Що Одесі дає статус пам’ятки ЮНЕСКО: оцінюють активісти-одесити

25 січня 18–та позачергова сесія Комітету всесвітньої спадщини ООН з питань освіти, науки та культури завершилась важливим для України рішенням – включити історичний центр Одеси включно з портом до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під загрозою. Росія намагалась завадити процедурі, але Україна перемогла, отримавши підтримку іноземних партнерів.

Кореспондентка УП.Життя побувала в Одесі та поспілкувалась із місцевими активістами, архітекторкою та координатором проєкту про те, що дасть Одесі включення її центру до реєстру ЮНЕСКО, як все відбувалось і якими є підводні камені рішення.

Із Юрієм Нікітіним, головою громадської організації "Збережемо Одесу самі" зустрічаємось перед Театром Муздрами, в історичному ареалі міста. Через дорогу від театру йде будівництво багатоповерхівки, яке намагались зупинити з 2016-го. Колись на цьому місці була історична забудова, характерна для Французького бульвару – візитівки Одеси. Попри те, що частина центру міста знеструмлена, на будівництві працює техніка – чути сильний гул, відвантаження будматеріалів.

"Я опікуюсь культурною спадщиною з 2010. Включення центру Одеси до реєстру ЮНЕСКО оцінюю дещо скептично. Історія з включенням наших пам'яток до реєстру розпочинається з 1999 року. Саме тоді це питання було поставлено у сучасній Україні. Тоді Одеса мала на це повне право, бо номінація звучала "Європейське портове місто кінця XIX – початку XX століття". Це було пов’язано з тим, що Одеса майже не постраждала за минулої війни. Центр був збережений. Він був унікально запланований – там були чудові будівлі, які й зараз здебільшого є. Але переважно їх встигли дуже спаплюжити новобудовами –одороблами, які звели навіть у центральному історичному ареалі", розповідає Юрій Нікітін. Вказує рукою на будинок, що зводять, і на вже збудовані поверхівки.

"Протягом 1990-х і на початку 2000-х неодноразово сюди приїздили з ЮНЕСКО, розглядали досьє й неодноразово відмовляли – після того, як почали будувати от-такі поверхівки в центрі. Номінаційне досьє з тих пір скорочувалось і скорочувалось – з нього вирізали цілі райони, вулиці, квартали. Зараз ми прийшли до цього досьє, яке розглядали днями. Там є лише окремі об’єкти. Вважаю, що такого, як ми бачимо зараз, не можна було робити з Одесою – і навряд чи були реальні підстави для того, щоби зараз це досьє затвердили. Це, звісно, політичне рішення. Так відбулось частково, бо в нас є війна", наголошує активіст.

Читайте також: Як українська культура виходить з тіні Російської Імперії: пояснює креативна директорка Українського Інституту

Номінування місцева влада ініціювала на початку повномасштабної війни. Міський уряд сконтактував з керівником Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Лазаром Елунду Ассомо, за його допомогою зібрали міжнародну робочу групу, яка в короткі строки створила необхідний документ номінаційне досьє. В групу входили працівники Міністерства культури Італії, дослідники Політехнічного університету міста Турин, учасники номінаційного комітету ЮНЕСКО та одеські історики, культурологи й архітектори такі, як Олександр Бабіч, Андрій Красножон, Гєра Грудєв, Ганна Місюк, Дар’я Пікалова, Анатолій Ковров.

У досьє "Історичний центр міста–порту Одеси" фахівці обґрунтували, чому центр Одеси мають включити до охоронного списку. Згідно їх висновків, центр Одеси відповідає двом критеріями реєстру із семи. Перший критерій стосувався одеської мультикультурності, а другий – унікальність історичної забудови згідно з планом кінця ХVIII століття від архітектора Франца де Волана, що збереглася досі.

У жовтні 2022-го досьє направили на розгляд Комітету ЮНЕСКО. Через воєнні події в Україні розгляд відбувся за спрощеною процедурою, відповідно до 161–162 параграфів статуту ЮНЕСКО, і прийняли рішення включити описаний об’єкт до реєстру.

Юрій Нікітін розмірковує, що статус пам’ятки ЮНЕСКО навряд зможе захистити центр від руйнування.

"Це такий собі "захист" – типу якщо Одесу будуть руйнувати – то щоби знали, що руйнують об’єкт ЮНЕСКО – ніколи це ще нікого не зупиняло – не зупинить і росіян. Але хай буде – хоч так. Звісно, розгляд нового досьє був пролобійований – і документ створювався під це лобіювання на колінці. Ми розуміємо, для чого це робиться – в першу чергу це піар для мера Труханова. На мій погляд, дуже мало людей бачили те досьє. Частково активісти його бачили – частково бачили відгуки. Не можу сказати, що я знаю всі об’єкти, які до нього увійшли. А громадськість мали обов'язково залучати. Вочевидь, одесити були би "за", але обговорення не відбулось. У нас досі ведуться про це дискусії", каже Юрій Нікітін.

Фото - вид із Одеського художнього музею на вулицю. Фото: УП. Життя

Щодо преференцій від статусу об’єкту ЮНЕСКО – активіст виділяє ймовірне пожвавлення туризму.

"Коли вперше виникла тема з ЮНЕСКО тоді народ дурили тим, що щойно нас включать до реєстру – сюди потечуть ріками гроші. Люди не сприймали це як "привезуть туристи" – а як "гроші потечуть" від ЮНЕСКО. Ця тема довго побутувала тут, аж поки не розібрались, що ЮНЕСКО це громадська організація, яка займається переважно тим, що веде список всесвітньої культурної спадщини. Так, у виключних випадках ЮНЕСКО залучає донорів і долучається до фінансування. Проте лише у виключних, одиничних випадках. І це скоріш за все нас ніколи не буде стосуватися Одеси. Нашому місту всього лиш 200 з невеличким років – у місті нема таких об’єктів, які би могли запустити такий механізм. Єдине, що ми отримуємо – це те, що зараз у туристичних каталогах з’явиться опис "Тут є об’єкти ЮНЕСКО" – може, кількість туристів збільшиться, а може й ні. Туристична галузь теоретично може отримати преференції. Хоча, війна, може, навіть більш цікава туристам, ніж інформація про об’єкти ЮНЕСКО", каже Нікітін.

Натомість, рішення ЮНЕСКО вимагає реальних дій від української влади, наголошує захисник архітектурної спадщини.

"Включення до такого списку це не преференції, як думають представники міськвлади, а відповідальність. У нашій Конституції написано, що держава гарантує захист пам’яток, тоді як громадяни мають право вимагати від держави збереження культурної спадщини. До того ж, з реєстру ЮНЕСКО можуть виключити. Був у історії промовистий приклад виключення з реєстру історичного міста Дрезден, коли там вирішили збудувати міст через Ельбу", каже Юрій Нікітін.

"В Одесі залишилось не так багато пам'яток, які б пов'язували місто з Україною - вони продовжують знищуватись", – розповідає інший активіст Артак Григорян. З ним зустрічаємось у місцевій кав’ярні "Пепе" на вулиці Канатній, неподалік вокзалу. Це популярний заклад серед місцевих – готують смачно й недорого. Кав’ярня, як і більшість закладів Одеси, працює від генератора – світло в місті дають по 2-3 години на день. Артак замовляє французький цибулевий пиріг – каже, якщо я не їм ввечері, то він подужає обидва, також приносять каву-лате.

Артак є активістом "Автомайдану", розповідає, що до 24 лютого він займався викриттям та запобіганням корупційних схем у незаконній забудові. Деякі кейси мали стосунок до забудови історичного центру.

Зараз активісти продовжують боротьбу за ще одну історичну будівлю – дачу очільника міста, філантропа Григорія Маразлі. Поки тривають позови – пам’ятка руйнується.

"Також, на жаль, не вдалось врятувати історичну друкарню Фесенка. Типографія Фесенка друкувала гроші для УНР. Прямо в Одесі. У 1900 році в друкарні Фесенка видали один із перших накладів роману "Чорна рада" Пантелеймона Куліша. Пам’ятка була не в аварійному стані, але занедбана – ніхто за нею не слідкував. До 2008 року перебувала у реєстрі пам’яток місцевого значення, згодом звідти "зникла". У травні 2021 помітили біля неї зелений паркан – втрутились. Спочатку нас запевнили, що руйнувати її не будуть, а за 2 дні прийшов бульдозер і зрівняв з землею. Я як одесит не знав, що там така будівля до того, як почали говорити, що вона буде знесена. Для всіх мешканців Одеси – це удар по обличчю – що дивись, цікався тим, що навколо – поки не зруйнували. Поруч був Рішельєвський – перший кінотеатр в Одесі. Його теж зруйнували.Сумно-іронічно, що через війну супермаркет там не будують – стоїть розритий котлован. А в Одесі мало таких українських місць – є кладовище козацьке. Є сучасні місця, які мають український контекст – а таких історичних обмаль", каже активіст.

Читайте також: Фотографи з Одеси опублікували знімки демонтованого пам’ятника Катерині ІІ

Артак розповідає, що зараз в Одесі вже є "переосмислені" місця, які асоціюються з Україною й новою історією:

"Для мене з часів Майдану це Приморська площа – де Дюк. Там збирались на Автомайдан у 2014. Також це Соборка – знакова…першою смертю в травні. Але в соборі там досі попи МП. У нас майже всі церкви московського патріархату – треба з цим щось робити. Зараз є Сквер Небесної Сотні – біля нашої облради – але там ніколи нічого не відбувалось. Нема жодного наповнення, прив’язки – просто висадили до десятка дерев. Людина має прийти і зрозуміти, для чого і що це. Будь–який наступний голова переназве цей сквер – і нічого не зміниться. Чи не в кожному місті України – коли приїздиш – бачиш Небесну Сотню, прапор. В Одесі в сквері, названому її іменем – нема навіть прізвищ. І ти такий: а як у 2022 році так можливо? Тим більше є місця – біля Міськради є гармата, де було написано "Слава руському оружію". Є фрєгат якоїсь війни – навіщо вона зараз там стоїть. І це дуже класне місце, щоби зробити там меморіал російсько-української війни. Є меморіал невідомому солдату – кожного 10 квітня, 9 травня проходили проросійські люди. Все це варто поступово змінювати".

В Одесі досі стоять радянські пам'ятники. Фото: УП.Життя

Артак звертає увагу на ще один російський слід: символіку міста – якір-серце – розробляв російський дизайнер Артемій Лєбєдєв. Вочевидь, її теж потрібно змінити. Каже, що зараз доречно було би підкреслити, що Одеса, яка прийняла сотні тисяч біженців зі Сходу й Півдня, дійсно "мама", але вже в іншому значенні.

"Після 24 лютого – у одеситів змінилось ставлення до Миколаєва, Херсона – зараз бачимо, що без них ми не такі вже й сильні. Прийняли багато людей з цього напрямку, також із Маріуполя, Сєвєродонецька. Можна з цією метафорою "погратись", що Одеса мама не в ростовському сленгу і не в радянському розумінні – а тому, що вона реально прийняла багато людей – і по тиловому забезпеченню, зерновому коридору – багато чого робиться в Одесі", – каже активіст.

Щодо включення центру до реєстру ЮНЕСКО – висловлюється скептично.

"Є преференції від включення нас до списку ЮНЕСКО – ми зараз обговорюємо новину, відчуваємо себе дотичними до чогось важливого. З точки зору нашого міста було би погано, якби не подали – у нас був на це шанс, ми це зробили – і це добре. Але чи це панацея і зараз все одразу не буде круто. У ЮНЕСКО нема важелів впливу, ніхто, скажімо, не зможе нам забезпечити захист від руйнувань росіянами. Цікаво, що набагато більше центр Одеси страждає не від руйнувань ворогом, а від незаконної забудови. Те, що біля певних пам’яток буде табличка – це добре, але не вирішує питання. Навряд чи хтось із організації буде зупиняти бульдозер, який руйнує історичний об’єкт", каже Артак.

Він наголошує, що коли в Одесі працювала комісія, що створювала досьє для ЮНЕСКО, місцевих активістів не залучали до співпраці.

"Є багато питань до цього. Будь–яка ініціатива, добра виконавча програма має відбуватись у нормальний спосіб. Як на мене, нормальної комунікації, документів для суспільства не було. Ті хто хотіли – могли подати запит, щоби побачити документ – або через друзів. Але так, щоби у відкритий доступ виклали – читайте і можете прийти на зустріч – як робили по знесенню Катерини ІІ – такого не було. Тому ця документація викликала запитання, сумніви – розуміємо, що добрі речі робляться по–нормальному. Влада думає, що може щось робити і не питати мешканців Одеси. Були дотичні деякі активісти, які писали цей документ – історик Олександр Бабич, наприклад. Але не можна сказати, що він уособлює думку всього громадянського суспільства Одеси", наголошує Артак.

У Одесі більшість будівель живиться від генераторів. Фото: УП. Життя

З координатором номінаційного проєкту Нікою Вікнянським спілкуюсь телефоном. Йду поруч із Одеською філармонією, що знаходиться в приміщенні історичної "Нової біржі". Вона обнесена металевим парканом. Згори табличка: велика реставрація за президентською програмою. Будівельників і рештування з фасаду не видно. Ніка Вікнянський саме прилетів з Парижа, де оголосили новину про включення центру Одеси до реєстру ЮНЕСКО.

"Це важливо з декількох боків. В першу чергу, це саме культурна спадщина, а зараз іде війна саме за нашу культуру – росія намагається нам розказати, що нас не існує. Нам важливо довести, що ми є, а наша культурна спадщина й наша культура визнана світом. Якщо кажемо з практичних міркувань, то захист ЮНЕСКО важливий, адже передбачає, що всі об’єкти, що визнані всесвітньою спадщиною, якщо й можуть бути зруйновані під час війни – то це в будь–якому разі не мине безслідно. Скажімо, дасть нашим дипломатам аргументи, чому ми маємо отримати допомогу тієї ж ППО, зброєю – тому це добре для держави й міста", каже Вікнянський.

Перелічує видимі вигоди для міста:

"Ми живемо зараз під час війни, але мріємо про наше майбутнє, а це економічний розвиток для нашого міста, розвиток туризму, заборона на будівництво, і відповідальність, що маємо дбати за своєю спадщиною – і колись зможемо її передати нашим дітям", каже Ніка Вікнянський.

Читайте також: Викраденого єнота з Херсона пропонують обміняти на Катерину ІІ з Одеси: є петиція

Щодо того, чому до створення досьє не залучали активістів – наголошує, що процедура не враховувала такої ініціативи.

"Наші активісти хочуть, щоби з ними все обговорювали, але вони не в матеріалі, що таке ЮНЕСКО і що таке об’єкти. Можу сказати, що об’єкт у нас один і він називається історичний центр міста–порту Одеси. Іншого об’єкту нема. Все, що є в історичному центрі, і є культурною спадщиною. Границі об’єкту визначались науковцями. Науковці, які допомагали, дотичні до сфери туризму – і це вже п’ятнадцяте досьє. У нас було довга дискусія, довго це обговорювали. ЮНЕСКО це не те, що ми хочемо, а це наукова праця. У зв’язку з тим, що наша спадщина може зазнати руйнувань – ми подавались за скороченою процедурою. Устав ЮНЕСКО не передбачає жодних слухань – натомість передбачає підготовку документів якнайшвидше", каже Ніка Вікнянський.

За словами координатора проєкту, до меж історичної зони, яку зараз включили в список ЮНЕСКО, входить план Одеси першого архітектора міста Франца де Воллана, а буферна зона включає в себе минулий Порто Франко та частину Французького бульвару.

Включення до реєстру ЮНЕСКО вимагає від української сторони виконання багатьох зобов’язань.

"Будемо пропрацьовувати карту дорожню: що ми маємо реставрувати, коли маємо це робити, що ми маємо демонтувати – дуже багато роботи. Маю надію, що вдасться демонтувати певні новобудови. Мрію, що ми демонтуємо готель "Одеса", який стоїть на морвокзалі і затуляє вид на Потьомкінські сходи – але це може бути план на 10 років", – каже Ніка Вікнянський.

Наголошує, що ремонт історичних будівель, в рамках зобов’язань, мають виконувати власники об’єктів, а для контролю за виконанням, вочевидь, створять спеціальний орган.

"Власники будуть нести відповідальність високого рівня, щоби все було зроблено. Ймовірно, може буде брати гранти, звертатись до президентських програм, до ЮНЕСКО", каже Ніка Вікнянський.

Одеська філармонія потрапила в проєкт реставрації. Фото: УП. Життя

Наостанок поговорили з архітекторкою Марією Янушкевич, Членом Координаційної ради з питань охорони культурної спадщини Одеської міської ради, співзасновницею громадського об'єднання "Асоціація Архітекторів Одеси".

"Безумовно це рішення ЮНЕСКО благотворно позначиться на сприйнятті нашого міста у світі і підкреслить його унікальне значення як єдиного у своєму роді середовища – як культурного, так і середовища урбаністичного, міської забудови, створеного видатними європейськими інженерами та архітекторами. Одеса сформувала.багато видатних історичних особистостей, які залишили свій внесок в історії та розвитку світової цивілізації за останні 200 років. Ми можемо їх перераховувати довго, але достатньо почати згадувати тих, хто брав участь у виникненні ідеї та становлення Ізраїлю як країни, народження івриту як мови, внесок одеситів у світове кіномистецтво, науку, літературу та живопис", наголошує Марія.

Вона погоджується, що включення до реєстру ЮНЕСКО – попри гарантії, не може реально "захистити" об'єкти.

"Одним із завдань, яке ставили перед собою організатори конвенції про охорону всесвітньої спадщини, було захистити значущі для нашої цивілізації об'єкти від знищення. Чи дає статус об'єкта таку гарантію? Безперечно дає.

Чи захищає гарантовано? На жаль, ні. Цю гарантію дає місту лише ЗСУ та сучасні системи протиракетної оборони. У війні в Сирії, яка продовжується з 2011, беруть безпосередню участь військові формування Російської Федерації, і вони знищують там світову культурну спадщину. Частина території Сирії захоплена терористичним угрупуванням "ісламська держава", яка планомірно знищує пам'ятники. Не тільки в Сирії, а й в Іраку. Пам'ятники постраждали від бойових дій, дехто частково зруйнований. До списку тих, хто перебуває під загрозою, внесено у 2013 році", наголошує архітекторка.

Та попри це, архітекторка перераховує позитивні моменти в позначенні зони охорони історичного центру міста, що потрапив під захист ЮНЕСКО.

"До реєстру внесено територію порту, яку перед цим намагалися виключити з центрального історичного ареалу міста Одеси під час коригування ІАОП (історико-архітектурний опорний план) київські проектувальники під керівництвом Шулешко, (директора Держпідприємства "Всеукраїнський науково–методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини").

Так само до буферної зони потрапив і парк Ювілейний та багато проблемних об'єктів забудови міста, які ми виявили при вивченні проекту коригування ІАОП міста Одеси. Є надія, що ці зазначені зони накладуть табу на забудову там. На сьогоднішній день до ІОАП у Асоціації Архітекторів Одеси багато питань, вирішення цих питань зупинила війна", каже Марія.

За словами архітекторки, попереду багато роботи, пов’язаної із виконанням зобов’язань. Механізми охоронного статусу, за словами фахівчині, поки що чітко не зрозумілі. Як вони працюватимуть покаже час та загальне ставлення громадян міста та держави до цієї охоронної території.

"Необхідно виконати величезну роботу зі збереження і квартальної інвентаризації будівель і споруд, що потрапили в основну і в буферну зону охоронного статусу ЮНЕСКО. Наразі першорядним завданням для всієї країни є наша Перемога над окупантами та звільнення всієї території України від російських загарбників.

А після Перемоги місту життєво необхідно може бути за допомогою фахівців з ЮНЕСКО, створення інституту розвитку міста.

На наш погляд Одеса – місто мільйонник може дозволити собі створення такого інституту, який постійно працюватиме з проблемами збереження культурної та архітектурної спадщини, плануватиме, спрямовуватиме і контролюватиме розвиток містобудування та урбаністики Одеси", каже Марія.

Зараз порт та й всю прибережну зону в Одесі фотографувати й фільмувати суворо заборонено у парку Шевченка встановлені відповідні позначки. За оцінками активістів, іноземні туристи продовжують відвідувати місто, яке нині, як і вся Україна, живе війною й активно перемагає туристичне життя продовжується попри відключення світла й повітряні тривоги.

Реклама:

Головне сьогодні