Створити "з нуля", а не відновлювати радянське: до дискусії про знищені шкільні бібліотеки

Понад три тисяч закладів освіти пошкоджені російськими окупантами, понад 260 зруйновані. Це майже 11% з усіх закладів освіти в Україні і більшість з них – це школи. Такі дані оприлюднив Благодійний фонд saveED на дискусії "Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія" на ХІ Книжковому Арсеналі.

Разом зі школами знищені і їх бібліотеки – не лише приміщення, а й самі книжки та підручники. І їх треба відбудовувати разом зі школами, а це шанс зробити шкільні бібліотеки теперішнього, а не минулого. І Міністерство освіти готове до експерименту зі створення у відновлених школах зовсім нових книжкових просторів, навіть без залучення бібліотекарів. Про таке на цій дискусії заявив Міністр освіти Оксен Лісовий. Разом з ним у розмові взяли участь директорка зруйнованої школи в Новому Бикові на Чернігівщині Наталія Вовк, керівниця проєкту з промоції дитячого читання "BaraBooka" Тетяна Стус, директорка saveED Оленка Северинчук.

Цю розмову слухали та зафіксували для УП.Життя в тексті та картинках журналістка Оксана Семенік та ілюстраторка Марія Кінович.

27 лютого в село Новий Биків на Чернігівщині зайшли російські окупаційні війська. Школа розташована біля дороги, тож це було першою будівлею, яку вони окупували. Під школою знаходилось величезне укриття, де росіяни жили та тримали зброю – школа була для них безпечним місцем. Таку історію у Лекторії столичного Мистецького Арсеналу розповідає директорка цієї сільської школи Наталія Вовк.

Окупанти лишили на стіна школи послання дин одному "Музей не чіпати. – А ми не збирались". 30 березня село звільнили. Майже одразу пані Наталя разом з колегами пішла "перевіряти" школу. Вона була сильно пошкоджена, особливо приміщення бібліотеки.

Шкілька бібліотека Нового Бикова складається з двох приміщень: в одному зберігаються підручники, а в іншому художня література. Приміщення з підручниками сильно постраждало: всі книги згоріли, лишився лиш попел. З іншог оприміщення зробили дуже темну кімнату: окупанти заклали вікна книжками і запінили, щоб трималось.

Вже 10 травня школа поновила навчання, по суті консультації для тих дітей, які лишались або почали повертатись в селище. "Коли ми ступили на територію школи після деокупації, то побачили що нічого немає – ні ноутбуків, ні планшетів, ні підручників, ні світла. Але книга – це основа основ. З новими підручниками можна було відновити навчання. І ми почали їх пошук", – пригадує пані Наталя.

Коли в село почали приїздити журналісти, освітяни розповідали їм про потребу саме в підручниках. В соцмережі написали багато людей закордону, які відправляли кошти на закупівлю книг. Відновлювати фонди шкільної бібліотеки у понищеному і розграбованому селі допомагали такожі місцеві підприємці.

"Ми все літо замовляли підручники і до 1 вересня поновили навчання. Я багато зрозуміла про російсько-українську війну, коли ми почали списувати російську літературу – полиці дуже сильно опустіли. Ми виховувались російською літературою", – говорить Вовк. Вони оголосили, що приймають в дар книги для дітей та підлітків та отримали багато нових книжок.

"За 22 роки роботи в школі я вперше побачила стільки нових українських книжок в шкільній бібліотеці", – підсумувала директорка шкли Нового Бикова.

Марія Кінович намалювала цю ілюстрацію під час дискусії «Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія» на ХІ Книжковому Арсеналі. Надано Мистецьким арсеналом.

Читайте також: Черга на вхід, Зеленські на книжкових закупах і маріупольський оркестр – Книжковий Арсенал повертається

"Шкільна бібліотека залишалась поза увагою [міністерства] багато десятків років. Вони мають величезний потенціал, але були знецінені. Ця криза може дозволити вийти з новими змістами на новий рівень. Ми [як міністерство] бачимо бібліотеку, як соціальний простір який обʼєднує дітей", – говорить міністр освіти та науки Оксен Лісовий.

Система шкільних бібліотек не змінювалась з радянських часів – там зберігають і видають учням підручники. Інші, не підручникові фонди, не оновлювали, тож в них лишилось багато радянських пропагандистських книжок.

Оксен Лісовий згадує свою службу у ЗСУ, коли вони з побратимами тримали оборону в Донецькій області минулоріч. Це був "нуль", тобто територія на якій велись бойові дії. В селищі була зруйнована школа, але бібліотека вціліла, розповідає міністр: "Я кажу [побратимам], давайте будемо рятувати книжки. Чесно кажучи, ми врятували десь 10 книжок української класики. Полиці були напхані російською літературою".

Оксен Лісовий та Тетяна Стус під час дискусії "Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія" на ХІ Книжковому Арсеналі. Фото надано Мистецьким арсеналом

Читайте також: Відновлення досліджень і не одна реформа. Яких змін чекають від Лісового на посаді глави МОН

Дитяча письменниця та засновниця "BaraBooka" Тетяна Стус вважає, що школа є найефективнішим місцем у промоції читання для дітей: "Діти потребують читання сучасної живої літератури, а не тільки про кріпацтво. З Українським інститутом книги ми зробили списки рекомендованої літератури для шкільних бібліотек. Але питання не тільки в закупівлях чи фінансуванні".

Вона пояснює, що від шкільної бібліотеки відштовухє сам простір, який є недружнім до дитини і обовʼязкова література для вивчення, де майже немає живих авторів.

Міністр доповнює, що і російська література не конкурентноспроможна, бо вона "ідеологічна та крінжова": "Українці успішні, коли вільні і виходять за межі правил. Ми все ще однією ногою в системі, яка була сформована, щоб виховати собі слухняного гвинтика. Чия школа? Дитектора, вчителя, громади? Вона має бути спільною і підліток повинен мати можливість впливати, зокрема, на наповнення бібліотеки. В школі формується громадянин".

Учасники дискусії "Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія" на ХІ Книжковому Арсеналі. Фото надано Мистецьким арсеналом

Оленка Северенчук і справді не пам'ятає, щоб Міністерство освіти колись приділяло увагу шкільним бібліотекам. Вона керує Фондом saveED, який заснувала колишня міністерка освіти Анна Новосад спільно з освітньою фундацією GoGlobal для відновлення пошкоджених через війну шкіл. Вони знаходять кошти для відбудови шкіл, а також для облаштування меблями, технікою, навчальними матеріалами та літературою. savED працюють з освітніми закладами на Київщині, Чернігівщині, Миколаївщині, Хесронщині та Харківщині.

"Книга – це один з найпростіших та найдоступніших способів сховатись від жаху, який пережили люди на окупованих територіях. Ми побачили в деокупованих регіонах, як навколо книги збираються діти, які не мали доступ до бібліотек спочатку через ковід, а потім через війну", – говорить Северинчук.

Марія Кінович намалювала цю ілюстрацію під час дискусії «Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія» на ХІ Книжковому Арсеналі. Надано Мистецьким арсеналом.

Читайте також: "Чи немає у вас чогось почитати українською?" Історія бібліотекарки із військового шпиталю

Що має змінитись в шкільній бібліотеці?

Міністерство освіти та науки планує експеримент нового типу бібліотек та книжкових просторів. Це будуть відкриті фонди бібліотеки, де можна буде взяти будь-яку книжку без залучення бібліотекаря, де дитина напряму пєднана з книгою. На думку міністра освіти ця довіра себе виправдовує.

"В посттолітаному суспільстві лишається контроль і недовіра. Коли ми встановлюємо контроль над книгами – ми обмежуємо", – вважає Лісовий. Він погоджується, що книги будуть втрачатись. Тому потрібно закладати кошти на постійне оновлення фондів. Головна ідея цього експерименту також полягає в тому, що це соціальний простір, де "діти тусуються і вільно взаємодіють з книгою".

А для того, щоб вони заходили в цей простір – книги маю бути магнітом. Лісовий пропонує, щоб бібліотекарі, учні та батьки могли самостійно обирати, що саме купувати у шкільні бібліотеки. Рекомендації з приводу літератури мають бути мʼякими, але з присутнім кураторським поглядом.

"Це простір для творчості педагогів та дітей", – вважає Лісовий. "Думаю, батьки та діти захочуть долучитись до такого простору і задонатити свої книги".

Шкільні бібліотекарі можуть розпочати ці зміни самостійно: відкрити фонди та реорганізувати полиці, пофарбувати стіни, запросити задонатити книжки для бібліотеки та пару пуфів для сидіння.

"Руйнування, можливо, навіть пішло на користь. Література в шкільних бібліотеках є такою, що до неї не можна пускати дітей. Зараз на цих руїнах легше збудувати новий простір", – підсумовує розмову Тетяна Стус.

Оксана Семенік та Марія Кінович за роботою під час дискусії "Шкільна бібліотека: (пост)воєнна візія". Фото надане Мистецьким арсеналом