Актор Дмитро Ярошенко: Василь Стус – діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім

Актор Дмитро Ярошенко: Василь Стус – діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім

5 вересня в кінотеатрах України стартує показ одного із найбільш довгоочікуваних фільмів цього року – "Заборонений".

Це історія про непростий життєвий шлях великого українського поета Василя Стуса.

Автори стрічки поставили в центрі сюжету тему увязнення поета і його надлюдську, майже фантастичну силу духу, яку зламати радянській системі так і не вдалося.

ВІДЕО ДНЯ

Невипадково у 2019-му тема Василя Стуса, деякі фігуранти і риторика довкола "справи Стуса" знову збурює суспільні дискусії.

"Українська правда. Життя" зустрілася із Дмитром Ярошенком – актором, виконавцем головної ролі у фільмі "Заборонений".

Ми проговорили з ним про те, ким був Василь Стус в українській історії, чого очікувати від стрічки та як його принципи впливають на нас нинішніх.

– На головну роль у фільмі "Заборонений" було декілька претендентів. Як проводився кастинг? Як думаєш, чому обрали тебе?

– Від режисера і групи я знаю, що вони переглядали всіх можливих кандидатів.

Намагалися знайти людину, яка найбільш буде схожою на Василя Стуса і зможе правдиво його зіграти.

Відомо, що Стус – геніальний поет, герой України, а тому ставлення народу серйозне і вимогливе.

Я був (на кастингу, – ред.) в кінці лютого, а потім мене покликали за півтора місяці – в квітні.

Сценарист також говорив, що коли підходив час вже ухвалювати рішення, то Іван Драч показав моє відео з першого кастингу, сказавши, що я зовнішньо схожий, але поки-що не переконливий в кадрі. Режисер тоді ще сумнівався.

Перший кастинг був за три дні після того, як мені озвучили пропозицію, важко було передати якусь велику глибину. Я грав сцени з фільму – знайомства з дружиною, діалогу на кухні із нею та інші.

Через півтора місяці покликали на другий кастинг і вже затвердили.

На другому кастингу була сцена знайомства з адвокатом та сцена, коли Стус прибігає до Алли Горської після самоспалення Василя Макуха (учасника руху опору радянській владі).

– А ти стикався із творчістю Стуса до зйомок фільму? І за яких обставин?

– Ми читали Василя Стуса ще в школі. Він в мене асоціювався з українською осінню, великою кількістю цигарок і глибоким сумом.

А вже пізніше в університеті одногрупниця Соломія Мельник (нині учасниця гурту Dakh Daughters, – авт.) та інші дівчата казали, що я на нього схожий.

В театрі ДАХ (Дмитро навчався в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого у Леся Танюка та Влада Троїцького та ще зі студентства грав у театрі ДАХ, – ред.) стояла завжди книга Стуса.

Дмитро Ярошенко: Стус – як діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над
нашим сьогоднішнім і майбутнім

Зараз я вже згадую, що в шкільні роки мене дуже вразила збірка Івана Багряного "Сад гетсиманський" про ув’язнених в таборах з усіма подробицями і ще книга Данила Андреєва "Роза світу", який також писав на цю тему.

В театрі ми грали виставу за Мартіном МакДонахом "Людина-подушка", де як раз історія про письменника. Це була моя ініціатива поставити цю виставу, а порадила її Марися Нікітюк, яка тоді активно працювала як театральний критик.

Вже на підготовці до зйомок "Забороненого", я зрозумів, що досвід з "Людини-подушки" я додав до ролі Стуса.

– А яким для тебе є Василь Стус? Яким ти його відчуваєш персонально, поза офіційними біографіями?

– Я його відчуваю розвиненою, високоінтелектуальною людиною і поетом з великої літери із дуже підвищеною чутливістю.

Він чутливий до цієї реальності, до паралельних реальностей, він їх бачить, фіксує, рефлексує і ставить запитання світові.

А з іншого боку – він мав дуже відкрите серце, любив людей і все правдиве, натуральне.

У Стуса багато тактильного, природного. І в комплексі це дає таку силу духу, яку неможливо зламати взагалі. Це як в китайській книзі мудрості Дао де Цзин написано, що "навіть тигр не знає куди встромити в нього свої кігті", це неможливо.

А ще Стус мені видається гарною людиною, в якого стався злам: як з ним жорстоко повелися, а ще й те, що він поет. Наприклад, якщо на хвилину уявити вірші Стуса без болю, відчаю та трагічності, уявляєте, як би ще більше діамантово засяяла його поезія, як куполи на церквах.

В людей би просто мурахи йшли по шкірі від фонтануючої радості і світла. Це і так відбувається, але якби ще прибрати сум з його творчості... Він би співав гімни Всесвіту, любові, країні і людям.

Дмитро Ярошенко: З одного боку Стус не до кінця оплаканий, а з іншого – читаючи вірші
та медитуючи на його персону, можна розширювати свою свідомість і підіймати свій дух

І те, що на цьому зламі, такого юного і тендітного його заарештували, а він переключив "рубильник" і показав ще більше свою незламність і силу духу – це відчуття від нього, як супергероя.

– А вже процесі зйомок в тебе була внутрішня задача подивитися на все очима Стума, його оптикою? І чи тобі вдалося?

– Звичайно!

Коли ми знімали в колонії за Києвом, то була сцена де кдбістка просить наглядачів вивести Стуса на подвір’я з травою. Там вони підготували бочку з вогнем, де вона вирішила палити Василеві вірші.

Так от там велика стіна, колючий дріт, схили, багато наглядачів, собаки, мені зробили грим, гнітюча атмосфера… Я вийшов та інтуїтивно відчув, що біля цієї стіни розстрілювали людей. В мене просто почали литись сльози.

В цій сцені кдбістка Стусу каже, що мовляв рукописи горять, а він їй відповідає, що не горять.

Далі його хапає інший кдбіст за руки, шию, а Стус кричить: "Кубло бандитів, кдбістів, злодіїв, гвалтівників у стольному засіли місті як партія більшовиків!" і ми разів 10-15 повторили це, в декілька дублів.

А після зйомок мені треба було їхати до Франківська на фестиваль Porto Franko і я ще в сльозах швидко сів у машину, ми рушили і почалася сильна гроза, буря. Здавалося, вона була аж сливовою і частину обладнання на майданчику просто повалило.

А другий епізод – це сцена суду, яку ми знімали в жовтні на міліцейській дільниці в Пущі-Водиці. Нам виділили один кабінет, який декоратори замаскували під судову залу і я побачив всіх суддів, секретарів, масовку. Ці всі судді як танки, які просто йдуть на людину... І знову була буря, що навіть інтернет вирубило.

Ми сиділи в акторському вагончику, режисер налаштовував нас всіх на зйомку, ми проганяли текст, я намагався зануритися в ситуацію і в мене просто серце ледь не вискочило з грудей.

В той момент прийшло усвідомлення, що можливо це якийсь невеликий відсоток того відчуття, яке переживав Василь Стус.

– А є сцена чи лінія у "Забороненому", яка є для тебе ключовою, центровою точкою?

– Центровим є Василь Стус, а кожна сцена по-своєму важлива і там є свій мікроритм.

Коли граєш в театрі чи в кіно, то з одного боку час зникає зовсім, а з іншого – ти знаходишся в рамках хронометражу. Твоя акторська присутність ділиться на сцени і фрагменти. І все зрештою зводиться до ідеї, висловлювання, меседжу, довкола якого все будується.

Але з іншого боку – це як піраміда: в неї є верхівка, до якої все іде, та одночасно і в кожної сцени є свій невеличкий меседж.

Головна тема у фільмі – це боротьба добра і зла. Усе довкола невеликого монологу, який Стус каже суддям, що він буде "стояти на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць, Ісуса Христа від диявола і "вы не смоете всей вашей черной кровью, поэта праведную кровь".

Це головний меседж і сила, яка його штовхає і те на чому він стояв та продовжує стояти.

– Василь Стус – це ще і про оголеність нерву, жорсткість, аскетичність навіть серед людей.

– Так, деякі казали, що Стус в якийсь період почав дуже жорстко відповідати і в нього весь час були запалені очі.

А ще одна дослідниця казала, що він цікавився східною філософією – індуїзмом, дзен-буддизмом.

В чомусь я відчуваю співвідношення із собою.

– А в чому?

– Де Василь Стус, а де я (сміється).

Схоже те, що я теж займаюся мистецтвом, пишу вірші, люблю Україну, і взагалі світ.

До зйомок фільму я багато курив цигарок, а потім кинув і став трохи м’якішим. Можливо, якби КДБ тоді так не пресувало людей, то у Стуса було би інше життя і він би теж кинув курити.

В мене як і в Стуса був такий пік, надрив, коли сталася революція, потім війна, треба було міняти життя.

Напевно ми схожі в мистецьких поглядах, світосприйнятті, в ідеалах.

Але ми народилися в різний час і за різних обставин. І хто знає, як би я себе повів на його місці та яким би був Василь Стус зараз.

Дмитро Ярошенко: На зустріч я прийшов у футболці з датою "1972", а це рік, коли Стуса
вперше заарештували. Випадковості невипадкові

– Передпокази "Забороненого" відбулися вже в багатьох містах України. Розкажи, як зустрічали стрічку глядачі?

– Ми тільки нещодавно повернулися і все ще дуже живо і гудить в нас, циркулює в крові.

Загальне враження – усюди стоячі оплески, є бажання побути в тиші, наодинці із собою, сльози на очах, подяка, радість за відродження українського кіно.

Дисиденти і люди, які жили під час СРСР говорили, що вдалося відтворити відчуття епохи, а вчителі навіть радили показувати цей фільм дітям в школах.

Кілька людей, які знали Василя Стуса сказали, що головний герой схожий і є якась правда в тому.

Були розмови про те, що непогано би було зробити серіал і є така потреба. В серіалі можна було би показати більше епізодів з життя Стуса.

А ще нам вдалося побувати в Рахнівці, де він народився і навіть поспілкуватися із його родичем. Це дуже сильні відчуття.

І ще так сталося, що я прийшов на цю зустріч у футболці з датою "1972", а це рік, коли Стуса вперше заарештували. Випадковості невипадкові.

– На твою думку, чому в таких історіях, як у Стуса, такі великі сили зла, спротиву у вигляді конкретних людей?

– Ми живемо в матеріальному світі, де існує народження, хвороби, старість та смерть. Тут завжди відбувається боротьба добра і зла, цього постійного дуалізму.

А для розвитку потрібно піднятися над цим дуалізмом, тоді ми більше наближаємося до любові, світла і радості.

Треба зрозуміти одну та іншу сторону. Та допоки існує цей матеріальний світ, то в ньому буде присутня темрява та ілюзорні перекручення, які можуть людину збивати зі шляху.

Дмитро Ярошенко: Були розмови про те, що непогано би було зробити серіал і є така потреба.
В серіалі можна було би показати більше епізодів з життя Стуса

– Як думаєш, чому тема Василя Стуса знову активно виникла в просторі саме у 2019 році?

Фільм, скандал довкола сцени суду в ньому, премія імені Стуса, яку отримав Влад Троїцький.

Чи є певна закономірність в цьому?

– Взагалі кажуть, що всі наші вчинки мають наслідки і плоди.

В деяких священних писаннях є історії, де наслідки якогось вчинку проявляються через декілька життів. І це називається кармою. Відмінити її не можна, а лише очистити добрими вчинками.

Є відчуття, що історія Василя Стуса настільки трагічна і знакова для України – це ж історія закатованих людей в Середньовіччі, закатованих козаків, інквізиції, Розстріляного Відродження, переслідування представників релігійних спільнот нової ери.

Він сильний поет, який дуже до нас близький і тому проявився на цьому демократичному зламі.

Також виникають паралелі із сучасними політв’язнями – Олегом Сєнцовим, Олександром Кольченком та іншими.

Росія ніби-то перебуває в сучасності, але уроків минулого все ще ніяк не усвідомила і все повторюється. В Москві вихоплюють з мітингів тисячі людей, мов кошенят, кидають до в’язниці.

Тому фігура Стуса звучить знову. З одного боку – він не до кінця оплаканий, а з іншого – читаючи вірші та медитуючи на його персону, можна розширювати свою свідомість і підіймати свій дух.

Це нам потрібно, враховуючи війну, невідомість, революцію і те, що велика частина країна живе без достатніх для елементарного життя коштів, а лише силою духу.

Дмитро Ярошенко: Головна тема у фільмі – це боротьба добра і зла

А ще було відчуття, що фільм працює як арт-терапія для людей із постравматичним синдромом, пострадянським синдромом, для військових.

Стус – як діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім.

– Чому потрібно подивитися фільм "Заборонений"?

– Фільм "Заборонений" точно гарантує сльози очищення.

Потрібно знати своїх героїв.

Хто не знає чи мало знає – дізнатись про постать Стуса і що йому довелося пройти, а для молодого покоління зазирнути в епоху СРСР, зрозуміти як було непросто і подякувати сьогоднішньому дню за більш радісне, демократичне і вільне життя.

А для тих, хто жив в СРСР – це можливість ще раз згадати, переосмислити і відпустити.

Катерина Гладка, спеціально для УП.Життя

Більше про кіно:

Кино в сентябре: "Заборонений", "Толкин", "Моя бабушка с Марса" и еще три фильма

Валар моргуліс! Інтерв’ю з тим, хто створив дотракійську та валірійську мови для "Гри престолів"

7 серіалів, які варто подивитися після "Гри престолів"

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Реклама:

Головне сьогодні