Композитор з Коломиї, який став амбасадором українського джазу в СРСР. Святкуємо уродини Анатоля Кос-Анатольського

У народі його називали "співцем Карпатського краю". Навіть якщо ви нічого не знаєте про Анатоля Коса, ви точно чули його солоспів "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" на слова Івана Франка.

1 грудня 2023 – 114 років від дня народження, а 30 листопада було 40 років від дня смерті українського композитора, педагога, поета, музично-громадського діяча.

Як йому вдавалося повертати джаз і українські пісні на радянські сцени і при цьому бути безпартійним? Де зараз слухати його твори? Розповідає музична оглядачка Наталка Писанка.

Рід Косів

Батько Анатоля Йосип Кос – лікар-меломан з абсолютним слухом, мати Лідія – піаністка, у них було 5 дітей. Трагічно склалася доля наймолодшої доньки Марусі, учасниці українського студентського радикального руху. Вона загинула під час замаху на Броніслава Перацького, міністра внутрішніх справ Польщі. Найстарший син Михайло здобув інженерну освіту, у 1940-ві емігрував до Америки, мав низку винаходів і патентів, зокрема, двигун внутрішнього згоряння "КОС-МОТОР".

Родина Косів.

У численному роду Косів – лікарі, інженери, письменники, адвокати, всі вони були освіченими людьми, знали кілька мов. Анатоль - середульша дитина подружжя - володів польською, англійською, німецькою, французькою, грецькою, італійською, латиною. Ще за часів студентства друзі Анатоля пожартували: "Косів у світі багато, а Анатоль – лише один. Отже, Кос-Анатольський!". Так і з'явився псевдонім.

Анатоль Кос-Анатольський.

Батько Анатолія дружив із Соломією Крушельницькою. З нею він познайомився 1895-го ще студентом у Відні, а в роки Першої світової війни Крушельницька була посередником у листуванні між Йосипом – військовим лікарем у Відні – і його родиною в Галичині по той бік фронту. Видатна українська співачка мешкала в Італії, на той час ще "політично нейтральній" країні, тож їй доводилося бути сполучною інформаційною ланкою родин, роз’єднаних війною.

Анатолій брав уроки вокалу в Одарки Бандрівської, Соломіїної племінниці, у майбутньому фундаторки музею Соломії Крушельницької у Львові. Чоловік Одарки, піаніст і педагог Тарас Шухевич, був викладачем Кос-Анатольського у класі фортепіано, спершу у Львівському вищому музичному інституті імені Лисенка, згодом – у Львівській консерваторії імені Кароля Шимановського. Тарас Шухевич, як і Кос-Анатольський, спершу отримав юридичну, а лише потім вищу музичну освіту.

Згодом, у радянські часи вже Кос-Анатольський клопотав про Соломію Крушельницьку, яка проживала в скрутних умовах у Львові. І згодом ініціював присвоєння її імені Львівській музичній школі при консерваторії.

Він допомагав ще одній музикантці з іншого роду Крушельницьких – Марії, видатній українській піаністці, яка потім активно пропагувала фортепіанну творчість Анатолія Кос-Анатольського. На ютуб-сторінці Марії Крушельницької можна ознайомитися з фортепіанною творчістю композитора і послухати його поезії - так, він ще й був майстром слова, на його вірші писали пісні інші композитори!

Читайте також: Як Соломія Крушельницька врятувала оперу "Мадам Батерфляй" і кар’єру її автора Джакомо Пуччіні

Композитор народився, але зовсім недовго проживав у Коломиї - місто, яке згадував Леопольд фон Захер-Мазох у своїх творах, де виступала Соломія Крушельницька, де у в’язниці сидів Іван Франко.

Це місто може похвалитися тисячами історій, а ще рекордом, пов'язаним з Кос-Анатольським. Фестиваль його імені – найстаріший в Україні, він відбувається щорічно від 1987-го, його не зупинила ані пандемія, ані війна.

Цьогоріч заключний концерт фестивалю заплановано на 2 грудня у приміщенні наймолодшої філармонії України, відкритої у травні 2022-го, що теж є своєрідним рекордом.

Вдень – юрист, увечері – джазист

Анатоль ще навчаючись у Станіславській (Івано-Франківській) гімназії, створив хор і почав записувати пісні. У Львові він отримав отримав одразу дві освіти юридичну і музичну.

Тоді, у міжвоєнний період 20-тих і 30-х Львів був просто оповитий джазом. На концертних майданчиках панували танцювальні оркестри (джаз-бенди) і ревелєрси (чоловічі квартети з джазовим супроводом).

На початку 1930-х Кос-Анатольський нудівся на практиці у юридичній конторі, отримував мізерну зарплатню, тож не відмовлявся від додаткового заробітку на вечірках, граючи джаз у популярній тоді львівській капелі Яблонського ("Ябцьо-джаз"). Музику для ансамблю писали Богдан Веселовський, Ярослав Барнич, Богдан Вахнянин і сам Анатоль Кос. Це були легендарні часи з вечірками і "модними віяннями" з Європи.

Джаз-капела «Ябцьо-джаз». Зліва направо: Степан Гумінілович, Анатоль Кос, Леонід Яблонський, Богдан Весоловський.

Аби пристойно заробляти, потрібно було відкривати власну юридичну контору, що не вдалося організувати Кос-Анатольському у Львові. Деякий час він працював у власній юридичній конторі у Залізцях на Тернопільщині, але там йому бракувало насиченого культурного життя.

З приходом совєтів у 1939-му Кос-Анатольський повернувся до Львова і саме з цим містом пов'язана його творчість. Його першою самостійною роботою стало музичне оформлення лялькового спектаклю "Дівчина і білочка".

У майбутньому він чимало писав для театру, у своєму першому балеті – "Хустка Довбуша" – оспівав образ легендарного українського опришка. Кос-Анатольський примудрявся поєднувати джаз чи танцювальні мотиви з гуцульським мелосом ("Карпатське танго"), написав перший в історії української академічної музики концерт для арфи з оркестром.

Читайте також: Націоналізація житла і заборона на виїзд: як СРСР перетворив всесвітньо відому оперну діву на свою бранку

Діалоги з Людкевичем, конфлікт з Івасюком та безпартійність

Життя Кос-Анатольського за радянських часів можна було б назвати відносно безхмарним. Його не заарештовували, його ноти не палили публічно у дворі Львівської консерваторії, його разом з дружиною не відсилали на 10 років до мордовських таборів, як це сталося з іншим композитором Василем Барвінським.

Можливо, саме юридична освіта дозволила Кос-Анатольському уникнути репресій. Проте, як і всі в Радянському Союзі, він поводився вкрай обережно і обговорював важливі теми з колегами на вулиці, поза межами дому, побоюючись прослушки.

За спогадами сучасників, Кос-Анатольський був скромною, доброзичливою людиною. Але і він не стримував своїх емоцій в деяких ситуаціях. Одна з них пов'язана з другом і колегою Станіславом Людкевичем.

Український композитор і музикознавець Станіслав Людкевич ще під час випускних іспитів сказав Кос-Анатольському: "Ваше життя має належати музиці!"

Людкевич, який прожив понад сто років, умів надихнути і влучно вловити суть. 1939-го, коли радянська влада прийшла у місто, він констатував: "Нас визволили і нема на то ради!"

Серед музичної громадськості Львова, 1946. Зліва направо сидять: О.Лисенко, Л.Ревуцький, С.Крушельницька, Ф.Колесса, С.Людкевич, В.Барвінський; стоять: А.Штогаренко, Ю.Крих, Р.Сімович, Й.Москвичів, М.Михайлов, Т.Шухевич, В.Тіпаков, Д.Залеська-Колесса, М.Колесса. Фото: з фондів ЦДАМЛМ України

Звісно, радянська влада не подарувала композиторові його чітку проукраїнську позицію. 1969-го дирекція видавництва "Музична Україна" повідомила, що може опублікувати збірку музикознавчих праць Людкевича лише у скороченому вигляді нібито через брак паперу. Розлючений Кос-Анатольський (тоді вже народний артист України, професор Львівської консерваторії) написав голові Спілки композиторів України та директору видавництва листа:

"Якщо видавництво мало папір на видання збірника музичних анекдотів накладом 115 тисяч та російською мовою накладом 100 тисяч, то соромно мотивувати браком паперу скорочення у збірці Станіслава Людкевича!"

Кос-Анатольського і Людкевича пов’язувало ще дещо: вони обидва опікувалися відновленням нотної спадщини і реабілітацією імені Василя Барвінського, писали листи до влади на його захист.

Як і Людкевич, Кос-Анатольський теж тверезо оцінював політичну ситуацію в країні. Незадовго до своєї смерті 1983-го він сказав дружині Надії Кос: "Якби ми мали свою державу, то інакше стояли б у світі".

На початку 1970-х у Львівській консерваторії відкрили підготовче композиторське відділення, одним з перших його студентів був Володимир Івасюк. Він потрапив у клас до Кос-Анатольського. Проте 1974-го між вчителем і учнем виник конфлікт, й Івасюк перейшов до іншого викладача. Що саме сталося і чому творчі шляхи двох яскравих особистостей розійшлися, – досі овіяно таємницею.

Але ще більше дивує, як Кос-Анатольський міг отримувати найвищі державні нагороди, бути депутатом Верховної Ради, писати листи Барвінському у табори, висловлювати своє обурення спілці композиторів, очолювати Львівське відділення спілки композиторів України, сміливо писати джаз і при цьому бути безпартійним?

Кос-Анатольський сьогодні

"Життя коротке, а мистецтво – вічне", – любив казати Анатолій Кос-Анатольський, тож його солоспів "Ой ти, дівчино" тепер навіки з нами, але послухайте його іншу пісню "Зоряна ніч" у сучасному грайливому виконанні.

І готуйтеся до прем'єри у Київській Опері: вже цього грудня у театрі відновлюють балет Кос-Анатольського "Сойчине крило" за новелою Івана Франка. Цей твір довго чекав свого відродження – ще з 1950-х, коли вперше був поставлений на сцені Львівської Опери. Тепер поодинокі квитки на прем‘єрні дні ще можна знайти на сайті театру.

Афіша до вистави. Фото: Київська Опера

Читайте також: Назва Національної музичної академії пропагує російську імперську політику Висновок Інституту нацпам'яті

Реклама:

Головне сьогодні