Актор Дмитро Ярошенко: Василь Стус – діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім
5 вересня в кінотеатрах України стартує показ одного із найбільш довгоочікуваних фільмів цього року – "Заборонений".
Це історія про непростий життєвий шлях великого українського поета Василя Стуса.
Автори стрічки поставили в центрі сюжету тему ув’язнення поета і його надлюдську, майже фантастичну силу духу, яку зламати радянській системі так і не вдалося.
Невипадково у 2019-му тема Василя Стуса, деякі фігуранти і риторика довкола "справи Стуса" знову збурює суспільні дискусії.
"Українська правда. Життя" зустрілася із Дмитром Ярошенком – актором, виконавцем головної ролі у фільмі "Заборонений".
Ми проговорили з ним про те, ким був Василь Стус в українській історії, чого очікувати від стрічки та як його принципи впливають на нас нинішніх.
– На головну роль у фільмі "Заборонений" було декілька претендентів. Як проводився кастинг? Як думаєш, чому обрали тебе?
– Від режисера і групи я знаю, що вони переглядали всіх можливих кандидатів.
Намагалися знайти людину, яка найбільш буде схожою на Василя Стуса і зможе правдиво його зіграти.
Відомо, що Стус – геніальний поет, герой України, а тому ставлення народу серйозне і вимогливе.
Я був (на кастингу, – ред.) в кінці лютого, а потім мене покликали за півтора місяці – в квітні.
Сценарист також говорив, що коли підходив час вже ухвалювати рішення, то Іван Драч показав моє відео з першого кастингу, сказавши, що я зовнішньо схожий, але поки-що не переконливий в кадрі. Режисер тоді ще сумнівався.
Перший кастинг був за три дні після того, як мені озвучили пропозицію, важко було передати якусь велику глибину. Я грав сцени з фільму – знайомства з дружиною, діалогу на кухні із нею та інші.
Через півтора місяці покликали на другий кастинг і вже затвердили.
На другому кастингу була сцена знайомства з адвокатом та сцена, коли Стус прибігає до Алли Горської після самоспалення Василя Макуха (учасника руху опору радянській владі).
– А ти стикався із творчістю Стуса до зйомок фільму? І за яких обставин?
– Ми читали Василя Стуса ще в школі. Він в мене асоціювався з українською осінню, великою кількістю цигарок і глибоким сумом.
А вже пізніше в університеті одногрупниця Соломія Мельник (нині учасниця гурту Dakh Daughters, – авт.) та інші дівчата казали, що я на нього схожий.
В театрі ДАХ (Дмитро навчався в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого у Леся Танюка та Влада Троїцького та ще зі студентства грав у театрі ДАХ, – ред.) стояла завжди книга Стуса.
 |
| Дмитро Ярошенко: Стус – як діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім |
Зараз я вже згадую, що в шкільні роки мене дуже вразила збірка Івана Багряного "Сад гетсиманський" про ув’язнених в таборах з усіма подробицями і ще книга Данила Андреєва "Роза світу", який також писав на цю тему.
В театрі ми грали виставу за Мартіном МакДонахом "Людина-подушка", де як раз історія про письменника. Це була моя ініціатива поставити цю виставу, а порадила її Марися Нікітюк, яка тоді активно працювала як театральний критик.
Вже на підготовці до зйомок "Забороненого", я зрозумів, що досвід з "Людини-подушки" я додав до ролі Стуса.
– А яким для тебе є Василь Стус? Яким ти його відчуваєш персонально, поза офіційними біографіями?
– Я його відчуваю розвиненою, високоінтелектуальною людиною і поетом з великої літери із дуже підвищеною чутливістю.
Він чутливий до цієї реальності, до паралельних реальностей, він їх бачить, фіксує, рефлексує і ставить запитання світові.
А з іншого боку – він мав дуже відкрите серце, любив людей і все правдиве, натуральне.
У Стуса багато тактильного, природного. І в комплексі це дає таку силу духу, яку неможливо зламати взагалі. Це як в китайській книзі мудрості Дао де Цзин написано, що "навіть тигр не знає куди встромити в нього свої кігті", це неможливо.
А ще Стус мені видається гарною людиною, в якого стався злам: як з ним жорстоко повелися, а ще й те, що він поет. Наприклад, якщо на хвилину уявити вірші Стуса без болю, відчаю та трагічності, уявляєте, як би ще більше діамантово засяяла його поезія, як куполи на церквах.
В людей би просто мурахи йшли по шкірі від фонтануючої радості і світла. Це і так відбувається, але якби ще прибрати сум з його творчості... Він би співав гімни Всесвіту, любові, країні і людям.
 |
| Дмитро Ярошенко: З одного боку Стус не до кінця оплаканий, а з іншого – читаючи вірші та медитуючи на його персону, можна розширювати свою свідомість і підіймати свій дух |
І те, що на цьому зламі, такого юного і тендітного його заарештували, а він переключив "рубильник" і показав ще більше свою незламність і силу духу – це відчуття від нього, як супергероя.
– А вже процесі зйомок в тебе була внутрішня задача подивитися на все очима Стума, його оптикою? І чи тобі вдалося?
– Звичайно!
Коли ми знімали в колонії за Києвом, то була сцена де кдбістка просить наглядачів вивести Стуса на подвір’я з травою. Там вони підготували бочку з вогнем, де вона вирішила палити Василеві вірші.
Так от там велика стіна, колючий дріт, схили, багато наглядачів, собаки, мені зробили грим, гнітюча атмосфера… Я вийшов та інтуїтивно відчув, що біля цієї стіни розстрілювали людей. В мене просто почали литись сльози.
В цій сцені кдбістка Стусу каже, що мовляв рукописи горять, а він їй відповідає, що не горять.
Далі його хапає інший кдбіст за руки, шию, а Стус кричить: "Кубло бандитів, кдбістів, злодіїв, гвалтівників у стольному засіли місті як партія більшовиків!" і ми разів 10-15 повторили це, в декілька дублів.
А після зйомок мені треба було їхати до Франківська на фестиваль Porto Franko і я ще в сльозах швидко сів у машину, ми рушили і почалася сильна гроза, буря. Здавалося, вона була аж сливовою і частину обладнання на майданчику просто повалило.
А другий епізод – це сцена суду, яку ми знімали в жовтні на міліцейській дільниці в Пущі-Водиці. Нам виділили один кабінет, який декоратори замаскували під судову залу і я побачив всіх суддів, секретарів, масовку. Ці всі судді як танки, які просто йдуть на людину... І знову була буря, що навіть інтернет вирубило.
Ми сиділи в акторському вагончику, режисер налаштовував нас всіх на зйомку, ми проганяли текст, я намагався зануритися в ситуацію і в мене просто серце ледь не вискочило з грудей.
В той момент прийшло усвідомлення, що можливо це якийсь невеликий відсоток того відчуття, яке переживав Василь Стус.
– А є сцена чи лінія у "Забороненому", яка є для тебе ключовою, центровою точкою?
– Центровим є Василь Стус, а кожна сцена по-своєму важлива і там є свій мікроритм.
Коли граєш в театрі чи в кіно, то з одного боку час зникає зовсім, а з іншого – ти знаходишся в рамках хронометражу. Твоя акторська присутність ділиться на сцени і фрагменти. І все зрештою зводиться до ідеї, висловлювання, меседжу, довкола якого все будується.
Але з іншого боку – це як піраміда: в неї є верхівка, до якої все іде, та одночасно і в кожної сцени є свій невеличкий меседж.
Головна тема у фільмі – це боротьба добра і зла. Усе довкола невеликого монологу, який Стус каже суддям, що він буде "стояти на обороні правди від брехні, чесних людей від убивць, Ісуса Христа від диявола і "вы не смоете всей вашей черной кровью, поэта праведную кровь".
Це головний меседж і сила, яка його штовхає і те на чому він стояв та продовжує стояти.
– Василь Стус – це ще і про оголеність нерву, жорсткість, аскетичність навіть серед людей.
– Так, деякі казали, що Стус в якийсь період почав дуже жорстко відповідати і в нього весь час були запалені очі.
А ще одна дослідниця казала, що він цікавився східною філософією – індуїзмом, дзен-буддизмом.
В чомусь я відчуваю співвідношення із собою.
– А в чому?
– Де Василь Стус, а де я (сміється).
Схоже те, що я теж займаюся мистецтвом, пишу вірші, люблю Україну, і взагалі світ.
До зйомок фільму я багато курив цигарок, а потім кинув і став трохи м’якішим. Можливо, якби КДБ тоді так не пресувало людей, то у Стуса було би інше життя і він би теж кинув курити.
В мене як і в Стуса був такий пік, надрив, коли сталася революція, потім війна, треба було міняти життя.
Напевно ми схожі в мистецьких поглядах, світосприйнятті, в ідеалах.
Але ми народилися в різний час і за різних обставин. І хто знає, як би я себе повів на його місці та яким би був Василь Стус зараз.
 |
| Дмитро Ярошенко: На зустріч я прийшов у футболці з датою "1972", а це рік, коли Стуса вперше заарештували. Випадковості невипадкові |
– Передпокази "Забороненого" відбулися вже в багатьох містах України. Розкажи, як зустрічали стрічку глядачі?
– Ми тільки нещодавно повернулися і все ще дуже живо і гудить в нас, циркулює в крові.
Загальне враження – усюди стоячі оплески, є бажання побути в тиші, наодинці із собою, сльози на очах, подяка, радість за відродження українського кіно.
Дисиденти і люди, які жили під час СРСР говорили, що вдалося відтворити відчуття епохи, а вчителі навіть радили показувати цей фільм дітям в школах.
Кілька людей, які знали Василя Стуса сказали, що головний герой схожий і є якась правда в тому.
Були розмови про те, що непогано би було зробити серіал і є така потреба. В серіалі можна було би показати більше епізодів з життя Стуса.
А ще нам вдалося побувати в Рахнівці, де він народився і навіть поспілкуватися із його родичем. Це дуже сильні відчуття.
І ще так сталося, що я прийшов на цю зустріч у футболці з датою "1972", а це рік, коли Стуса вперше заарештували. Випадковості невипадкові.
– На твою думку, чому в таких історіях, як у Стуса, такі великі сили зла, спротиву у вигляді конкретних людей?
– Ми живемо в матеріальному світі, де існує народження, хвороби, старість та смерть. Тут завжди відбувається боротьба добра і зла, цього постійного дуалізму.
А для розвитку потрібно піднятися над цим дуалізмом, тоді ми більше наближаємося до любові, світла і радості.
Треба зрозуміти одну та іншу сторону. Та допоки існує цей матеріальний світ, то в ньому буде присутня темрява та ілюзорні перекручення, які можуть людину збивати зі шляху.
 |
| Дмитро Ярошенко: Були розмови про те, що непогано би було зробити серіал і є така потреба. В серіалі можна було би показати більше епізодів з життя Стуса |
– Як думаєш, чому тема Василя Стуса знову активно виникла в просторі саме у 2019 році?
Фільм, скандал довкола сцени суду в ньому, премія імені Стуса, яку отримав Влад Троїцький.
Чи є певна закономірність в цьому?
– Взагалі кажуть, що всі наші вчинки мають наслідки і плоди.
В деяких священних писаннях є історії, де наслідки якогось вчинку проявляються через декілька життів. І це називається кармою. Відмінити її не можна, а лише очистити добрими вчинками.
Є відчуття, що історія Василя Стуса настільки трагічна і знакова для України – це ж історія закатованих людей в Середньовіччі, закатованих козаків, інквізиції, Розстріляного Відродження, переслідування представників релігійних спільнот нової ери.
Він сильний поет, який дуже до нас близький і тому проявився на цьому демократичному зламі.
Також виникають паралелі із сучасними політв’язнями – Олегом Сєнцовим, Олександром Кольченком та іншими.
Росія ніби-то перебуває в сучасності, але уроків минулого все ще ніяк не усвідомила і все повторюється. В Москві вихоплюють з мітингів тисячі людей, мов кошенят, кидають до в’язниці.
Тому фігура Стуса звучить знову. З одного боку – він не до кінця оплаканий, а з іншого – читаючи вірші та медитуючи на його персону, можна розширювати свою свідомість і підіймати свій дух.
Це нам потрібно, враховуючи війну, невідомість, революцію і те, що велика частина країна живе без достатніх для елементарного життя коштів, а лише силою духу.
 |
| Дмитро Ярошенко: Головна тема у фільмі – це боротьба добра і зла |
А ще було відчуття, що фільм працює як арт-терапія для людей із постравматичним синдромом, пострадянським синдромом, для військових.
Стус – як діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім.
– Чому потрібно подивитися фільм "Заборонений"?
– Фільм "Заборонений" точно гарантує сльози очищення.
Потрібно знати своїх героїв.
Хто не знає чи мало знає – дізнатись про постать Стуса і що йому довелося пройти, а для молодого покоління зазирнути в епоху СРСР, зрозуміти як було непросто і подякувати сьогоднішньому дню за більш радісне, демократичне і вільне життя.
А для тих, хто жив в СРСР – це можливість ще раз згадати, переосмислити і відпустити.
Катерина Гладка, спеціально для УП.Життя
Більше про кіно:
Кино в сентябре: "Заборонений", "Толкин", "Моя бабушка с Марса" и еще три фильма
Валар моргуліс! Інтерв’ю з тим, хто створив дотракійську та валірійську мови для "Гри престолів"
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу або Telegram про здоров'я та здоровий спосіб життя.