Лавра після обшуків СБУ: порожній храм, мовчазний заповідник, туристи-паломники і business as usual

Києво-Печерська Лавра і національний історико-культурний заповідник продовжують привертати увагу громадськості й правоохоронних органів. В медіапросторі тривають обговорення про притягнення до відповідальності очільників Російської православної церкви та повну заборону РПЦ в Україні. На території Верхньої Лаври зареєстрували нову юридичну одиницю ПЦУ на території Верхньої Лаври.

Натомість життя у Лаврі триває. Прочани продовжують відвідувати лаврські храми, у яких "хазяйнують" священники УПЦ (МП), та печери, купляти іконки в крамниці. Окрім установ заповідника на території Лаври працюють ще 4 музеї, а в лаврській дзвіниці організували новорічну локацію для дітей.

Журналістка УП.Життя Ганна Щокань побувала в Лаврі після обшуків СБУ, щоб побачити, чим живе давня святиня. Без поліції не обійшлось.

Підходжу до Лаври з боку Парку слави. Над куполами шугає зграя вороння. Ловлю себе на думці, що ворон над Лаврою бачу постійно. Створюють дещо хтонічне відчуття.

Біля центрального входу до Лаври висить афіші резиденції Миколая. Фото: Ганна Щокань

Ліворуч від входу – кав’ярня з написом "Горький" по боках. Центральну вивіску змінили на українське слово "Гіркий". Проте назва продовжує асоціюватись із російським письменником. Праворуч – оголошення, що у лаврській дзвіниці працює дитяча резиденція святого Миколая.

Охоронець біля входу звертається українською мовою. Пояснює: щоби потрапити на територію Лаври – маю придбати квиток.

Біля центрального входу в Києво-Печерську Лавру працює кіоск кави "Горький". Фото: Ганна Щокань

Повний квиток коштує 80 грн. Їх продають у касах з обох боків від центрального входу.

За воротами – мапа місцевості. Її розглядають чоловік років 50-ти у темно-синій куртці з каптуром і його супутниця у вишневому пуховику. Сперечаються, що подивитись.

"А для чого люди зазвичай в такі місця приходять? Печери приїхали побачити", – відповідають на мою цікавість.

Питаю, чи знають, про реорганізацію в Лаврі.

"Я, як колишній військовий, політикою не цікавлюсь".

За входом до Заповідника можна переглянути мапу місцевості. Фото: Ганна Щокань

Питаю, чи пан точно військовий з України. Йдуть.

Ліворуч приміщення Туристичного бюро, зачинене на защіпку-гвіздок. Заходжу до крамниці з іконами, яка наступна по дорозі. На оголошенні вказано, що створюють образи на замовлення.

У приміщенні двоє молодих жінок у хустках. Привітно всміхаються.

"А які у вас ікони найчастіше замовляють", – цікавлюсь. Питаю, чи можу увімкнути диктофон – пояснюю, що для матеріалу.

Читайте також: "РНБО просить законодавчо заборонити роботу УПЦ МП в Україні – Зеленський"

"Не кажи їй нічого, чуєш, – звертається чорнокоса дівчина до своєї колеги. – Давай краще акафіст читати". Поки продавчині читають – роздивляюсь ікони. Вони стоять на стендах і лежать у вітрині. Поруч із іконами – срібні ложки й скляні фігурки, схожі до виробів із муранського скла. Сум на цінниках не видно. Хочу сфотографувати асортимент.

"Провокувати тут нас надумала? Що по тобі не видно? – звертається продавчиня. – Фотографувати у нас не можна".

Прошу показати, де є заборона на фото. Обоє жінок виходять до входу. Одна йде геть, інша зачиняє переді мною двері. В’їдливо зауважує, що будуть за мене молитись.

У крамницях на території Лаври побоюються провокацій. Фото: Ганна Щокань

Виявляється, що чорнокоса дівчина покликала поліцію. Спілкуюсь з двома поліціянтами – вони перевіряють мої документи, прописку і навіть просять відкрити галерею в телефоні. Радять пройти за дозволом фотографувати до директора заповідника.

"Отут ви все можете на вулиці знімати, а як всередині десь – церкви, музеї – то треба отримувати дозвіл", – каже поліціянт років 25-ти.

Проходимо повз яскраву інсталяцію – плетені сані зі сніговиком і підсвіткою. Анонсують новорічну локацію "Резиденція святого Миколая". Знаходиться у лаврській дзвінниці. Через відключення світла до Миколая можна потрапити лише у вихідні на кілька годин.

У дирекції світло є. Спілкуюсь із заступником директора заповідника Олександром Овчаром. Розповідає про ситуацію в крамниці.

"Крамниця знаходиться на території Нижньої Лаври, а ми Верхня Лавра. До заповідника вони стосунку не мають. Орендують територію, згідно рішення Кабміну", – каже.

У великій лаврській дзвінниці проводять резиденцію святого Миколая. Фото: Ганна Щокань

Пояснює – щоби не виникало неприємних ситуацій – мушу написати листа на дирекцію. З дозволом можна буде фотографувати і вести зйомку, а також отримати коментарі про роботу локацій, які зараз працюють в Лаврі. Без листа зі мною говорити відмовляєтья.

Ліворуч від дирекції бачу яскравий баннер "Музею театрального, музичного та кіномистецтва України". Йду за вказівниками. У музеї нема світла й генераторів. Працівники також відмовляються розповідати про експозицію.

На території Лаври розміщені 4 музеї. Фото: Ганна Щокань

"Директор сьогодні був і вже поїхав, – каже працівниця адміністративної частини. – Повідомляйте наступного разу заздалегідь. Зараз у нас світла по цілому дню немає – музей може не працювати".

Перепитую, чи знають працівниці, де на території Лаври храми, що підпорядковуються Православній церкві України. Вказують на центральний Успенський собор. У заявах почадовців йдеться, що головний храм Верхньої лаври Успенський собор невдовзі можуть передати ПЦУ. Вирішую подивитись, що там відбувається.

У Лаврі влаштували резиденцію Миколая. Фото: Ганна Щокань

Всередині темно й від цього моторошно. Ліворуч горять 5 свічок. Коли обходжу приміщення, щоби вийти – чую шарудіння. З внутрішніх дверей виходить високий чоловік у підряснику зі скуйовдженою бородою. В руці тримає зв’язку ключів.

– Проходи! – звертається до мене російською. Доходимо до іконостасу.

– А це той храм, в якому тепер українською моляться? – питаю.

– Не понял? Что? Уже передали? – перепитує чоловік. Дивиться в напрямку дверей.

Відповідаю, що я не знаю напевне.

– Ну вот и я не знаю, – виходить із храму.

На вулиці зустрічаю його знову – йде з правого виходу.

"Давно треба було то зробити, вирішувати питання з Лаврою", – коментує новини про Лавру брюнетка у чорному пуховику. Називається Лілією.

"За новинами стежимо постійно. В Лавру прийшли на виставку патріотичного плакату. До Лаври ходимо рідко – хіба що мистецькі акції подивитись. Храми не відвідуємо зі зрозумілих причин".

На території Лаври проходить виставка патріотичного плакату. Фото: Facebook

Виставка проходить у приміщенні Національного музею українського декоративного мистецтва. Фотографувати і знімати можна.

На першому поверсі – експозиція із символами української незламності. У центрі на стелажі використані гільзи від снарядів, розписані "петриківкою". Поруч – лялька-мотанка і букет із бавовни. Ліворуч – ящик від патронів із намальованими патріотичними марками. Крайня – "Російський корабель". Експонати створили професійні художники й аматори.

"В той час, як російські війська бомбили наші міста – художники створювали витвори мистецтва. Кажуть, що тоді їх це рятувало. На виставку взяли ті роботи, які виконані в стилістиці традиційних українських розписів. Це "петриківка", самчиківський розпис та інші. Назви робіт – "Відродження України", "ДНК незламності". Це таке намагання митців знайти в образотворчому мистецтві символи нашої боротьби, зафіксувати події", – розповідає координаторка зв’язків з громадскістю Марина Марченко.

Експонати 11 грудня продадуть з аукціону. Кошти спрямують на потреби ЗСУ. Не продаватимуть лише півника з Мощуна, що стоїть на чільному місці – власниця надала його музею для експонування.

На території Лаври триває виставка плакатів та оздоблених гільз. Фото: Facebook Музею декоративного мистецтва

Ще одна виставка про опірність української культури проходить поруч із Лаврою. Проєкт Музею Революції Гідності має назву "Війна за ідентичність. Сила опірності культури".

Йду, оглядаючись на куполи. Знову бачу зграю ворон. У просторій залі галереї "Лавра" гостей зустрічає Світлана Скиба, учасниця освітніх програм Національного меморіального комплексу.

Читайте також: "СБУ вручила підозру священнику з Лаври, який молився за "русскій мір""

Працює також у Музеї книги й друкарства України на території Лаври. Вбачає символізм у виставці, яку відкрили неподалік святині.

"Думка в нас дуже чітка, знаю позицію генерального директора Музею Майдану Ігоря Пошивайла – місця російському патріархату не має бути в центрі України, в її серці – Києві. З великим запізненням СБУ зайнялось цим. Те, що виявляє СБУ і на Житомирщині, і в Рівненщині, і на звільнених територіях, де встигли "похазяйнувати" московити – свідчить про те, що російський патріархат в Україні – це п’ята колона, яка завжди служила й до сих пір вислужується своєму замовнику-росії", – каже Світлана.

На виставці в галереї "Лавра" показують шафку з Бородянки. Фото: Facebook

Пригадує, як жив Музей книги і друкарства України під час Революції гідності.

"У 2013-14 спостерігали за тим, що відбувається в Лаврі. Там гуртувались і тітушки, і антимайданівці. Для співробітників Музею книги й друкарства зачинялись вхідні двері – ми втрапляли до робочих місць за спеціальними листами-дозволами. Знімали тоді з вікон музею, як лаврські ченці палили тюками папери. Потім у Лаврі коментували, що вони, мовляв, щомісяця папери палять. Але музей книги протягом 40 років – такого задимлення ніколи не бачив. Ми переживали, бо наші головні фонди – то книги. Ми непокоїлись за них", – пригадує Світлана.

На виставці у галереї "Лавра" показують символи Майдану. Фото: Ганна Щокань

При вході на виставку ліворуч – мінікопія ялинки з Майдану. Одразу за нею – метрові фігури Божої Матері та Святого Миколая, зроблені з дерева.

В центрі експозиції "Війна за ідентичність. Сила опірності культури" – робота Антона Логова "Вибух". Створена з понівечених віконниць, частин опаленої техніки. Конструкцію ніби прошивають червоні видовжені елементи. Асоціюються із кров’ю та відголосками "червоної" радянщини.

"Бачимо віроломство, яке здійснила росія, порушивши наші кордони. Українці – нація творців і естетична складова є дуже цінною для нашого народу. Свій побут завжди оздоблювали красою. Мисники, одяг, посуд, народні картини – все, що оточувало людину – завжди набувало ознак краси. Цим виставковим проєктом ми робимо меседж про те, що залишає російський мір, коли приходить на нашу землю", – каже Світлана Скиба.

Ліворуч – шафка з Бородянки. Багатоповерховий будинок був знищений російськими ракетами – на стіні, яка вистояла, зберігся мисник і шафка. На полиці вціліллий півник – майоліка Васильківського заводу. Для виставки не прибирали його запиленість, задимленість тарілок.

На виставці у галереї Лавра показують дзвони зі знищеної каплиці у Мощуні. Фото: Ганна Щокань

Праворуч у залі – металева конструкція з церковними дзвонами, імпровізований вівтар зі старовинними образами. Дзвони – все, що лишилось від спаленої росіянами каплиці у селищі Мощун, на Київщині.

Поруч – вкритий кіптявою чайник із Бучі.

"Залишаючись в окупації – люди давали самі собі раду: зроблена з цегли вулична плита і чорний від кіптяви чайник – служили місцем, де можна було не лише зігрітися, але й обмінятися один з одним хоч би якою інформацією", – пояснює координаторка.

Читайте також: "СБУ завела справу за прославляння Росії у Києво-Печерській Лаврі"

В кінці зали – фоторяд – церкви, пам’ятки архітектури з Київщини, Чернігівщини, Харківщини, які росіяни знищили вщент. Нині вони зберігаються лише на світлинах.

"Україна переживає далеко не 9 місяців війни. Ті питання, які не були вирішені 9 років тому – прорвали", – каже Світлана. Додає, що визвольна боротьба українців триває століттями, відтоді, як наприкінці XVII ст. українці втратили свою незалежну церкву, свій патріархат.

З інсталяції Антона Логова видно, що з собою несе русский мир. Фото: Facebook Антона Логова

"Ця війна не лише за територію. Вона на знищення нашої історичної пам’яті. Війна за смисли. Виставковий проєкт демонструє нашу опірність. Боротьба за свободу – в наших генах. Нас можна вбити, але нас не можна здолати", – каже Світлана Скиба.

На протитанкових їжаках праворуч – малюнки-меми російсько-української війни. Від найперших – із російським кораблем до новіших із "бавовною" та присвятами звільним територіям.

"Меми супроводжують нас у соцмережах від моменту вторгнення. Відтоді, як російський корабель був посланий далеко. Коли бачиш меми от так кучно – котяться сльози. Але водночас звеселяєшся, бо бачиш, як Збройні Сили України роблять твій день кожного дня. Маємо можливість говорити про нашу ідентичність, боронити культуру – лише завдяки їхньому щоденному героїзму", – каже Світлана Скиба.

Виставку планують продовжити до січня.

Виходжу з воріт до масивної стіни Лаври. Думаю про те, що у Лаврі чомусь завжди почуваюсь некомфортно, попри атмосферу старовинних храмів і печер.Також перед очима досі емоційна частина виставки іншої "Лаври", тієї, що навпроти: спалені росіянами українські святині, які залишились лише на фото, і самотні дзвони церкви з Мощуна.

Повільно йду до метро.