Відомий французький історик, автор 40 книг про видатних історичних постатей Філіпп Делорм називає роботу над життєписом Анни Київської одним із найсерйозніших професійних викликів.
Над книгою про дочку Ярослава Мудрого і дружину Генріха І він працював кілька років – ретельно досліджував документи у бібліотеках та історичних архівах.
Його особистий інтерес до Анни Київської збігся з інтересом французької спільноти в Україні.
Перший такий сплеск уваги припав на 2004-2008 роки, період після Помаранчевої революції.
Згодом про Україну багато говорили в контексті Хрещення Русі.
"Ми, французи, дуже мало знаємо про Україну, про вашу культуру, минувшину. Саме тому мені було цікаво досліджувати життя княжни і королеви, яка об’єднує долі наших країн", – пояснює Філіпп Делорм.
Видатний історик не користується літаками, та й узагалі рідко виїжджає з рідного Версалю. Туди ми й вирушили, щоб поговорити про його роботу і постать київської княжни в історії Франції.
 |
| Над книгою про дочку Ярослава Мудрого і дружину Генріха І історик працював кілька років |
– Як усе ж таки народилася ідея написати книгу про Анну Київську?
– Про дочку Ярослава Мудрого давно збирався написати мій друг, історик Ґонзаґ Сен-Брі (Gonzague Saint Bris). Хоча мене теж завжди цікавила ця персона.
Я написав кілька книг про королев – про Марію-Антуанетту, Елеонору Декітен.
Якось у 2010 році Ґонзаґ запросив мене у Санліс, де знаходиться Абатство святого Вінсента, засноване та побудоване на початку XI століття за ініціативою Анни Київської.
В ці дні був такий ажіотаж навколо теми України і Києва та навколо імені Анни Київської, що я відчув: час цієї історії настав, і написати її доведеться мені.
Але коли почав шукати інформацію про королеву, виявилося що достовірних відомостей дуже мало, натомість є закоренілий міф.
У ХІХ столітті, коли французький і російський двори зміцнювали свої стосунки і формували політичний альянс, їм потрібна була персона, яка би пов’язувала одну частину світу з іншою. На цю роль якнайкраще підійшла Анна Київська.
У ХІХ столітті вона стала Anna de Rus, а її образ "збагатився" такими деталями, які не знаходять підтвердження в історичних документах.
Дочка Ярослава Мудрого справді залишила загадковий слід в історії Франції – перший і єдиний раз ми так далеко пішли шукати нашу королеву. Це був справжній похід за Анною.
– Які історичні документи лягли в основу вашої роботи?
– До мене про королеву Анну була написана тільки одна книга. Це робота Роже Аллю (фр Roger Hallu) 1974 року.
Він навчався в Абатстві святого Вінсента, тож постать засновниці монастиря його дуже цікавила. Аллю наводить багато історичних джерел, але для мене очевидно, що він також багато і домислював.
Багато документів тієї епохи я знайшов у місті Бове. Також інформацію про Анну довелося шукати у дарчих грамотах того часу – вони видавалися раз чи два на рік, і в них зафіксовано не тільки кому і за які заслуги дарують майно, а й чи були присутніми на церемонії король і королева. Такі документи опосередковано розповідають про родину Анни Київської.
Збереглася одна грамота, видана 1063 року, де зафіксований підпис королеви кирилицею.
Також є листування Папи Римського, яке висвітлює період, коли Анна Київська після смерті короля Генріха І вдруге вийшла заміж за графа де Валуа. Папа був обурений вчинком Валуа, графа фактично відлучили від церкви.
 |
| Філіпп Делорм називає роботу над життєписом Анни Київської одним із найсерйозніших професійних викликів |
– У своїй книзі ви рідко вживаєте слово "Русь", натомість пишете "Рутенія", чому?
– На те є кілька причин.
Перша – це зручність: французькою вимовляти слово "Русь" значно важче, ніж латинське слово "Ruthenia".
Друга причина – у XVI столітті Московія взяла слово "Русь" для найменування російської держави.
Русь XI століття і Русь XVI століття – це дві різні території. Тому використовувати більш давнє поняття "Ruthenia" – це найпростіший спосіб пояснити, про яку державу йде мова.
Із самої Русі походять три держави: Білорусь, Україна і Росія. Але в суспільній свідомості слово "Русь" завжди асоціюється з Росією.
За часів Ярослава Мудрого ще не було такого поняття як держава, тоді були сильні міста, якими керували князі, часто вони були родичами – на цьому і базувалися політичні союзи.
Ярослав без сумнівів був великим князем, але й в інших містах була сильна влада – у Смоленську, Половську, Володимирі тощо.
У тогочасній Франції ситуація була подібною. Що цікаво, сім’ї князів Ярослава і Володимира мають скандинавське коріння, так само як і французькі королі.
– Що стало для вас відкриттям під час роботи над книгою?
– Мені було цікаво розмірковувати про те, як українці боролися за свою ідентичність, формували її.
На початок ХІ століття територія Київської Русі була економічно і культурно дуже розвиненою, значно більше за територію Франції. Але спливають століття, і тут розгортаються серйозні процеси: монгольські навали, польська, литовська, австрійська інтервенції, московське правління і поглинання.
У XVII столітті Російська імперія оголошує себе правонаступницею Київської Русі й вибудовує свою історію на підвалинах, закладених по суті на українській території в Київській Русі, і в такий спосіб нав’язує ідею, що це одна й та сама держава.
Україна в той час ще не сформувалася як держава. Тому не дивно, що Московія-Росія почала відтворювати ту надуману Рутенію, яка зберігалася в їхній історичній пам’яті.
З політичних міркувань вони привласнюють те, що належить зовсім іншій території, іншій країні.
З огляду на історичну справедливість маю сказати, що й Україну не можна вважати одноосібною спадкоємицею Рутенії. Україна як держава формувалася під впливом багатьох чинників і багатьох інших держав.
І так само було б помилкою називати Анну Українською або Руською. Натомість абсолютно правильно називати її Київською (Anne de Kyiv), бо вона належала своєму часу, на який припав розквіт Київської Русі.
 |
| Історик вважає, що помилково називати Анну Українською або Руською. Фото 5respublika.com |
– Чи правильно вважати, що Генріх I одружився з дочкою Ярослава Мудрого з політичних міркувань?
– Абсолютно. Рутенія в ті часи була однією з найбільших імперій. До того ж, доволі багатою.
Другий мотив – у Франції під боком була Німеччина, і у Генріха I був один чи два шлюби з німецькими принцесами.
Взяти за дружину слов’янську княжну було для нього способом вийти з-під впливу Німеччини і знайти підтримку за її межами.
Ну й показати, що французи здатні утворити альянс з такою могутньою імперією як Рутенія.
Зі свого боку в Ярослава Мудрого була справжня шлюбна стратегія: всі його три дочки вийшли заміж за європейських королів. Щоправда, долями Анастасії і Єлизавети я не цікавився так детально.
Багато хто вивчає історію крізь призму економічних процесів і шукає в економіці причини і наслідки певних подій. Для мене ж історія – це передусім люди, які прийняли виклик своєї епохи, це тінь, яку вони відкидають на полотно часу.
Коли я працював із життєписом Анни, то багато читав, шукав поетичні джерела того часу.
Є такий відомий гобелен із зображенням Гійома Завойовника, створений приблизно у тому ж році, коли відбулося весілля Генріха I та Анни Київської. Коли я роздивлявся цей гобелен, то ніби подорожував у часі, і це допомагало мені відчути дух тієї епохи.
Якби я просто писав біографію Анни, то вся інформація вмістилася б на трьох сторінках.
– Чому так мало історичних відомостей збереглося про королеву Анну?
– Взагалі-то про її чоловіка, короля Франції, відомо ще менше.
Анна відігравала роль регента свого сина. Її ім’я з’являлося на багатьох офіційних документах, і це підтверджує її високий статус. Вона була дуже важливою політичною фігурою.
Чого вартий лише той факт, що коли Генріх І одружився з Анною, вона під час коронації отримала священну корону і миропомазання нарівні з королем.
У ті часи не всі королеви удостоювалися такого визнання. Миропомазання засвідчувало те, що королева отримала владу від Бога нарівні з її чоловіком-королем і сином-королем.
 |
| Історик Філіпп Делорм: "Анна відігравала роль регента свого сина. Вона була дуже важливою політичною фігурою" |
– В Україні побутує такий жарт, що Анна Київська навчила Генріха I їсти за допомогою виделки і ножа.
А також, що у той час як він замість підпису ставив хрестик, вона розписувалася своїм ім’ям. Тобто була більш освіченою за короля.
Чи є в цих міфах частка правди?
– У ті часи хрестик і був підписом. Лише в XIII столітті з’явилася необхідність писати ім’я. Королева ставила підпис, щоб засвідчити свою присутність.
Те, що королі тоді мало або взагалі не писали – це правда.
І те, що Анна була більш освіченою, теж цілком можливо.
Справа в тому, що в XI-XII століттях рутенська культура була більш розвиненою завдяки близькості з Візантією і Грецією.
– Чи вплинула королева Анна на європейську культуру так, як ми про це думаємо?
– Її ДНК носять багато французьких королів, тож відповідь проста – звичайно, вплинула. Але ж і в ній текла скандинавська кров.
У вас у "Повісті врем’яних літ" йдеться про те, що слов’яни попросили скандинавів, аби вони прийшли і очолили їх. Але потрібно знати контекст і бути дуже обережним у висновках.
Зрозуміло лише, що в них був високий рівень культури як на ту епоху.
– Чому королева Анна оселилася не в Парижі, а в Санлісі?
– У ті часи обидва міста були приблизно однакові за площею і населенням (до 3 тисяч мешканців).
Для порівняння, у Києві тоді нараховувалося близько 30 тисяч мешканців.
Санліс був значно чистіший за Париж – це могло стати однією з причин, чому королева його обрала.
З іншого боку, Генріх походить з роду Капетів, він був онуком засновника династії. І Санліс був їхнім містом, тут знаходилися їхні замки, ферми, це був їхній центр впливу.
– Після дослідження маси історичних документів, фактів і деталей у вас мала сформуватися думка про вашу героїню. Якою людиною, на ваш погляд, була Анна Київська?
– Ми ще багато чого не знаємо і, не без того, багато домислюємо. Але мені здається, що Анна була допитливою.
Вона проїхала всю Європу. І це було чимось неймовірним як на ті складні часи.
Звичайно тоді були маршрути, комерційні шляхи, які гарантували певну безпеку, – вони пролягали через Краків, Прагу, Регенсбург, Париж. Та все одно для такої подорожі потрібно бути відчайдушною людиною.
Ну і про силу характеру королеви говорить той факт, що після смерті чоловіка вона вийшла заміж на графа Валуа, який тоді був у шлюбі.
 |
| Ілюстрації українського видання "Анни Київської" Філіппа Делорма |
– Ви вивчаєте і розповідаєте історію своєї країни через призму життя історичної постаті.
Чи бувало так, що нові факти про цю особистість, її риси характеру і вчинки змінювали сприйняття подій, пов’язаних із нею?
– Я би сказав, що книги про історичних діячів впливають на сприйняття їхньої історичної ролі.
Книги про Луї XVI чи королеву Марію-Антуанетту змінили ставлення французів до них як до історичних постатей. І якщо раніше в них бачили тільки тиранів, то історичні романи показали їх з іншого боку – як звичайних людей, здатних керуватися пристрастями чи безглуздими переконаннями.
Люди схильні заглядати у своє історичне минуле і намагатися передбачити своє майбутнє. Але це неможливо.
Маркс стверджував, що суспільство розвивається у визначеному напрямку. Але історія після Маркса показала, що немає жодної визначеності. У 1980 році ніхто й подумати не міг, що Україна скоро стане незалежною, а Росія у 2000-му почне свій шлях до ортодоксальності.
Історію творять конкретні постаті. І саме тому вони потребують нашого розуміння і нашої уваги. Навіть цілі століття потому.
– Знання історії зближує народи. Про які історичні події, періоди Україна має розповідати європейським інтелектуалам, наприклад, вам? Заради чого ви би прилетіли в Київ?
– Я не пересуваюся літаками, хіба що приїхав би до вас автомобілем.
До речі, моя дружина Катрін (Catherine Cairn) планує створити скульптуру Анни Київської, і їй також цікавий Київ.
Скажу вам як випускник історичного факультету Сорбонни: історія України не відома для Франції. Навіть професійні історики тільки зараз починають вивчати історію сталінських репресій, вашу історію боротьби за незалежність, період комунізації між Першою і Другою світовими війнами.
Цікаво спостерігати, з яким ентузіазмом українці, що живуть у Франції і з якими ми спілкуємося, об’єдналися навколо історичної постаті та навіть створили Культурний центр Анни Київської.
Анастасія Рінгіс, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Проста росіянка Анна: гібридна війна триває на історичному фронті
Україна і Франція екранізують історичну драму про Анну Ярославну
"Свій циган", сусід та кум. Ким були і є роми для українців, пояснює історик
