Heinali: "Я намагаюся переосмислити музику Середньовіччя в електроніці"

3025
8 жовтня 2021

Heinali – сценічне ім’я українського композитора Олега Шпудейка. Він створює незвичайну музику – поєднує мелодії Середньовіччя із сучасним електронним стилем. 

Імпровізує та за допомогою модульного синтезатора знаходить нове звучання вже трохи призабутого старого.

Його альбом Madrigals став "сучасним альбомом місяця" у листопаді 2020-го за версією The Guardian.

Нещодавно Heinali виступав на фестивалі високо мистецтва Bouquet Kyiv Stage

Ми запитали в Олега Шпудейка – про що його творчість, як вдається поєднувати Середньовіччя із сучасністю та як слухати цю музику.

 Heinali (Олег Шпудейко)

– Нещодавно відбувся фестиваль Bouquet Kyiv Stage, на якому ви виступали. Розкажіть, будь ласка, яку атмосферу ви хотіли створити під час концерту? 

– Ми разом із художницею Катериною Лисовенко і групою Blck Box, яка займалася візуальним оформленням, працювали над створенням візуальної атмосфери самого виступу. Все, видається, вийшло. 

Музика впливала на візуальну сторону і навпаки. На мою думку, вийшло створити відсилку до собору Нотр-Дам-де-Парі, тому що я звертався до музики, яку писали тоді в соборі в XII столітті, а Катя – до вітражів в готичних соборах. 

В принципі, мій виступ на букеті – найбільш масштабний зі всіх. До цього я зазвичай грав камерні концерти для дуже невеликої кількості людей. І мої відчуття підказують, що акт комунікації відбувся. 

– Для тих, хто ще не знайомий із вашою творчістю, з якої композиції ви радили би почати і чому?

– Зазвичай радять починати з раннього, але я би рекомендував краще послухати альбом Madrigals, який вийшов восени минулого року, тому що він наразі найкраще презентує вектор мого руху. 

Зараз це напрямок, який пов'язаний з об'єднанням дуже старої музики з дуже новою музикою, з мелодіями пізнього Середньовіччя і Відродження – з сучасною електронною музикою, зокрема, з модульним синтезом. 

– Як ви можете описати свій стиль музики?

– Я би його описав як поліфонічний стиль. Просто є багато проблем з цим терміном. Я маю на увазі поліфонічний, звертаючись до музики пізнього Середньовіччя і Відродження.

Поліфонія розвивалася від XI  століття до приблизно XVI-XVII століть. Потім вона трохи розчинилася в іншій музиці. 

Поліфонія – це коли водночас звучить декілька мелодій, і жодна з них не є більш головною, тобто вони всі рівноправні. 

Зазвичай у пісні у нас є головна і другорядна мелодія. В поліфонічній музиці кожна мелодія незалежна і важлива. Тобто можна виділити яку-небудь мелодію і слухати тільки її. 

Я ж намагаюся продовжити і переосмислити практику поліфонічної музики Середньовіччя, але в електроніці. 

– Як ви дійшли до такого поєднання?

– Я завжди любив старовинну музику. Ну як завжди – от коли її почув, так вона мене й зацікавила. Як слухача навіть, не як композитора. 

В старовинній музиці все якось неочевидно і тонко. Там багато станів на межі. Вона ніколи не перетворюється у пафос, не стає занадто сентиментальною. Для деяких людей ця музика ніби позбавлена емоцій. Але якщо її слухати регулярно і дати вуху звикнути, то в ній можна знайти справжні діаманти, відкрити для себе дорогоцінні речі.

Але я дуже довгий час не розумів, як я – як композитор – можу працювати зі старовинною музикою.

Тому що, насамперед, в мене немає музичної академічної освіти, я самоучка. 

І от відносно нещодавно, коли я почав захоплюватися модульним синтезом, я раптом зрозумів, що можу створювати генеративну поліфонію, генеративну в тому сенсі, що ця музика – самограюча. Тобто створюється машиною на льоту. 

– Чому ви вирішили поєднати старовинну музику з сучасним електронним звучанням?

– Це пов'язано з тим, що старовинна музика – це та музика, яка мені найбільш цікава.

Це відчуттєво-духовні переживання, навіть не стільки інтелектуальні. А електронну музику пояснити дуже легко –  з неї я починав. 

Я експериментував з електронною музикою, тому що не вмів грати на жодному інструменті. Для мене електронна музика – найбільш гармонійна чи органічна у цьому випадку. От і вийшло об'єднання двох напрямків. 

– Це спосіб більше розповісти людям про середньовічну музику, спосіб поєднати теперішнє з минулим чи щось інше?

– Думаю, що це об'єднання минулого з теперішнім. Але навіть не стільки об'єднання, скільки прочитання минулого через сучасну оптику, тому що зі старовинною музикою теж є багато нюансів.

Наприклад, ми звикли, що для класичної музики у нас є ноти, де все детально розписано. І ми приблизно знаємо, як грати і на яких інструментах. Але в той час музику записували дуже умовно. 

Ці записи були схожі на шпаргалки. Або на нотатки джазових музикантів – у них теж є записи, де вони записують послідовність акордів, структуру та імпровізують. 

У той час багато музики імпровізували. Тому я би сказав, що це такий собі спосіб прочитання музики того часу. 

Виступ Heinali на Bouquet Kyiv Stage

– Ви розповідали, що ваша музика – поліфонічна, коли у композиції немає основної мелодії, а кожна з них в принципі самодостатня. 

Чи можна, наприклад, заслуховувати у композиції лише одну мелодію? Чи потрібно чути всі? Як би ви загалом порадили слухати цю музику? Тому що тут трохи інша історія, ніж із поп.

– Це те, що мене насамперед приваблює в поліфонічній музиці, тому що її дуже незвично слухати. 

Вона, з одного боку, доволі благозвучна, звучить приємно, не подразнює слух, але з іншого – володіє складністю, яка змушує приділяти їй якомога більше уваги. 

Я би, звісно, запропонував не стежити за всіма мелодіями одразу, які звучать, а виділити для себе щось найбільш цікаве. 

Але це залежить ще від того, як слухач звик слухати, тому що є люди, для яких цей досвід – емоційний. Тобто можна просто спробувати віддатися цій музиці і підключитися до цього потоку. 

А можна слухати більш інтелектуально – залежно від вподобань слухача. І спробувати постежити за розвитком певної мелодії, потім помітити її зв'язки з іншими. 

Але це не обов'язково. У мене немає правильного режиму слухання, який би я диктував чи пропагував. Мені навпаки цікаво, коли слухачі після концерту діляться тим, які в них враження. Іноді те, як вони слухають – для мене щось принципово нове, і дуже цікаво, що ми всі слухаємо музику дуже по-різному.

– Що потрібно знати слухачам, щоб краще розуміти вашу музику? 

– Думаю, що вона не потребує якоїсь спеціальної підготовки. Я надіюся, що вона не потребує спеціальної підготовки, тому що мені дуже важливо виробити музичний, звуковий словник, який би був доступний для відносно широкої аудиторії.

Але якщо хтось зі слухачів хоче більше заглибитися у матеріал, я би рекомендував звернутися до тієї ж музики, до якої звертаюся я. 

Це, наприклад, органум  Перотіна. Це може бути більш пізня поліфонічна музика – Монтеверді,  Йоганнес Окегем. І, зокрема, до електронних "піонерів" модульного синтезу, наприклад Еліан Радіґ, а також до американських мінімалістів Террі Райлі чи Філіпа Ґласса.

– Як загалом відбувається процес створення цієї музики? 

– Він не зовсім схожий на те, як композитор пише музику. От як ми собі уявляємо – композитор пише музику на папері, створює символи, які перетворюються у звук, коли їх починає хтось виконувати. 

У моєму випадку – я музику створюю на модульному синтезаторі. Це машина, яка налаштовується особливим способом. 

Модульний синтезатор складається з різних окремих модулів. Цих модулів – тисячі, їх можна або купити, або зробити самостійно. 

І можна зібрати машину під себе, яка би виконувала конкретні творчі завдання конкретного артиста. Я якраз зібрав таку генеративну самограючу поліфонію.

Виходить, що процес написання – це спершу процес налаштування цього синтезатора так, щоб він мені дозволяв працювати з тим матеріалом, з яким я хочу. 

У мене цей процес не припиняється з початку 2017 року. Це поступові модифікації та зміни налаштувань. А потім на цих налаштуваннях, які називаються "патч", створюються імпровізації, частини яких потім оформлюються в композицію. 

Але це суто мій підхід. 

Це така собі співпраця людини з машиною. Інколи, коли я на ньому граю, у мене виникає відчуття, що я з кимось спілкуюсь. 

– Тобто це новий рівень композиторства?

– Він не новий, він просто інший, тому що в другій половині ХХ століття такі техніки вже були.

– Ви сказали, що створення цієї музики – це така собі імпровізація, і її, фактично, грає машина. Тобто ви самі до кінця не знаєте, якою буде ця композиція? Чи впливаєте ви на хід музики?

Впливаю. Це те, що прийнято називати структурованою імпровізацією. Тобто це імпровізація, у якої є певна загальна структура. І в кожній частині цієї структури відбувається обмежена імпровізація. 

Це як-от є система, в якої є обмежуючі рамки. Я створюю ці рамки, і потім система в цих рамках починає щось знаходити. Потім ці кордони можна змінювати. І те, що я роблю наживо – просто змінюю ці рамки. 

– У вас разом з батьком є спільний проект SynthTap, який поєднує степ і модульний синтез. Як все розпочалося, і про шо він?

– Починався він з того, що мій батько – один з тих, хто на пострадянському просторі почав займатися степом, і він завжди був трохи незадоволений тим, як степ звучав. 

Його прийнято підзвучувати, але коли звукорежисер підвзучує степ, він перетворюється просто у клацання. 

А справа в тому, що коли ти танцюєш степ – ти відчуваєш його всім тілом, тому що всім тілом вдаряєш по підлозі. І батько хотів, щоб це передавалося у звуці. 

Він довго шукав інструмент, який би дозволив цей ефект передати, і в результаті створив коробку, в якій є виходи, через які можна підключити її до мого синтезатора. 

Ми спробувати і почав формуватися перформанс. Складність  проекту в тому, що дуже легко знайти якісь фокуси – речі, які привертають увагу і виглядають яскраво, але важко розповісти ними історію. 

Ми більшу частину часу витратили саме на те, щоб зробити повноцінний номер з драматургією та історією. 

– Тобто ваша творчість загалом – це один зі способів знайти нове звучання того, що ми знали раніше?

– Насправді, так. Це спроба такої ревіліталізації, реінтерпретації степ-танцю, в якого є теж своя історія. 

– Наскільки такі проекти, як у вас, можуть стати масовими? Чи це більше історія про вужчу аудиторію?

– Я впевнений, що те, що я роблю сьогодні – ніколи не буде масовим, я можу розраховувати максимум на 500 людей, не більше, і це все ще андеграунд. Але проект, який ми робимо з батьком – потенційно може бути масовим, тому що це один із багатьох інструментів в хореографії, за допомогою якого можна розповідати історії. 

– А чому ви вважаєте, що ваш проект саме андеграундний? Це через складність і важливість осмислення цієї музики?

– Я думаю, що це все ще те, що не може бути доступним для дуже широкої аудиторії, хоча я би хотів без спрощення знайти словник, який був би максимально доступним. 

Я цим насправді задоволений, оскільки мені важливо насамперед знайти контакт навіть з одним слухачем. І якщо мій концерт щось змінить в його житті – це вже буде великим успіхом. 

Катерина Хорощак, УП. Життя

Вас також може зацікавити:

10 фактів про 10 століть української музики

40 років його музику не визнавали: історія українця і найшвидшого піаніста світу

Гурт "Один в каное". Музика з амбіціями

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.



powered by lun.ua