Місія можлива. Як проводити реставрацію старих будівель та в чому основні проблеми

Кількість зруйнованої архітектурної спадщини особливо під час війни зростає з кожним днем. На цю тенденцію звернула увагу влада та постає питання, яким чином проводити реставрацію й зберегти головну цінність будівель.

Читайте УП.Культура у Telegram

В середині грудня 2023 року в Києві сталася давно очікувана подія – відому столичну пам’ятку архітектури – садибу Терещенків (1875 рік) повернули до комунальної власності. Сама будівля, поточний стан якої можна оцінити як жахливий, досі зберегла залишки своєї архітектурної краси. Унікальне поєднання стилів венеціанської готики та польських мотивів, а також монументальність садиби Терещенків порушують важливе питання – як її будуть реставрувати.

За словами заступника голови КМДА Владислава Андронова, всі наступні кроки влади "будуть направлені винятково на те, щоб відреставрувати будівлю та дати їй друге життя". Своєю чергою Ростислав Карандєєв, в. о. Міністра культури та інформаційної політики, каже, що на "повернення до життя" чекають ще багато старих будівель. Зокрема, частина архітектурної спадщини зруйнована недбалим ставленням до неї, а частина руйнується через війну. Так, Карандєєв стверджує, що наразі багато пам'яток як національного, так і місцевого значення зазнали руйнації, деякі взагалі знищені.

До прикладу, значно зруйновний Музей старожитностей у Чернігові, який побудували в кінці ХІХ ст. у популярному тоді псевдоготичному стилі. Або Охтирський міський краєзнавчий музей, що розміщувався у двоповерховому маєтку кінця ХІХ – початку ХХ ст. Під час обстрілів у музеї були вибиті вікна, понівечені стіни, зруйнований дах.

"За нашими даними, станом на сьогодні постраждало 862 пам’ятки. А скільки ще всього на окупованій території? Рівень руйнації та роботи з реставрації величезний", – зазначає в. о. Міністра.

Але ж за великими бажаннями здійснити реставраційні роботи криються й великі проблеми.

Юрій Дубик

На думку доцента кафедри архітектури та реставрації Національного університету "Львівська політехніка" Юрія Дубика, наразі держава, з одного боку, каже про необхідність збереження культурної спадщини як частини ідентичності, але з іншого боку в нормативних документах процедура відбувається протилежна, а реставрація чомусь є видом будівництва в Україні.

"І власне тут оця суперечність між будівництвом і культурою яскраво проявляється у виготовленні проєктної документації, реалізації проєктів. Так, у нормативних документах прописано, що головною метою реставрації є збереження об'єкта. Але на загал під реставрацією розуміється приведення умовного архітектурного об'єкта до якогось більш-менш нормального стану, а про збереження автентичності чомусь взагалі не говориться", – зазначає Дубик.

Він додає, що на сьогодні складність полягає у тому, що державою не визначено органи охорони культурної спадщини, в принципі хто наглядає за культурною спадщиною та з якою ефективністю. Наприклад, на місцевому рівні функції нагляду за історичними будівлями здійснюють департаменти архітектури та містобудування, розвитку містобудування чи департаменти культури, де є окремі підрозділи – управління або відділи з охорони культурної спадщини, в яких у кращому випадку працює декілька осіб.

"У Львівській області понад декілька тисяч об’єктів культурної спадщини, і зрозуміло, що таке управління не в змозі впоратися ані зі збереженням архітектури, ані з доглядом за реставрацією", – каже Дубик.

Зруйнувати або відновити

Регіональний координатор експедицій Heritage Monitoring Lab у Харкові та Харківській області Віктор Дворніков наполягає, що перед тим, як підходити до реставрації, потрібно звернути увагу на основні проблеми з архітектурною спадщиною. Перша – це відсутність спільної інформаційної бази, придатної для підрахунку втрат, особливо спричинених війною. При чому експерт каже, що наявні списки об’єктів культурної спадщини неповні, часто не мають точних адрес, що ускладнює контроль за станом пам’яток.

Також проблемою стає відсутність усвідомлення цінності об’єктів культурної спадщини серед громадян та представників влади: після пошкоджень пам’яток комунальні служби не опікуються їх збереженням та працюють лише в інтересах безпеки та зручності перехожих чи мешканців.

Музей старожитностей у Чернігові.

Дворніков наводить приклад, як під час російських обстрілів у Харкові була пошкоджена історична будівля, а комунальні служби без консультацій із фахівцями просто знесли частину будинку.

"Муніципалітет, як правило, заохочує такі роботи без відповідної експертної оцінки стану пам’ятки. Тому іноді вже реставрувати й нема що", – каже Дворніков.

Дубик додає, що в публічному середовищі ведуться дискусії про те, що щось збудували або реставрували в центрі міста, але не про те, як це побудували в історичній частині міста. У проєктній діяльності зазначається робота з пам'ятками, але в нормативних документах немає нічого про зобов'язання держави перевіряти якісно проєктну документацію на всіх стадіях виконання робіт.

Музей старожитностей після руйнування.

"Наприклад, в основному документі, який називається "Реставраційне завдання на проєктування об'єкта культурної спадщини" держава зараз усунулася від контролю за тим, що має бути зроблено. Вона це віддала виключно на відкуп інвестору-замовнику. Це свідчить про формальність підходу щодо збереження історичних будівель. За кордоном навпаки – будь-яка робота з пам'ятками культурної спадщини відстежується представниками держави на всіх етапах ведення робіт до самого кінця", – наголошує Дубик.

Важке відродження

10 жовтня 2022 року Київ знаходився під масованим ракетним обстрілом. У той день залишки ракети впали біля столичного музею Ханенків. Директорка музею Юлія Ваганова розповідає, що люди почали пропонувати допомогу, волонтери несли ОСБ-плити, якими заклали вибиті вікна.

Тоді ж виникло питання якісної реставрації. Та спершу потрібно було оцінити наслідки російської ракетної атаки на старовинний маєток Ханенків та його дерев’яні елементи інтер’єру: величні сходи, віконні рами й двері. Це дослідження було профінансоване ЮНЕСКО, а громадська організація Museum for Change стала оператором цих грошей, допомагала музею із закупівлями.

Ваганова розповідає, що в короткий термін вдалося провести 3D-сканування історичних інтер'єрів, фотограметрію фасадів, що допомогло визначити, що саме і як серйозно пошкоджене вибуховою хвилею. Тоді ж завдяки ЮНЕСКО розробили проєкт реставрації дерев’яних вхідних дверей 19-го сторіччя і внутрішніх дверей.

Садиба Терещенків у Києві. Фото: "Україна Інкогніта"

Про практичні речі реставрації каже й Ігор Ліскі, головний інвестор проєкту "Палац Розділ", який був куплений нещодавно на державному аукціоні.

Згідно з вимогами пам'яткоохоронного договору, який підписали з департаментом архітектури та містобудування Львівської ОВА, є три роки на виготовлення наукової проєктно-кошторисної документації на реставрацію та безпосередньо виконання робіт з реставрації.

"Окремо слід додати, що основна родзинка палацу – понад 300 автентичних вікон та дверей, виконаних у доволі рідкісній техніці "флоудер", які маємо відреставрувати, додатково враховуючи вологі процеси та практично повну відсутність або ж зайнятість на інших об’єктах фахівців з реставрації столярки. Але ми поставили собі дуже високу планку щодо якості реставраційних робіт, адже це публічний проєкт, що має стати зразком для інших майбутніх інвесторів у сфері культурної спадщини", – запевняє Ліскі.

Він зауважує, що потрібно вдало поєднати вимоги та принципи реставрації пам’ятки із сучасними технологіями, вимогами (в тому числі вимогами безбар'єрності) та утилітарністю, адже палац має в майбутньому ефективно виконувати свою функцію, а не просто бути об’єктом для споглядання. Загалом на весь проєкт, включно з повною розбудовою маєтку, планується витратити декілька мільйонів доларів.

Музей-заповідник "Жовківський замок".

Дубик пояснює, з чого можуть складатися такі кошториси. Палац – це великі споруди-резиденції, які будувалися багатими людьми, родинами. Для їх проєктування і будівництва запрошувалися кращі європейські фахівці. Відповідно, там були використані дорогі матеріали: сланцеві дахи, мармурові підлоги, сходи, різьблене дерево, дорогі шпалери тощо.

Окремі палаци були резиденціями королівськими, наприклад, Жовківський замок. Експерт каже, що зараз, щоб вийти на відповідний рівень реставрації цих об'єктів, потрібно витрачати багато зусиль. Припустімо, потрібно реставрувати шпалери, відновити їх або відновити різьблене дерево, або відреставрувати мармурові сходи чи мармурову підлогу. Тут є, по-перше, питання технології. По-друге, звідки брати відповідний матеріал. І по-третє, виявити та з'ясувати, з чого це було зроблено, тобто потрібно проводити наукові дослідження. Це є дуже складні й дорогі хіміко-технологічні дослідження.

Але треба бути дуже обережним з узагальненнями, зазначає експерт. Багато кам'яниць, наприклад, у Львові, були збудовані методом цегляного будівництва із штукатуренням звичайною вапняно-пісковою штукатуркою. Тому відновлювальні роботи проводяться, застосовуючи звичайні цементні розчини.

"Тому не можна завжди говорити, що реставрація занадто дорога справа. А ось можна казати завжди: головний фактор під час реставрації – збереження автентичності. Саме в цьому насправді і є велика цінність нашої культури", – завершає Дубик.

Читайте також: Палац мрії. Як занедбані історичні будівлі можуть змінити життя цілих громад

Реклама:

Головне сьогодні