Чи оживе "Мертвий півень"? Місько Барбара ніколи не каже ніколи

2264
22 листопада 2018

Сім років тому припинив існування легендарний гурт "Мертвий півень".

Це сталося після того, як його співзасновник Місько Барбара без офіційних пояснень вийшов на сцену фестивалів "ФортМісія" та "Захід" з новими музикантами.

Попри те, що "півні" та їхній колишній лідер наразі не спілкуються, у пресі час від часу з’являються заяви, що дають надію на возз’єднання колективу.

Наразі ж Місько Барбара продовжує працювати у харківському театрі "Арабески" та гастролювати як музикант.

У середині листопада він приїхав до Києва заради концерту з українсько-польським оркестром та привіз програму "Радіо Афродита 3.0", яку грає з харківським композитором Юрком Єфремовим.

Журналісти "Української правди. Життя" зустрілися з Міськом на коротку розмову між репетиціями й обговорили чутки про його повернення до Львова та ставлення до відродження "Мертвого півня".

Місько Барбара, співзасновник легендарного гурту "Мертвий півень"

– Ми записуємо це інтерв’ю у день вашого народження. Вам виповнюється 47 років. З якими думками прокидалися сьогодні?

– Перша думка: "Я хочу кави".

Я знав, що о десятій у мене репетиція з українсько-польським оркестром, потім концерт "Радіо Афродіта 3.0", який теж треба порепетирувати поїхати. Думки абсолютно робочі. Тобто якихось глибинних роздумів про сенс життя у 47 років у мене не було зовсім.

Можливо, ввечері трохи розслаблюся, а так перед виступами якось немає часу на самозанурення.

У виставі "Монолог про найважливіше" ви говорите фразу "...але однак до цього часу ніхто не сказав мені голосно: "Ти непотрібний. Нам не потрібний театр, бо нам вистачає того, що ми маємо, а ми маємо немало телевізійних каналів і розважальних розваг". Ви зараз відчуваєте себе затребуваним?

Я не можу цього не робити. І я щасливий, що приходять глядачі в театр і на концерти. Значить це комусь потрібно.

Ставити перед собою завдання наступного року зібрати стадіон я би не брався.

А хоча, чому ні? Та мені не здається, що це супермета, якої треба досягнути. Я вже бачив і стадіони, і маленькі клуби, бачив повнющі зали і бачив порожні зали.

Як створювався "Монолог про найважливіше"?

– Головний текст писала Мажена Садоха – драматургиня з Вроцлава. У польському театрі були проблеми, їй наболіло. Текст вийшов у польському театральному журналі. Я попросив дозволу перекласти на українську і адаптував до наших реалій.

До вистави також увійшло ще кілька пісень на вірші Юрія Андруховича та Сергія Жадана.

Коли слухала "Монолог", складалося враження, що його писали до Революції гідності, бо вже нібито мали відбутися якісь зміни.

Виявилося, що над текстом ви працювали у 2015 році. Невже у нас з культурою досі все так само погано?

– Це все-таки вистава, це не публіцистика. У культурі, звичайно, багато що змінилося.

Більшість часу я проводжу в Харкові, і можу сказати, що він змінився. Харків вибухнув масою всіляких культурних, соціальних і соціально-культурних ініціатив.

Київ змінюється теж.

Країна змінюється. З’явилася маса молодих людей, у яких очі горять, які хочуть робити і які роблять. Можливо, не завжди суперідеально, але якщо нічого не робити – нічого не буде.

Окрім того, вперше за 25 років існування театру "Арабески" українська держава підтримала проект нової вистави. Український культурний фонд виділив гроші на виставу, яка зараз називається "Ромео і Джульєтта. Класична комедія".

Там є уривки з Шекспіра у перекладі Андруховича і багато дописаних текстів, бо робоча назва спектаклю була "Як (не) треба ходити в театр".

Там серед персонажів є глядач, якому всі й все заважають, чи глядачка, яка запізнилася на виставу, чи персонаж, який називається Людина-Смартфон. У цій виставі ми хочемо зробити спробу діалогу, полілогу з глядачем.

 Місько Барбара продовжує працювати у харківському театрі "Арабески" та гастролювати як музикант

Львівські медійники зараз обговорюють чутки про те, що ви нібито повернулися до Львова і навіть шукали там роботу. Чи правда це?

– Сталося непорозуміння. Ми співпрацюємо з радіо "Галичина", я часто записую їм різні тексти.

Вони подумали, що я повернувся до Львова, і можу працювати в ефірі постійно, щоденно.

Ви приїхали до Києва з концертом "Радіо Афродита 3.0". Що означають цифри у  назві?

– Це третя версія.

"Радіо Афродита" – останній записаний з "півнями" альбом. Потім була версія 2.0, вона минулорічна, ми з харківським музикантом Юрком Єфремовим вдвох зробили кілька концертів "Радіо Афродита" у тестовому режимі.

Версія 3.0 – це концерт, який триватиме щонайменше 2 години. У ньому дуже багато нового – пісень, яких я не співав раніше, на вірші Андруховича і Жадана (не можу нікуди від них подітися); переспіваної класики української поп-музики і народних пісень у несподіваних аранжуваннях. Але також будуть речі, які, я маю надію, пам’ятають.

Ви часто послуговуєтеся піснями інших авторів. Чи пишете щось самі?

– Зараз, чесно кажучи, ні. Колись писав. Час від часу щось покалякую.

Те, що я хотів би написати, Андрухович уже написав. Те саме у випадку із Сергієм Жаданом.

Не можу не запитати про "Мертвого півня". На УНІАНі ще у 2011 році була стаття, у якій учасники гурту, крім вас, відреагували на раптову зміну складу колективу, яка фактично призвела до розпаду "МП". Чому з гуртом таке сталося?

– Я не хочу у цьому всьому копирсатися. І крапка.

Хочеться хоча б дізнатися, чим ви керувалися, виходячи на сцену з новими музикантами?

– Це все абсолютно несмачно, і я не хочу про це говорити.

Ви спілкуєтеся з музикантами "МП"?

– Майже ні. Зараз ні з ким не спілкуюся.

У приватних розмовах деякі учасники "старого" "Мертвого півня" говорять, що вже не ображаються на вас і готові знову разом грати.

– Я не маю авторського права на назву "Мертвий півень" чи на колектив та пісні. Ми все це спільно робили. Я зараз не хочу цього. Але ніколи не кажи ніколи.

Нараз я маю купу всього, що запланував і хочу реалізувати. У першу чергу це театр і "Радіо Афродита". Це займає дуже багато часу та енергії.

Олександра Гайворонська, УП

Дмитро Ларін, фото, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті