Як театр може бути вашим психологом: три проекти, які змінюють уявлення про класику

2283
24 червня 2019

У 20-х роках минулого століття відомий український режисер Лесь Курбас називав свій театр суспільним парламентом.

Йому вдавалося мистецькими методами підняти питання, які хвилювали людей, допомогти їм подивитися на життя з іншого боку.

Як культурний продукт може змусити глядача думати і подивитися на себе в дзеркало?

Ділимось трьома театральними проектами, які здатні розворушити ваш мозок.

"Мій дивний друг Вальтер": театр проти булінгу

Актори молодіжного німецького театру Junges DT створили виставу "Мій дивний друг Вальтер" на тему булінгу.

Часто діти бувають жорстокими і можуть цькувати когось лише через те, що він не схожий на них. Німецькі актори вирішили винести театр за межі сцени і грають цю виставу просто у школах по всьому світу.

 Німецькі актори вирішили винести театр за межі сцени і грають у школах

Головний герой історії — хлопчик Леон, якого всі ображають, бо він не схожий на інших дітей. Він сором’язливий, закритий, цікавиться космосом  і не такий крутий як інші підлітки, його батьки розлучилися і мати через це в депресії.

Ніхто не звертає на Леона уваги, він відчуває себе самотнім, допоки одного разу з іншої планети не прилітає іншопланетянин на ім’я Вальтер.

Саме цей дивакуватий друг вчить хлопчика бути смілим, вміти залагоджувати конфлікти і не давати над собою знущатися. Вони стають друзями.

Глядачі вистави — реальні учні і вчителі. Вся дія відбувається в класі, що створює живий контакт акторів із глядачами і водночас глядачі перестають бути пасивними, а активно задіяні в історію.

Глядачі перестають бути пасивними, а активно задіяні в історію

У кожній країні є люди, які стикалися із булінгом через власну інакшість. Актори Junges DT розповідають, що також відчували це в дитинстві, тому фактично писали історію з власних відчуттів.

 Актори фактично писали історію з власних відчуттів

Стравинський та Instagram

Пластичний перфоманс "Весна священна" на музику Ігоря Стравинського теж здатен гарно струхнути мозок глядача.

Його творці — театр Low Air Urban Dance Theatre з Литви. Команда працює не перший рік, займається перфомансами, пластичними постановками, має власну школу та гастролює по всьому світу.

Вони експериментують і змішують стилі, балансуючи між театром і балетом, між елементами класичної хореографії і новими течіями, ламаним ритмом і рухами.

 Пластичний перфоманс "Весна священна"

За словами постановника та ідейного натхненника театру Лаврінаса Жакявічюса, вони вирішили подумати на тему сучасного уявлення людини про себе.

Ким ми є? Ким хочемо здаватися? Яка наша ідентифікація? Що означає бути чоловіком і жінкою  та які стереотипи із цим пов’язані? І як образ в соціальних мережах може стати важливішим за нас справжніх?

Кожне із цих питань учасники трупи показують за допомогою пластичних рухів. "Весна священна", яка свого часу стала справжньою революцією в танці і музиці, набула нових значень.

Також, коли Стравинський писав свою "Весну священну", то використовував багато українських, білоруських, литовських народних мотивів. Одну з литовських народних мелодій актори вирішили "витягти"  із загальних партій і зробити окремою.

 Актори вирішили подумати на тему сучасного уявлення людини про себе

"Для нас теми лежать усюди. Ми спостерігаємо життя і застосовуємо це в наших постановках.

Наприклад, в Литві в нас була історія, коли на місті масового захоронення людей відкрили шашличну. Ми зробили у звязу  із цим перфоманс Rainbow.

Виявилось, що в Маріуполі є схожа історія, бо біля Драматичного театру теж поховані люди, а зараз там частина парку, фонтани. Ми повторили перфоманс і тут в Україні", — розповідає Лаврінас.

Актори багато років працюють не лише зі складними темами, але й для людей зі складними долями. Наприклад, вони робили виступи в колонії для неповнолітніх. Скоро учасники  Low Air Urban Dance Theatre планують запустити танцювальну школу для старших людей.

"Вільний Курдистан": як відчути себе курдом

Кілька років тому польський режисер Марчін Бжозовський придумав авантюру він вирушив в експедицію до Курдистан землі, яка розкидана між чотирма державами Туреччиною, Іраком, Іраном і Сирією.

Через кампанію по збору коштів вдалося зібрати невелику суму на подорож, решту учасники  вклали з власної кишені.

Окрім дослідження місцевості і розуміння курдів, які десятки років борються за власну незалежність, Марчін ініціював "театр на барикадах". Режисер пропонував усім, кого він зустрічав по дорозі  подумати про поняття свободи і незалежності і спробувати програти своє життя так ніби це вистава.

Польський режисер Марчін Бжозовський

Він спілкувався з військовими, бійцями курдського партизанського визволення Пешмергу, з мирним населенням, приїздив в табір для біженців, в святині уособленої релігійної спільноти езідів і був на лінії фронту між курдами та ісламською державою.

Усе побачене Марчін зібрав у фільм, де Курдистан оживає, набуває голосів реальних людей і де питання власної свободи стають не такими вже однозначними.

Для глядачів історія побудована як розповідь про мандрівку, от тільки присутні є учасниками цієї історії, ніхто не спить на стільцях.

Loading...

Розпочинає режисер із невеличкого майстре-класу із курдських танців, за його словами курди танцюють завжди, вони дуже музичні. Тому танець є ключем до розуміння, до діалогу.

Потім, протягом всієї розповіді, на невеликій сцені виникають різні предмети побуту курдського народу — молитовні хустки, килим, старенький телевізор, який часто можна побачити у місцевих жителів, а в кінці оповідання Марчін Бжозовський пропонує усім охочим попити разом курдського чаю і закурити автентичні цигарки-самокрутки.

Марчін Бжозовський збирав різні предмети побуту курдського народу

"Я з Польщі, яка сповідує католицизм, я також є католиком.

У Курдистані я потрапив в табір для біженців, який приймає усіх, кому необхідна допомога, в незалежності від віросповідання.

А моя країна, яка є членом Європейського Союзу закриває свої двері перед емігрантами з Близького Сходу. Тільки тому, що вони іншої віри і культури", — розповідає режисер.

В умовах, коли твоя безпека ніким не гарантується, де етнічна чи релігійна приналежність можуть бути приводом для вбивства, переоцінюється не лише освіта, спокій, мирне існування, цінності, а й людське життя загалом.

Після "Вільного Курдистану" багато глядачів плачуть, а краєвиди, які показує Марчін у відео, часом дуже нагадували східні області України.

Польський режисер ще раз нагадує, що в сучасному світі немає "чиїхось проблем, війн чи революцій", ми всі поєднані як ніколи раніше.

Театр справді може бути суспільним парламентом, де ми можемо говорити відверто про те, що нас хвилює, що зачіпає, що ми любимо чи не приймаємо.

Саме завдяки таким проектам спростовується теза про те, що культура є чимось другорядним, не таким важливим, як до прикладу політика. Оскільки в полі культурної взаємодії ми можемо проживати досвіди, бачити приклад, і замислюватись.

Зрештою, ми можемо бути собою.

Катерина Гладка, журналістка, спеціально для УП.Життя

Всі фото Олени Гаращенко

Вас також може зацікавити:

Східний експрес для Гогольfest: як орендувати потяг і зробити з нього мистецтво

Про що цьогорічний GogolFest та чому він не у Києві. Розповідає директор фестивалю Максим Демський

Як перший в Європі арт-потяг "гоголівців" у Маріуполь віз

Як машини танцювали із людьми: балет кранів на ГогольFest і опера "Неро". Повне ВІДЕО 

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua

Головне на сайті