Заряджена гармата у Кремлі, загублений дзвін та інша спадщина Мазепи, яку привласнила Росія. ПОДКАСТ

"Чому вони крадуть?" – подкаст-серіал від 435 ФІЛМС, на основі яких УП. Життя розповідає про злочини росіян проти культурної спадщини України.

На цей раз – про спадщину Івана Мазепи, про те, як в Україні досі не осягнули всього значення цієї історичної фігури, та як росіяни ненавидять його, але водночас мріють прибрати до рук пов'язані з гетьманом артефакти – розповідають експерти.

Наприклад, гармату, військовий трофей, який так поспішали поставити в серці своєї імперії, забули розрядити. Вона понад два століття стояла зарядженою в московському кремлі. Або дзвін, який настільки недолуго рятували від німецького наступу під час Другої світової війни, що загубили по дорозі в евакуації, а через пів сторіччя знайшли зламаним. Та насамперед, це спроба розібратись, чому постать Мазепи вже 300 років не дає росіянам спокою.

"Он удостоился такой чести потому, что предал Петра І и перешел на сторону шведов во время Северной войны", – кричить на своєму шоу російський пропагандист Володимир Соловйов.

Впродовж трьох століть особа Івана Мазепи змушує росіян злісно коментувати "підступні дії" гетьмана, який є героїчною постаттю для українців.

У цій статті наведено роздуми експертів Ольги Ковалевської – історикині, спеціалістки з біографії Івана Мазепи; Максима Блакитного – історика, співробітника Чернігівського історичного музею; Андрія Карнаухова – юриста, що є експертом у сфері культурної спадщини, права інтелектуальної власності та партнером юридичної компанії; Антона Дробовича – голови Інституту національної пам'яті.

Росіяни понад 300 років не можуть перехворіти Мазепою

Наша країна вже мала невдалий досвід евакуації культурних цінностей під час Другої світової війни. Серед них була і спадщина гетьмана Івана Мазепи, зокрема, унікальний дзвін, на якому можна побачити його портрет.

"Коли розпочалися воєнні дії, тобто з 22 червня 1941 року, це для Сталіна стало несподіванкою. Жодна з українських територій не була підготовлена до евакуації. План евакуації почав складатися і реалізовуватися вже в процесі активних воєнних дій", – каже Ольга Ковалевська, історикиня та спеціалістка з біографії Мазепи.

Евакуаційні потяги потрапляли під бомбардування, щось згоріло в процесі пожежі, щось просто деякий час валялося в ящиках навколо залізничного полотна.

Тому на сьогодні практично в кожному музеї ви можете дізнатися від музейників, що в них існує перелік тих речей, які вважаються втраченими, ці списки просто величезні", – додає пані Ольга

Голова Інституту національної пам'яті Антон Дробович пояснює, чому Мазепа – це один із найвідоміших українців в історії, але водночас ми його майже не знаємо.

"Іван Мазепа, як і більшість наших видатних історичних постатей, недостатньо відомий українцям. Ну знають, що це був гетьман, що він зображений на грошовій купюрі та причетний до конфлікту з Петром I, от власне і все.

А це був рівний співбесідник для монархів, для князів того часу. Для України зробив неймовірно багато. За часів Мазепи відчувалося де ми – козаки, українці, і вони – росіяни, російські солдати. Тобто, він не був, прозорий безсуб’єктний "чего изволите".

Російська пропаганда має власний антагоністичний погляд на Мазепу, ставлячи його на чолі списку зрадників. При цьому європейський погляд на нього зовсім інший. Там він вбачається скоріше героїчною і трагічною фігурою. Гюго, Байрон, Ференц Ліст, Делакруа, Жеріко – це лише кілька з митців, які писали про Мазепу книжки, музику і картини.

"Росіяни більше ніж 300 років не можуть перехворіти Мазепою. Їх держава ідеологічно будується на тому, щоб постійно принижувати власне Мазепу. Бо він самим своїм актом переходу на бік Карла XII та усією спробою позбутися залежності від Петра I, показав певний дороговказ куди треба рухатися ще на початку XVIII століття", – розповідає Ольга Ковалевська.

Читайте також: "Якби не колаборанти, ми би врятували музей від росіян". Інтерв'ю з директоркою Херсонсього художнього музею

Подібних дзвонів в Україні більше не існує

Є і матеріальна спадщина Мазепи, яку на власні очі може побачити кожен українець: церкви та інші історичні споруди, які він або побудував, або відновив власним коштом. А серцем спадщини гетьмана можна вважати Чернігівщину, з колишньою мазепинською столицею Батурином. Втім, навіть там можна було б побачити набагато більше, якби за наказом Петра I, росіяни не захопили та не пограбували місто разом з його бароковими церквами.

"Дзвонів, від часів Мазепи збереглося не так багато, деякі з них є в Києві. Зокрема, один знаходиться на території Києво-Печерської лаври, другий по сьогоднішній день висить на другому ярусі дзвіниці Софії Київської, і він так і називається - дзвін "Мазепа"", – поділилася Ольга Ковалевська.

Але найбільш цінним вважається інший дзвін Мазепи, який зараз знаходиться за півтори тисячі кілометрів від України. Він називається "Голуб", тому що на його корпусі зображений саме цей птах.

"Подібного плану дзвонів в Україні, взагалі, на сьогодні, більше не існує, тобто вони не збереглися. Його унікальність полягає саме в тому, що він є дуже орнаментований, ця орнаментика повністю відповідає тим вимогам, які висував стиль бароко", – розповідає Ольга Ковалевська.

Таких речей збереглось дуже мало, крім того, на гарматах та дзвонах складно відтворити барокову орнаментику. А на дзвоні не просто складний бароковий орнамент, а напис, який свідчить про те, що цей дзвін був відлитий "за часів щасливого регементу Івана Мазепи".

З іншого боку зображений дуже красивий герб Мазепи, родовий герб "курч". І найголовніше, що на цьому дзвоні, на плащі цього дзвону, є повнозростовий портрет Мазепи, один з найраніших які існують. Причому, унікальність його саме в тому, що портрет власне на дзвоні", – додає Ольга Ковалевська.

Науковець Чернігівського історичного музею, дослідник евакуації української культурної спадщини в часи Другої Світової – Максим Блакитний розповідає: "Дзвін Мазепи був відлитий в 1699 році в Глухові. На той час це один з центрів ливарництва. Відливався за замовленням гетьмана Івана Мазепи для Воскресенської церкви у Батурині, тобто столиці тодішньої Лівобережної України. А сам дзвін відлив відомий майстер Карпо Балашевич. На сьогодні збереглося не так багато творів Карпа Балашевича ".

Історики початку XX століття не могли точно сказати, куди міг подітися дзвін з Воскресенської церкви. Пізніше стало відомо, що він був перенесений і встановлений на дзвіницю в Домницькому монастирі.

Читайте також: Історія скіфського золота з Мелітополя, яке українці знайшли, потім закопали та не змогли врятувати від Росії. ПОДКАСТ

"Після відомих подій 1708 року є така версія, що хтось з найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи таємно доправив дзвін з Батурина до Домницького монастиря, де цей дзвін перебував до 1927 року", – розповів Максим Блакитний.

"В 1927 році український дослідник, етнограф Борис Пилипенко віднайшов цей дзвін, повністю зробивши його обміри та дослідження. В 1929 році, він зробив досить якісні, хоч і чорно-білі фотографії цього дзвону, завдяки чому ми досить чітко знали, як він виглядав, які у нього розміри були, які декоративні елементи використовувалися при оздобленні", – каже Ольга Ковалевська.

Дзвін "Голуб" з прижиттєвим зображенням Івана Мазепи. Фото ресурсу "Ім'я Мазепи"

Можливо, зусилля Бориса Пилипенка взагалі врятували дзвін. Адже у 20-ті роки в СРСР йшла активна боротьба з церквами, у той час вилучені церковні предмети навіть переплавляли на станки для заводів. Борис Пилипенко організував перевезення дзвону до Чернігівського державного музею, і зробив все, щоб він перетворився з церковної реліквії на музейний експонат.

Повернення дзвону – дуже важлива справа

Максим Блакитний розповідає: "Дзвін Мазепи знаходився в вестибюлі нашого Чернігівського державного музею. Був фактично доступний для огляду тих відвідувачів, які завітали до міста і взагалі містян, і в музеї він знаходився до…".

"…до початку радянсько-німецької війни. І коли в 1941-му році, німці бомбили Чернігів, то музей постраждав, і загинуло дуже багато предметів мистецтва. Деяким вдалося дивом врятуватися, а от що сталося з дзвоном було відкрите питання. Бо з одного боку це 700 кілограмів , які треба було кудись помістити. З іншого боку, з 41-го року він пропав, куди він міг потрапити ніхто не знає", – додає Ольга Ковалевська.

Евакуація музейних експонатів з України під час Другої світової відбувалася дуже хаотично. Якщо говорити про Чернігівський музей, то його експонати в 1941-ому році завантажили в три вагони. За планом вони мали доїхати до російського міста Уфа. Але що саме доїхало, простежити було складно.

Вже після війни експонати почали повертатися до Чернігова. Цей процес був таким же недбалим, як і евакуація. Щось назад, взагалі, не доїхало, і навпаки бували випадки, коли приїжджали експонати інших музеїв. А от головний герой цього епізоду – дзвін "Голуб" на територію України після війни так і не повернувся.

"Де його не шукали по Чернігівщині не знайшли, і ніхто навіть подумати не міг шукати його за межами України. Так воно залишилось би, якби у 2015 році не трапилась абсолютна несподіванка. Московський дослідник, кандидат наук, Аркадій Тарасов, займаючись виключно своєю тематикою, потрапив на територію Оренбургу і там він піднявся на дзвіницю Оренбургського монастиря святого Миколая і помітив, що там знаходиться досить старий дзвін", – каже Ольга Ковалевська.

Від Уфи до Оренбурга майже 400 кілометрів. А до Чернігова - 1800. Як дзвін туди потрапив достеменно невідомо.

"Логістика була, очевидно, зроблена дуже на низькому рівні. Два вагони поїхали до міста Уфа, а один вагон з дзвоном Мазепи та іншими цінностями поїхали до Чкалова або сучасного Оренбурга. Оскільки співробітників Чкаловського музею не багато було, дозалучали технічний персонал, просто прибиральниць. Від такого недолугого ставлення до збереження музейних цінностей було втрачено 39 предметів. В цей список ввійшов і дзвін. Як його вивезли в евакуацію, то просто не повернули," – каже Максим Блакитний.

Дзвін виявлений, інша справа, що він не діючий. В ньому виникла тріщина і його використовувати не можна.

"Для нас факт його повернення – це була б дуже важлива справа, бо це унікальний дзвін, який розповідає дуже багато з історії нашої держави в часи Гетьманщини і це одне з найдавніших прижиттєвих зображень Мазепи", – розповідає Ольга Ковалевська.

Мазепа за свого життя побудував чи відновив безліч храмів та церков. Однак після переходу на бік Карла XII, у нього склалися досить особливі відносини з московською церквою.

"Люди знаходяться в храмі, який побудував Мазепа, і ця церква молиться під час служби за творців, впорядників, донатора цього храму. А в іншій частині цієї служби у відповідному місці відповідного дня в році згадують всіх "проклятих" і згадується Мазепа. Не можуть підійти потім люди й сказати: "Батюшка що це за фігня відбувається, давайте або труси знімать, або хрестик надівать, бо так не годиться", – каже Антон Дробович.

Дзвін Мазепи – це, безумовно, українська спадщина. Але що про це говорять юристи?

"На момент існування СРСР, начебто, нічого незаконного не відбувалося", – розповідає один з провідних українських юристів у сфері культурної спадщини та права інтелектуальної власності Андрій Карнаухов.

"Здійснювалися експонування в інших республіках або, наприклад, під час Другої світової війни вивезення колекцій з окупованих територій. Коли переглядаєш в контексті сьогоднішніх дій, то розумієш, що Росія, як тоді, так і на сьогодні, намагається позбавити ідентичності й цих атрибутів ідентичності певної нації. І Україна як кістка в горлі, на сьогодні, у Росії", - додає Андрій Карнаухов.

Публічних заяв від України про спроби повернути дзвін не було знайдено. Тож унікальний артефакт продовжує висіти зламаним в далекому Оренбурзі. Історія "Голуба" не тільки про небажання росіян повертати чуже, але й про хаос в умовах війни.

Вона знаходиться під стінами Кремлівського арсеналу

Однак, цього не скажеш про інший предмет української спадщини, який теж пов'язаний з Мазепою.

"Гармата Мазепи теж перебуває поза межами України, що саме цікаве, вона знаходиться під стінами Кремлівського арсеналу, в самому серці російської столиці в Москві. Ця гармата належить тому самому майстру, який відлив двзін "Голуб", тобто це Карп Йосипович Балашевич. І ця гармата "Лев", вона потрапила до росіян саме як військовий трофей", – розповідає Ольга Ковалевська.

Гармата "Лев" під стінами Кремля. Shutterstock

До речі, деякі дослідники стверджують, що століттями ця гармата стояла в Кремлі… зарядженою. Через традиційну російську недбалість її ніхто не перевірив, і цю, цілком робочу зброю, поставили в самому серці імперії з бойовим зарядом всередині. Тож, наприклад, влучний недопалок міг спричинити "бавовну" в самому Кремлі. А розрядили гармату тільки у 1979-му.

На території Росії можна знайти багато садиб гетьмана. Вони навіть вважаються пам'ятками архітектури та охороняються законами. Ще один елемент збоченої імперської політики Росії.

"А ви знаєте про особисті речі Гітлера, які зберігаються в головному військовому соборі російської федерації? Забрати чуже і показувати, що: "Це моє тепер, воно колись було їх, а тепер моє", – це, в тому числі їх імперська історія самозвеличення", – каже Антон Дробович.

Ольга Ковалевська додає: "Поки цих речей немає у нас, можна цим маніпулювати. Це досить відома історія, наприклад, з тим, що у нас досі немає автентичного договору Богдана Хмельницького з Олексієм Михайловичем, який "миші з’їли", тобто нібито з ним щось трапилося. Те саме стосується і багатьох інших предметів, якщо ми не можемо їх побачити, то складається враження, що їх і ніколи не було.

Росія привласнила численні атрибути української державності. Це і артефакти князівської епохи, і козацькі клейноди, і прапори УНР. Навіщо їм всі ці документальні свідчення чужої історії? Можливо, просто щоб їх не було в України.

"На сьогодні в Державному історичному музеї в Москві зберігаються матриці кількох печаток, які належали нашим гетьманам починаючи ще від Богдана Хмельницького і закінчуючи, здається, Мазепою. Це ті самі печатки, які юридично засвідчували легітимність того чи іншого документу. І там чітко можна прочитати, що це печатка Війська Запорозького. Значить, якщо це печатка Війська Запорозького, то воно таки існувало", – каже Ольга Ковалевська.

Як звинувачувати нас у відсутності державності, якщо весь світ бачить конкретні історичні артефакти цієї самої державності? А от коли ці реліквії в російських музеях, то наче і не такі вони вже й українські. Така от імперська логіка і звичка грабувати, аби привласнити чужі здобутки, чужу культуру і чужу історію.

"Неможливо взяти й передати ворогу, який бореться за незалежність, і який має зовсім протилежний погляд на те, як має існувати держава, яким має бути народ, передати ці атрибути незалежності, ідентичності національної. Тому я вважаю, що на сьогодні не варто чекати від Росії повернення цих атрибутів", – розповідає Андрій Карнаухов.

Артефакти, пов'язані з Мазепою, водночас викликають у Росії ненависть і бажання їх привласнити. І дзвін, так незграбно рятували, що аж загубили на півстоліття, і гармату "отечественного изменника" так поспішали поставити в серці своєї імперії, що забули розрядити. І загалом у них є дивна звичка забирати чуже, аби самому здаватися більш значущим. Хай навіть всі розуміють, що це чуже.

Серія статей за мотивами подкасту "Чому вони крадуть?" створена у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Виробництво: 435 ФІЛМС

Шоураннери: Корній Грицюк та Анна Паленчук

Сценаристи: Корній Грицюк та Юрій Марченко

Голос подкасту: Юрій Марченко

Продюсерка: Анна Паленчук

Звукорежисер: Василь Явтушенко

Асистентка: Ірина Терлецька

Проєктна координаторка: Олена Кірічек

Менторка проєкту: Світлана Рудюк