Майбутнє українського кіно: 5 найкращих проєктів конкурсу дебютів Держкіно

4703
20 червня 2020

Прямо зараз в України триває 13-й конкурсний відбір Державного агентства України з питань кіно.

Зважаючи на дуже обмежену діяльність кіновиробництва після послаблення карантинних правил ізоляції, цей конкурс – найважливіша кіноподія, що наразі відбувається в країні.

Важливий він ще й через конкретну орієнтацію на "дебюти" – експертна комісія розглядає винятково ігрові повнометражні фільми-дебюти (національні та спільне виробництво) та ігрові короткометражні фільми-дебюти (національні та спільне виробництво).

І ця робота більш ніж непроста. Адже такої кількості проєктів лише на один, дебютний напрямок не було ніколи за весь час оновленого Держкіно з 2012 року – 176 проєктів, допущених до участі в конкурсі.

Якщо говорити про проєкти повнометражних фільмів, то до другого туру за рішенням Ради кінематографії на основі висновків експертної комісії пройшли 30 проєктів із 62. Ми ж вибрали з низ 5 найкращих.

І хоча на дебютні фільми виділяється лише 12 мільйонів гривень, тобто про складнопостановочні зйомки в історичному, екшн- чи фантастичному жанрах доведеться відразу забути, сценарії обраних проєктів дають велику надію на добрий результат.

"Чорнобильський Робінзон"

Виробник: Кіновир

Сценарій до цього проєкту написали Мирослав Слабошпицький і Олег Ремпінський.

Попередній фільм Мирослава, "Плем’я", став українським феноменом, об’їхав весь світ і зібрав понад 50 призів на іменитих фестивалях.

"... Робінзон" цілком підтверджує статус Слабошпицького як вправного сценариста – тут є все, що треба для сильного кіно, з пригодами, драмою і майстерним вкрапленням в час.

Мирослав Слабошпицький у Чорнобилі. Фото зі сторінки стрічки "Люксембург" у Facebook

Починається все 1986 року, акурат в день Чорнобильської катастрофи, тільки головний персонаж – не працівник ЧАЕС чи "ліквідатор", а солдат-строковик, який опиняється не в тому місці і не в той час.

Він охороняє зеків у спецпотязі, що рухається в Пермську область, його, як "духа", хочуть зґвалтувати місцеві "діди", натомість він їх вбиває і втікає додому, потрапляючи на етап масового примусового виселення людей із зони відчуження після аварії на станції.

Ховаючись від міліції та військових, він залишається жити в зоні на 13 років, і повертається до цивілізації лише коли використовує останній патрон, а його пес, єдиний друг – гине.

Тема "один в лісі" пророблена в сценарії на "5" по 5-більній системі, в кращих традиціях класичної "робінзонади" чи новомодного постапокаліптичного кіно, ще й з додатком "своя сорочка ближче до тіла", адже мова – про наш, чорнобильський апокаліпсис.

З яким Слабошпицький вже давно "на ти": ще 2012 року він мав – але йому не дали – знімати фільм "Прокляте місто", а-ля "Пікнік на узбіччі" в декораціях Чорнобильської зони; того ж року він таки зняв короткометражку "Ядерні відходи" про зону, яка отримала кілька значних призів; а 2019 року – мав знімати повнометражний фільм "Люксембург" про ту ж зону, і знову не вийшло.

Наразі, режисером "Чорнобильського Робінзона" зазначений Сергій Гаврилюк.          

"Ля Палісіада"

Виробник: Віател

Режисер Філіп Сотниченко, автор видатної короткометражки "Технічна перерва", що 2017 року перемогла в Таллінні, на одному з 15 фестивалів класу "А", нарешті "дозрів" до повного метру.

Ідея його сценарію – найбільш значуща серед усіх проєктів, відібраних до другого туру – про смертну кару, жах помилки вбивства невинного і цинізм суспільства з його байдужістю до людського життя.

 До карантину дата релізу "Ля Палісіадb" планувалася на серпень 2020 року

В сценарії йдеться про психіатра, який розпитує підозрюваного у вбивстві. І коли розуміє, що той не винний, єдине, що він може зробити, так це наштовхнути комісію і прокурорів своїми питаннями, а відтак відповідями підозрюваного, що той не міг бути вбивцею, бо не може пригадати подій недавнього минулого, не може пригадати самого психіатра, і взагалі – не може добре перелічити місяці року, – бо є не зовсім нормальним...

Прикметно, що історія відбувається за якийсь час до відміни в Україні смертної кари 1996 року, а підозрюваного звинувачують у вбивстві міліціонера, за якого хочуть помститися його товариші, і таким чином зробити "приємно" удові вбитого.

Час подій – дуже важливий, і Сотниченко хоче його відтворити в кадрі до найменших дрібниць, де буде стилізація під хроніку оператора-криміналіста, під необроблені архівні відео, із зображенням, подібним до текстури фільмів на тогочасних відео-касетах, і дуже насиченим звукорядом і музикою, характерною другій половині ХХ-го сторіччя.

Це, власне, і є кіно – створення окремого світу в кадрі, бо сама по собі історія нічого не важить без адекватного її втілення.

Сотниченко вже в сценарії наповнює історію масою дрібничок, важливих для 90-х, і він вже один раз це все добре відтворив, знімаючи 2016 року короткометражку "Цвях", псевдодокументальне кіно, яке максимально достовірно видається за ніби віднайдене "домашнє відео".     

"Я і Фелікс"

Виробник: Лайм Лайт

Ставити проєкт буде Ірина Цілик, не дебютант в режисурі – за її плечами три ігрові короткометражки, дві документальні короткометражки та один повнометражний фільм.

Останній, "Земля блакитна ніби апельсин", цього року справедливо переміг на американському фестивалі "Санденс" в Парк-Сіті, штат Юта, а потім брав участь в конкурсі Берлінале, одного з трьох найбільших кінофестивалів світу.

Цього разу в Ірини проєкт художній повнометражний, і ставиться він за романом (і спільним сценарієм) чудового письменника (і чоловіка Ірини) Артема Чеха.

Роман "Район Д" Артема Чеха про дитинство в 90-х роках.
Фото Elena Mason зі сторінки письменника у Facebook

Сценарій повний літератури – "молода жінка з фарбованим у світле каре", "приховуючи не пережовану їжу й відсутність двох зубів", "кицька на якийсь час завмирає, вчепившись кігтями у м'яку плоть шпалер" тощо.

Це запаморочливо ностальгійно, бо атмосфера, створена в сценарії, ідеально переносить читача (зі сподіванням і глядача) в минуле дитинства.

В цьому сенсі проєкт ідеальний, адже всі мали дитинство, а історія дорослішання в жанрі "сімейна драма" – класика, і вона безпрограшна.

"Я і Фелікс" – про хлопця, який росте в невеличкому містечку на Дніпрі, неподалік Києва посеред безпринципних 90-х, з їх бідним побутом і гопниками на вулицях, поїздками до Польщі на заробітки, маслом Rama, лікером Amaretto і Coolio з кожного вікна.

Перед нами його життя з рідкісними навідуваннями батька, але з дружбою з новим другом бабусі; перше кохання, бійки, шкільні дискотеки, дрібні крадіжки і таке інше.

Про це все згадує вже дорослий герой, і весь фільм – як флеш-бек, миттєве повернення в минуле. Має бути красива, проста історія.    

"Куди б ти не пішла"

Виробництво: "Сучасне Українське Кіно"

Режисерка і сценаристка Богдана Смирнова, яка давно поїхала з Києва до США, де закінчила престижну Нью-Йоркську кіношколу, розказує історію майже про себе.

Героїня її сценарію приїздить до батьків у Чернівці. Але там все тепер не так, як було: її батько мав інсульт, тому весь час лежить і майже в стані рослини; сестра поїхала волонтером на війну; колишній хлопець давно одружився і народив двох дітей, і все тепер, після Америки, для неї – неначе чуже.

Богдана цим хоче показати принцип "зворотного культурного шоку", коли поїздка за кордон і зустріч з небаченою красою і величчю західної цивілізації стає першим шоком, а повернення після всього цього додому – другим. І що з цим робить? І чи треба?

Куди б ти не пішла – життя йде з тобою, а минуле залишається позаду, як би прикро це не звучало – саме про це подекуди гостро говорить у своєму сценарії Смирнова.

Презентація проєкту "Куди б ти не пішла" на засіданні Держкіно. Фото mediananny.com

Незвичним у неї є лише підкреслена "українськість" і відчуття справедливості, що зрідка трапляється як у тих, хто поїхав з України, так і в тих, хто залишився: її героїня різко реагує на одеситку, яка в Нью-Йорку каже, що вона з Росії; вона не хоче підтримувати корупцію, тому не дає хабаря ветеринару; вона не сприймає диктат матері, тому йде жити в готель; гнівається через неробство і непунктуальність...

Це все робить її життя, безперечно, складнішим, але демонструє принциповість і краще проявляє ситуації та розбіжності нашого "нормально" з їх "нормальним".

В цьому проєкт один з кращих, бо психологічно точно і драматично переконливо віддзеркалює "особливості" нас і тих, хто приїхав звідти. Є над чим задуматися, коли в дзеркалі бачиш "себе" без прикрас.

"Спека"

Виробник: Good Morning Distribution

1991 рік. Луганщина. Збирається велика сім’я, щоб вкотре пом’янути сина, який багато років тому загинув у Афганістані, будучи на службі в окупаційних військах СРСР.

Готування столу, розмови, спогади, сварки – за один день з’ясовується чимало секретів сім’ї і справжнього ставлення її членів один до одного.

Важливо, що це відбуваються саме 24 серпня, коли в Києві приймається Незалежність України, коли до столиці стягуються війська, які ще не визначилися кого підтримати.

А навколо будинку, де зустрічаються головні персонажі, від аномальної спекти починає горіти ліс.

Багатослівний і багатоперсонажний сценарій, тим не менше, чітко виявляє всі конфлікти і зграбно поєднує їх в полілог часу – з усім "совком" в головах одних і прагненням до змін інших.

Хоч розмови загалом точуться навколо побутових тем, вони доволі динамічно викладені, не послаблюючи увагу, а градус їх напруги весь час збільшується, у фіналі перетворюючись на пожежу прямо і образно кажучи.

Особливість "Спеки" – в неочікувано злагодженому, складному звучанні цілого ансамблю голосів, чия партитура – метафора епохальних змін в Україні.

Дивно, що це четвертий проєкт з п’яти, в якому йдеться про 90-ті роки, втім точності зображеного часу сценарію не відмовиш, з його специфікою одягу та інтер’єрів, слів та понять, стосунків та різних "ізмів".

Втім, сила сценарію не говорить про обов’язковий високий результат його постановки: продюсер проєкту Андрій Корнієнко був причетний до таких фільмів, як "Київський торт", "Правило бою" і "Крути 1918".   

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя

Вас може також зацікавити:

7 українських фільмів 2020 року, які вам варто переглянути

10 найкращих іноземних фільмів 2019 року: "Ірландець", "Джокер", "Арахісовий сокіл" та інші

Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса

Актор Дмитро Ярошенко: Василь Стус – діамант, крізь який проходять різні промені та йде робота над нашим сьогоднішнім і майбутнім

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua