Шлях додому. Світ кримськотатарських орнаментів Рустема Скібіна

"Кожна вишита квітка на платті – це символ наступності поколінь. Троянди символізують жінку-матір. Мигдаль – це молода дівчина, дочка. Гвоздика – жінка похилого віку, бабуся, символ мудрості", – так майбутня переможниця "Євробачення-2016" Джамала описувала білу сукню, в якій вона виступала у фіналі національного відбору конкурсу.

Мало хто знає, що автентичні кримськотатарські орнаменти для наряду співачки від бренду LAKE створив художник Рустем Скібін. Хоча його роль у сучасній кримськотатарській і, власне, українській культурі куди значиміша.

За час після анексії Криму українці несподівано відкрили для себе не лише кримськотатарську кухню, а й літературу, музику, живопис. І одним із беззаперечних символів цього нового мистецького світу стала кераміка Рустема – з такими південними насиченими кольорами й дивовижними образами риб, верблюдів, черепах, слонів, плодів граната і гілочок мигдалю.

[L]Для звиклого до приглушених фарб і мінімалістичних сюжетів опішнянської чи косівської кераміки українського ока роботи Скібіна, сповнені безлічі дрібних деталей і яскравих кольорів, сприймаються як екзотика. І як нагадування про те, що останні 25 років не лише кримськотатарська культура лишалася без належної уваги й підтримки з боку держави, а й сама українська культура, збагачена іншим досвідом, могла би піти іншим шляхом. Була би більш різноманітною. Більш повною.

У цьому переконуєшся, потрапивши до майстерні Рустема Скібіна на київському Подолі, як і в тому, що боротьба за визнання кримськотатрської культури повноцінною частиною української ще триває.

ПОВЕРНЕННЯ ДО СЕБЕ

"Вам краще почекати, доки остигне, а я п’ю лише дуже гарячу", – Рустем Скібін розливає в маленькі глиняні чашечки, прикрашені філігранними орнаментами, власноруч зварену каву. Ми зустрілися рано-вранці, тому в центрі культури й ремесел "Тамґа" на Подолі ще немає ані покупців, ані учнів.

Рустем Скібін у центрі культури й ремесел "Тамґа"

Насправді "центр" – це загучна назва: школа і крамничка кримськотатарської кераміки та сувенірів розмістилися в одній невеличкій орендованій кімнаті, а поруч із нею – ще менша, яка править Скібіну за майстерню. Саме сюди більш ніж два роки тому, в перший же місяць після анексії, художник переїхав із Криму.

"Я не випадково обрав місце неподалік від київської Татарки, поруч із мечеттю, старим татарським цвинтарем, Посольством Азербайджану. Ці місця нагадують мені про дім", – пояснює Рустем, якому, як і більшості кримських татар, втратити рідний дім довелося двічі.

Він народився і виростав в узбецькому Самарканді. Щоправда, якщо інший відомий кримський татарин – режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв – розповідає, як у дитячі роки в Узбекистані він відчував свою інакшість, то Скібіну пощастило виростати в толерантному середовищі, в якому "змішалися" узбеки, таджики, кримські татари, українці, корейці й росіяни.

"Я ніколи не відчував утисків, – згадує Скібін. – Хоча згодом прийшло розуміння, що ми тут – гості. При цьому не було відчуття, що кримські татари асимілювалися, бо постійно лунали розмови про те, що рано чи пізно ми повернемося додому".

Інтернаціональність і полікультурність, в яких виростав художник і які стали згодом основою його світогляду, не лише з того середовища, а й з його родини.

"По лінії батька мої прабабуся і прадід – українці. Під час Голодомору вони пішки дійшли до Казахстану. Другий прадід по батьковій лінії – німець із Швейцарії. А родину матері депортували із Криму 1944 року. При цьому я завжди себе відчував кримським татарином. Мені досі надзвичайно цікаво, як у кожній людині відбувається цей вибір", – говорить Рустем.

1991-го хлопець вступив до Самаркандського училища мистецтв і того ж року вперше побував у Криму, де натоді вже жили його бабуся і дядько. За 5 років, ставши дипломованим художником-педагогом, на півострів повернувся з батьками й Рустем.

До 20 років Рустем жив у Самарканді – туди 1944 року із Криму депортували родину його матері

20-річний Скібін мав намір здобути вищу художню освіту, але умови, в яких жили кримські татари, повернувшись на батьківщину, цьому не сприяли.

"У нас не було ані опалення, ані світла, ані роботи,– розповідає про ті перші роки у Криму Рустем. – Просто гола земля, на якій ми мали побудувати дім. На початку будівництва ми жили в контейнері, й дуже багато часу пішло на облаштування".

Не випадково відразу по поверненню молодий художник влаштувався на керамічний завод "Таврика" у Сімферополі, де він дізнався про всі технічні особливості роботи із глиною. А 2000 року Скібін познайомився із майстром Мамутом Чурлу, який не лише передав Рустему розуміння кримськотатарської культури, а й змінив ставлення до самої ролі художника.

ПЕРШОВІДКРИВАЧ І ДОСЛІДНИК

Передача традиції від одного митця до іншого – на думку Рустема Скібіна, це найважливіше, на чому тримається будь-яка культура.

"А для кримських татар це особливо актуально, – наголошує Скібін. – В Узбекистані було мало кримських майстрів, які продовжили свою справу. Через це тепер дуже складно відновити тяглість поколінь. Адже від майстра мало передаватися не просто вміння, а й знання самої культури".

Одним із таких носіїв давньої традиції лишається кримськотатарський художник, етнограф і фольклорист Мамут Чурлу. Саме він познайомив Рустема Скібіна з основними кримськотатарськими ремеслами й орнаментами, які він почав збирати, ще живучи в Узбексистані.

Від Чурлу й Рустемове переконання, що через численні прогалини в історії їхньої національної культури кожен кримськотатарський художник повинен не лише опанувати всі види прикладного мистецтва, а й одночасно бути дослідником.

"Ми починали відроджувати наші ремесла з нуля, – згадує Рустем. – Того, що ви бачите в нашій майстерні, 10 років тому просто не існувало".

Через депортацію втратилися не лише тисячолітні культурні знання, а й навіть конкретні артефакти та їхні назви.

Рустем показує глиняне яйце, яке нині є декоративним предметом інтер'єру, а раніше підвішувалося під куполом у кримськотатрских мечетях: у них містився спеціальний фермент, який відлякував павуків

Спочатку разом із Мамутом, а згодом уже на основі власної студії Рустем з іншими кримськотатарськими митцями (у Криму їхнє коло складалося із близько 70 осіб, а в Києві – 10-ти) займалися пошуком конкретних предметів побуту, втрачених символів, технік і створенням майстерень окремих ремесел – ткацтва, кераміки, вишивки, ювелірного мистецтва, карбування.

"Коли ти не можеш торкнутися до цих предметів з минулого, не знаєш їхніх назв, ти ніби втрачаєш частину самого себе, розчиняєшся в інших культурах, – говорить Скібін. – Але через один віднайдений предмет або згадку про нього ми можемо відтворити цілий пласт нашої культури".

Із захопленням першовідкривача Рустем Скібін показує нам викрійку майбутнього автентичного кримськотатарського чоловічого головного убору.

Сам він незмінно носить узбецьку тюбетейку, але вже багато років намагався знайти згадки про аналогічний предмет одягу у кримських татар, аж доки не натрапив у мережі на світлини, зроблені німецьким фотографом у Криму 1943 року. На основі уборів, побачених на тих знімках, Рустем розробив шестиклинну викрійку, яка буде зшиватися за принципом купола.

Викрійка кримськотатарського чоловічого головного убору

"Цей дослідницький етап я люблю найбільше, – зізнається Скібін, – ось цей момент, коли ти робиш якесь нове для себе відкриття і починаєш його втілювати в життя".

Через нерозробленість багатьох ділянок у кримськотатарській культурі, а також через втрати, які пережила кожна з них у минулому столітті, Рустему довелося опанувати всі ремесла.

"Любов до прикладного мистецтва у мене з дитинства, – розповідає художник. – Мій дід по татовій лінії – годинникар, по мамі – перукарі, батько – різьбяр по дереву, дядько по мамі – історик-мистецтвознавець. Мені теж непогано даються живопис і графіка, але прикладне мистецтво люблю найбільше. Тут я намагаюся зрозуміти все. Якщо ми розробляємо новий стиль для різьби по дереву, то мені як художнику-орнаменталісту важливо розуміти, як він виглядає. Те ж саме з металом, вишивкою, ткацтвом, керамікою".

Цікаво, що захоплення керамікою, з якою нині насамперед асоціюють Скібіна-художника, прийшло від роботи зі склом. Оскільки цей матеріал, який свого часу дуже приваблював митця, дорогий і потребує особливих умов, Рустем вирішив попрацювати із глиною і зрозумів, що тут теж ціле поле для відкриттів.

ТРАДИЦІЙНИЙ ФУНДАМЕНТ НОВАТОРСТВА

На підлозі в майстерні Рустема Скібіна стоїть відтворений за архаїчними зразками гончарний круг, поруч – полиці, на яких сохнуть ще не покриті поливою тарілки, кахлі, глеки, писанки, чашки, амфори.

Рустем показує саморобний гончарний круг, виготовлений за архаїчними зразками

Біля вікна за столом працює дружина Рустема Ліана – вона допомагає наносити орнаменти.

Дружина Рустема Скібіна Ліана

Етапи виготовлення кожного виробу такі ж самі, як і в будь-якій іншій кераміці: замісити глину, виліпити, висушити, нанести орнаменти і висушити вдруге...

Скібін виготовляє свої вироби із гіпсу і глини, яку раніше діставав у Криму, нині ж привозить із донецького Слов’янська. Перед початком роботи Рустем завжди читає молитву.

"Кераміка не дозволяє бути неврівноваженим чи неуважним, адже вона може просто розбитися, – говорить режисерка проектів агенції "АртПоле" Ольга Михайлюк. – Рустем завжди дуже уважний і до своєї справи, і до людей навколо. Світло і рівновага відчуваються в усьому – і в ставленні до світу, і в манері мислити та висловлюватися, і, безумовно, в його творах. Це та гармонія, якої всі ми прагнемо".

Глиняні й гіпсові заготовки майбутніх виробів

Ідентифікувати кримськотатарську кераміку допоможуть унікальні орнаменти і символи. Приміром, човен – символ руху, побажання легкої дороги, чаша із фруктами – дім із багатством, верблюд уособлює подорожнього, гранат – сім’ю, а його зерна – духовне, фізичне і матеріальне багатство.

Окрім рослинних і геометричних орнаментів, які переважають у кримськотатарських виробах із глини, їм, зі слів Рустема, властиві також "асиметрія в кольорі та зв’язок із життям звичайних людей".

На запитання, скільки часу йому потрібно, щоб виготовити одну декоративну тарілку, Рустем відповідає жартом: "Усе життя – через втраченість артефактів та орнаментів"

Кримськотатарській кераміці властиві особливі орнаменти та асиметрія в кольорі

Окрім декоративних тарілок, Рустем Скібін виготовляє також кахлі, глеки, писанки, чашки й амфори

Цікаво, що вже звична нам яскрава і деталізована кримськотатарська кераміка Рустема, яка продається на різних етнічних фестивалях, а також представлена в сувенірних крамницях у Києві, Львові, Кам’янці-Подільському й Одесі, є не традиційною, а сучасною.

"Ми ще на стадії вивчення знайдених артефактів, – пояснює Рустем, – але саме в такому вигляді виробів я поки що не зустрічав. Це абсолютно новий продукт на основі традиційних орнаментів. Кераміка, яку кримські татари раніше використовували в побуті, дуже схожа на опішнянську – вона проста, лаконічна, для щоденного використання. Я ж роблю речі, в яких естетичне переважає над утилітарним".

Найбільшим попитом серед робіт Рустема, які є в колекціях Джорджа Буша, Штефана Фюле і Джорджа Сороса, користуються декоративні тарілки – табахлар. Ними зазвичай прикрашають стіни, хоча за технічними характеристикам вони підходять і для щоденного використання.

"Кожен художник повинен знайти щось нове, збагатити культуру, – говорить Рустем. – Щоб скопіювати, і без нас знайдуться люди, а створити нове повинні ми"

Верблюд символізує подорожнього

Саме такі тарілки найчастіше Скібіну замовляють індивідуальні замовники, хоча просять виготовити не лише посуд, а й навіть кахлі – Рустем показує нам фото кухонь і ванних кімнат, викладених його керамікою. Але художник погоджується не на всі замовлення.

"Найчастіше я пропоную клієнтам авторський варіант їхньої ідеї, – пояснює Скібін. – Я можу виконати будь-які орнаменти у будь-якому стилі – іспанському, мавританському, але я це не роблю, бо мені це нецікаво. Коли людина хоче купити мене як автора, я погоджуюся, коли ж я потрібен як майстер, ремісник, це не для мене".

Рустем Скібін погоджується на замовлення тільки тоді, коли вони збігаються з його авторською позицією

Керамічні кахлі можуть використовуватися для оформлення кухонь та ванних кімнат, а також як самостійні декоративні панно

Сьогодні Рустему найбільше хочеться працювати з глиною, але на це майже не лишається часу: після анексії Криму Скібіну довелося відійти від мистецтва і зосередитися на громадській діяльності.

У ПОШУКАХ УТРАЧЕНОГО ДОМУ

Керамічні роботи Рустема Скібіна можна впізнати за підписом SkibinR на звороті, поза тим більшість проектів, над якими нині працює Рустем, не підписані — у них інше призначення і значно ширша аудиторія.

Кожна робота Рустема Скібіна має на звороті авторський підпис

Переїхавши до Києва у березні 2014 року, художник 3 місяці працював волонтером в організації "КримSOS". До цього Скібін був одним із учасників "ЄвроМайдану" в Сімферополі.

"Я так не хвилювався із приводу анексії, як хвилювався за Київ і Майдан, – згадує митець. – Я розумів, що, якщо Майдан зараз не переможе і люди не збережуть свою свободу, кримські татари взагалі загубляться. У нинішній ситуації у нас хоча б є Україна, а за нею весь світ".

У ті перші місяці після анексії Рустем зосередився на допомозі переселенцям, але разом із тим, знаючи вже про досвід депортації 1944 року, зрозумів, що термінової допомоги потребують не лише люди, а й культура – головний самоідентифікатор народу.

Ті художні артефакти, які художнику і його колегам вдалося вивезти з півострова, лягли в основу перших експозицій кримськотатарського мистецтва в Києві та інших містах. Але, крім виставок, Скібіну довелося долучитися до творення всієї символіки, за допомогою якої можна було й Україні, й світу нагадувати про трагедію кримців: плакатів, футболок, марок, листівок і навіть аватарок у соціальних мережах.

Серія футболок із зображеннями, розробленими Рустемом Скібіним

Також Рустем є одним із організаторів і учасників кількох масштабних мистецьких проектів, покликаних зберігати і пропагувати кримськотатарську культуру.

Зокрема, у рамках проекту "Стежка", ініційованого агенцією "АртПоле", Скібін разом з українськими і польськими митцями розмалював кримськотатарськими орнаментами підземний перехід у Києві, стіну Бердянського художнього музею і фасад бібліотеки у Вінниці.

Цей проект, пояснює Рустем, важливий не лише для того, щоб розповідати українцям про кримськотатарську культуру, а й щоб полегшувати адаптацію переселенців у нових місцях, "показувати кримським татарам рідне, пов’язане з їхнім домом".

Ще один проект, до якого активно долучився художник, – "Візерунки миру" – покликаний поповнити колекцію прикладного кримськотатарського мистецтва, яку можна було б показувати в Україні й за кордоном. У рамках проекту діє кілька окремих студій, за кожною з яких закріплений свій педагог, адже головне завдання "Візерунків миру", як пояснює Скібін, – передати кримськотатарські традиції наступному поколінню.

"Найголовніше – це сильний фундамент, ти в усьому маєш бути професіоналом. Коли це є, тоді ти можеш братися за експерименти", – каже Рустем своїм учням

Серед студентів, з якими нині працює художник, – 15 кримських татар і кілька українців. Продовжує Рустем працювати і з учнями в Криму – за допомогою скайпу.

"Я розумію, як важливо сьогодні працювати з молоддю, говорити з ними про ідентичність, про потребу збереження наших традицій, – каже Скібін. – На наше щастя, це підтвердила Джамала. Її перемога стала прикладом того, що через культуру ми можемо значно більше досягти, ніж через політику".

Але іноді культура і політика міцно переплітаються – як у випадку з Кримськотатарським культурно-ремісничим центром, з ідеєю якого митці із Криму ось уже другий рік звертаються до влади і який, на переконання Скібіна, мав з’явитися в Києві ще на початку незалежності.

Коли кажу Рустемові, що анексія Криму стала поштовхом для знайомства українців із кримськотатарською культурою, художник не погоджується:

"Ці процеси лише відновили наше знайомство. Адже існує безліч доказів спорідненості наших культур, як і того, що ми були не лише ворогами, а й союзниками. Але про це не говорилося, адже у багатьох держав було завдання розділити нас".

Звичний нам різновид традиційного посуду – куманець – українці запозичили у кримських татар

Протягом нашої розмови Рустем перелічує однокореневі українські й кримськотатарські слова, показує спільні для української і кримськотатарської кераміки глиняні куманці, згадує про кримськотатарське походження гетьмана Тараса Трясила й Агатангела Кримського – відчувається, що Скібін ґрунтовно вивчав ці зв’язки, що йому важливо на них наголошувати.

"У мене є відкритість до всіх культур, – пояснює художник. – І це розуміння прийшло до мене через творчість. Ми всі складаємося із цих елементів – мова, релігія, культура, простір, який нас формує. Що сильніша твоя культура, твоя ідентифікація, твоє розуміння самого себе, то менше загроз із боку інших. Замість того, щоб претендувати на чуже, потрібно збагачувати своє і в такий спосіб збагачувати весь світ".

На моє запитання, чи не планує він побудувати в Києві власний дім, художник одразу заперечує: на своє перебування у столиці Рустем дивиться як на тимчасовий етап, до того ж, свій дім він уже збудував.

У цій кімнатці нині розміщуються школа і крамничка кримськотатарської кераміки та сувенірів

Скібін показує на телефоні фотографії свого будинку-майстерні в передмісті Сімферополя, який починав зводити ще його дядько. Рустем не просто завершив родинну справу, а й перетворив дім на творчу студію "Ель Чебер" ("Країна майстрів"), яка до анексії півострова була центром кримськотатарського мистецтва.

"Дім – це частина сім’ї, тільки, на відміну від людей, він живе довше, – каже Скібін. – Тому дім насамперед зберігає саму сім’ю, є її захисником. Позбавлені дому, кримські татари сьогодні живуть, ніби без шкіри. Скільки наш організм зможе прожити без неї, ми не знаємо, але ми намагаємося замінити її чимось тимчасовим, що буде комфортним і твоїм. Ось чому я прагну використовувати нинішню ситуацію з максимальною користю – і для себе як митця, і для свого народу. Щоби зберегти нашу культуру. Щоби врешті-решт повернутися додому – не як гість, а як господар".

Тетяна Терен, Дмитро Ларін (фото), УП.Культура