"Збираємо по крихтах, щоб додати кримськотатарську культуру до світової спадщини" – кераміст Рустем Скибін

1957
28 вересня 2023

Викрадення, незаконні розкопки, спотворення архітектурних пам’яток – у Криму зафіксовано понад дві сотні злочинів Росії проти місцевої культурної спадщини. До того ж, з початком окупації півострова і вже понад дев'ять років українські дослідники не мають доступу до тамтешніх музейних колекцій та архівів. 

Найбільше від росіян потерпає кримськотатарська спадщина. Вона і до 2014 року була слабо досліджена – збережених матеріальних об’єктів культури, а також дослідників, що вивчають цю спадщину, вже тоді було вкрай мало.Такими є наслідки депортації кримських татар в 1944 році та руйнівної колоніальної російської політики два століття поспіль.

Дослідження та відтворювання кримськотатарської культури – виклик, який прийняв кераміст Рустем Скибін. Він буквально по крихтам збирає і досліджує предмети кримськотатарської традиційної культури, щоб потім відтворити керамічні тарілки та глеки.

Реклама:

Разом з Кримським інститутом стратегічних досліджень, який займається дослідженням культури півострова та фіксацією злочинів РФ проти неї, Рустем створив проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті". З 6 жовтня у Національному музеї українського декоративного мистецтва можна буде роздивитись і унікальні артефакти, і репліки традиційної кримськотатарської кераміки від Рустема Скибіна. 

У професійній спільноті дослідників кримської спадщини Рустема називають "живою легендою" – він у буквальному сенсі все життя займається цією справою. До 2014 року він працював та жив у Криму, а після окупації півострова виїхав до столиці, де мешкає і зараз. УП.Життя відвідала майстерні Рустема і розпитала про його авторський стиль Quru Isar та нові роботи, створені для виставки. 

Рустем Скибін у майстерні. Автор фото Антон Федоров

Рустем Скибін народився у Самарканді, в Узбекистані, куди депортували його рідню по материнській лінії. По батьківській лінії митець має українське коріння – дідусь з Токмаку, а бабуся з селища Скибин, що на Черкащині.

Хлопець почав вивчати гончарну справу ще в Узбекистані. З дитинства його руки були чимось зайняті, можливо, "спрацювали" гени: дідусь був дуже відомим в Узбекистані годинникарем, батько працював з деревиною, а дядько цікавився історією. 

Реклама:

Щоліта, допоки родина жила в Узбекистані, вони приїздили до Криму, а у 1996 році – остаточно повернулись на рідну землю.

Скибін почав вивчати гончарну справу ще в Узбекистані. Автор фото Антон Федоров

– Коли ми приїхали в Крим, я одразу пішов працювати на підприємство з виробництва кераміки. Там за чотири роки навчився майже всьому. 

Пізніше, у 2000 році, познайомився зі своїм вчителем Мамут Чурлу, з цього часу почав працювати з кримськотатарським орнаментом, з ремеслом. Тоді візуальне мистецтво кримських татар майже не було присутнє в публічному просторі. Розповідали легенди, казки, а вироби – здебільшого були втрачені при депортації. 

Якщо і вдалося щось вивезти з собою, наприклад, вироби з дорогоцінних металів, то в Узбекистані їх продавали, щоб вижити. Про ужиткову кераміку, коли тобі дають годину на збори, навіть не думали. В першу чергу брали хліб і Коран. У нас в сім'ї була жіноча хустка, Коран і бабусині чотки.

Повернувшись до Криму, Рустем пішов працювати на керамічне підприємство. Автор фото Антон Федоров

Як саме вас навчав Мамут Чурлу? 

– Ми їздили по Криму з експедиціями, спілкувалися зі старшими людьми, колекціонерами. Знаходили перші артефакти – керамічні предмети. За кожним була ціла історія. І потім ці історії почали складатися в пазл, відповідаючи на питання – чому все це так, чому ми такі? 

Я давно хотів зібрати реконструкції цих предметів ужиткового мистецтва систематизувати і передати ці предмети в якийсь з музеїв. І зараз з командою, нарешті, реалізуємо це в рамках проєкту "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті". Наша головна мета – зберігаючи та розвиваючи, додати надбання кримськотатарської культури до світової спадщини. 

Скибін створив свій авторський стиль. Автор фото Антон Федоров

Як саме ви презентуєте кримськотатарську культуру в цьому проєкті на що очікувати глядачам?

– Зараз нам дуже сильно не вистачає Криму, це болить. Тому я хотів в цьому проекті зробити так, щоб ми занурилися в Крим. Зі всіх сторін. Це й звук, і запах, і погляд, і думки, і відчуття. 

Мій сегмент роботи включає кілька аспектів. Перший – це видання артбуку, над яким я працюю разом з художником Дмитром Доценком. За короткий час мені треба занурити митця в культуру, яка йому зовсім незнайома. І зробити якісний продукт – ілюстрації, в яких буде керамічний предмет і його побут – інтер’єри, екстер’єри, одяг, люди, архетипи, орнаменти, простір та цілий Крим. 

Другий сегмент – виставковий, будуть представлені артефакти з моєї колекції. Також я зробив нові вироби за ними. Плюс надруковані ілюстрації. Кожний елемент супроводжується голосами кримських татар. 

Розкажіть про ці вироби. Про їхню функцію, історію.

– Це глечик для омивання. Це не просто предмет – за ним цілий ритуал кримських татар, мусульман. Він невеликий, зручний по об’єму. Його можна покласти на мангал – підігріти воду, якщо зима. Він має широкий отвір для того, щоб вода зручніше туди наливалася. І дуже тонкий носик, щоб при використанні не втрачати воду, бо вода в Криму дуже цінна.

Один з останніх для мене відкриттів – бадьє – горщик для колиски. Збереглось лише одне фото, яке я зробив 15 років тому. Коли малятко справляє нужду, воно все стікає в бадьє, всередині якої розташована перевернута вирва. Вирва виконує роль хвилерізу, який не дозволяє рідині входити в резонанс та виливатися із судини.

Глечик для омивання. Автор фото Антон Федоров

Наскільки складно реконструювати такі предмети, посуд?

– Складно, коли від деяких речей залишились тільки фрагменти. Але по цих елементах ми розуміємо, як закріплювались деталі, як річ використовувалась.

Скільки приблизно часу йде на виготовлення одного виробу?

– Вчитися треба все життя, а зробити руками можу за дві хвилини. Тобто ці умовні дві хвилини коштуюють років досліджень.

 Скибін відтворює керамічні тарілки та глеки. Автор фото Антон Федоров

Цікавий нюанс, який завжди має дуже тонку межу чим відрізняється майстер від ремісника?

– Насправді я повертаюся до цього питання вже 5-6 років. І моя відповідь змінюється. Я навчався в такому сучасному закладі, де нам казали – ви митці! А працювати я почав з ремісничої діяльності. І щось у мене не виходило працювати як художник. П'ять-шість років я просто виробляв продукт. Зранку стаєш за гончарне коло і працюєш до вечора – це ремесло. 

Ремісник – той, хто працює з уже готовим концептом, рішенням. А митець – цей концепт виробляє. Ремісник використовує в своїй роботі надбання двох-трьох поколінь, або навіть більше. А митець може сам робити, пропонувати. І якщо це підтримають, продовжать два-три покоління, то це стане традицією.

Чи є у вас якісь власні прикмети чи ритуали перед роботою? 

– Я не вірю в прикмети чи сни. Зовсім. Ритуалів немає. Головне – молитва. День я, як правило, починаю з прогулянки зі своїм песиком, потім кава, цигарка. Приїжджаю в студію – ще одна кава, ще одна цигарка біля печі. 

Найулюбленіший момент в моїй роботі – коли розвантажуєш піч, бо не знаєш точний результат того, що вийде. Це відчуття справжнього Дня народження і подарунків. 

 "Найулюбленіший момент в роботі – коли розвантажуєш піч". Автор фото Антон Федоров

Ви вже майстер і працюєте в авторському стилі Quru Isar / Куру Ісар, що в перекладі з кримськотатарської означає "суха перегородка". В чому його особливість?

– Вивчаючи кримськотатарську орнаменталістику, я почав накладати її на кераміку. Так з'явився мій стиль – Куру Ісар. З кримськотатарської – куру – це сухий, а ісар – це огорожа. Це такий прийом гравіювання, де лінія є межею між двома кольорами глазурі або емалі. А ісари – це якраз іригаційні канали в Криму, які допомагали відводити вологу.  

Принцип – не змішувати, а розділяти простір. Стиль вже став відомим, зареєстрованим.

Маєте учнів?

– Так, в Криму і за його межами багато хто працює в такому стилі. Радію тому, що в Криму з'явився продукт, який є саме кримськотатарським. І внутрішній туристичний ринок вже заповнений кримськотатарською культурою.

 Скибін вивчає і відтворює кримськотатарську орнаменталістику. Автор фото Антон Федоров

– Чи знаєте ви, що зараз відбувається в Криму з мистецтвом, зокрема, кримськотатарським? 

– Знаю і це дуже важко цензурно коментувати. Росія там займається культурним мародерством. Вся "машина" працює там на те, щоб нас не було – українців не існує, кримських татар не існує. Колись депортувавши весь народ кримських татар, вони заборонили навіть націю. Кримських татар не записували у паспорт як націю деякий час. 

Які вироби??!! Це не кримськотатарські. Це античні грецькі, монгольські, може ще чиїсь. Або нівелюють – це непотріб, це село. І нав’язують своє. Якщо ти приймаєш, ти стаєш ними. 

В Криму закривають класи з навчанням кримськотатарською мовою. Ми не бачимо розвитку чи державної програми з підтримки кримськотатарського мистецтва, забороняють кримськотатарський прапор. Це ж саме було в 30-х роках. На всіх окупованих територіях ми бачимо, суцільне знищення в різний спосіб. Або фізичне або перероблення тебе на росіянина, який не пам’ятає свого.

 Роботи Скибіна незабаром покажуть на виставці в Національному музеї декоративного мистецтва. Автор фото Антон Федоров

Ви розповідали, що сформулювали власну формулу самоідентичності. Яка вона?

– Вона складається з п'яти елементів. Якщо один із елементів зникає, то ми втрачаємо себе. Перша – це ставлення до зовнішнього світу – це простір: море, гори, земля. Друга – відношення до внутрішнього світу у контексті релігії, філософії. Третє – це фізичне тіло (медицина, фізкультура, гігієна). Четверте – мова, фольклор. І п’яте – це візуальне мистецтво: архітектура, орнаментика, декор.

Рустема називають "живою легендою". Автор фото Антон Федоров

Проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті" реалізується за підтримки Українського культурного фонду, у партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП "Кримський дім" та ГО "Ель-Чєбєр".

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Культура

Читайте також: "Ми змагаємося з часом": про культурний код кримських татар



Реклама: