"Складна, але чесна". Як Українську правду з 25-літтям вітали Жадан, Клопотенко, Епіфаній, політики і конкуренти
"Усе почалося з мрії. З однокімнатної квартири, яка стала офісом редакції. З п'яти людей, без грошей, без гарантій. В країні, яка заплуталася в багатовекторності і стрімко скочувалася до автократії. Ці п'ятеро людей мали віру у те, що правда важливіша за комфорт", – цими словами головна редакторка Української правди Севгіль Мусаєва вітає гостей святкування 25-го дня народження видання.
Святкування починається ще до промови з величезної кількості обіймів. Гості збираються у головній залі музею Другої світової війни. Більшість із них – герої репортажів УП: політики, спортсмени, громадські активісти і реальні герої для всієї України. Мер Києва, голова Верховної Ради, парамедикиня Паєвська, Жадан, Клопотенко і Притула – всі сьогодні тут.
В цей вечір прийшли й ті, хто роботу в редакції УП замінив на волонтерство і службу в ЗСУ – Дмитро Рясний і Дмитро Дєнков. І ще багато інших людей з великої родини видання.
Гостям нагадувати історію Української правди немає потреби – більшість з них переживали ці моменти разом з самою редакцією, яка з 5 людей переросла у команду зі 180-ти. Я – одна з небагатьох, хто тут молодший за видання. Тож для мене історія УП – це вже справді історія. І таке товариство – унікальна нагода її глибше дослідити.
Про мрії, які сформували нашу реальність, говорять і інші гості. Предстоятель Православної церкви України Митрополит Епіфаній згадує своє перше інтерв’ю на УП. В 2019 році у розмові з Романом Романюком він лише мріяв про служіння у Києво-Печерській лаврі. Але згодом це справді відбулося, говорить Митрополит зі сцени.
"Дякуємо всім вам, дорогі наші журналісти, дорога редакція Української Правди. Тут є багато ваших колег. Я казав, що я не буду називати, що ви найкращі, щоб інші не образилися, але ви справді найкращі", – жартівливо завершує свою промову Епіфаній.
Серед гостей таки є й редактори і журналісти різних медіа. Дехто сидить в ноутбуці і дописує останні тексти.
Зі сцени, тим часом, лунають жарти кухаря Євгена Клопотенка.
"Цього вечора не я готував їжу!", – починає він іронічно. Жартує, що по досвіду з УП вони з Севгіль однолітки – він почав читати у 2014 році, тоді ж там почала працювати Севгіль. Але врешті іронія сплітається з пафосом:
"Для мене УП – це такий острів стабільності і фундаментальності. 19 лютого 2014 року в мене в житті все змінилося. І я зрозумів, що буду змінювати цю державу скільки я зможу, чим я зможу. Якщо я буду готувати їжу, я буду змінювати їжею.
Було дуже складно зрозуміти, де правда, а де – ні. Я довго не міг знайти місце, де можна орієнтуватися, кому довіряти і де читати правду. Українська правда стала для мене таким орієнтиром. Це медіа, яке справді допомогло мені стати тим, ким я є, і робити те, що я роблю зараз. За це – величезна подяка".
Після офіційної частини люди знову продовжують обійматись одне з одним. "Всім привіт!, – вітається парамедикиня Юлія Тайра Паєвська. "Вам принц [Гаррі, - прим. УП] вітання передавав, до речі. От і вам всім передаю!".
Сама ж Юлія стала героїнею текстів УП років 7 тому. Читає Українську правду давніше, але збрехати наскільки довго не хоче. Прошу її описати УП кількома словами. "Така, що зберігає гідність понад усе", - отримую у відповідь.
Журналісти інших видань теж пам’ятають, як долучались до творення УП. Зокрема, Наталія Лігачова – шеф-редакторка "Детектор медіа" – з усмішкою пригадує свій перший текст під псевдонімом "Наталія Лапіна".
"Українська правда смілива, епатажна, іноді самовпевнена, але водночас дуже відповідальна. Якби вона була людиною, то такою, яка постійно рефлексує над тим, чи правильно вона чинить.
Мені це дуже імпонує, бо є багато тих, хто, досягнувши успіху, вже "не чує під собою країни", як то кажуть. Вони не сприймають критику і не замислюються над тим, чи все роблять правильно. А в "Українській правді" я завжди бачу готовність і до самокритики, і до діалогу.
УП постійно веде діалог: з аудиторією, з владою, з країною. І, що найважливіше, із самою собою. Журналісти всередині цього медіа теж рефлексують: над своєю роботою, над суспільством і над тим, якою є Україна зараз", – розповідає редакторка.
В юрбі вихоплюю Голову Верховної Ради Руслана Стефанчука. Він каже, що вже і не пригадає, коли почав читати УП. Але точно пам’ятає, що писати сюди колонки почав ще до того, як стати політиком. Я знайшла цей текст 2015 року - він підписаний і справді "неполітично": професор, член-кореспондент Національної академії правових наук.
"Це було справді давно. Унікальність "Української правди" в тому, що 25 років – це ціле покоління. І зараз виросло покоління, яке ніколи не жило без "Української правди". Я щиро хочу, щоб таких поколінь було багато".
Нарешті вдається проштовхнутись до Сергія Притули крізь юрбу людей, що прагнуть зробити з ним селфі. Шоумен і волонтер одразу показує свій телефон, де в закладках браузера збережена Українська правда. Жартома додає, що серед сотень тисяч текстів, що він прочитав на сайті, інколи може почитати свої ж інтерв’ю з Романом Кравцем, щоб згадати, "що ж він усе-таки наговорив".
"Якби УП була людиною – тою, що еволюціонувала. Що має різні етапи: колись як Джонні Депп, а колись і Джордж Клуні. Але однозначно шарм є", – додає Сергій.
Ще один з фаворитів гостей за довжиною черги по селфі – Сергій Жадан – одразу починає розмову з того що читає УП усі 25 років. Читає все, особливо розділ Історична правда свого побратима по Хартії Вахтанга Кіпіані.
"Українська правда інколи складна, але чесна. Я добре пам’ятаю, як усе починалося. Пам’ятаю історію з Гією, згадував сьогодні на сцені ті акції протесту, з яких усе почалось. Ми активно в них брали участь, приїздили до Києва, і в Харкові теж організовували свою акцію "Україна без Кучми".
В якийсь момент це було справді чи не єдине джерело, яке давало якусь політичну інформацію. А потім на УП з’явилося багато чого: міжнародна політика, культура. Спорт читаю".
Серед гостей є й ті, хто не зміг прийти особисто. У світлі проєктора на великому екрані з’являється генерал Залужний, Андрій Хливнюк, Святослав Вакарчук.
Коли на сцені з’являється комік Василь Байдак, вже в традиційному образі ведучого аукціонів, зала заливається сміхом ледь не одразу і хором продовжує фрази. Як на рок-концерті.
"Я кажу: "Ігор", а ви кажете: "Оу є!"
"Ігор!"
"Оу єєє!", – прокочується залою.
Одним з лотів стала ілюстрація митця Сергія Майдукова до майбутньої книжки про УП, що має вийти цього року. Саму ж ілюстрацію купують за 1,5 мільйона гривень, а всі кошти передадуть на відділ розслідувань журналіста Михайла Ткача.
Згодом увесь галас у залі стишується. На сцену виходить гурт "Один в Каное". Помічаю, як в першому ряду Севгіль сідає поряд з Джамалою, обіймає її за плечі. Разом вони тихо підспівують пісню, яку в цей вечір присвятили Українській правді.
"Я один в полі воїн
А як буде нас двоє
Я дам тобі знак"
Захід підтримали корпорація Biosphere, Київстар, L’Oréal Україна, monobank | Universal Bank, Mercedes-Benz Україна, TERWIN, Укрексімбанк, Українські Авіаційно-Космічні технології, горілка NEPOBORNA та джин Sir Edmond.