Похід за Анною Київською. Історик Філіпп Делорм про те, чому дочку Ярослава Мудрого неправильно називати Анною Руською

Відомий французький історик, автор 40 книг про видатних історичних постатей Філіпп Делорм називає роботу над життєписом Анни Київської одним із найсерйозніших професійних викликів.

Над книгою про дочку Ярослава Мудрого і дружину Генріха І він працював кілька років – ретельно досліджував документи у бібліотеках та історичних архівах.

Його особистий інтерес до Анни Київської збігся з інтересом французької спільноти в Україні.

Перший такий сплеск уваги припав на 2004-2008 роки, період після Помаранчевої революції.

Згодом про Україну багато говорили в контексті Хрещення Русі.

"Ми, французи, дуже мало знаємо про Україну, про вашу культуру, минувшину. Саме тому мені було цікаво досліджувати життя княжни і королеви, яка об’єднує долі наших країн", – пояснює Філіпп Делорм.

Видатний історик не користується літаками, та й узагалі рідко виїжджає з рідного Версалю. Туди ми й вирушили, щоб поговорити про його роботу і постать київської княжни в історії Франції.

Над книгою про дочку Ярослава Мудрого і дружину Генріха І історик працював кілька років

– Як усе ж таки народилася ідея написати книгу про Анну Київську?

– Про дочку Ярослава Мудрого давно збирався написати мій друг, історик  Ґонзаґ Сен-Брі (Gonzague Saint Bris). Хоча мене теж завжди цікавила ця персона.

Я написав кілька книг про королев – про Марію-Антуанетту, Елеонору Декітен.

Якось у 2010 році Ґонзаґ запросив мене у Санліс, де знаходиться Абатство святого Вінсента, засноване та побудоване на початку XI століття за ініціативою Анни Київської.

В ці дні був такий ажіотаж навколо теми України і Києва та навколо імені Анни Київської, що я відчув: час цієї історії настав, і написати її доведеться мені.

Але коли почав шукати інформацію про королеву, виявилося що достовірних відомостей дуже мало, натомість є закоренілий міф.

У ХІХ столітті, коли французький і російський двори зміцнювали свої стосунки і формували політичний альянс, їм потрібна була персона, яка би пов’язувала одну частину світу з іншою. На цю роль якнайкраще підійшла Анна Київська.

У ХІХ столітті вона стала Anna de Rus, а її образ "збагатився" такими деталями, які не знаходять підтвердження в історичних документах.

Дочка Ярослава Мудрого справді залишила загадковий слід в історії Франції – перший і єдиний раз ми так далеко пішли шукати нашу королеву. Це був справжній похід за Анною.

– Які історичні документи лягли в основу вашої роботи?

– До мене про королеву Анну була написана тільки одна книга. Це робота Роже Аллю (фр Roger Hallu) 1974 року.

Він навчався в Абатстві святого Вінсента, тож постать засновниці монастиря його дуже цікавила. Аллю наводить багато історичних джерел, але для мене очевидно, що він також багато і домислював.

Багато документів тієї епохи я знайшов у місті Бове. Також інформацію про Анну довелося шукати у дарчих грамотах того часу – вони видавалися раз чи два на рік, і в них зафіксовано не тільки кому і за які заслуги дарують майно, а й чи були присутніми на церемонії король і королева. Такі документи опосередковано розповідають про родину Анни Київської.

Збереглася одна грамота, видана 1063 року, де зафіксований підпис королеви кирилицею.

Також є листування Папи Римського, яке висвітлює період, коли Анна Київська після смерті короля Генріха І вдруге вийшла заміж за графа де Валуа. Папа був обурений вчинком Валуа, графа фактично відлучили від церкви.

Філіпп Делорм називає роботу над життєписом Анни Київської одним із найсерйозніших професійних викликів

– У своїй книзі ви рідко вживаєте слово "Русь", натомість пишете "Рутенія", чому?

– На те є кілька причин.

Перша – це зручність: французькою вимовляти слово "Русь" значно важче, ніж латинське слово "Ruthenia".

Друга причина – у XVI столітті Московія взяла слово "Русь" для найменування російської держави.

Русь XI століття і Русь XVI століття – це дві різні території. Тому використовувати більш давнє поняття "Ruthenia" – це найпростіший спосіб пояснити, про яку державу йде мова.

Із самої Русі походять три держави: Білорусь, Україна і Росія. Але в суспільній свідомості слово "Русь" завжди асоціюється з Росією.

За часів Ярослава Мудрого ще не було такого поняття як держава, тоді були сильні міста, якими керували князі, часто вони були родичами – на цьому і базувалися політичні союзи.

Ярослав без сумнівів був великим князем, але й в інших містах була сильна влада – у Смоленську, Половську, Володимирі тощо.

У тогочасній Франції ситуація була подібною. Що цікаво, сім’ї князів Ярослава і Володимира мають скандинавське коріння, так само як і французькі королі.

– Що стало для вас відкриттям під час роботи над книгою?

– Мені було цікаво розмірковувати про те, як українці боролися за свою ідентичність, формували її.

На початок ХІ століття територія Київської Русі була економічно і культурно дуже розвиненою, значно більше за територію Франції. Але спливають століття, і тут розгортаються серйозні процеси: монгольські навали, польська, литовська, австрійська інтервенції, московське правління і поглинання.

У XVII столітті Російська імперія оголошує себе правонаступницею Київської Русі й вибудовує свою історію на підвалинах, закладених по суті на українській території в Київській Русі, і в такий спосіб нав’язує ідею, що це одна й та сама держава.

Україна в той час ще не сформувалася як держава. Тому не дивно, що Московія-Росія почала відтворювати ту надуману Рутенію, яка зберігалася в їхній історичній пам’яті.

З політичних міркувань вони привласнюють те, що належить зовсім іншій території, іншій країні.

З огляду на історичну справедливість маю сказати, що й Україну не можна вважати одноосібною спадкоємицею Рутенії. Україна як держава формувалася під впливом багатьох чинників і багатьох інших держав.

І так само було б помилкою називати Анну Українською або Руською. Натомість абсолютно правильно називати її Київською (Anne de Kyiv), бо вона належала своєму часу, на який припав розквіт Київської Русі.

Історик вважає, що помилково називати Анну Українською або Руською. Фото 5respublika.com

– Чи правильно вважати, що Генріх I одружився з дочкою Ярослава Мудрого з політичних міркувань?

– Абсолютно. Рутенія в ті часи була однією з найбільших імперій. До того ж, доволі багатою.

Другий мотив – у Франції під боком була Німеччина, і у Генріха I був один чи два шлюби з німецькими принцесами.

Взяти за дружину слов’янську княжну було для нього способом вийти з-під впливу Німеччини і знайти підтримку за її межами.

Ну й показати, що французи здатні утворити альянс з такою могутньою імперією як Рутенія.

Зі свого боку в Ярослава Мудрого була справжня шлюбна стратегія: всі його три дочки вийшли заміж за європейських королів. Щоправда, долями Анастасії і Єлизавети я не цікавився так детально.

Багато хто вивчає історію крізь призму економічних процесів і шукає в економіці причини і наслідки певних подій. Для мене ж історія – це передусім люди, які прийняли виклик своєї епохи, це тінь, яку вони відкидають на полотно часу.

Коли я працював із життєписом Анни, то багато читав, шукав поетичні джерела того часу.

Є такий відомий гобелен із зображенням Гійома Завойовника, створений приблизно у тому ж році, коли відбулося весілля Генріха I та Анни Київської. Коли я роздивлявся цей гобелен, то ніби подорожував у часі, і це допомагало мені відчути дух тієї епохи.

Якби я просто писав біографію Анни, то вся інформація вмістилася б на трьох сторінках.

– Чому так мало історичних відомостей збереглося про королеву Анну?

– Взагалі-то про її чоловіка, короля Франції, відомо ще менше.

Анна відігравала роль регента свого сина. Її ім’я з’являлося на багатьох офіційних документах, і це підтверджує її високий статус. Вона була дуже важливою політичною фігурою.

Чого вартий лише той факт, що коли Генріх І одружився з Анною, вона під час коронації отримала священну корону і миропомазання нарівні з королем.

У ті часи не всі королеви удостоювалися такого визнання. Миропомазання засвідчувало те, що королева отримала владу від Бога нарівні з її чоловіком-королем і сином-королем.

Історик Філіпп Делорм: "Анна відігравала роль регента свого сина. Вона була дуже важливою політичною фігурою"

– В Україні побутує такий жарт, що Анна Київська навчила Генріха I їсти за допомогою виделки і ножа.

А також, що у той час як він замість підпису ставив хрестик, вона розписувалася своїм ім’ям. Тобто була більш освіченою за короля. 

Чи є в цих міфах частка правди?

– У ті часи хрестик і був підписом. Лише в XIII столітті з’явилася необхідність писати ім’я. Королева ставила підпис, щоб засвідчити свою присутність.

Те, що королі тоді мало або взагалі не писали – це правда.

І те, що Анна була більш освіченою, теж цілком можливо.

Справа в тому, що в XI-XII століттях рутенська культура була більш розвиненою завдяки близькості з Візантією і Грецією.

– Чи вплинула королева Анна на європейську культуру так, як ми про це думаємо?

– Її ДНК носять багато французьких королів, тож відповідь проста – звичайно, вплинула. Але ж і в ній текла скандинавська кров.

У вас у "Повісті врем’яних літ" йдеться про те, що слов’яни попросили скандинавів, аби вони прийшли і очолили їх. Але потрібно знати контекст і бути дуже обережним у висновках.

Зрозуміло лише, що в них був високий рівень культури як на ту епоху.

– Чому королева Анна оселилася не в Парижі, а в Санлісі?

– У ті часи обидва міста були приблизно однакові за площею і населенням (до 3 тисяч мешканців).

Для порівняння, у Києві тоді нараховувалося близько 30 тисяч мешканців.

Санліс був значно чистіший за Париж – це могло стати однією з причин, чому королева його обрала.

З іншого боку, Генріх походить з роду Капетів, він був онуком засновника династії. І Санліс був їхнім містом, тут знаходилися їхні замки, ферми, це був їхній центр впливу.

– Після дослідження маси історичних документів, фактів і деталей у вас мала сформуватися думка про вашу героїню. Якою людиною, на ваш погляд, була Анна Київська?

– Ми ще багато чого не знаємо і, не без того, багато домислюємо. Але мені здається, що Анна була допитливою.

Вона проїхала всю Європу. І це було чимось неймовірним як на ті складні часи.

Звичайно тоді були маршрути, комерційні шляхи, які гарантували певну безпеку, – вони пролягали через Краків, Прагу, Регенсбург, Париж. Та все одно для такої подорожі потрібно бути відчайдушною людиною.

Ну і про силу характеру королеви говорить той факт, що після смерті чоловіка вона вийшла заміж на графа Валуа, який тоді був у шлюбі.

Ілюстрації українського видання "Анни Київської" Філіппа Делорма

– Ви вивчаєте і розповідаєте історію своєї країни через призму життя історичної постаті.

Чи бувало так, що нові факти про цю особистість, її риси характеру і вчинки змінювали сприйняття подій, пов’язаних із нею?

– Я би сказав, що книги про історичних діячів впливають на сприйняття їхньої історичної ролі.

Книги про Луї XVI чи королеву Марію-Антуанетту змінили ставлення французів до них як до історичних постатей. І якщо раніше в них бачили тільки тиранів, то історичні романи показали їх з іншого боку – як звичайних людей, здатних керуватися пристрастями чи безглуздими переконаннями.

Люди схильні заглядати у своє історичне минуле і намагатися передбачити своє майбутнє. Але це неможливо.

Маркс стверджував, що суспільство розвивається у визначеному напрямку. Але історія після Маркса показала, що немає жодної визначеності. У 1980 році ніхто й подумати не міг, що Україна скоро стане незалежною, а Росія у 2000-му почне свій шлях до ортодоксальності.

Історію творять конкретні постаті. І саме тому вони потребують нашого розуміння і нашої уваги. Навіть цілі століття потому.

– Знання історії зближує народи. Про які історичні події, періоди Україна має розповідати європейським інтелектуалам, наприклад, вам? Заради чого ви би прилетіли в Київ?

– Я не пересуваюся літаками, хіба що приїхав би до вас автомобілем.

До речі, моя дружина Катрін (Catherine Cairn) планує створити скульптуру Анни Київської, і їй також цікавий Київ.

Скажу вам як випускник історичного факультету Сорбонни: історія України не відома для Франції. Навіть професійні історики тільки зараз починають вивчати історію сталінських репресій, вашу історію боротьби за незалежність, період комунізації між Першою і Другою світовими війнами.

Цікаво спостерігати, з яким ентузіазмом українці, що живуть у Франції і з якими ми спілкуємося, об’єдналися навколо історичної постаті та навіть створили Культурний центр Анни Київської.

Анастасія Рінгіс, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити: 

Проста росіянка Анна: гібридна війна триває на історичному фронті

Україна і Франція екранізують історичну драму про Анну Ярославну

"Свій циган", сусід та кум. Ким були і є роми для українців, пояснює історик