірвати щитову харківського військового шпиталю (вул. Культури, 5), розповідає Іванна:

– Волонтери прибігли так швидко, як може прибігти тільки мати до загроженої дитини: шпиталь став справді дитиною, нянченою по черзі. Його устаткування збирали "вручну", по нитці. Вручну мили підлогу й не тільки.

Вулиця Культури, де розташований госпіталь, в 2014-15 була термометром. Нам не треба було включати брифінги коротко стрижених спікерів АТО, щоб знати: бій був страшним.

Гул вертольотів, посвист швидких, світло в усіх вікнах шпиталю і чіткий неістеричний алярм у внутрішніх чатах: крові, грошей і рук.

У Харків треба приїхати, щоб побачити, як виглядає війна, коли ззовні навколо – мир. І щоб відчути, як можна будувати щось дуже нове – не маючи нічого, окрім рук і голів.

ДІМ, ДЕ ЖИЛИ ПИСЬМЕННИКИ Й ПОЕТИ

За перехрестям від шпиталю – будинок "Слово" (вул. Культури, 9). Сюди приводить своїх знайомих, котрі вперше у Харкові, актор і музикант Місько Барбара:

– Тут можна розповідати безліч історій. Розбагатію – куплю його і решту життя зніматиму серіал про його перших мешканців.

Будинок Слово. Фото: trempeliada

Тут Микола Куліш написав свою найкращу п‘єсу "Маклена Ґраса", а актори "Березоля" приходили до помешкання Курбаса її читати.

Тут жили найкращі наші поети та письменники.

13 травня 1933 року у квартирі №9 застрелився Микола Хвильовий. Тому далі веду знайомих на його могилу, на якій "живе дух неспокою".

Постоявши там і вигукнувши: "Геть від Москви!", підходимо до могил Марка Кропивницького, Гулака-Артемовсього та Васильківського на цьому знищеному цвинтарі, щоб у знайомих не виникало питання: "Чий Харків?".

МАЙЖЕ НЕПОМІТНЕ КЛАДОВИЩЕ

На першому міському кладовищі Харкова, Івано-Усікновенському, ховали відомих харків'ян XIX - початку XX століття. Та цвинтар знищили у 70-ті роки, натомість побудували Молодіжний парк.

Парк Молодіжний. Фото: trempeliada

Декілька могил залишили, деякі перепоховали, більшість зрівняли з землею.

У цьому ж парку відбувається частина драми, знана як  "війна пам'ятників". Час від часу прихильники "русского мира" намагаються знищити пам'ятник воїнам УПА: то підривають, то обливають фарбою. Харків'яни його відновлюють.

ВУЛИЦЯ ДАРВІНА: ПРИВАТНЕ Й ПУБЛІЧНЕ

До річки Харків йдемо вулицею Дарвіна, повз архітектурне бюро Олега Дроздова. Олег вірить у нове життя "зелених рукавів" Харкова – його річок, що вестимуть лижника чи велосипедиста далі й далі, за місто, в ліси.

Вулиця Дарвіна. Фото: trempeliada

Поруч – будинок, збудований Олексієм Бекетовим. Тут досі живе його правнучка, активістка Олена Рофе-Бекетова, співавторка змін до законопроекту про збереження архітектурної спадщини.

– Тут приватне не відмежоване від публічного. Всі ці особняки колись – приватні будинки, та тут не побачиш парканів, а двері виходять на вулицю, – говорить музикант Юрек Якубов.

Характерний харківський формат "дім-контора": на другому-третьому поверхах – життя домашнє, на першому – робота, соціальні комунікації.

В одному із двориків зустрічаємо художника Віталія Кохана і прямуємо до пагорба на перетині Білгородського спуску з вулицею Шевченка. Саме тут Віталій радить зустрічати світанок, сонце, каже, в цьому місці підіймається над Харковом відразу перед тобою.

ДЕ ЖИЛИ КУРБАСІВЦІ

Харківською набережною виходимо до промислової будівлі з аркою. За коричневими воротами (вул. Громадянська 25/5) ховається один яз найсміливіших українських осередків культури. Це театр "Арабески", котрий уже 25 років розвиває традиції театрального авангарду.

вулиця поблизу вулиці Громадянської. Фото: trempeliada

Там зустрічає його засновниця та режисерка Світлана Олешко:

– Це місце, без якого мені було б важко жити. Зараз це склади фармфабрики на розі Громадянської та Харківської набережної.

Саме тут жили курбасівці, коли Харків призначили столицею України, на яку він не надавався. Це місце і зараз не дуже театральне, але якщо вони там жили й працювали, то чому ми не можемо?

Колись Театральний провулок з‘єднував Великий театр із Малим. На набережній був ботанічний сад та вілла Жаткіна. З усього цього збереглася лише брама на Жаткінський заїзд, яка тепер береже театр Арабески.

Харківська набережна. Фото: Володимир Бисов

ХАРКІВСЬКИЙ ПЛАНЕТАРІЙ

Арт-критик Борис Філоненко веде нас у Харківський планетарій (пров. Кравцова, 15), розташований в будівлі старої синагоги (1910 р.). У довоєнному Харкові єврейських молитовних будинків було близько сорока, синагог – п’ять. (Хоральну, на Пушкінській, другу в Європі за розмірами після Будапештської, скоро не можна буде розгледіти за новобудовами.)

– Люди прагнуть відправляти послання про власну цивілізацію за межі Сонячної системи, щоб розповісти про себе мешканцям інших галактик. Експозиція планетарію розповідає не лише історію сигналів з Землі, але й відповідь інопланетян на них, – розповідає Філоненко.

Поки контакт не відбувся, у синагозі-планетарії трапляються концерти, у тому числі цілком космічні, сайкобільні.

Далі Борис відправляє нас на блошиний ринок (пров. Рогатинський, 19).

БЛОШИНИЙ РИНОК

– Харківські сучасні художники, у яких зв'язок з музеями та дослідницькими центрами не такий сильний, знаходять свіжий творчий імпульс на блошиному ринку.

Блошиний ринок. Фото: Влад Краснощок

Ноги козла, тарілка у формі лисячої голови, засушені морські тварини, роботи наївних художників та фотографії ательє початку минулого століття – артефакти, час яких іще не минув.

На "блошці" зустрічаємо представника "третьої хвилі" харківської школи фотографії Влада Краснощока. Від веде у місце, де можна прослідкувати зміну епох та руйнацію Харкова промислового.

– Парк-стадіон "Серп і Молот" (проспект Московський, 143) – поруч із моєю школою дитинства. Там ми з пацанами перед фізрою грали в квадрат.

Стадіон "Серп і молот"

На території стадіону була коробка, яку взимку заливали водою; ми катались на ковзанах.

Був відкритий ринг для боксерів і секція гри в "городки".

На початку 90-х мати відкритого рингу здерли, пізніше розібрали коробку, з секції "городків" зробили майданчик для продажу ялинок. Футбольне поле уже непридатне. Бігова доріжка заросла деревами. Тепер на її місці непролазні джунглі.

Стадіон "Серп і молот" (1922 рік) належав Харківському моторобудівельному заводу, побудованому в 1881 році, гіганту виробництва сільськогосподарського обладнання. У 90-ті підприємство скоротило оберти і згодом збанкрутіло, в 2015 р. будівлі заводу зруйнували.

ВТЕКТИ ВІД МІСТА У МІСТІ

Де знайти ще одну схованку від міста, підказує художник Віталій Кохан.

– Якщо вийти на кінцевій на Жуках, там є поле, по дорозі на харківську Швейцарію (лижний підйомник – УП). Це просто поле, там нічого немає. З одного боку – напівзакинута військова база.

Люблю там гуляти. То цілий загін зайців зустрів, то виводок кабанів – штук із двадцять. Подивились на мене й пішли собі далі. Ми могли б потоваришувати, та що з цією дружбою робити далі – незрозуміло.

А якщо зайти глибше в ліс – буддистська ступа стоїть.

СХОВАНІ МИСТЕЦЬКІ СКАРБИ

Після місць, котрі нікому не належать, рушаємо з Борисом Філоненком до Пархомівського історико-художнього музею – за 100 км від Харкова (с. Пархомівка, вул. Конторська, 2):

– Тут сільська повсякденність співіснує з колекцією світового мистецтва і авангардними досвідами Казимира Малевича.

Пархомівка. Фото: Борис Філоненко

Зберігся цукровий завод, де працював батько Малевича, дім, де жив сам Малевич, і музей, заснований учителем Афанасієм Луньовим у 1955 році. Тут  – роботи Малевича, Кандинського, Пікассо, Мілле, Дюрера, ван Дейка та де Хооха, Мане, Пісарро, Піранезі… На одній із соцреалістичних картин – вигадана зустріч Леніна з гуцулами.

Уздовж центральної дороги, біля закинутих хат, на стовпах біля порослого ряскою озера – плакати місцевого культурного фестивалю. З них дивиться Казимір, обрамлений геометричними фігурами.

МІСЦЕ, ДЕ ПРИСЛУХАЮТЬСЯ ДО ЗЕМЛІ

Мало хто знає, що частина Сумщини – теж Слобожанщина. Поблизу села Могриця уже 21 рік проходить ленд-арт симпозіум "Простір покордоння".

Могриця

Знайомить нас із місцевістю його засновниця, художниця Ганна Гідора:

– Я веду гостей на найвище місце Могрицького городища, звідки панорама заплави річки Псел сягає десятків кілометрів, а краєвид наповнює тіло духом птаха, – говорить Ганна.

Через складність рельєфу та стрімкість схилів, недосяжних для випасу худоби, тут склалася заповідна зона різнотрав'я. Наприкінці червня зелень спалахує розмаїттям, і серед шаленої гри кольорів — скатертини білого оголеного нутра землі. Дванадцятиметрові стіни крейди вражають наготою, сліплять на сонці.

На кілька гектарів розкинулось поселення слов’ян княжої доби. Тут  прикордонний простір між ланцюгом межових городищ Сіверських земель та міграційними хвилями Великого Степу. Місцеві жителі досі розповідають про схорони скарбів після половців.

ПОКУРИТИ НА "СЕМИ ВІТРАХ"

– Або можна поїхати від Харкова в інший бік, на Ізюмщину, – пропонує Іванна Скиба-Якубова. – Спинитися покурити на "Семи вітрах", волонтерсько-військовій стрілці.

Ізюм. Фото: Володимир Бисов

Тут зустрічаються на світанку, перевантажують коробки з машини в машину, під мовчазним поглядом кам’яних степових бабів на пагорбі над дорогою.

Пагорбисті ліси, крейдяні гори, розлогі поля важкої пшениці, кришталевої чистоти Сіверський Дінець. Над ним потроху виростають екоферми й екобази. Сервіс ще дивний, та пейзажі й захід сонця – феєричні.

Якщо плисти тут улітку байдаркою, захлинаєшся від запаху прибережної м’яти. Якщо пірнути вночі голяка в прозору заводь після якого-небудь довгого фестивалю, наприклад "Дороги на Схід", можна змити усе: і втому, і відчай, і навіть недовіру до того, що "світле майбутнє" справді можна збудувати вручну.

Вікторія Бронза, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті