Не "Барбі" єдиними: три історії сучасних українських лялькарів
Ними бавляться діти, але цікавляться і дорослі.
Ляльки можуть бути не лише "Барбі". Вони можуть бути схожими на нас, їх буквально можуть виготовити на замовлення за нашою фотографією.
Або це можуть бути наші улюблені герої чи персонажі: Кузьма Скрябін, наприклад.
У міжнародний день лялькаря, який відзначають 21 березня, розповідаємо про трьох українських майстрів, які створюють свої унікальні іграшки: з тканини, полімерної глини і навіть людського волосся.
Затишні лялі волинської майстрині
За один день з-під рук волинянки Іванки Морем виходить іграшка, в якій можна впізнати людину з фотографії.
 |
Стилізованою лялею, як свої вироби називає дівчина, може стати кожен.
Ось хлопець освідчується коханій, тут родина вітає тата з уродинами, закохані одружуються або народжують малюка…
 |
Її усміхнені іграшки подорожують не лише Україною. Вони уже є в більш ніж 20 країнах світу.
– Створюючи ляльку, найперше звертаю увагу на волосся і статуру, щоб зберегти пропорції. Є деталі, притаманні кожній людині, – розповідає дівчина.
Дивиться на очі, перенісся, тип і колір волосся, відстань між лінією росту волосся та очима тощо.
– Хоча мої лялі стилізовані, завдяки деталям вони стають схожими на конкретних людей, – додає мисткиня.
 |
Іванка може впізнати кожного, з кого робила іграшку, за фото, з якого списувала образ.
Вона виготовляє іграшки з тканини, дротиків та ниток.
 |
В одязі та деталях ляль майстриня намагається використовувати натуральні тканини: льон, котон, трішки трикотажу.
Додає шерстяні, акрилові нитки, а також флористичний дріт – для стійкості іграшок.
Хоча спочатку в іграшки дівчини майже ніхто не вірив.
Втім, з часом вироби Іванки дозволили їй зробити лялькарство повноцінним фахом.
Теплі іграшки франківського майстра
Франківець Богдан Савлюк уже кілька років створює мініатюри з полімерної глини: козаків, гуцулів, упівців, сучасних військових та артистів.
 |
– Спершу я хотів робити українські іграшки, які були б альтернативою Губці Бобу чи Спайдермену. Це була першопричина.
Але потім виявилося, що вони стали не дуже іграшками, а мініатюрами, які полюбили й дорослі.
 |
Перший рік було нелегко фінансово. Замовлень було небагато, тому Богдан підпрацьовував у місцевому інтернет-сайті, а також їздив на фестивалі в Чернівці, Косів, знайомив мініатюри з людьми.
– Я мав добряче терпіння, – сміється. – Але дотерпів – і пішло.
Тепер уже він відмовляє в частині замовлень, якщо розуміє, що не встигне до потрібної клієнту дати через довгий список інших замовлень.
Кожну мініатюру створює власноруч. Він не має окремої майстерні. Працює вдома.
Сміється, що для такої роботи достатньо одного квадратного метра.
 |
Більшість його робіт – спецзамовлення, коли люди замовляють "мультяшні" образи своїх рідних, близьких чи відомих людей за фотографіями.
Для мініатюр замовляє бельгійську глину – українська не підходить для такої роботи, не слухається.
Щоб створити героя, спершу майстер створює білий квадратик – основу тіла. Доліплює до нього "ноги". Штани, наприклад, і взуття. Запікає.
Додає підставку – запікає. Доліплює одяг – знову у піч. Насамкінець, додає обличчя. Воно в мініатюрі найскладніше:
– Чим менша мініатюра, тим менше людина на себе схожа.
Мініатюра – це 8 сантиметрів. За пропорціями, обличчя має десь 2 см. І в них треба вкласти міміку, щоб людина була на себе схожа – це важко.
Тому головним у мініатюрі є саме обличчя, люди найперше дивляться на лице і на усмішку. Голови вдається добре зліпити не завжди з першого разу.
– У мене є коробочка з головами, які не вдалися, – розповідає майстер. – Мушу інколи переробляти, буває, не виходить і з третього разу.
От Кузьму робив і не виходило. Мусив йому окуляри на обличчя одягнути, щоб був на себе схожим. Є обличчя, які в мініатюрі не вдаються, не схожі на себе.
 |
Тому бували випадки, коли Богдан просив вибачення і відмовляв клієнту. Не хотів висилати мініатюру, яка йому самому не подобалась.
Майстер не рахує, скільки іграшок зліпив за ці роки. Каже, що просто працює "по кайфу".
Надреалістичні ляльки від танкіста-ветерани
Танкіст Сергій Бондар воював у складі 1 окремої танкової гончарівської бригади.
В одному з боїв його танк підірвали. У бійця була контузія, черепно-мозкова та акустична травма, проблеми зі спиною та серцем.
Чоловік пройшов довгий курс лікування, реабілітацію і таки став на ноги.
А ще зумів знайти нове захоплення – виготовлення ляльок – реборнів, які інколи можна сплутати із живим малям.
 |
Спершу Бондар вагався, адже здавалося, що ляльки – дівоча справа, а потім згадав, як у реабілітаційному центрі бійці ліпили та малювали аби відволіктися від поганих думок, і таки спробував робити реборнів.
– Мені сподобалося. Це було новим і дуже цікавим.
Сергій розповідає, що найважче у цьому процесі досягти реалістичної схожості з живими дітьми. Це не тільки не просто, але і не дешево.
 |
Щоб зробити реборна, майстер замовляє із США спеціальні силіконові форми – молди. За допомогою них "виплавляються" тулуб, голова, ручки та ніжки, по зліпку дітей певного віку. Один такий молд коштує 40-60 доларів.
Схожість на шкіру маляти досягається завдяки пошаровому нанесенню фарби та лаку.
Волосся на ляльку вшивається найчастіше з шерсті ангорських кіз. Хоча іноді замовляють натуральне людське волосся.
– Я прошиваю на голові кожну волосину дуже тонкою голкою, потім фарбую, – каже лялькар.
Очі своїм іграшкам теж замовляє зі США.
Вага ляльки дорівнює середній вазі немовляти – 3-4 кг. Всередині – спеціальний наповнювач, синтепух.
 |
Виготовляти одну ляльку Сергій може і тиждень-два, і кілька днів – все залежить від натхнення та настрою.
Купують ляльки здебільшого українці, хоча були у Бондара клієнти з Сінгапуру, США та Польщі.
– Люди здебільшого купують для своїх дітей, – розповідає лялькар. – Але є й такі, що для себе.
Можливо, вас зацікавить:
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.