Чи оживе "Мертвий півень"? Місько Барбара ніколи не каже ніколи
![Чи оживе Мертвий півень? Місько Барбара ніколи не каже ніколи](https://imglife.pravda.com.ua/life/images/doc/8/5/41796/8566ea7-mykhailo-barbara1320.jpg?w=1920&q=90)
Сім років тому припинив існування легендарний гурт "Мертвий півень".
Це сталося після того, як його співзасновник Місько Барбара без офіційних пояснень вийшов на сцену фестивалів "ФортМісія" та "Захід" з новими музикантами.
Попри те, що "півні" та їхній колишній лідер наразі не спілкуються, у пресі час від часу з’являються заяви, що дають надію на возз’єднання колективу.
Наразі ж Місько Барбара продовжує працювати у харківському театрі "Арабески" та гастролювати як музикант.
У середині листопада він приїхав до Києва заради концерту з українсько-польським оркестром та привіз програму "Радіо Афродита 3.0", яку грає з харківським композитором Юрком Єфремовим.
Журналісти "Української правди. Життя" зустрілися з Міськом на коротку розмову між репетиціями й обговорили чутки про його повернення до Львова та ставлення до відродження "Мертвого півня".
![]() |
Місько Барбара, співзасновник легендарного гурту "Мертвий півень" |
– Ми записуємо це інтерв’ю у день вашого народження. Вам виповнюється 47 років. З якими думками прокидалися сьогодні?
– Перша думка: "Я хочу кави".
Я знав, що о десятій у мене репетиція з українсько-польським оркестром, потім концерт "Радіо Афродіта 3.0", який теж треба порепетирувати поїхати. Думки абсолютно робочі. Тобто якихось глибинних роздумів про сенс життя у 47 років у мене не було зовсім.
Можливо, ввечері трохи розслаблюся, а так перед виступами якось немає часу на самозанурення.
– У виставі "Монолог про найважливіше" ви говорите фразу "...але однак до цього часу ніхто не сказав мені голосно: "Ти непотрібний. Нам не потрібний театр, бо нам вистачає того, що ми маємо, а ми маємо немало телевізійних каналів і розважальних розваг". Ви зараз відчуваєте себе затребуваним?
– Я не можу цього не робити. І я щасливий, що приходять глядачі в театр і на концерти. Значить це комусь потрібно.
Ставити перед собою завдання наступного року зібрати стадіон я би не брався.
А хоча, чому ні? Та мені не здається, що це супермета, якої треба досягнути. Я вже бачив і стадіони, і маленькі клуби, бачив повнющі зали і бачив порожні зали.
– Як створювався "Монолог про найважливіше"?
– Головний текст писала Мажена Садоха – драматургиня з Вроцлава. У польському театрі були проблеми, їй наболіло. Текст вийшов у польському театральному журналі. Я попросив дозволу перекласти на українську і адаптував до наших реалій.
До вистави також увійшло ще кілька пісень на вірші Юрія Андруховича та Сергія Жадана.
– Коли слухала "Монолог", складалося враження, що його писали до Революції гідності, бо вже нібито мали відбутися якісь зміни.
Виявилося, що над текстом ви працювали у 2015 році. Невже у нас з культурою досі все так само погано?
– Це все-таки вистава, це не публіцистика. У культурі, звичайно, багато що змінилося.
Більшість часу я проводжу в Харкові, і можу сказати, що він змінився. Харків вибухнув масою всіляких культурних, соціальних і соціально-культурних ініціатив.
Київ змінюється теж.
Країна змінюється. З’явилася маса молодих людей, у яких очі горять, які хочуть робити і які роблять. Можливо, не завжди суперідеально, але якщо нічого не робити – нічого не буде.
Окрім того, вперше за 25 років існування театру "Арабески" українська держава підтримала проект нової вистави. Український культурний фонд виділив гроші на виставу, яка зараз називається "Ромео і Джульєтта. Класична комедія".
Там є уривки з Шекспіра у перекладі Андруховича і багато дописаних текстів, бо робоча назва спектаклю була "Як (не) треба ходити в театр".
Там серед персонажів є глядач, якому всі й все заважають, чи глядачка, яка запізнилася на виставу, чи персонаж, який називається Людина-Смартфон. У цій виставі ми хочемо зробити спробу діалогу, полілогу з глядачем.
![]() |
Місько Барбара продовжує працювати у харківському театрі "Арабески" та гастролювати як музикант |
– Львівські медійники зараз обговорюють чутки про те, що ви нібито повернулися до Львова і навіть шукали там роботу. Чи правда це?
– Сталося непорозуміння. Ми співпрацюємо з радіо "Галичина", я часто записую їм різні тексти.
Вони подумали, що я повернувся до Львова, і можу працювати в ефірі постійно, щоденно.
– Ви приїхали до Києва з концертом "Радіо Афродита 3.0". Що означають цифри у назві?
– Це третя версія.
"Радіо Афродита" – останній записаний з "півнями" альбом. Потім була версія 2.0, вона минулорічна, ми з харківським музикантом Юрком Єфремовим вдвох зробили кілька концертів "Радіо Афродита" у тестовому режимі.
Версія 3.0 – це концерт, який триватиме щонайменше 2 години. У ньому дуже багато нового – пісень, яких я не співав раніше, на вірші Андруховича і Жадана (не можу нікуди від них подітися); переспіваної класики української поп-музики і народних пісень у несподіваних аранжуваннях. Але також будуть речі, які, я маю надію, пам’ятають.
– Ви часто послуговуєтеся піснями інших авторів. Чи пишете щось самі?
– Зараз, чесно кажучи, ні. Колись писав. Час від часу щось покалякую.
Те, що я хотів би написати, Андрухович уже написав. Те саме у випадку із Сергієм Жаданом.
– Не можу не запитати про "Мертвого півня". На УНІАНі ще у 2011 році була стаття, у якій учасники гурту, крім вас, відреагували на раптову зміну складу колективу, яка фактично призвела до розпаду "МП". Чому з гуртом таке сталося?
– Я не хочу у цьому всьому копирсатися. І крапка.
– Хочеться хоча б дізнатися, чим ви керувалися, виходячи на сцену з новими музикантами?
– Це все абсолютно несмачно, і я не хочу про це говорити.
[L]– Ви спілкуєтеся з музикантами "МП"?
– Майже ні. Зараз ні з ким не спілкуюся.
– У приватних розмовах деякі учасники "старого" "Мертвого півня" говорять, що вже не ображаються на вас і готові знову разом грати.
– Я не маю авторського права на назву "Мертвий півень" чи на колектив та пісні. Ми все це спільно робили. Я зараз не хочу цього. Але ніколи не кажи ніколи.
Нараз я маю купу всього, що запланував і хочу реалізувати. У першу чергу це театр і "Радіо Афродита". Це займає дуже багато часу та енергії.
Олександра Гайворонська, УП
Дмитро Ларін, фото, УП