"Елвіс тут навіки". Чому в Києві полюбили танцювати бугі-вугі

9267
24 серпня 2020

Київ по п’ятницях танцює.

І не в клубах, а в амфітеатрі "Мушля" посеред Маріїнського парку, де роками кожної літньої п’ятниці чоловіки і жінки у свої 20-30+ парами витанцьовують під пісні 50-х.

Через пандемію охочих поменшало, але традиція бере гору.

Спитайте, з чого все почалось, і ті, хто слідкує за дійством під сценою, всміхнуться: "Спочатку був джаз".

В танці цей вигаданий афроамериканцями популярний музичний напрямок втілився у 1927-му, коли американський пілот Чарльз "Лінді" Ліндберг першим у світі перелетів Атлантичний океан.

Тоді про подію говорили усі газети, люди, а також Коротун Джордж, чорношкірий король танців із Гарлема.

"Lindy hop!" (Лінді стрибнув!) – розреготався той, коли хтось спитав, що ж він так по-смішному, але майстерно витанцьовує.

В амфітеатрі "Мушля" посеред Маріїнського парку по п’ятницях танцюють "бугі-вугі"

У Європу танець лінді-хоп "перестрибнув" після Другої світової. Мабуть, американські солдати, які туди його завезли, танцювали дещо в інший спосіб, що згодом став окремим видом танцю під назвою "бугі-вугі".

Майже століття потому в Києві прижився перший і другий, та люди в "Мушлі" усе ж більше люблять бугі-вугі, що в перекладі означає "дуркувати", а часом і "любитися". Це багато що пояснює.

Свобода для мозку

34-річний Сергій Ковальов або ж Кува заснував київський клуб Hot Boogie Club, чиї вихованці й розважаються у "Мушлі", ще у 2012-му.

На сцені цей високий стрункий хлопець теж танцює, але найчастіше його можна знайти під нею, біля колонки – щось експресивно наспівуючи, він шукає для пар якісний репертуар.

Сам Кува і починав як музикант: зі старших класів почав цікавитись рокабіллі – ще одним музичним жанром із 50-х, під який танцюють бугі.

А все більше занурюючись у культуру, розквіт якої припав на творчість Елвіса Преслі, Роя Орбісона, Джеррі Лі Льюіса та інших музикантів, згодом хлопець заходився вчитись танцювати.

Засновник Hot Boogie Club Сергій Ковальов і його партнерка Софія Капустіна, яка зробила
великий внесок в становлення клубу

Хобі захоплювало його більше, ніж навчання на архітектурному факультеті.

Тоді, у 2008-му, кияни лише починали відкривати для себе бугі. Викладання і розуміння танцю було в новинку.

Кува зрозумів, що все йде шкереберть: минали роки, а він все ще відчуває себе затиснутим, не засвоїв тонкощів танцю і як вести партнерку так, аби було зручно і легко обом.

"Зорі стали" так, що саме тоді його запримітила майбутня чемпіонка світу з бугі, танцівниця Тетяна Георгіївська.

Разом вони почали розробляти нову систему викладання, при якій люди відчували би себе вільними та вмілими в рухах швидше.

Кува і чемпіонка світу з бугі, танцівниця Тетяна Георгіївська

Невдовзі Тетяна повністю присвятила себе змаганням, а хлопець зважився створити новий клуб сам. Там не змагаються, а танцюють у своє задоволення, а також час від часу приходять не тематичні вечірки та цілі фестивалі, ось як October Boogie Fest у жовтні.

Якщо спочатку про Hot Boogie Club, що від трьох інших київських клубів-конкурентів вирізняється своєю любов’ю до 50-х, дізнавались методом "сарафанного радіо", то з роками Кува зрозумів: люди приходять до нього навчатися бугі через свободу, яку цей танець їм дає.

Адже людський мозок любить усе контролювати: на роботі, вдома, повсякчас.

Новачки з усіх сил намагаються зберегти серйозність

Стаючи ж до танцю з незнайомцями (а такий вже тут принцип – мінятися парами ледь не кожну пісню), ніколи не знаєш, куди заведе тебе ця гра.

"Усе так спонтанно, що спочатку викликає стрес, – каже Кува. – Та замість сердитись – адаптуєшся, імпровізуєш, а потім і не можеш втримати сміху. Серйозному просто не залишається місця".

Аби зрозуміти, що це працює, досить подивитись на сцену: там майже не знайти невсміхнених облич.

Винятки хіба новачки: з усіх сил намагаються зберегти серйозність. Та зазвичай це швидко проходить, каже Кува. Багато з тих, хто прийшов навчатися бугі кілька років тому, нині геть інші.

Спілкування без слів

"Мене знайомі питали – ти що, закохалась?" – сміється рудоволоса ілюстраторка Марія Тітова.

Справа була не в стосунках: кавалер у неї був задовго до того, як вісім років тому вона прийшла до клубу. Змінюватись почали її стосунки зі самою собою: зі сором’язливої, затюканої та не надто компанійської вона перетворилась у впевнену в собі дівчинку, цілком розкрившись лише в танці.

"Робота-дім, робота-дім – я зрозуміла, що в такому ритмі жити не можна, і прийшовши сюди, навчилась переключати мозок", – розказує про свою мотивацію SMM-ниця Люда Бондарева, що стоїть неподалік.

Раніше вона взагалі ніколи не танцювала, а нині вже викладає. Як, до слова, і Марія. А ще обидві дівчини знайшли собі в клубі других половинок.

Програміст Тарас Новохатько каже, що саме пошуки пари часто є підсвідомим мотивом людей, які приходять танцювати. Вони мають недоліки, з якими у стосунках складно: сором’язливість, невпевненість чи безтактовність.

Це сьогодні цього веселого хлопця із завжди зав’язаним у жмут темним волосся знають усі. А десять років тому він так непевно почувався у цій новій для себе компанії, що тягав на вечірки знайомих.

"Але танець – це те ж спілкування, лише без слів. А коли незнайома людина ще й піддається на дії, до яких ти її спонукаєш, народжується впевненість!" – каже Тарас.

Завдяки танцям він став легше знайомитись, а ставши викладачем, у тому числі навчився толерувати дрібні недоліки колег із ІТ, що доти дратували та псували стосунки.

Тарас і дружину в клубі собі знайшов. Їх часто можна побачити на вечірках за танцем утрьох: разом із крихітною донькою, що в слінгу похитується в ритм.

Програміст Тарас Новохатько на "бугі-вугі" знайшов дружину

Секретний клуб

Саме Тарасу, Марії та їх подружнім половинкам Кува на 5 років довірив керувати клубом, коли їздив викладати бугі в Осло.

Мав місію: відновити у норвежців інтерес до бугі, цього танцю свободи, який на відміну від СРСР ніколи не був для них під забороною.

Києву ж важливо було не втратити те, що лише зароджувалось – і там теж впорались.

Загалом тусовка бугерів у Києві нечисленна – з пару сотень. Втім вони є частинкою світової спільноти, чи "секретного клубу", як жартує Тарас. Він любить подорожувати, і куди б не їздив, хоч у Малайзію чи корейський Сувон, де поклоняються технологіям і сучаснішим хобі – завжди знаходить бугі-вечірку.

Так само як іноземці завжди знаходять бугерів у Києві, каже Тарас, якого у парку саме запрошує на танець жінка з Туреччини, що опинилась у столиці по роботі.

Хтозна, що змушує усіх цих людей чіплятися за культуру давно минувших років. Кува вважає, що всі ми ностальгуємо за чимось красивим і зрозумілим, до чого ніколи не належали, а в наші ж часи з’являться та зникає так багато нового, різного і відразу, що нічого не встигає закарбуватись у пам’яті.

Бугі-вечірки проходять дуже весело

Тож навряд новій хвилі вірусу під силу знищити бугі, джаз чи рок-н-ролл. У Норвегії, де карантинних обмежень дотримуються більш суворо, поки танцюють не в парах, а соло – на відкритому повітрі.

Кува теж готовий до такого формату. Та і викладати можна онлайн. Танцівник переконаний: "Культура Елвіса – це вже навіки".

Ілона Громлюк, спеціально для УП.Життя

Вас також може зацікавити:

"Давно померла б, якби не танцювала": як пенсіонери на Гідропарку знайшли час на себе

Середньовічні танці. Хто їх виконує в Україні та як долучитися до історичного мистецтва

"Возьми меня в свой плен": як у Києві "відтанцювали" день літніх людей. ФОТО

Чому танцювати корисно, особливо в літньому віці: дослідження

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua