Що ми пам'ятатимемо про Павличка: творчість, активізм та вірші, що стали хітами

Напередодні, 29 січня, у віці 93 років помер український поет-шістдесятник Дмитро Павличко. Він залишив по собі не лише великий творчий спадок, але й був активним громадсько-політичним діячем: став одним із організаторів Народного руху України, був депутатом Верховної Ради, працював дипломатом.

Павличко: поет, активіст та політик

Дмитро Павличко народився 28 вересня 1929 року на Івано-Франківщині, у родині з п'ятьма дітьми. Свої перші вірші майбутній легендарний поет та перекладач почав писати ще навчаючись в 5 класі, у шкільних зошитах.

Закінчивши у 1953 році філологічний факультет Львівського університету, Павличко випустив першу збірку власних поезій – "Любов і ненависть". З ініціативи Миколи Бажана талановитого дебютанта зразу ж прийняли до Спілки письменників. Павличко і далі видавав книги кожні два-три роки ("Моя земля" (1955), "Чорна нитка" (1958),"Правда кличе"(1958). Його віршами означився початок українського шістдесятництва.

Дмитро Павличко на святі 500-ліття Запорозького козацтва. 4 серпня 1990 року.

Вважався майстром сонета, однак не лише видавав свої власні сонети, але й перекладав найкращі зразки західних авторів: у 1983-му вийшла укладена ним антологія європейських поетів "Світовий сонет".

Переїхавши до Києва з родиною у 1964 році, Павличко очолив сценарну майстерню кіностудії імені Довженка. З 1971 року протягом восьми років був редактором літературного журналу "Всесвіт", який зміг перетворити на справжній культурний феномен. У 1977 році отримав Шевченківську премію, а за нею потім послідує чимало нагород та відзнак.

Наприкінці 1980-х Павличко стає головою Товариства української мови, а згодом – одним із ініціаторів створення політичної партії Народний рух України, яка боролася за незалежність країни та її вихід із Радянського Союзу.

Павличко у Верховній Раді 24 серпня 1991 року. Фото: Oleksandr Klymenko

Узявшись до політичної діяльності, Павличко кілька разів стає народним депутатом, працює послом у Канаді, Словаччині, Польщі.

Вірші Павличка, що стали хітами

Багато творів Павличка ставали піснями. Безперечно, найвідоміша пісня на слова поета – "Два кольори". Після того, як музику до цього тексту створив композитор Олександр Білаш, вірш здобув всенародну популярність. Першим виконавцем пісні став Анатолій Мокренко.

Серед багатьох вокалістів, які виконували "Два кольори", була й Квітка Цісик.

Також пісня "Два кольори" надихає і сучасних українських виконавців: вірш Павличка, що вже майже 60 років є незмінним хітом, виконували гурти "Кому вниз", "ВІЙ", "Мотор’Ролла", співак Віктор Павлік, співачки Надя Дорофеєва та Оксана Муха.

А кілька років тому пісню переспівала французькою мовою співачка Alexa Heinze.

Також Павличко автор текстів таких пісень як "Впали роси на покоси", "Пісня про Україну", "Долиною туман тече", "Я стужився, мила, за тобою", "Розплелись, розсипались".

Пісні з його текстами також виконували такі українські співаки як Дмитро Гнатюк, квартет "Явір", Василь Зінкевич.

Павличко і любовна лірика

"Все не те, коли нема любові", – писав у своїх віршах Павличко. І залишив по собі великий спадок інтимної лірики, яка відзначається щирістю та пристрастю. Це твори із циклу віршів "Пахощі хвої", збірок "Гранослов" та "Таємниця твого обличчя".

Пропонуємо пригадати найбільш цікаві вірші з любовної лірики Павличка:

"В тобі одній люблю я безліч"

В тобі одній люблю я безліч

Жінок, дівчаток і бабусь.

Числа твоїх облич і масок

Я, наче космосу, боюсь.

Боюсь одкинути завісу

Над безміром твого єства.

Люблю я тайну поєднання

В тобі – людини й божества.

Будь ніжною, це все, що треба

Тобі для влади над людьми.

В своїй істоті звіра хижість

Згаси, та зовсім не затьми,

Хай інколи з твойого ока

У темнощах любовних сцен

Сяйне, як блискавка, спадковий,

Диявольський, космічний ген.

Фото: Дана Павличко / Facebook

"Боже, яка ти в цілунку глибока"

Боже, яка ти в цілунку глибока,

Наче безодня в тремтячій сльозі

Із всевидющого божого ока!

Боже, яка ти в торканні спрагненна,

Наче пустеля, що мріє в пісках

Про океану рухливі рамена!

Боже, яка ти в коханні пестлива,

Наче той вітер вівсяний, що спить

В полі, коли починаються жнива!

"Наша любов"

Наша любов

як літак

здатна нести

тягарі величезні

ніжно передані їй

на землі

тільки не здатна

дотик чужого крила

витерпіти в польоті

незаймана

незалежна

висока

впасти

згоріти

загинути

ладна в ту ж мить

любить вона небеса

та все ж повертається

на землю

і кожен раз

крила здригаються з болю

іскра влітає в бетон

ніби земля приймає

на спочин короткий ту силу

що в крові нашій гримить.

Фото: Facebook

"Я згадую тебе, хоч ти – переді мною"

Я згадую тебе, хоч ти – переді мною.

Я збуджую в собі неткнутий сивиною

Дівочий образ твій – вставай, моя душе,

І світло засвіти, і вийди з павутиння

Такою, як була, а ти ж була богиня,

Володарка моя в прозорім негліже.

І справді ти встаєш із пам’яті моєї,

Я сліпну, як бджола в глибинах орхідеї,

В твоїй сяйливості. І сивина густа,

І материнства слід у перезрілій плоті,

І погляд, як туман часу на позолоті,

І скорбні, наче храм зачинений, уста –

І все, що ти в житті придбала, моя люба,

Працює на твоє володарство, як згуба,

Куди тепер мене заводиш нишкома,

І роздягаєшся так звільна, так поволі,

Що за той час віки в твоєму ореолі

То гаснуть, то горять. Я є. Мене нема.