Тупо, ржачно чи дотепно? З чого (не)сміються у різних країнах

Гумористичні скандали, що прогриміли останніми днями, а також різна реакція на невдалі жарти – обурення в соцмережах і високі рейтинги гумористичних шоу, в яких вони прозвучали – спонукають нас до питання: як працює гумор? Чому одні й ті самі жарти видаються одним людям смішними, а іншим – недоречними, тупими, негідними?

Цю різницю найкраще видно на прикладах різних країн, говорить експертка з крос-культурної взаємодії Марина Стародубська. Спеціально для УП.Життя вона пояснює, що таке агресивний гумор і гумор самопідтримуючий, чому країни з індивідуалістичним менталітетом жартують вільніше і який гумор поширений в Україні.

Відомий вислів "гумор не особливо подорожує" підказує нам, що доречність та дотепність жарту визначають не лишень смак та рівень виховання, а й національна культура. Саме суспільні норми визначають що буде і не буде смішним у конкретній країні чи її частині – залежно від пролягання "червоних лінії" схвальної суспільної поведінки.

Скажімо, легкість, з якою жартують про смерть чи померлих на Балканах, може спричинити розрив між людьми у Марокко чи Саудівській Аравії, де про такі речі не жартують. Або українська звичка публічно хаяти владу (навіть заслужено) створить відчутний дискомфорт у комунікації, наприклад, у Малайзії чи Мексиці, де публічне висміювання влади є суспільним "табу".

У багатьох провінціях Китаю сказати близькій людині, що вони погладшали після відпустки, буде ознакою турботи. А тепер уявімо ідентичний діалог в Україні.

Беручи ж участь у жартівливих діалогах в Аргентині, де "кпиники" про одяг чи зовнішність узвичаєні, варто пам'ятати, що дозволені місцевим жарти звучатимуть образливо від іноземців.

Колективні та індивідуалістичні культури

Крос-культурні психологи визначають гумор як "патерн поведінки з проявами сміху та розказування дотепних історій, що використовується для підсилення чи послаблення власних позицій у суспільстві та участі у відносинах з людьми". Тобто, жарти, залишаючись смішними, можуть бути помічними чи шкідливими, влучними чи недоречними.

То які ж прояви національних культур впливають на зміст і форму жартів? "Гостроту" жартів визначає рівень індивідуалізму чи колективізму у суспільстві, а допустима глибина самоприниження у жартах залежить від ієрархічності та "щільності" чи "розслабленості" норм національної культури.

Культурам індивідуалістичним притаманна більша свобода публічних висловлювань і ширший діапазон критики, оскільки у таких суспільствах менший страх зіпсувати відносини з "важливими людьми", зокрема через гумор. Йдеться про такі країни як США, Велика Британія, Канада чи, наприклад, Естонія.

В культурах колективістичних гумор і жарти виконують геть інакшу функцію, адже суспільна ієрархія, статус і збереження "лиця" (чи "реноме") там надважливі. Йдеться першочергово про країни Азії, Африки і Південної Америки. У Європі теж є низка відчутно колективістичних країн – до прикладу Іспанія, Греція і, зокрема, Україна.

Колективізм як частина менталітету обумовлює підпорядкування особистих інтересів і думок – спільноті. Люди в таких суспільствах вбачають себе вкоріненими у "ланцюги довірених людей", відносини з якими є найдорожчим активом.

Країни азійські, східні та африканські – у принципі не використовують жартів за межами родини чи кола друзів і гумор у них (на думку європейців) не смішний. Країни ж загрожені – з досвідом колонізації, геноцидів та частих насильницьких інтервенцій – мають гумор "чорний" і часто агресивний.

А що там з суспільними нормами? Чим "розслабленіші" норми національної культури (вища толерантність до інакшості та прийняття різноманіття), тим більш прийнятними будуть жарти з іронією, сарказмом і подекуди "жорсткими" прийомами.

Для таких жартів, звісно, є контекст – навіть у країнах, де вони мають місце. Це, як правило, дружні тусовки чи спрацьовані команди колег. Або це іронічні чи сатиричні твори і шоу, спрямовані здебільшого на владу для "суспільного контролю" її роботи.

Тому у Данії, Франції чи Нідерландах цілком розповсюджені гумористичні словесні "дуелі" під час вечірок та дружніх зустрічей. І якщо ви стали об'єктом такого явища, варто не ображатися, а активно залучитися до обміну кпинами.

У країнах з "щільними" менталітетними нормами (низька толерантність до інакшості, негативні наслідки за "не таку" поведінку, заохочення синхронності з групою у зовнішності, думках, діях) навпаки – жарти м'якіші. Релігія, політики, держава, смерть, померлі, старші за віком і рангом люди, дотепні коментарі про будь-які аспекти країни від інозмеців – є "червоними лініями" для гумору.

Флагманський крос-культурний науковець у темі гумору Род Мартін допоміг визначити чотири стилі гумору: афіліативний (тобто такий, що зближує, розширює групу), агресивний, самопідтримуючий та самопринизливий. Кожен з цих стилів використовується залежно від ситуації, однак найсильніший вплив на вибір стилю гумору має національна культура та її цінності і норми.

Агресивний гумор

  • фокус: набуття переваг чи підсилення власного статусу коштом гідності інших;
  • механізм: "я жорстко сміюся над іншими та кпиню їх";
  • формат: сарказм, "гостра" критика, травматична іронія, знущальна імітація чиєїсь поведінки чи манери говорити. Відомий британський комік Рікі Джервейз працює у цьому стилі;
  • корисний коли … є внутрішнім жартом між близькими чи друзями. Або навпаки, способом "показати спроможність" у конкурентних середовищах, "зброєю" для приниження чи тиску на конкурентів... чи ворогів.

Агресивний гумор часто саркастичний, деструктивний чи образливий. Такі жарти спрямовані на конкретну людину чи групу і, як правило, імітують з викривленнями чиюсь зовнішність, слова чи поведінку.

Ще варіант такого гумору – сценки, в яких певні групи людей виглядають ницими, меншовартими, недолугими. Притаманний вертикально-індивідуалістичним та загроженим, недовірливим культурам, з високою дистанцією влади. Адже індивідуалізм "розв'язує руки", коли йдеться про думку інших – вона менш важлива. Це США, Велика Британія, Франкомовна Канада, Німеччина.

Один з прикладів використання агресивного гумору.

Примітно, що суспільства індивідуалістичні практично не використовують агресивний гумор у щоденному спілкуванні – він існує або у форматі стендапів чи ТБ-шоу (Saturday Night Live), або ним обмінюються у вузьких колах – як-от складні переговори на керівному рівні.

А в суспільствах недовірливих та загрожених, з високою дистанцією влади агресивний гумор допомагає "випустити пару" і знизити суспільний тиск, "збалансувати" умови суспільної несправедливості чи безсилля – "як не можу змінити ситуауцію, бодай обсмію її і тих, хто її спричинив".

У Європі агресивний стиль гумору притаманний Угорщині, Україні, Болгарії, Польщі, Сербії, Румунії, Хорватії, Росії. Єдина азійська країна, що сприймає і продукує агресивний гумор – це Південна Корея.

"Хтось всюди знайде щось образливе. Лише через те, що ти ображений, не означає, що ти правий".

Такі суспільства користуються агресивним гумором відкрито, часто у соцмережах та особистому спілкуванні, як зброєю проти людей, яких зневажають або тих, чий суспільний статус вважають незаслуженим і надмірним. Ну, і "старе добре" знецінення як спосіб самоствердження теж ніхто не скасовував.

Так, Румунія практикує один з "найчорніших" стилей гумору в Європі з видимою і стабільною політнекоректністю, а тамтешні анекдоти мають майже десяток усталених героїв, як-от селянин Păcală, що глибоко зневажає владу чи Bulă – ледар, боягуз і дурень, створений за умов правління Чаушеску. Популярні там і подібні анекдоти з кпинами конкретних представників державних інституцій: "Як вирізнити дурного поліціянта з групи поліціянтів?" Відповідь: "Рандомно". Примітно, що коли румуни жартують про себе, то у цих жартах автор виглядає краще, ніж решта героїв.

А в Кореї суспільний "дозвіл" на агресивний гумор мають люди (як правило, чоловіки) високого суспільного статусу і тільки між рівними за рангом. Якщо хтось з фахівців нижчого рангу знаходитиметься поруч з керівництвом, коли вони так жартують, то виникне серйозний дискомфорт і стрес, бо загалом у корейському національному менталітеті робота – не місце для гумору.

Самопринизливий гумор

  • фокус: компроміс з власною гідністю заради розваги групи;
  • механізм: я даю групі привід кепкувати з мене;
  • формат: заохочення кепкування над своїми помилками та негараздами, активна участь у кепкуванні над невдачами інших; серед адпетів самопринизливого гумору американська комедіантка Джоан Ріверз;
  • корисний коли … є спроба приховати негативні емоції чи самооцінку, потреба у зовнішньому схваленні чи адаптації до групи, в яку складно увійти.

Самопринизливий гумор це кпини, принижуючі жарти, саркастичні та іронічні "замальовки з життя", спрямовані на себе. Такий гумор дає оточуючим безпечну можливість "випустити пару" чи знизити напругу, адже людина не просто дає привід для кепкування над нею, а активно підтримує свій стан всіхнього посміховиська.

Або слугує припустимою формою прояву незнання чи нерозуміння – як-от коли під дописом, написаним, "кодованою мовою", хтось пише: "А можна пояснювальну бригаду для тих, хто все проспав?"

"Якщо мені все одно, то це не означає, що я не розумію".

Такий гумор може відігравати і роль "ключа" до фахової спільноти, в яку складно увійти новачкам, і тоді готовність пожартувати над собою у знак поваги до "старших колег" може бути помічною. Наприклад, коли менш відомий фахівець, виступаючи перед авдиторією "вищої ліги" у галузі, зі сцени говорить, що "губиться від сукупної кількості років досвіду" у залі. Чи, розповідаючи про зустріч з відомим публічним діячем людина непублічна може сказати: "Він зі мною говорив і руку потиснув, уявляєте? Де я і де він – прям тиждень руки не митиму!"

Однак спроби сміятися з себе вважаються доречним та безпечним проявом лиш у частині національних культур, а глибина дотепного "самопобиття" визначається можливістю відновлення статусу після його підваження у конкретному суспільстві.

В одному з досліджень Harvard Business Review вияснилося, що у країнах з високою важливістю статусу навіть думка про людину в кумедному становищі здатна підважити повагу до неї. Відтак, боронь боже у такій культурі очільнику(ці) проявити самоіронію при підлеглих. Однак не завжди самопринизливий гумор небезпечний.

Коли публічні особи з конструктивною репутацією реагують на кризи чи звинувачення в стилі самопринизливого гумору, ступінь їхньої провини сприймається як менший, сама інформація сприймається як менш критична, а до спікерів виникає симпатія як до "адекватних". Однак коли репутація публічної особи контровесійна чи погана, до такого гумору вдаватися не варто.

Помірно самопринизливий гумор притаманний вертикально-колективістичним та ієрархічним культурам – переважно це Східна Азія (Китай, Гонконг, Японія, В'єтнам). У цих культурах люди у підлеглому стані і без істотного впливу мають дуже мало свободи самопрояву і, щоб мати життєві перспективи, мусять "вписуватися" у певну групу. Інакше опиняться у соціальному чи кар'єрному вигнанні.

Відтак, тут гумор слугує не способом "виділитися" чи продемонструвати особисту дотепність, а способом м'яко і безпечно покепкувати над своїми життєвими оказіями чи негараздами. Само собою, що так жартують серед людей, співставних по рангу – і ніколи перед незнайомцями чи керівництвом. Наприклад, один з злегка самопринижувальних жартів китайського письменника Ліна Ютанга звучав так: "Я був нудистом усе своє життя, не підозрюючи про це. Ну, таким поміркованим нудистом – у певні години дня й у певних обставинах – як-от у ванні".

"Твіттер: коли люди більше ображаються на жарти про війну, голод, катування та нерівність, ніж на факт війни, голоду, катування й нерівності"

Крім того, самопринизливий гумор використовується у країнах з високою суспільною конкуренцією (США, Франкофонна Канада, Австралія, Велика Британія) і вкоріненими у національний менталітет сарказмом та іронією (Франція, Бельгія, Іспанія). В культурах конкурентних й індивідуалістичних кепкування над собою "розряджає" обстановку, сигналізує про готовність до конструктивної взаємодії та здатності критично сприймати себе.

У США та Великій Британії відомий серіал "Офіс" сповнений всіляких видів жартів, і самопринизливі серед них популярні. Пригадаймо, коли у 17-му сезоні Двайт каже: "Я забагато говорю, тож я з часом навчився просто себе вимикати". Або відомий жарт британськиого коміка, що працює у Франції, Іана Мура: "Французи реально нездатні кепкувати самі з себе через надмірну пиху, а от ми, британці, пишаємося здатністю до самоприниження".

Країни саркастичні балансують між гумором агресивним та самопринизливим (особливо Франція), однак саме останній стиль гумору вирізняє їхнє ставлення до причин та об'єктів для сміху. Підвидом самопринизливого гумору є "підривний" гумор, що висміює поточний стан справ у суспільстві, з якого походить той чи та, хто, власне, жартує. Саме такий гумор розповсюджений у суспільствах, здатних продукувати і сприймати сарказм. Наприклад, серед відомих "твердинь" підривного гумору у Франції – сатиричні журнали Charlie Hebdo та Le Canard Enchaine.

Данія, Фінляндія й Естонія широко відомі менталітетним тяжінням до самовисміювання – здебільшого через складні кліматичні умови, які вимагали докладання серйозних зусиль, щоб вижити, тож залишалося тільки сміятися. У Данії навіть є дотепна традиція виставляти "факапне пиво" (kvajebajer) чи "факапний торт" (kvajekage) для друзів чи колег, коли хтось капітально схибив чи "завалив" важливу справу. І коли це все п'ється та з'їдається, "зірка-факапер" промовисто і дотепно ділиться усіми постидними деталями.

Абсолютно рутинний фінський жарт ось такий: "Скільки фінів треба, щоб вкрутити лампочку? Ніскільки. Щойно фінн побачить, що лампа скляна і має форму пляшки, він спробує її відкрити".

Афіліативний гумор

  • фокус: гармонія, спільне відчуття радості, об’єднання групи навколо теми гумору;
  • механізм: "я розказую смішну історію, в якій жоден з присутніх не впізнає себе";
  • формат: дотепні історії, м’які, алегоричні жарти, гра цензурних слів, ситуаційні комедії типу "Друзів" чи "Тед Лассо";
  • корисний коли … треба згуртуватися, відчути сродність на людському рівні, посміятися без кпинів, сарказму та висміювання когось з присутніх.

Афіліативний гумор використовується радше для управління відносинами, аніж щоб "зробити людям смішно". Це політкоректні позитивні жарти, ціль яких – об’єднати і розважити людей без образ, кпинів чи знецінення. Або дружні піддражнювання, але обережні та м’які, без переходу на особистості чи таргетування якихось рис зовнішності чи особистості.

"Я не люблю, коли беруть їжу з моєї тарілки, окей?".

Такий гумор часто не смішний культурам, яким притаманні агресивний та самопринижувальний стилі – афіліативний видається їм "дитячим" і "пласким". Афіліативний розмовний гумор часто використовується на телебаченні у ситуаційних комедіях (ситкомах) на кшталт легендарного серіалу "Друзі", де герої ніби і жартують одне з одним, однак їхні відносини від цього не псуються.

Афіліативний і самопідтримуючий відносяться до так званих "адаптивних" стилів гумору, а відтак – найбільш уживані там, де суспільні норми стримують будь-які прояви, що можуть показати статусну людину смішною, адже "смішний" у таких суспільствах означає "жалюгідний" і "не вартий поваги". На регіони використання цього гумору вказує вислів: "люди на Заході серйозно гуморні, а на Сході – гуморно серйозні".

"Я не дуже вправний в порадах. Чи зацікавть тебе саркастичний коментар?".

У Латинській Америці, Португалії і на Сході афіліативний гумор – переважно про гру слів та м’яке піддражнювання якихось суспільних чи етнічних груп (зокрема, і самих себе) або гіперболізація щоденних подій, щоб непросте життя було яскравішим. Оскільки це колективістичні культури, що орієнтовані на відносини, тож жартувати агресивно небезпечно.

Хоча у нішевих форматах і компактних довірених колах, скажімо, у Португалії та Колумбії цілком існують і агресивний, і самопринизливий гумор, однак вони не використовуються відкрито у щоденному житті та формальній взаємодії – як-от на роботі. Наприклад, цілком собі португальский жарт: "Знаєш як китайською мовою буде "твоє волосся брудне"? "Не знаю." "Sen Chan Pô [португальською Sem champô означає "без шампуня"]"! А ось приклад з колумбійського стендапу: "Коли купуєш жуйку біля каси у магазині, а отримуєш чек ніби закупився їжею на три місяці!"

Якщо ви не побачили у цих прикладах гумору чи впізнали подібні формати жартів з дитинства – ви не одні. Однак про це й мова – афіліативний гумор смішний дорослим людям тільки там, де він є домінантним.

Самопідтримуючий гумор

  • фокус: окреслення власної спроможності - без зазіхання на гідність та повагу до інших;
  • механізм: "я дотепно говорю про свої сильні сторони";
  • формат: жартівливі "замальовки" випадків зі свого щодення; чемпіон з такого гумору – відомий герой серіалу Альф;
  • притаманний горизонтально-індивідуалістичним культурам з високою суспільною довірою;
  • корисний коли … треба "розрядити" стресову ситуацію, знайти у скруті позитив – без втрати самоповаги чи публічного "самопобиття"

Присутній, загалом, в усіх національних культурах, цей гумор сприяє підтримці життєстійкості та позитивного налаштування – без зазіхання на гідність інших та підваження поваги до себе.

У країнах, яким притаманні агресивний та самопринизливий гумор, цей стиль не викликає особливого сміху і не конче сприймається як гумор. Часто використовується для м’якої захисної реакції на кпинні коментарі на чиюсь адресу або для спрямування ситуації у бік співпраці – замість протистояння.

Приклад підтримуючого гумору.

Як-от, коли працівник(ця) доєднується до зустрічі з запізненням, а хтось з присутніх каже: "Як ми раді, що ти вирішив(ла) до нас доєднатися" [це м’яка версія агресивного гумору]! А запізнілий відповідає: "Я теж так подумав(ла)"! Ось ця відповідь – самопідтримуючий гумор.

Або коли на популярне кулінарне шоу запрошують відомих діячів не з кулінарної сфери, такі гості часто говорять щось на кшталт: "Давно не готував(ла) – цікаво чи пам’ятаю як воно!", "Завжди був(ла) "на Ви" з дріжджовим тістом – ось і привід потоваришувати"!

У різних країнах самопідтримуючий гумор виконує геть різну функцію. У США, Канаді, Угорщині, Сербії, Україні, Німеччині, Мексиці, Бразилії такий гумор переважно є способом "тримати марку" у складних чи ускладнених життєвих ситуаціях. Зокрема, коли публічній особі чи фахівцеві у нішевій сфері ставлять запитання про резонансну суспільну чи політичну подію, часто через самопідтримуючий гумор окреслюється сфера, яку є готовність коментувати: "Зазначу, що політика не є моїм фахом, однак з точки зору групової динаміки, можна сказати…". Або: "Якби мені давали 100 гривень за кожен коментар про моє волосся, я був би мільярдером"!

В Індонезії, Китаї, Південній Африці, Кенії, Казахстані, самопідтримуючий гумор слугує "ширмою" для поганого самопочуття чи особистих проблем, хоча у Європі та англо-саксонських країнах для цього використовується самопринизливий гумор.

Приклад підтримуючого гумору.

Наприклад, серед типових китайських жартів такого типу: "Дружина лупцювала чоловіка, той заховався під ліжко, а дружина йому: "Ану вилазь негайно"! На що чоловік відповідає: "Чоловік я чи ні – якщо сказав не вилізу, значить не вилізу"!

Або фрагмент з казахстанського популярного стендапу: "Жінка каже чоловікові: "Мої батьки не для того мене виховували, щоб я прала твої речі". А той відповідає: "Але ж моя бабуся нам планує подарувати 1000 доларів…" На що жінка реагує: "Любий, ти ж знаєш як я люблю твою бабусю".

При цьому, у таких суспільствах дивним чином співіснують м’які і доволі агресивні стилі гумору, однак останні, як правило, спрямовані на приховану чи таргетовану (але не масову) критику влади чи негативних суспільних явищ.

А що ж в Україні?

За даними свіжої соціології, Україна серед найнедовірливіших суспільств у Європі за низкою показників – від загального рівня цинізму в суспільстві (59,7%) до наднизької недовіри до державного апарату загалом (18,6%), Уряду (31%) та судовій системі (16%) на фоні надвисокої довіри до родини (96%), родичів (68%) і друзів (60%) та практично відсутньої довіри до людей, з якими раніше не було взаємодії (13%).

А де низька довіра і "побульбашкованість", там знижена чутливість до потреб та почуттів "чужих", з-поза "своєї" спільноти. З одного боку, "гострі" жарти з охватних платформ каналізують негатив і дають йому вихід, з іншого – вони завдають болю тим, на кого спрямовані, і спричиняють розбрат у й без того поляризованому суспільстві.

Бо найгострішими є агресивні жарти якраз між спільнотами, що недолюблюють чи нерозуміють одна одну. Свіжим та симптоматичним прикладом агресивного гумору був сумнозвісний "сіськадовськ" з шоу Кварталу 95, однак далеко за іншими прикладами ходити не треба – пригадаймо цькування очільниці Музею Голодомору Лесі Гасиджак за вагу, яке теж мало вид недоречного агресивного жарту.

Або обабічні тролінгові ескапади між публічними персонами з обміном прізвиськами – від давніх "наколоті апельсини" і "кровосісі" до недавніх "гусаків, яких треба ощипувати" і "держслужбовців-крадіїв".

ТБ-шоу з принизливими та знецінюючими жартами, хоч ображають велику частину нашого суспільства, вже кількадесят років мають стабільну і велику авдиторію глядачів. Бо така форма гумору в Україні висміює тих, хто вважається "чужими", "несправедливо привілейованими", "заслуговуючими на кпини", "тупішими/гіршими/слабкішими за мене". Практика нав'язування такого гумору через нащадків КВК теж "вивітрюється" нешвидко, хоча рух у цей бік ніби розпочався.

Як звичайна фраза соліста гурту ДахаБраха стала культовою.

Самопринизливим і підривним гумором ми теж не гребуємо, хоча найбільш вживаний (і найбільш смішний) для нас – агресивний. Серед найчастіше вживаних висловів у цьому стилі – коли хтось ставить прицільні та ґрунтовні запитання у коментах під тематичним дописом і додає: "ні, мене в Google не забанили, цікавить саме думка автора".

Або коли у розпалі святкового сезону хтось пише як вони "покотилися від святкового столу батьків у гості до друзів", маючи на увазі, що після перших гостин запрошені вже були схожі на кулі через спожиту кількість їжі. Самопринизливий гумор може мати й пасивно-агресивні відтінки. Як-от, розповсюджений кпин під час "смачного" кількаденного срачу на чергову тригерну тему це "я, звісно, не так щоб експерт(ка) у темі, але очевидно ж ...".

Ще спостерігаю як самопринизливий стиль дописів у Facebook пом'якшує сприйняття змісту, який, якби був написаний без самоприниження цілком міг би спричинити хейт чи негатив до автора. Наприклад, якщо хтось викладе усміхнене фото з закордонної подорожі на тлі "красивостей" чи у закладі харчування з їжею і серйозно-постановочним виразом обличчя, точно "відгребе" у коментах за нечутливість до контексту.

Але якщо ця ж дописувачка до цих же фото додасть жартівливий текст про купу своїх факапів і негараздів з відчутним самовисміюванням, допис читатимуть як розважальний матеріал. Ну, бо авторка ж сама вже себе висміяла, то можна розслабитись.

Поціновуємо ми і жарти з міксом самоприниження і гри слів. До таких відносяться анекдоти на кшталт цього, принесеного алгоритмами Facebook буквально недавно. Діалог у кабінеті психотерапевта. "Лікарю, мене хвилюють комплекси так, що спати ночами не можу." "Чую вас, дозвольте уточнити які саме комплекси – меншовартості, неповноцінності?" "Та ні, зенітно-ракетні."

Як звичайна фраза соліста гурту ДахаБраха стала культовою.

Афіліативний гумор – вірогідно, найменш вживаний українцями. З огляду на нашу історичну загроженість у поєднанні з "щільністю" суспільних норм всередині різних "бульбашок" і узвичаєним порушенням чужих кордонів через непрохані поради і висловлювання власної думки навіть коли про неї не просять, нам у щоденному житті "білі та пухнасті" жарти не смшні і трохи дитячі.

Однак у серіалах ми цілком сприймаємо і любимо афіліативні жарти. Пригадаймо декілька цитат головного героя серіалу "Альф", який був однозначним хітом в українському перекладі: "У нас кажуть: "Якщо любиш когось – відпусти його. Якщо він до тебе повернеться – він твій. Якщо його переїде машина – так тому й бути"; "Як задовбали ці тупі правила: не їсти кота, не бити посуд, не їсти кота."; "Ой-ой-ой, варто тільки вказати кому-небудь на діру в його світогляді, і він відразу ображається".

Самопідтримуючий гумор у нас, зокрема після вторгнення, орієнтований на життєстійкість і часто щільно переплетений з гумором агресивним, оскільки слугує каналом виходу нашої люті і способом єднання на тлі смертельної загрози. Серед яскравих прикладів самопідтримуючого гумору після вторгнення – відомий мем "Доброго вечора – ми з України" чи "На Росії оголошують мобілізацію – де нам взяти стільки чорних пакетів!?". Або знамениті вислови голови Миколаївської ОДА Віталія Кіма: "Засранці обстріляли нас", "Не треба нервувати, треба їсти та не нервувати", ну і звісно "Ніколи країна, у якої на гербі курча, не переможе країну, у якої на гербі виделка".

Самопідтримуючі жарти, що не стосуються війни, у нас часто носять форму "народної мудрості по-приколу", як от: "Є два способи керувати жінкою, але їх ніхто не знає" чи "Розумна жінка відпустить чоловіка на риболовлю з друзями, а мудра – ще й з дітьми".

Фото обкладинки:Maskot via GettyImages

Читайте також:

Назвала щасливими жінками з грошима: столична комікеса "пожартувала" про вдів

"Потворний гумор і дискримінація": як українці відреагували на жарт "Кварталу 95" про переселенку зі Скадовська

Реклама:

Головне сьогодні