Тіні дітей, яких не навчали: історія сільської школи-примари

Тіні дітей, яких не навчали: історія сільської школи-примари

Вікна, що кровоточать червоною фарбою.

Кабінети, які обросли павутинням від долівки до стелі.

Шкільний дзвінок за залізною решіткою та намальовані тіні дітей, яких тут так ніколи й не навчали.

Імпровізований клас зі справжніми партами та дошкою, проте без учнівського галасу й вчительських порад.

Це сільська недобудована школа на Вінниччині, яка стоїть пусткою вже кількадесят років. Тут триває незвичайна арт-виставка.

Ззовні - звичайна будівля. А всередині...

***

Фотохудожниця Шура Коротка щоліта гостює в селі Гопчиця у бабусі. Любить цю місцевість змалку й провела не одну фотоекспедицію селом.

Розповідає, що місцевість мальовнича, а тутешні фотографи показують рідний край на світлинах тільки рідним і друзям.

Тому Шура вирішила влаштувати фотовиставку. Її підтримав сільський голова Роман Прилуцький.

– Ми почали думати, де б це можна було зробити. Варіантів було кілька: на вулиці, в будинку культури або ж у недобудованій школі, в якій ми стояли вже за півгодини й точно знали, що все відбудеться саме тут.

Дівчина відмикає двері. Віє холодною тишею та пахне злежаним порохом.

Шура Коротка

***

Тридцять років тому у селі Гопчиця Погребищенського району почали будувати нову простору школу. Фундамент, стіни, дах…

Поставили пластикові двері й вікна. Відтоді місцеві мріють, що їхні діти підуть навчатися в новий навчальний заклад, а не стареньку столітню школу, що вже тріщить по швах.

Але на ремонт вчасно не виділили гроші. Сума потрібна чималенька.

Кошторис, за словами сільського голови - приблизно 75 мільйонів гривень.

***

Менш ніж за десять днів Шура разом з Романом, місцевим священником, бібліотекаркою, працівниками музею та клубу створили тут своєрідну арт-територію, наповнену інсталяціями.

– Хотілося через творчість достукатися до наших депутатів. Композицією класу, наповненого інвентарем і меблями, хочемо показати порожнечу, нездійненість того, що могло б бути. Ми навіть знайшли парти тридцятирічної давності.

Для арт-простору знайшли парти тридцятирічної давнини

На коридорах – павутиння з ниток і силуети учнів, які змалювали зі школярів, що час від часу прибігали допомагати в підготовці виставки.

– Розуміємо, що це завелике приміщення для нашого населення. Тож було б класно зробити тут культурний центр. І школу, і садочок, і різноманітні гуртки, аби не треба було їздити в райцентр.

В імпровізованому спортзалі розмістили знімки ігор, занять і тренувань.

Інсталяції символічні. Ось руки, які висипають згори знання-книги. На вершечку – "Енеїда модерна".

Є глобус з будівельного сміття. Екологія їм теж болить.

Ще в одному залі - зображення елементів розрізаних дерев’яних образів Ісуса Христа, Діви Марії та апостолів.

Вони стали підпорою для старої школи, яку ремонтували ще за часів радянської влади.

Тоді сільський храм, замість того, щоб спалити, вирішили частково використати як будматеріал.

У час комуністичної ідеології такі рішення були буденністю, казали: "Бога не існує".

***

Своєю виставкою тут хочуть сказати, що мешканці Гопчиці заслуговують на комфортні умови для навчання і дозвілля.

Окрема кімната в арт-просторі присвячена місцевому цегляному заводу.

На фото – втомлені обличчя й чорні, потріскані від роботи, руки.

– Жінки перекидають тонну цегли за зміну. При цьому не втрачають наснаги щоранку приходити сюди й віддавати свої сили заради добробуту сім’ї.

У селах люди працюють тяжко. Гопчиця – не виняток. Та тут мешканці ще й завжди усміхнені.

Куди б я не прийшла робити фото – усі привітно зустрічали. Навіть ті, хто не хотіли позувати, відмовляли на позитиві. Наприклад, водій трактора, який був втомлений і неохоче став героєм світлини, ще й дав цукерку.

***

Ще три роки тому у селі не було LED-ліхтарів на вулицях й комфортного будинку культури. Не було власного логотипу і нового сайту, не розвивали сторінки в Instagram і Facebook.

Ситуація змінилася, коли сільським головою став Роман, колишній працівник птахофабрики і зварювальник, він відкрив для села дорогу до грантів та інвестицій.

Йому вдалося реалізувати не один важливий проект: облаштувати сучасний клуб, провести безкоштовний wi-fi в центрі села і впровадити місцеву "Поштову бібліотеку".

На звичайному старому пеньку в людному місці розташували ящик для буккросингу. Тепер він популярний. Тут залишають свої книги, натомість беруть інші.

Підтримала Романа тутешня молодь. Серед них – Олександр Саліженко, засновник ініціативної групи ReLoad та Шура Коротка, фотохудожниця.

Шура з командою хочуть, аби будівництво нової школи зрушили з мертвої точки, але готуються й до того, що справа знову затягнеться:

– Кожен з нас розуміє реальність ситуації, але віра не зникає.

Ірина Богачук

Фото Дмитро Тур

Реклама:

Головне сьогодні