"За Україну прийшов час жити та вбивати, а не вмирати": Фагот із ТНМК про війну, службу і музику

21049
26 червня 2022

Війна – це також мистецтво.

Особливо коли до оборони держави долучаються митці: гурт "Антитіла", "Бумбокс", "СКАЙ" та інші.

Вокаліст хіп-хоп гурту "ТНМК" Олег Михайлюта, відомий як Фагот, також став на захист України.

З початку великої війни Фагот приєднався до добровольчого батальйону "Реванш", який стояв на обороні Київщини.

Зокрема, бійці батальйону звільняли села Мощун та Лук'янівку, а нині – воюють на південному та східному напрямку.

Вокаліст ТНМК виконував завдання у тилу, побував у рідному Харкові, а повернувшись, почав готуватися до благодійних концертів на підтримку України.

"Українська правда. Життя" дізналася про службу Фагота, пригоди та переживання на війні.

У своїй київській студії музикант розповів нам, як потрапив у "Реванш", кого вважає героєм, як оцінює проросійських знаменитостей і що планує після перемоги.

 З початку великої війни вокаліст ТНМК Фагот приєднався до добровольчого батальйону "Реванш"

Як почалася ваша війна, історія з 24 лютого? Як ви долучилися до "Реваншу"? 

– Війна застала мене вдома. В ту ніч я дуже міцно спав – таке враження, що все проспав. Коли прокинувся, то зрозумів, що треба заспокоїтись і евакуювати близьких. Я не вірив, що війна могла статись. Якась велика любов всередині мене не вірила. І коли повномасштабне вторгнення відбулося, я зрозумів, що мені терміново треба зброя. Почав шукати її в Києві. 

Ми з товаришем хотіли записатися в тероборону, їздили по декількох точках, де роздавали зброю. Але там були черги по 300-400 осіб. З одного боку, гордість бере, що у нас такі чолов’яги потужні, завзяті. А з іншого – я і в мирний час не дуже люблю в чергах стояти. 

На третій день я почав шукати по друзях. І мені сказали: "Є люди, які дадуть тобі зброю". Так я і потрапив у батальйон "Реванш".

 "На нуль мене так і не пустили. Командири батальйону мене бережуть"

А у вас там були знайомі чи "Реванш" був для вас новою історією? 

– "Реванш" – це повністю нова історія. Знайшов батальйон через знайомих знайомих. Свій перший АКМ у батальйоні "Реванш" я й отримав. Розумів, що треба воювати, я готовий духом. Але я не фаховий військовий, у мене голові хаос: треба чогось вчитися, а навичок немає. Тому спочатку почав волонтерити, тому що батальйон треба було забезпечувати. Так і понеслось. 

Які ви обов’язки виконували? Були на передовій чи, власне, десь у забезпеченні працювали?

– На нуль мене так і не пустили. Командири батальйону мене бережуть. Тролять мене, що занадто дорогий, щоб мене пускати в якісь "передряги". Але я починаю вчитися. Мені "бушмастер" такий красивий підігнали друзі з ветеранки – з ним треба навчитися працювати. 

Потім пройшов курс "такмеда" у Дениса Суркова. Тепер я горло можу перерізати, але щоб людина вижила. Трубочку, катетер вставити, декомпресію легень зробити при пневмотораксі. Мені іноді важко собі уявити, що я на ділі це колись можу застосувати, але треба знати все, щоб у будь-який момент дати собі ради.

 "Я бачу в "Реванші" дуже ідейних людей, які ставлять себе на друге місце після ідеї"

Розкажіть трохи детальніше про свою службу. Як вас прийняли? Яка там атмосфера? 

– Я раніше не знав, куди я потрапив. Потім уже почав знайомитися з хлопцями з батальйону ближче, слухати їхні розповіді. Усе залежить від людей. Я бачу в "Реванші" дуже ідейних людей, які ставлять себе на друге місце після ідеї, а я таких поважаю. 

А як би ви могли схарактеризувати цю ідею, яка панує там і яку поділяєте ви?

– Ця ідея – Україна. Точніше, "Добрий вечір, ми з України", – отак тепер вона називається. Ми розуміємо, що нікуди звідси просто так не підемо. За свою ідею і прагнення робити те, що хочемо, а не те, що хтось нав’язує, ми будемо вбивати окупантів. Ти розумієш, що в тебе є ворог. Ворог хоче тебе знищити. І в тебе немає жодних сумнівів, що робити. 

Люди в батальйоні усвідомлюють на 100%, що за Україну прийшов час жити та вбивати, а не вмирати. 

 "На війні є авантюрне і романтичне, але є купа рутинної роботи" 

Про які випадки чи історії, які трапилися з вами, можна писати пісні?

– Тут кожного дня цікава історія. Це абсолютно інший світ: ще вчора ти був у "Гулівері" на презентації якогось мегаблокбастера, а за три дні ти в спортзалі з хлопцями ночуєш на карематах у "спальниках" і вони тобі розказують, як влаштований бронік. 

У перші дні взагалі паніка була – у Києві всюди ввижалися ДРГ. А на третій день мого перебування у батальйоні наша "медичка" Катя знімала мені шви з ясен, бо на той час чи не всі стоматологічні кабінети евакуювалися. І Катя зняла мені шви просто у їдальні. 

Було, що жив у душі. Тапчанчики скинули, карематики покидали і там влаштувались. У спортзалі жив – це все суцільна цікава історія. Але є втрати. Це осаджує. Найважче – це суцільна невизначеність. Ти не зовсім розумієш, що буде завтра. Це тебе підштовхує, веде, несе і водночас лякає. 

Деякі військові романтизують війну, інші вважають, що у ній немає нічого романтичного. Якою війна стала для вас? Чи дійсно у ній є щось романтичне та авантюрне?

На війні є авантюрне і романтичне, але є купа рутинної роботи. Це все, як у житті, але ще ти усвідомлюєш, що в будь-який момент можеш померти, бо ніхто не знає, куди прилетить. Тому, напевно, деякі хлопці романтизують війну.

А в самому "Реванші" який настрій панує більше? Чи більшість ваших побратимів була готова до війни?

– Звісно, у всіх настрій йде хвилями. Не буває так, що у всіх все "рівненько" – люди так влаштовані.

Але хлопці яскраві, потужні, самовідвержені. Вони між собою навіть сваряться, хто буде перший бігти на "нуль".

 "Націоналістом мене зробив тато, коли мені було 5 років"

Чи можна сказати, що війна зробила Фагота націоналістом або якось утвердила політичні погляди?

– Якщо копати глибоко, націоналістом мене зробив тато, коли мені було 5 років. Це був 1979-1980 рік. 

За столом у Харківській трикімнатній чеській хатинці зібралося близьке коло друзів, тато підняв келих і сказав: "За вільну Україну без комісарів". Я це запам’ятав. 

Тоді за ці слова саджали. Медведчук Стуса якраз у 80-ті роки відправив на Колиму. А що мені говорили в школі – тоді ж була "антісовєтчіна". І тато був не остання людина за радянських часів. Викладав у Харківському авіаційному інституті – така технічна радянська інтелігенція. Викладач, технар, будував для космічної галузі. Але я пам’ятаю цей момент, коли тато чомусь сказав "За вільну Україну". 

Ще пам’ятаю, як я пішов за паспортом. Це Харків, мені 16 років. Я йду отримувати паспорт, і тато питає: "Що ти будеш писати в графі національність?" Тоді можна було обирати або по мамі, або по татові. Сумнівів не було. Я татові сказав: "українець". 

І з "Танком" (гурт "Танок На Майдані Конго" – ред.) російськомовних пісень ми ніколи не писали. Може навіть це можна назвати свідомим творчим націоналізмом.

"Талантів у нас тьма – завжди було і буде"

– Ваші друзі з групи "ТНМК" також долучився до оборони на фронті? Хто з ваших знайомих, друзів-музикантів вам допомагає чи захищають Україну?

Наш гітарист у ЗСУ. Басист у Нацгвардії, але зараз десь у підготовчому таборі на Заході, а гітарист на позиціях, як ми їх тролимо, у "Васильківському котлі". Це лише жарти внутрішні – він реально в ЗСУ, контракт підписав. Навіть удвох із донькою – вона військовий кінолог.

Зараз такі часи, що всі допомагають всім, і це прекрасно. Я можу сказати про тих, кого я знаю: Тарас Тополя в Харкові на позиціях. Я Дизеля (гітариста Green Grey – ред.) зустрів на Північній Салтівці. Славік Пілунський, геніальний оператор, який зняв купу фільмів і 9 наших кліпів, теж стоїть під Харковом. Хливнюк служить у батальйоні "Софія". Багато хто зрозумів, що до пісень треба ще щось додати.

– Як, за вашими спостереженнями, змінився культурний фронт? 

Талантів у нас тьма – завжди було і буде. Українська земля – плодовита на таланти. Мені здається, що це черговий старт тотальної українізації. В Україні все стало якісно звучати. І пишеться красиво, і музичні ідеї хороші. 

Звісно, як завжди, буває тьма прохідного матеріалу – завжди так. Не буває так, щоб кожен зроблений трек ставав хітом. Але творчий потенціал є.

 "Натяк на людину з’явився виключно у Фейса. Вся та хіп-хоп братія смокче в три прихлопа"

– А яка музика є у вашому батальйоні? Бо, наприклад, усі ми бачили відео "азовців" з Маріуполя під пісню Sadsvit, яке порвало інтернет. І тепер пісня "Касета" асоціюється з ними. Чи є у вас якісь музичні фішки?

Ми з хлопцями з батальйону "Реванш" пісень разом не співаємо, але Sadsvit – це для мене теж яскраве відкриття. Дуже зайшло, дуже красиво. До речі, "калушівська" Стефанія теж зайшла. І пісня хороша, і на Євробаченні взяли галочку. Воно, по чесноку, працює. І посил такий красивий у пісні до мами – символічної мами. Ми ж розуміємо, що у нас Україна-ненька. Ми несемося у правильному напрямку, хоча, звісно, ніхто не очікував такої ціни, такої крові. 

– Як ви ставитеся до зірок шоубізнесу, музикантів, які продовжують підтримувати Росію, особливо серед українців в Росії, або тих, які тільки після 24 лютого висловили позицію (наприклад, Сніжана Єгорова чи Лобода)?

Я дуже здивувався, що Снєжа з’їхала з глузду. Мені вона завжди була імпресивною, але коли вона почала нести ху*ню про ху*ла, оце мене дуже здивувало. Як до них можна ставитися? Три місяці вже йде війна. І за три місяці у наш час вже можна усвідомити все і зрозуміти, що ти можеш зробити. Якщо з кожним днем вони усвідомлюють і нічого не роблять, щоб зупинити це все, значить, вони мовчки погоджуються. 

Вся рашка, кожен з них погоджується. Якщо перший тиждень: "Ой, щось не те. Ой, нас обдурили. Нам не то розказали". Три місяці. Три сука місяці. Уже достатньо для всього. Далі це – конкретна особиста відповідальність.

Є артист такий кацапський, "Большоє Говно" називається. Спочатку він говорить, що він гуру, і потім розповідає, що був багато разів у Криму і українців там не бачив. Це він говорив декілька років тому. А зараз він каже "культура ж не об этом", "культура внє політікі". 

Це цинічно, лицемірно і мерзотно. Хіп-хоп – це ніби "трушна" музика з яйцями, музичка позицій. Це ж словом треба розказати. А натяк на людину з’явився виключно у Фейса. Вся та хіп-хоп братія смокче в три прихлопа. 

Це реально країна-фейк, країна брехні, цинізму, лицемірства в геометричній прогресії. І от на цьому вони заробляють свої дивіденди. Більше вони нічого не вміють – тільки брехати. 

 "На нулі я не був, але за 500 метрів від мене прилетіло"

– Ви, напевно, вже бачили людей, яких можна назвати героями. Що таке героїзм особисто для вас?

Мені здається, герой – це той, хто має ідею і за нею йде. Це, до речі, "Азов" продемонстрував. Це варто уваги, варто преклоніння. Герой – це кожен, хто має ідею і йде за нею всупереч всьому. І не заради чогось, а навіть всупереч, бо вірить у неї. 

– Чи були такі випадки, коли ви були на межі між життям і смертю?

Мені здається, що ми всі зараз між життям і смертю. Кожної секунди. Ніхто не знає, куди прилетить і звідки. Ти можеш бути на нулі, або й ні. У мене зі студією був випадок. "Бабах!" – відкрив вікно, а там грибочок. Буквально за 500 метрів від мене. Я розумію, що на нулі я не був, але за 500 метрів від мене прилетіло. Ми всі так чи інакше під Богом ходимо. 

Я на навчаннях, на полігоні в одному хорошому місті зустрів Діму Дігусара. У нього історія така, що він встиг відбігти від намету, і саме в намет прилетіло. Зі мною такого не відбувалося, але навіть у Харкові я бачив на відстані, як фосфорна бомба падає. 

Мене не тягають на "нуль". Я там не був, але бачив, що сталося з Мощуном і Лук’янівкою.

Здружився з двома Дімонами, хоч і не знав їх довго. Це наші два "двохсотих" у батальйоні – "Дементор" і "Кіріч". 

 "Харків – реально місто з яйцями". Фото: fahot/Instagram

– Мені цікаво, яке зараз ваше рідне місто Харків. Розкажіть, за яких обставин ви там були? Як змінилося місто, його атмосфера?

Харків пустий. Я ніколи не бачив його таким. Навіть у часи мого дитинства він все одно був насичений, дуже метушливий, там треба було бігти, нестися. Зараз узагалі пустота. Я з Салтівки сам, але не з Північного, а з 520-го. На Північному зараз просто пекло. Реально апокаліпсис. 

Ми приїхали, бо хотілося подивитися, що сталося з моїм рідним районом. Там не було ніякого завдання – це просто окрема тема. У центрі, де я провів дуже багато часу, все заколочено, пусто. Палац Праці розвалений – але не вщент. Розтрощило вікна, всередині сміття навалено, але будівля все одно вціліла. 

Усе можна відбудувати. Все травмоване, але Харків потужне місто. Його будували з душею, як для себе. Тому і живуть там люди для себе. 

Є нюанси, звісно, було багато неукраїнських настроїв. Але ми говоримо про суть. 

Харків – реально місто з яйцями. Я їх люблю. Я в них вірю. Я і в нас вірю, але в Харків особливо. Як говорять: "Себе можна вивезти з Харкова, а Харків з себе – не можна". 

– Які у нас шанси на перемогу, на вашу думку?

Стовідсоткові. 

 "Мені більше подобається тримати мікрофон в руках – хоча зброю я теж дуже люблю"

 – Прекрасно, а що перше зробите після перемоги? Які у вас плани?

Після перемоги України я просто тихо дуже-дуже зрадію. А нові альбоми, концерти – це однозначно відбудеться. Без цього ніяк.

Як би там мені не подобалося стріляти й попадати в ціль, мені більше подобається тримати мікрофон в руках – хоча зброю я теж дуже люблю.

Олена Барсукова, УП. Життя

Фото: Марія Левченко

Читайте також: Ірма Вітовська: Опір на сході й півдні зараз – найбільше досягнення останніх 8 років





Головне на сайті