Проста росіянка Анна: гібридна війна триває на історичному фронті

2365
31 травня 2017

29 травня під час візиту до Парижу Владімір Путін приніс французам неочікувану новину: королева Франції Анна, виявляється, була росіянкою.

"Освічена французька публіка знає все про росіянку Анну – королеву Франції.

Молодша дочка нашого великого князя Ярослава Мудрого була дружиною Генріха I і внесла істотний внесок в розвиток Франції, будучи однією із засновниць як мінімум двох європейських династій, Бурбонів і Валуа", – повідомив диктатор.

Мабуть, під освіченою французькою публікою Путін за звичкою уявляв собі аудиторію "Первого канала" и Russia Today, які несамовито аплодують будь-яким галюцинаціям на тему "Росія – батьківщина слонів".

Бо французам Анна Ярославна відома виключно як Anne de Kiev, себто, як Анна Київська. Що й логічно, адже мова йде про доньку найвеличнішого київського князя Ярослава, який зробив з Київської Русі могутню європейську державу. 

Вітати Путіна з дотепною політтехнологією крадіжки чужого минулого навряд чи доречно. Бо анічого нового у цій вигадці його навіжених спічрайтерів нема. Імперська звичка уявляти себе центром світу давно фігурує в історії хвороби російського президента та його попередників.

З огляду на останні епізоди цієї хвороби – "Кримнаш", "Настамнет" і т.і. – можна говорити лише про посилення симптомів.

Наприклад, такий, як теорію російських "академіків" Фоменко та Носовського про народження Ісуса у Криму, причому безпосередньо у Святому Граалі.

Єдиною лаконічною та красномовною відповіддю України на чергову кремлівську маячню мала б бути фотографія надгробку на саркофазі та пам’ятної дошки на фасаді: У київській церкві Спаса на Берестові похований князь Юрій Долгорукий, який заснував Москву у XII столітті, а останні роки життя провів у рідному Києві.

Пам’ятна дошка на фасаді та саркофаг у київській церкві Спаса на Берестові де похований князь Юрій Долгорукий, який заснував Москву

Ось це і є справжня історія в артефактах.

Та в цій історії є й своє "але". На жаль, саме на прикладі церкви Спаса на Берестові ми на власні очі бачимо, що у гібридній війні на фронтах культури та історії перемога може залишитися не на боці України.

І справа не лише в тому, що Україна не використовує свою чи найефективнішу зброю – історію в артефактах, яка водночас є й протиотрутним для отруєного путінською пропагандою світу.

Є тут і інший бік трагедії.

Справа в тому, що церква Спаса на Берестові – унікальна пам’ятка архітектури, зведена у дванадцятому столітті Володимиром Мономахом, зараз знаходиться у безрадісному стані.

Видається неймовірним, що у ХХІ столітті тисячолітня святиня тихо гине у самісінькому серці країни – на очах у майже двох десятків міністрів культури, п’яти президентів, декількох тисяч народних депутатів.

Незважаючи й на те, що вона до того ж є об’єктом світової спадщини ЮНЕСКО.

Та хіба в нашій країні це колись могло бути впливовим аргументом?

Церква Спаса на Берестові – унікальна пам’ятка архітектури, зведена у дванадцятому столітті Володимиром Мономахом, зараз знаходиться у безрадісному стані

І от тепер цей храм з унікальними фресками, які виразно демонструють зв'язок українського сакрального живопису з давніми європейськими мистецькими традиціями, знаходиться на межі руйнації.

Це і є проявом гібридної війни. Війни, яку проти нашої історії ведуть наші ж співвітчизники.

Якщо справи так само йтимуть і надалі, то перемога в цій війні, безумовно, належатиме російському агресору, бо Україна, яка не цінує власну історію, так собі дарує цю історію жадібній імперії. А там, напевне, знають, що таке колонізація минулого і як її правильно підносити західним партнерам під час чергових непростих переговорів.

Зараз Путін може дозволити собі вдаватися до нехитрої брехні – як от у випадку із "росіянкою" Анною Ярославною.

Але коли українці самі зрівняють із землею свої храми, фортеці, замки, музеї, пам’ятки історії та культурні центри, то триразовий російський тиран, задоволено посміхаючись, скаже вкотре занепокоєній Європі: "Ви ж бачите, це не країна, а просто територія. А вся тамтешня тисячолітня історія та культура завжди належала Росії".

І, на жаль, можна впевнено прогнозувати, що до його слів хтось-таки дослухається і знову надасть Росії символічне право вершити долі своїх "малих народів". Як це було після Другої світової. І як це право зараз Росія намагається відстояти у Криму, Донбасі та на території всієї України.

Днями я відвідала церкву Спаса на Берестові аби сфотографувати її для ініціативи #sosмайбутнє, яку нещодавно започаткувала групою однодумців.

Днями я відвідала церкву Спаса на Берестові аби сфотографувати її для ініціативи #sosмайбутнє

Ця громадська платформу створена за для того, аби об’єднати небайдужих громадян навколо спасіння пам’ятників історії та культури, які ми не бажаємо втрачати, заради майбутнього нашої країні – високоосвітченої, висококультурної, а значить сильної і незалежної України.

Тисячі фотофактів та історій від небайдужих українців надходить до нашого реєстру свої фото, відео та сумні історії будівель, які щоденно руйнуються через байдужість, недбалість та корумпованість тих, хто наділений владою та обов’язками зберігати культурний ландшафт України.

Музичні та мистецькі школи, стадіони та басейни, музеї та бібліотеки знищуються навалою "гібридних воїнів", які обіймають посади у владі національного чи місцевого розливу.  

Тисячі фотофактів та історій від небайдужих українців надходить до нашого реєстру зі всієї України

Коли з вашої вулиці зникає старовинний маєток, на місті якого з’являється чергова пластикова "національна лотерея", це велика драма. Але коли з нашої історії зникають такі пам’ятки, як церква Спаса на Берестові – це невиправна трагедія.

Обороняти фронт власної історії – так само як і власні землі – випало звичайним громадянам.

Ми маємо битися до останнього і не віддавати ані шмату своєї ідентичності хижаку, який полює на саме розуміння України як історичної держави, а українців – як великого європейського народу.

Цією обороною, цим рятуванням і займається #sosмайбутнє. І я дуже хочу вірити в те, що більшість українців збагне необхідність цієї важкої роботи, доєднається до неї, і унеможливить казуси на кшталт "росіянки Анни Київської" у майбутньому.

Життя за власним розсудом та у власному історичному просторі, а не на задвірках затхлої імперії, варте того, аби за нього поборотися. 

Наталія Заболотна, громадський діяч, президент ГО Art Ukraine Foundation

powered by lun.ua