Як ГогольFest запалював у Дніпрі сонце на глибині 50 метрів. ВІДЕО

Вже 10 років як ГогольFest – наймасштабніший захід сучасного мистецтва у всіх його проявах. Кілька тижнів тому він увійшов в топ-5 фестивалів Європи.

У 2019-му команда вирішила залучати регіони. Тож за весну та літо "Гоголь" у Маріуполі та Дніпрі, на черзі Вінниця.

"Мистецтво має освоювати нові простори!" – сказали учасники DniPro ГогольFest і опустилися в шахту метро.

Режисер Дмитро Костюминський і велика команда створили унікальну виставу "ДніПРОметей Повталий", нагадавши дніпровцям, що метро у їхньому місті колись таки добудують, а Прометей запалить під землею своє сонце.

"Українська правда. Життя" спустилася в підземелля і розпитала творців про надскладну логістику вистави про Прометея й участь у ній працівників "Дніпрометробуду".

Унікальна вистава "ДніПРОметей Повталий" пройшла на глибині 50 метрів

Прометей в сучасному Дніпрі

Уявіть собі, ви заходите на територію будівництва, отримуєте необхідне екіпірування (чоботи, шоломи, жилетки), проходите до спеціальних ліфтів та групами спускаєтесь на глибину 50 метрів.

Будь-який зв’язок зникає десь на половині шляху.

Далі на 4 локаціях підземелля розкривається 4 міфи про грецького персонажа Прометея, який боровся за свободу людини перед божествами. А будівельні матеріали та оснащення стають частиною дійства.

"ДніПРОметей Повсталий" – це унікальний проект, виникнення якого стало можливим завдяки кооперації "Дніпрометробуду" та митців.

Ця вистава дає змогу зануритися в себе через проживання абсолютно інакшого до "білого світу" досвіду, та залишитися наодинці з власним "я".

"Історія виникнення цього проекту пішла від самого тунелю. Був такий психолог і містик Роберт Антон Уілсон і він написав книгу "Психологія еволюції". Він часто згадує таку історію як тунель реальності, в якому ми перебуваємо і живемо, – розповідає режисер Дмитро Костюминський.

Для Дніпра існує багаторічна проблема із будівництвом метро, яке все ніяк не завершать – це теж тунель.

Друга назва книги Уілсона "Прометей Повсталий". Мені як театральному режисеру цікаво, яким є психологічний стан і внутрішнє наповнення людини, яка дивиться і сприймає театральний контент. Це головна моя тема – людина, яка переживає певний театральний досвід".

За його словами, першочергово планували, що учасники будуть мандрувати по двом закільцьованим гілкам метро й буде 8 локацій, в кожній із яких відбуватиметься певний театральний і містичний досвід. Але через логістичні складнощі зупинилися на 4 локаціях.

Режисер "ДніПРОметей Повсталий" Дмитро Костюминський

Прометей виступає як символ усього, що створене людиною, й для сучасного Дніпра його образ теж актуальний.

"Історія Прометея – це про те, що дало людині життя і розвиток. Усе, що створено людиною – це завдяки Прометею. Тому з цим містом це теж пов’язане, – уточнює режисер.

Але мені цікавий не лише локальний погляд, а ширше – перебування людини в тунелі, яка проходить свої досвіди, виходить за власні рамки і потрапляє назовні після проходження шляху".

Одесити Прометей і Зевс

На роль Прометея режисер вирішив запросити актора і перформера з Одеси Андрія Утенкова.

Під час дійства, за допомогою спеціальний діодів, у героя Андрія очі світилися червоним лазером і виглядав він максимально містично.

Актор і перформер з Одеси Андрій Утенков

"Буває таке, що різні досвіди в житті сходяться в одній точці. В мене так сталося, що грецька тема була присутня ще до знайомства з Дмитром – спочатку Діоніс, потім Одіссей і ось Прометей.

Мені 32 роки і я жартував, що невже в 33 має бути Христос? Для мене Прометей в певній мірі те саме, – розповідає актор.

Я знайшов три інтерпретації міфу про Прометея і всі вони про технології. Вогонь, іскра – певна технологія, робота зі своєю свідомістю – це теж технологія, третій – це ті, хто робить магію руками із техніки – Тесла та інші.

Я читав у одного антрополога, що насправді Прометей був титаном, а вони зберігали деякі знання матріархального суспільства, олімпійські боги ж – це вже патріархальний уклад. Тож є логіка і сила, а є дещо інше – внутрішній вогонь. Про це "щось" співає ДахаБраха, Dakh Daughters, ГогольFest загалом про це".

За спостереженнями виконавця головної ролі, фестиваль у Дніпрі створив власну символіку.

На відкритті запалили спочатку сонце на сцені (у верхньому світі), далі команда "Прометея.." запалила сонце під землею (підземний план), а вдень дніпровські митці робили перфоманс, де люди могли лишати відбитки себе глиною на стіні і вибудовували певну структуру – це серединний план.

Ще одним персонажем у виставі був Зевс, якого вирішили вдягнути як працівника метро. Роль виконував також одесит Євген Баль.

"Спочатку я вирішив, що в мене має бути корона. Я ж Зевс врешті-решт. І я навіть почав її робити…

Але в перемовинах із працівниками "Дніпрометробуду" ми зрозуміли, що маємо бути в касках, мати жилети – це вже внесло корективи в костюми.

Вирішили, що будемо виглядати так само як працівники, а я як директор – Зевс", – розповідає Євген.

Зрештою, в місцевому секондхенді актор купив собі діловий костюм і став найнезвичнішим Зевсом, якого тільки можна було уявити.

Директор-Зевс Євген Баль

Божественна логістика

До останнього моменту вистава була під питанням.

Перш ніж вся команда почала працювати під землею, а це актори, композитор, режисер, технічна група, кожному довелося отримати медичну досвіду.

Творці "ДніПРОметея…" жартують, що тепер цілком офіційно можуть вважатися нормальними людьми.

"Переговори були дуже складні, але ми дійшли компромісу. Сила мистецтва як раз в тому, щоб давати вогонь людям. І кожен з нас насправді був Прометеєм, – згадує Дмитро Костюминський.

Ми подарували частинку цього тепла і працівникам також. Вони самі стали учасниками процесу і я не бачив, щоб щось не було їм зрозуміло. Вони були в цій енергії!

Ми двічі переписували весь сценарій заново, в шахті дуже непросто технічно зробити виставу, там немає навіть потрібної напруги, також строгі правила безпеки. Але я бачив образ підземного сонця і це мною рухало".

Театрали подарували частинку тепла і працівникам "метро"

До слова, сонце творці вистави вирішили зробили зі спеціального дроту, який світився червоним.

Працівники "Дніпрометробуду" спочатку були налаштовані скептично, але команді вдалося не просто переконати їх дати дозвіл, а й активно залучити їх до процесу.

"Коли ти чимось зацікавлений і даруєш свою любов, то люди, коли це бачать, то починають допомагати тобі. В нашому випадку працівники приєдналися і робили цей проект разом з нами", – зазначає режисер.

Це діюче будівництво, тому туди не мали попасти люди. Тим паче, театральна публіка!

"Яке уявлення в інженера про художника? Безробітний, не дуже адекватний, пише три літери та паркані та вважає це мистецтвом. Підозрюю, що нас спочатку так і сприймали, – сміється Костюминський.

Але в процесі ставлення у працівників змінилося кардинально не лише до нас, а й до вистави в принципі. І це найважливіше. Ми подарували щось цьому простору".

Звуки потяга, вітру, водоспаду

Ще одна з асоціацій щодо вистави – тибетська книга мертвих. Цей сакральний трактат показував, який шлях проходить душа після смерті, які перешкоди її чекають і як звільнитися.

Глядачі також проходили власний шлях, де важливо було відслідковувати свою присутність в кожному моменті.

Вистава "ДніПРОметей Повсталий" вразила глядачів ще однією своєю частиною – музичною.

Усю музику створив композитор і sound-дизайнер з Дніпра Дмитро Демченко. В минулому він вчився спочатку в рідному місці, а потім в Львівській музичній академії, ще тоді проявивши свій талант новатора.

Композитор і sound-дизайнер Дмитро Демченко

Дмитро – зосереджений і серйозний. Здається, що кожен звук в довколишньому середовищі він сприймає як робочий матеріал.

"Почалося все з того, що мені в руки потрапив сценарій, я прочитав і зрозумів, що це моє, – розповідає композитор.

Я почав писати музику десь за півтора місяці до початку фестивалю. Використовуючи сучасні технології роботи зі звуком – спектральний рівень, електроніка та інше.

Ми з режисером зідзвонювалися вдень і вночі, проговорювали усі тонкощі вистави. Бо музика до вистави має бути особливою.

Я відчув велику відповідальність за цей проект. Перепробував різні звуки і для вистави "Прометей". Використав звуки води та різного роду індустріальні".

Локація вистави "Прометей"

Музична складова занурює глядача, то в стани тривоги, що десь з тунелю визерне потяг, то в стани спокою, задумливості та діалогу із собою.

Попри те, що Дмитро Демченко до експериментів звичний. Приміром, він творець унікального інструменту, проект якого він сам придумав і навіть презентував в кількох країнах, поєднавши гітару і віолончель, він також експериментував із музичною геометрією та різноманітними звуками, вистава все ж стала для нього особливим досвідом.

Звукове оснащення мало бути мобільним, пересуватися з локації на локацію, тож Дмитро водночас був і композитором, і звукорежисером, і sound-дизайнером.

Осмислення простору

В сучасний час мистецтво все частіше покидає комфортні простори – театри і галереї та йде освоювати нові місця. ГогольFest також активно підтримує цю тенденцію.

"Уявіть тільки, з 82 року люди працюють в цій шахті метро. Кожен день вони приходять і опускаються на цю глибину. Вони ставляться до цього місця, як до технічного моменту. А ми пропонуємо подивитись на це зовсім інакше, – пояснює Дмитро Костюминський.

Ми як художники наповнюємо технічні речі іншими змістами. Ця локація стає частиною уяви митця, іншим ритуальним об’єктом. І коли ти наповнюєш місце, яке для цього не прилаштоване творчим зарядом, то воно починає працювати інакше для працівників та мешканців".

Дмитро Костюминський пояснює нові тенденції театру

Режисер пояснює, що зараз у світі навіть форма сцени змінюється.

"Зараз цікаво освоювати нове, виходити до людей, в нові локації. Класична сцена ставить кордон між глядачем і актором. А зараз зовсім інші процеси відбуваються з людиною, тому цікаво виходити в нові локації", – пояснює Дмитро.

Його думку підтримує і Євген Баль, нагадавши, що найстрашніше, що може статися в житті – це перетворитися на автомат, який не думає, що робить.

А творчість працює інакше. Глядачі та творці вистави спостерігали, як проявили творчість працівники метро, як вони стали бачити звичайні предмети незвичайним поглядом. З цього все і починається.