Віртуальне VS реальне. Як зробити заповідник у горах цікавим

"Ой, я лечу".

"Так, звертай ліворуч, бо вріжешся у стіну фортеці".

"Ай (падає, - авт.)".

"Нічого, зараз відновишся, тепер покружляй над лісом, роздивись, що там є".

"Бачу багато дерев, тепер – я на даху фортеці. У мене аж долоні змокли (сміється, - авт.)".

Знімаю окуляри і розумію, що я все-таки у приміщенні, а не над дахом фортеці. Серце вилітає з грудей, долоні мокрі, у голові трохи паморочиться, адреналін досяг найвищої поділки.

Ні, це не нова комп’ютерна гра, це – віртуальна реальність, де можна політати над неіснуючою фортецею у заповіднику Тустань, що на Львівщині.

Справа в тому, що нині там – скелі. А фортецю, що у ІХ – ХVI століттях розташовувалась обабіч узгір’я, вирішили відтворити тільки віртуально.

У реальному житті така відбудова може нашкодити природньому ландшафту, та і виглядатиме не зовсім реалістично.

Водночас, фортецю для віртуальної реальності створювали за допомогою наукових замірів врубів, що залишились на скелях, та матеріалів про Тустань, що збирав протягом 33 років Михайло Рожко, львівський археолог та архітектор.

Себто це не просто гарна картинка, а така фортеця, якою вона справді була у період свого розквіту: 5 поверхів дерев’яної забудови та 90 метрів заввишки.

Свого часу Тустанську фортецю називали найвищим хмарочосом Європи.

Нік Урст, інженер ресурсів у ІТ-компанії SoftServe та один із розробників віртуальної Тустані, каже, що спочатку була ідея, аби люди літали як птахи, потім – мали бути дракони, що захищали б фортецю.

Зрештою, дійшли висновку, що віртуальний політ на дельтаплані – це найбільш релістично.

"Окрім фортеці, ми намалювали навколишній ландшафт, зробили деталізацію до травинки. Вперше таку технологію застосували в українському музеї. Та і у світі це тільки починають впроваджувати", – каже Олексій Попов, інженер SoftServe.

Аби відчути політ сповна, треба лягти на дошку, що закріплена шнурівкою.

Перебуваючи у підвішеному стані та рухаючи тілом, конструкція створює відчуття реального польоту.

Спробувати технологію можна буде на фестивалі "Ту Стань" 2-4 серпня у с. Урич, Сколівського району Львівської області, на території заповідника "Тустань".

Спочатку була додана реальність

"Перед тим, як змоделювати фортецю, нам треба було розібратись з усіма реконструкціями. Здавалося б, все легко, але на кожен період її існування у тата було купа варіантів, як вона вигладала", – каже Василь Рожко, голова ГО "Тустань", що опікується збереженням і розвитком фортеці та культурного ландшафту села Урич.

голова ГО "Тустань" Василь Рожко

Василь перейняв справу від батька, коли той захворів на рак. Каже, ніколи не думав, що це стане справою його життя.

Втім, вже у 2005 році за підтримки обласної ради Василь Рожко створив заповідник "Тустань", а за 10 років команда презентувала 3D-модель фортеці.

Відтак, заповідник почав виходити на новий рівень.

Це – не просто скеля, яку можна оглянути з усіх боків, піднятись на вершину та помилуватись природою. Людина почала взаємодіяти зі спадщиною.

"Класно, коли ти крутиш на Розетці ноутбук і бачиш його з усіх боків, але коли ти в онлайн-режимі крутиш фортецю, якої вже давно немає, як на мене, це інший рівень", – говорить Василь.

Потім з'явилась додана реальність. До Василя зателефонував Віктор Волошин, викладач з Інституту підприємництва та перспективних технологій при "Львівській Політехніці" і запропонував, аби кілька його студентів створили мобільний додаток як курсову роботу.

Додаток студентів згодом вдосконалили працівники SoftServe. Протестувати Tustan AR можна у Play Market і App Store.

Відтоді в Тустані є 5 точок із табличками, на які туристи, скачавши програму, можуть навести камеру та побачити віртуальну ретроспекцію фортеці.

Крім цього, можна зробити фото старовинної споруди і навіть селфі поряд.

"Якість зображення спочатку залежала від пори року, погоди і картинка трохи трусилась. Аби удосконалити програму, пам’ятаю, Тед із SoftServe працював на траві, коли сутеніло і сідав ноутбук. Він крутив картинку так, щоб людина могла з різних боків увімкнути додаток, а фортеця була правильно розташована", – пригадує Василь.

Василь Рожко каже, що відвідувачі зазвичай вражені, що можуть побачити фортецю. А чоловік впевнений, це круто, бо доступно.

Мовляв, спочатку ламали голову, як зробити біноклі з оптичною системою, щоб зображення накладалось і око це сприйняло.

Нині ж людина, маючи телефон, може сама усе побачити.

Створити, не руйнуючи

Коли створювали віртуальну реальність, найскладнішим видалось те, що об’єкт дуже рельєфний.

За словами Василя, навіть Колізей у Римі є простішим за структурою.

"Спочатку Нік малював і підземелля, і містичних персонажів з легенд Тустані. Але ми відмовились від цієї ідеї, бо працюємо з об'єктом, якого немає. Це не чергова "мультяшка", це – інтерпретація спадщини", – наголошує Василь.

Найголовніше, за його словами, те, що доповнену та віртуальну реальності створюють, не руйнуючи нічого.

Окрім цього, можна було витратити менше ресурсів, але створити для віртуальної реальності тільки передній фасад фортеці, коли всередині нічого не було б.

Втім, тут можна "залетіти" навіть всередину.

Натомість, Василь не впевнений, що фортецю треба відтворювати у реальному житті, хоча його тато мріяв це зробити.

Світова практика ЮНЕСКО каже, що цього не можна робити, якщо є хоч доля сумніву. Натомість, точних креслень Тустані немає.

Є дуже достовірна, але гіпотеза.

До того ж, люди, приїжджаючи до заповідника, бачитимуть тільки фортецю, а не автентичні скелі. Бо вони використовуватимуться для того, щоб закріпити дерево, як це і було колись.

"І тоді запитання: ми хочемо зробити "діснейленд" чи залишити пам’ятку? Люди відчувають, де старе, але цінне, а де красиве, вилизане, але нове. Відвідувачі хочуть торкнутись автентики. До прикладу, у Німеччині є замок "Нойшванштайн". Він красивий, але не з тієї епохи, це просто картинка", – розповідає голова ГО "Тустань".

Саме тому найоптимальнішим рішенням є показувати фортецю в інший спосіб.

Чоловік каже, що працівники SoftServe дуже захопились розробкою віртуальної реальності. Хоча це була некомерційна робота. Це теж зіграло свою роль.

"Це не дуже красиво звучатиме, але я прихильних "реальної реальності". Вилізти на скелі і постояти на краю – це більш по-справжньому. Те, куди зайшли хлопці, запропонувавши відвідувачу змінити положення тіла і розробивши хиткість, – це тонкі відчуття. Наприклад, стенди-симулятори VR у розважальних комплексах крутять глядача, трясуть, перевертають, щоб змусити повірити в "картинку", але відчуття не збігаються, бо є невловимі речі. І оця суперечність часом викликає нудоту. Нудота – це фізичний супротив неправді", – ділиться власними відчуттями Василь.

Віртуальну реальність Василь називає найрозумнішим способом показати людям втрачену спадщину, не руйнуючи скелі.

Це – етично, прагматично і найоптимальніше.

Музейна сфера – це закрита структура

Василь Рожко розповідає, як під час роботи над віртуальною реальністю усі вчились одне в одного.

Зокрема, SoftServe навчили команду "Тустані" відкритості.

Мовляв, спадщина – це некомерційна річ, а тому відкритість сприяє розвитку і поширенню пам'яті.

Наприклад, код 3D-моделі може використати будь-хто, хоча ліцензія зобов'язує потім поділитись тим, що людина додала до нього.

Втім, не завжди за цим можна вслідкувати.

"Тільки так і можна розвиватись. Коли хтось, кому це цікаво, може зробити на твоєму продукті щось краще, не проходячи ще раз весь шлях, і викласти те, що він зробив. Це – теж поширює пам'ять", – ділиться Василь.

Чоловік каже, що такий підхід айтівців спочатку здивував його, бо музейна сфера – це зазвичай закрита структура.

Мовляв, ніби створена для того, щоб поширювати пам'ять про спадщину, а усе відбувається навпаки.

"Це моє, я його за життя не встигну описати, але нікому не дам", – так часто буває. Тут не йдеться про розумну безпеку, коли ти не пускаєш людей у фондосховище, а коли ти й дослідників туди не впускаєш", – пояснює Василь.

До прикладу, Василь каже, що важко було починати працювати із заповідником після тата.

Він, мовляв, півжиття займався цією справою і тримав усе в голові. У вічність відійшов тато, а з ним – більшість інформації.

Тато Василя хотів, щоб син став спадкоємцем справи життя, але ніколи не наполягав.

І поки Михайло Рожко був живий, Василь планував стати дизайнером автомобілів.

Тустань, каже, була просто казкою, яка, здавалося, існуватиме завжди. Гарне місце, куди можна приїхати, залізти на скелі, витягнути друзів.

"Коли тато був смертельно хворий, я зрозумів, що тієї казки може взагалі не стати", – каже Василь Рожко.

Закордонні реконструкторські фестивалі та музика

У студентські часи, в 2001 році Василь вперше побував на фестивалях у Німеччині. Зокрема, у замку "Нойшванштайн".

"Я там був на практиці і всі гроші, які мені давали на проживання, проїжджував. 7 годин ми їхали в один бік, щоб 6 годин там побути і 7 годин повертатись. Там я вперше побачив жменьку людей, які товчуться в боях. Там було 10 реконструкторів і десь 200 відвідувачів. Я попросив "воїнів" поборотися на мечах, бо трохи цим займався. Але вони ні в яку не погоджувались".

Також у 2003 році Василь був в Мюнхені, на величезному стадіоні, де розігрували виставу про Князя темряви. Але дійство тривало 2 години.

Можна було подивитись турнір, коли визволяють королівну, а також – бій на списах. Однак після 2 годин все повторювалось знову.

Натомість фестиваль "Ту Стань" команда вирішила організувати для того, щоб заповідник жив.

І з досвіду Василь хотів, щоб люди могли взяти у всьому участь, а ще – це не конвеєр. Протягом трьох днів люди можуть зануритись в атмосферу Середньовіччя:

"Ми спробували бавитись у рольові ігри. Як-от, завдання: уяви, що ти русич, знаєш, що нападе орда і тобі треба пройти тренування, приходь о 18 годині. І кілька десятків реально приходять в те місце, де їх вчать ходити зі щитами. Участь – важлива".

Експериментують також із музичними гуртами. Втім, є категорія людей, яка приїжджає суто "на зірок".

"На деяких зірок збиралась купа фанів з пивом, а для нас важливі атмосфера та відчуття безпечного простору, де могли б відпочити сім'ї з дітьми", – додає Василь Рожко.

Цьогоріч на фестивалі розширюють тему традицій. Відтак, запросили гурт "Хорея Козацька", що у своїй творчості досліджує і давні часи.

До того ж, вчитимуть середньовічним танцям та співу.

Ввечері у п’ятницю буде концерт, який закінчиться традиційною ватрою, де відвідувачі зможуть залишитись вночі і співати до світанку.

Команда планує також розробити кілька відеолекцій, презентувати їх на фестивалі, а потім поширити у школах.

Йдеться про кодекс лицарства або про вчення Володимира Мономаха.

Василь також каже, незважаючи ні на що, великий плюс закордонних фестивалів – це підтримка на державному рівні.

В Україні з цим – скрутно.

Хоча цьогоріч "Тустань" виграв грант від Українського культурного фонду, тому має ресурси на розвиток, підтримку заповідника та партнерство з іншими країнами.

Та має на меті стати знаковими для Центральної та Східної Європи.

Церква, бої та жорсткі рамки спадщини

Після Майдану на фестивалі з’явилась духовна територія, освітня частина, театр та література.

"Попри динаміку фестивалю, приїжджають люди, які хочуть поговорити про духовні цінності, навіть посповідатися. Це не "понти", що в нас і церква є. Просто це все поєднується", – каже Василь Рожко.

Також на "Ту Стань" відбуватимуться бої в обладунках, двобої, бугурти, та кінні турніри.

Між іншим, коней доводиться постійно тренувати, бо вони бояться заліза.

"Не можна накупити заліза, найняти спортсменів, вдягнути їх і зробити шоу. Це не працює. Залізо ржавіє, за ним треба доглядати. Тому цим займаються реконструктори, для яких це – частина життя. Вони беруть певну епоху і відтворюють зброю, обладунки одяг", – пояснює Василь.

Чоловік пояснює, що кожен відповідає за своє і заглиблюється в конкретну тему.

Приміром, як правильному шити одяг вручну, фарбувати оліями, вирощувати льон.

Каже, це не можна купити, але можна створити умови, щоб такі люди приїжджали, аби поділитись досвідом.

Реконструкторську частину організовує Львівський медієвістичний клуб "Чорна Галич".

Також Василь наголошує, що обладунки у воїнів достатньо товсті, щоб їх не поранили, а мечі достатньо тупі, щоб не завдати шкоди супернику.

"Знаєш, найприємніше, коли після першого фестивалю мені зателефонував мій знайомий і каже: "Мої друзі їздили, кажуть, що там реально б’ються, це правда? Шоломи прогинаються, часом пальці собі товчуть", – сміється Василь і наголошує, що гіршого не трапляється.

Спробувати себе на фестивалі традиційно можна і в ремеслах, яких навчають люди, які присвячують цьому життя.

Також команда намалювала лазерний мультик про історію фортеці, який демонструватимуть на фестивалі.

"Цікаво, коли над головами людей мечами махає лазерний воїн, а я спостерігаю, як десятки людей тягнуться, щоб доторкнутися до лазера – настільки це живо. Це речі, які дають уявлення масштабу фортеці", – розказує Василь.

До того ж, наголошує, що фортеця – це не символ зброї, потуги, страху та агресії. Це – символ неприступності, чогось, що давало безпечний прихисток.

Мовляв, там людина могла мати сім’ю, забезпечену від навали.

"Зараз немає відчуття безпеки навіть на найвищих посадах. У Середньовіччі була велика потужна держава, князь починав війну, кидаючи спис, і він був попереду війська, а не ховався у штабі. Це – про цінності та символи. Саме тому ми вирішили робити акцент саме на цьому періоді. Тустань – маленька держава".

Василь каже, що може скластись відчуття, що спадщина накладає жорсткі рамки.

Втім, з іншого боку – може, є сенс творити і знаходити рішення, які мають за собою сенс і не руйнують?

Загалом, на фестивалі братимуть участь 800 учасників та функціонуватиме 23 локації.

Також цього року до фестивалю побудували стилізовані альтанки, аби прибрати стихійну торгівлю, проклали дорогу, провели електрику та побудували стоянку для автівок.

Чому ви мусите поїхати на фестиваль "Ту Стань"

"Тустань – це місія. Росія працює на пропагандистську машину, а ми – на правдиву історію та проукраїнське бачення", – каже Василь Рожко.

А також наголошує, що Тустань зовсім "не мусить" бути важливою для людей.

Натомість вони можуть нею зацікавитись та спробувати відчути себе у Середньовіччі, доторкнутись до справжнього.

"Архітектор, мій вчитель по життю, Олег Рибчинський, якось сказав, що фестиваль – це феномен людей. На 3 дні на рік приїжджає море народу, ти це проживаєш. І жодними аніматорами, корпоративами на тему Середньовіччя і можливістю постріляти за 10 гривень ти цього не відтвориш", – впевнений Василь Рожко.

Також чоловік наголошує, що тут можна просто вийти в ліс і послухати спів пташок.

Серед відвідувачів пригадує дітей, які тільки вчаться ходити, а вже приїжджають з батьками до Тустані і бабусь із маленькими песиками.

Каже, феномен в тому, що для кожного знайдеться своє місце.

"Дуже висока оцінка для мене, коли до нас кілька років підряд приїжджають люди, які постійно подорожують світом. Ти їх не здивуєш, але їм цікаво потрапити до нас. Можливо, нам вдається показати, що пам’ятка може бути цікавою та сучасною. Як-от, може бути забава, а поряд стоятиме стенд, що на цьому місці археологи знайшли щось цінне, а ти можеш піти до музею у селі і подивитись на це".

Також Василь пригадує, як стояв у натовпі на першому штурмі фортеці (тепер це традиційна реконструкція) і бачив, як хлопці виривають частокіл а атмосфера стає більш напруженою.

Каже, люди справді перейнялися і боялися, що Тустань зараз впаде.

І з фортеці вирвалися воїни, люди самі почали кричати "Тустань", підтримуючи їх.

"Хоча тоді ми ще не ідентифікували захоплення фортеці із Тустаню, це просто була забава. А найголовніше – я якось спускався після фестивалю в село і там місцеві хлопці рубали бур'яни і ніби грались у бої. Я чомусь зупинився поспостерігати за ними. Прислухаюся, а вони кричать: "Тустань, Тустань", ніби захищаючи фортецю".

Текст створений за підтримки Українського культурного фонду.

Марія Марковська, спеціально для УП.Життя