7 несподіваних фактів про українських класиків, які не розповідали нам у школі
Знакові повороти долі, які відбувалися у житті українських письменників, вражають не менше за їхню творчість.
Борис Грінченко вибрав українство, хоча від народження був російськомовний.
Поет Василь Симоненко ненавидів свою журналістську роботу, а Панас Мирний дослужився аж до чину дійсного статського радника.
Несподівані ракурси добре знайомих постатей захоплюють і бентежать. Саме про це нова книга есеїстики Степана Процюка "Відкинуті і воскреслі", яка вийшла у видавництві Discursus.
Вашій увазі кілька несподіваних фактів про українських класиків за матеріалами книжки.
Іван Нечуй-Левицький
Автор "Кайдашевої сім’ї" покинув роботу вчителя російської словесності, щоб стати першим українським професійним письменником.
У статті "Сьогочасне літературне прямування" він закликав писати мовою "старої баби", доводячи читачеві непотрібність для нього тогочасної російської літератури.
 |
| Іван Нечуй-Левицький |
Але так само він не сприймав тогочасну нову українську літературу, нещадно критикуючи її в статті "Українська декадентщина", чи будь-які вкраплення галицьких діалектів, непорушно зафіксувавши в мозку різновид центральноукраїнського діалекту своєї матері, що мав стати, на думку Нечуя-Левицького, еталоном української літературної мови.
Панас Мирний
Класик української літератури писав під псевдонімом і все життя пропрацював на різних чиновницьких посадах.
Спершу у Гадячі, Миргороді, відтак у Полтаві, де нарешті дослужився до чину дійсного статського радника. Працював ретельно й самовіддано, ненавидячи не лише мертвотний уклад життя провінційних містечок, але й свою роботу.
 |
| Панас Мирний |
Про те, що Панас Мирний і чиновник доволі високого рангу Панас Якович Рудченко – та сама особа, знало не так і багато людей. Панас Мирний – цілком щиро, без жодних домішок кокетства! – вважав, що літературна слава непотрібна письменнику, а його твори мають прокладати шлях до людських сердець набагато швидше від письменницького імені…
Борис Грінченко
Мовою дитинства цього видатного україніста була російська.
В одинадцять років він прочитав "Кобзар" Шевченка. Пізніше писав: "Кобзар" зробився моєю Євангелією".
Борис Грінченко вибрав українство, протиставивши його своєму зрусифікованому роду. Виняток робив лише для матері, спілкуючись у листах із нею російською.
 |
| Борис Грінченко |
Із листа до Володимира Гнатюка: "Із словарем мушу бути готовим на лютий 1904-ого року, і як не вдурію до того часу, то буду готовий".
Він, укладаючи славнозвісний чотиритомний "Словарь української мови", сам зробив таку ж роботу, як, до прикладу, академічний колектив Інституту мовознавства.
Василь Стефаник
У своїх творах перебільшував поганий стан села. Покутські селяни не жили так злиденно й так трагічно, як пише про них Стефаник, хіба що останні лінюхи або алкоголіки.
Марко Черемшина, адвокат, письменник і його товариш із "Покутської трійці" зазначав: "Всі його герої або безнадійно хворі, або безнадійно п’яні, або безнадійно самотні, або безнадійно нещасливі".
 |
| Василь Стефаник |
Для Стефаника акт писання був важким священнодійством, яке вже неможливо відвернути. Як шамани чи чародії, мимовільно входив у екстатичний стан.
Його тесть Кирило Гаморак, казав йому: "Не пиши так, бо вмреш!".
Василь Симоненко
Називав свою журналістську роботу "проклята газетярська поденщина", бо там не було місця для творчості.
У 1962 році після дрібного побутового інциденту на черкаському автовокзалі його забрала міліція, мовби тільки й очікувала цього. У відділку Василя побили. Після цього випадку його здоров’я неухильно йшло на спад.
 |
| Василь Симоненко |
На смертному одрі в черкаській лікарні 28-річний поет напише:
"Шановні товариші і старі друзі! Звертаюся до вас у трагічну хвилину свого життя – можливо, завтра мене вже не буде. Звісно, література перенесе цю майже безболісну для неї втрату.
Але я не можу піти з життя, не подбавши про долю сім’ї, особливо матері… Перший день моєї смерті може стати першим днем її жебрацького животіння. Від усього серця прошу Вас не допустити цього, коли це можливо, виділити їй з коштів Літфонду бодай мінімальну суму, котра б гарантувала її від голодної смерті... 12.ХІІ.1963".
Павло Тичина
Засинав на засіданнях найрізноманітніших президій, мовби його підсвідоме справжнє єство відгороджувало від постійного споглядання безглуздя радянської дійсності.
"Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась", – сказав про Тичину Євген Маланюк. Він спершу співав осанни молодому сонячному генію, але потім одним із перших побачив його незворотне переродження…
Коли Тичина почув слова Маланюка, на диво, не образився, а виронив: "Він єдиний сказав про мене правду".
 |
| Павло Тичина |
Григір Тютюнник
Розповідав, що "прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах".
Казали, що в київській мистецькій кнайпі "Еней" незадовго перед самогубством Григорові підкинули в кишеню ложку, мовляв, він хотів її украсти… Для такої людини, як він, глум і безчестя є нестерпними.
 |
| Григір Тютюнник |
Повернулися з ресторану. Він був напідпитку. Зачинився у ванній. Не озивався звідти. Коли дружина розбудила старшого сина, сімнадцятирічного Михайла, той ванну відкрив, але вже було пізно…
Григір Тютюнник повісився. Передсмертну записку забрали кагебісти. Дружина Людмила запам’ятала лише приблизне: "Мучте вже когось іншого, все, що я написав, спаліть".
Редактор Ольга Ситнік, УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Тільки класика. Чому варто уникати "пляжного чтива"
Паноптикум сучасної української літератури: класики, сучасники та інші гравці в бісер
Тарас Шевченко: чому він став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо
Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.
А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.