"Збираємо по крихтах, щоб додати кримськотатарську культуру до світової спадщини" – кераміст Рустем Скибін

Викрадення, незаконні розкопки, спотворення архітектурних пам’яток – у Криму зафіксовано понад дві сотні злочинів Росії проти місцевої культурної спадщини. До того ж, з початком окупації півострова і вже понад дев'ять років українські дослідники не мають доступу до тамтешніх музейних колекцій та архівів.

Найбільше від росіян потерпає кримськотатарська спадщина. Вона і до 2014 року була слабо досліджена – збережених матеріальних об’єктів культури, а також дослідників, що вивчають цю спадщину, вже тоді було вкрай мало.Такими є наслідки депортації кримських татар в 1944 році та руйнівної колоніальної російської політики два століття поспіль.

Дослідження та відтворювання кримськотатарської культури – виклик, який прийняв кераміст Рустем Скибін. Він буквально по крихтам збирає і досліджує предмети кримськотатарської традиційної культури, щоб потім відтворити керамічні тарілки та глеки.

Разом з Кримським інститутом стратегічних досліджень, який займається дослідженням культури півострова та фіксацією злочинів РФ проти неї, Рустем створив проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті". З 6 жовтня у Національному музеї українського декоративного мистецтва можна буде роздивитись і унікальні артефакти, і репліки традиційної кримськотатарської кераміки від Рустема Скибіна.

У професійній спільноті дослідників кримської спадщини Рустема називають "живою легендою" – він у буквальному сенсі все життя займається цією справою. До 2014 року він працював та жив у Криму, а після окупації півострова виїхав до столиці, де мешкає і зараз. УП.Життя відвідала майстерні Рустема і розпитала про його авторський стиль Quru Isar та нові роботи, створені для виставки.

Рустем Скибін у майстерні. Автор фото Антон Федоров

Рустем Скибін народився у Самарканді, в Узбекистані, куди депортували його рідню по материнській лінії. По батьківській лінії митець має українське коріння – дідусь з Токмаку, а бабуся з селища Скибин, що на Черкащині.

Хлопець почав вивчати гончарну справу ще в Узбекистані. З дитинства його руки були чимось зайняті, можливо, "спрацювали" гени: дідусь був дуже відомим в Узбекистані годинникарем, батько працював з деревиною, а дядько цікавився історією.

Щоліта, допоки родина жила в Узбекистані, вони приїздили до Криму, а у 1996 році – остаточно повернулись на рідну землю.

Скибін почав вивчати гончарну справу ще в Узбекистані. Автор фото Антон Федоров

– Коли ми приїхали в Крим, я одразу пішов працювати на підприємство з виробництва кераміки. Там за чотири роки навчився майже всьому.

Пізніше, у 2000 році, познайомився зі своїм вчителем Мамут Чурлу, з цього часу почав працювати з кримськотатарським орнаментом, з ремеслом. Тоді візуальне мистецтво кримських татар майже не було присутнє в публічному просторі. Розповідали легенди, казки, а вироби – здебільшого були втрачені при депортації.

Якщо і вдалося щось вивезти з собою, наприклад, вироби з дорогоцінних металів, то в Узбекистані їх продавали, щоб вижити. Про ужиткову кераміку, коли тобі дають годину на збори, навіть не думали. В першу чергу брали хліб і Коран. У нас в сім'ї була жіноча хустка, Коран і бабусині чотки.

Повернувшись до Криму, Рустем пішов працювати на керамічне підприємство. Автор фото Антон Федоров

– Як саме вас навчав Мамут Чурлу?

– Ми їздили по Криму з експедиціями, спілкувалися зі старшими людьми, колекціонерами. Знаходили перші артефакти – керамічні предмети. За кожним була ціла історія. І потім ці історії почали складатися в пазл, відповідаючи на питання – чому все це так, чому ми такі?

Я давно хотів зібрати реконструкції цих предметів ужиткового мистецтва систематизувати і передати ці предмети в якийсь з музеїв. І зараз з командою, нарешті, реалізуємо це в рамках проєкту "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті". Наша головна мета – зберігаючи та розвиваючи, додати надбання кримськотатарської культури до світової спадщини.

Скибін створив свій авторський стиль. Автор фото Антон Федоров

– Як саме ви презентуєте кримськотатарську культуру в цьому проєкті – на що очікувати глядачам?

– Зараз нам дуже сильно не вистачає Криму, це болить. Тому я хотів в цьому проекті зробити так, щоб ми занурилися в Крим. Зі всіх сторін. Це й звук, і запах, і погляд, і думки, і відчуття.

Мій сегмент роботи включає кілька аспектів. Перший – це видання артбуку, над яким я працюю разом з художником Дмитром Доценком. За короткий час мені треба занурити митця в культуру, яка йому зовсім незнайома. І зробити якісний продукт – ілюстрації, в яких буде керамічний предмет і його побут – інтер’єри, екстер’єри, одяг, люди, архетипи, орнаменти, простір та цілий Крим.

Другий сегмент – виставковий, будуть представлені артефакти з моєї колекції. Також я зробив нові вироби за ними. Плюс надруковані ілюстрації. Кожний елемент супроводжується голосами кримських татар.

– Розкажіть про ці вироби. Про їхню функцію, історію.

– Це глечик для омивання. Це не просто предмет – за ним цілий ритуал кримських татар, мусульман. Він невеликий, зручний по об’єму. Його можна покласти на мангал – підігріти воду, якщо зима. Він має широкий отвір для того, щоб вода зручніше туди наливалася. І дуже тонкий носик, щоб при використанні не втрачати воду, бо вода в Криму дуже цінна.

Один з останніх для мене відкриттів – бадьє – горщик для колиски. Збереглось лише одне фото, яке я зробив 15 років тому. Коли малятко справляє нужду, воно все стікає в бадьє, всередині якої розташована перевернута вирва. Вирва виконує роль хвилерізу, який не дозволяє рідині входити в резонанс та виливатися із судини.

Глечик для омивання. Автор фото Антон Федоров

– Наскільки складно реконструювати такі предмети, посуд?

– Складно, коли від деяких речей залишились тільки фрагменти. Але по цих елементах ми розуміємо, як закріплювались деталі, як річ використовувалась.

– Скільки приблизно часу йде на виготовлення одного виробу?

– Вчитися треба все життя, а зробити руками можу за дві хвилини. Тобто ці умовні дві хвилини коштуюють років досліджень.

Скибін відтворює керамічні тарілки та глеки. Автор фото Антон Федоров

– Цікавий нюанс, який завжди має дуже тонку межу – чим відрізняється майстер від ремісника?

– Насправді я повертаюся до цього питання вже 5-6 років. І моя відповідь змінюється. Я навчався в такому сучасному закладі, де нам казали – ви митці! А працювати я почав з ремісничої діяльності. І щось у мене не виходило працювати як художник. П'ять-шість років я просто виробляв продукт. Зранку стаєш за гончарне коло і працюєш до вечора – це ремесло.

Ремісник – той, хто працює з уже готовим концептом, рішенням. А митець – цей концепт виробляє. Ремісник використовує в своїй роботі надбання двох-трьох поколінь, або навіть більше. А митець може сам робити, пропонувати. І якщо це підтримають, продовжать два-три покоління, то це стане традицією.

– Чи є у вас якісь власні прикмети чи ритуали перед роботою?

– Я не вірю в прикмети чи сни. Зовсім. Ритуалів немає. Головне – молитва. День я, як правило, починаю з прогулянки зі своїм песиком, потім кава, цигарка. Приїжджаю в студію – ще одна кава, ще одна цигарка біля печі.

Найулюбленіший момент в моїй роботі – коли розвантажуєш піч, бо не знаєш точний результат того, що вийде. Це відчуття справжнього Дня народження і подарунків.

"Найулюбленіший момент в роботі – коли розвантажуєш піч". Автор фото Антон Федоров

– Ви вже майстер і працюєте в авторському стилі Quru Isar / Куру Ісар, що в перекладі з кримськотатарської означає "суха перегородка". В чому його особливість?

– Вивчаючи кримськотатарську орнаменталістику, я почав накладати її на кераміку. Так з'явився мій стиль – Куру Ісар. З кримськотатарської – куру – це сухий, а ісар – це огорожа. Це такий прийом гравіювання, де лінія є межею між двома кольорами глазурі або емалі. А ісари – це якраз іригаційні канали в Криму, які допомагали відводити вологу.

Принцип – не змішувати, а розділяти простір. Стиль вже став відомим, зареєстрованим.

– Маєте учнів?

– Так, в Криму і за його межами багато хто працює в такому стилі. Радію тому, що в Криму з'явився продукт, який є саме кримськотатарським. І внутрішній туристичний ринок вже заповнений кримськотатарською культурою.

Скибін вивчає і відтворює кримськотатарську орнаменталістику. Автор фото Антон Федоров

– Чи знаєте ви, що зараз відбувається в Криму з мистецтвом, зокрема, кримськотатарським?

– Знаю і це дуже важко цензурно коментувати. Росія там займається культурним мародерством. Вся "машина" працює там на те, щоб нас не було – українців не існує, кримських татар не існує. Колись депортувавши весь народ кримських татар, вони заборонили навіть націю. Кримських татар не записували у паспорт як націю деякий час.

Які вироби??!! Це не кримськотатарські. Це античні грецькі, монгольські, може ще чиїсь. Або нівелюють – це непотріб, це село. І нав’язують своє. Якщо ти приймаєш, ти стаєш ними.

В Криму закривають класи з навчанням кримськотатарською мовою. Ми не бачимо розвитку чи державної програми з підтримки кримськотатарського мистецтва, забороняють кримськотатарський прапор. Це ж саме було в 30-х роках. На всіх окупованих територіях ми бачимо, суцільне знищення в різний спосіб. Або фізичне або перероблення тебе на росіянина, який не пам’ятає свого.

Роботи Скибіна незабаром покажуть на виставці в Національному музеї декоративного мистецтва. Автор фото Антон Федоров

– Ви розповідали, що сформулювали власну формулу самоідентичності. Яка вона?

– Вона складається з п'яти елементів. Якщо один із елементів зникає, то ми втрачаємо себе. Перша – це ставлення до зовнішнього світу – це простір: море, гори, земля. Друга – відношення до внутрішнього світу у контексті релігії, філософії. Третє – це фізичне тіло (медицина, фізкультура, гігієна). Четверте – мова, фольклор. І п’яте – це візуальне мистецтво: архітектура, орнаментика, декор.

Рустема називають "живою легендою". Автор фото Антон Федоров

Проєкт "Zincir/Ланцюг – ланки пам’яті" реалізується за підтримки Українського культурного фонду, у партнерстві з Національним музеєм українського декоративного мистецтва, Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука, ДП "Кримський дім" та ГО "Ель-Чєбєр".

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Культура

Читайте також: "Ми змагаємося з часом": про культурний код кримських татар