Три кити Вінницького моря: оповідання, Коцюбинський і Крим на фестивалі Intermezzo
"Він хотів, щоб душа його стала прозорою, могла злинути в небо", — на будівлі Вінницької бібліотеки-філії № 1 впадає у вічі свіжовиведений напис. У цей самий час на підйомнику працюють кримськотатарський художник Рустем Скібін та вінницький Олександр Нікітюк.
Цитати з оповідання Михайла Коцюбинського "Під мінаретами", подільські й кримськотатарські орнаменти з’явилися у Вінниці в рамках проекту :::стежка::: агенції "АртПоле". Оформлювати фасад бібліотеки почали ще восени, а завершити вирішили під час другого Міжнародного фестивалю Intermezzo.
"Для мене візуалізація у вінницькому просторі цих символів дуже важлива, оскільки сюди переселилася частина кримських татар, — розповідає Скібін. — Важко жити далеко від батьківщини і відчувати, що ти гість. Тому цей проект є початком знайомства вінничан з нашою культурою і нагадуванням кримським татарам про їхній дім".
![]() |
Фасад Вінницької бібліотеки-філії № 1 прикрасили цитатами з оповідання Коцюбинського українською та кримськотатрською мовами, а також орнаментами й образами кораблів, вогню, каменів і моря |
У цей самий час у вінницькому кінотеатрі "Родина" показують добірку короткометражних фільмів від фестивалю Docudays. Після показу стрічки "Дім" Анни Корж про переселенку, яка вирішила поїхати в окуповане рідне місто, щоби провідати матір, глядачі в залі розпитують режисерку про майбутнє її героїні і зйомки під час війни.
Темі втраченого дому були присвячені всі головні події другого Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo, який відбувся 26-29 травня у Вінниці й традиційно запропонував відвідувачам зустрічі з письменниками, виставки, перформанси, дискусії, кінопокази, екскурсії, концерти та… інший погляд на місто фонтанів і шоколаду.
ФОНТАНИ, КОЦЮБИНСЬКИЙ І ПОШУК СПІЛЬНОГО ДОМУ
"План такий: зараз гуляємо містом, а ввечері йдемо на фонтани", — суботнього ранку дві киянки спілкуються в холі готелю "Поділля".
Поїздка на вихідні з метою побачити знамениті фонтани у "місті Гройсмана" (колишнього міського голови, якого тут і досі згадують на кожному кроці) — вже традиційний туристичний сценарій для Вінниці.
Якби не брак зовнішньої реклами, ці дві киянки могли б обрати іншу культурну програму. Приміром, замість фонтанів увечері вони б потрапили на імпровізований концерт Тараса Прохаська й вінницького гурту "Очеретяний кіт", а вдень у Тарасовому товаристві пропливли б Південним Бугом на теплоході "Ляля Ратушна", слухаючи, як івано-франківський письменник неперевершеним гуцульським діалектом читає "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського.
![]() |
Тарас Прохасько читає "Тіні забутих предків" на теплоході "Ляля Ратушна" |
Найвідоміший місцевий письменник, який народився у Вінниці і в цілому з перервами прожив тут 33 роки, надихнув Ірину Вікирчак (до цього — директорку чернівецького Meridian Czernowitz) організувати новий літературний фестиваль саме у цьому місті, яке неодноразово визнавали найкращим для життя в Україні.
Зі своєю ідеєю арт-менеджерка прийшла в міський департамент культури і була шокована, як швидко їй пішли назустріч.
"Я більше ніде такого не бачила, — зізнається Ірина. — Адміністрація міста розуміє важливість культурної складової, готова співпрацювати із громадськими організаціями і навіть фінансувати арт-проекти".
І якщо спочатку команда Intermezzo ставила собі за ціль створити культурну візитівку міста і замість заквітчаного вишитими рушниками Коцюбинського нагадати українцям про письменника-модерніста європейського рівня, то нині фестиваль, подібно до інших міжнародних заходів такого рівня, почав проговорювати за допомогою мистецтва актуальні проблеми.
![]() |
На відміну від інших літературних фестивалів, команда Intermezzo, як розповіла Ірина Вікирчак, намагається запрошувати щоразу нових авторів і підтримувати ініціативи молодих письменників |
Цього року основним мотивом, який пронизував усі заходи Intermezzo, стало море. "Не лише як всеєвропейський символ втраченого дому і пошуку нового, — пояснює Вікирчак, — а і як асоціація із Кримом і культурою кримських татар".
Вибір такої тематики не є випадковим ані в контексті Коцюбинського, який написав цикл кримських оповідань, ані для самого міста. Адже у Вінницькій області розміщене одне з компактних поселень кримських татар, які залишили півострів після його анексії Росією.
У перший день Intermezzo у Вінниці відкрили фотовиставку, присвячену Мустафі Джемілєву, і показали під відкритим небом кримськотатарську версію фільму Олександра Муратова "Татарський триптих", зняту за оповіданнями Коцюбинського.
"Дуже довго нас учили у школах історії нашої ворожнечі із кримськими татарами", — починає один із відвідувачів фестивалю своє запитання до британської письменниці Лілі Хайд, яка презентувала у Вінниці свій роман "Омріяний край", присвячений депортації кримських татар і їхньому поверненню на Батьківщину.
"Так було ще у 1990-ті, коли лишалося це вороже ставлення, — погоджується з вінничанином Хайд, яка без перекладача розуміє українську мову. — Але тепер почали більше говорити про дружбу в минулому і про те, що українські та кримські татари були також союзниками".
![]() |
"Анексія Криму стала катастрофою, але разом з тим багато кримських татар, які раніше не надавали значення тому, ким вони є, раптом це усвідомили. Вони стали активнішими і почали вивчати власну культуру", — зазначила Лілі Хайд на зустрічі з вінницькими читачами |
"Не знаючи одне одного, ми й самі себе не знаємо і не знаємо, хто наш сусід. Тому й виникають якісь побоювання, нав’язування, що хтось є ворогом", — озвучує схожу думку Рустем Скібін, кераміку якого українці теж відкрили для себе лише в останні роки.
Так само, як і сучасну кримськотатарську літературу, про яку говорила на Intermezzo письменниця й історик Ґульнара Абдулаєва, та кіно, представлене на фестивалі "Хайтармою" Ахтема Сеітаблаєва та документальною короткометражкою Ксенії Жорноклей "Крим".
ВЕЛИКІ ПРОБЛЕМИ МАЛОЇ ПРОЗИ
Другого фестивального дня у вінницькій галереї "Інтершик" польський письменник, лауреат Літературної премії Європейського Союзу Пйотр Пазінський читає оповідання зі своєї збірки "Пташині вулиці".
Пйотр читає польською, а поруч на екрані йде синхронний переклад українською мовою.
![]() |
Зустріч із письменником Пйотрим Пазінським стала частиною спеціальної польської програми фестивалю Intermezzo |
"Читання довгого тексту — це звичайна європейська практика, — реагує на моє зауваження, що для слухача це може бути втомливо, програмний директор фестивалю Олександр Вешелені. — Ми хочемо привчати українську аудиторію до сприйняття на слух не лише віршів, а й прози".
[L]Попри зміну актуальних тем, які цього року проговорювалися на Intermezzo, головний акцент фестивалю як насамперед літературної події лишився незмінним — на малій прозі, зокрема, оповіданні.
"Я дуже рада, що сьогодні в Україні відбувається реабілітація цього жанру, — говорить у Вінниці на презентації своєї книжки "Остання жінка, останній чоловік" письменниця Людмила Таран, — бо дуже довго у нас вважали роман чимось поважним, а оповідання — якимсь недожаром".
"Література не може мислити себе тільки романними формами, — наголошує Маріанна Кіяновська, авторка збірки малої прози "Стежка вздовж ріки". — Література не любить пустот. Той факт, що у нас нарешті говорять про малу прозу, — ознака того, що ми починаємо надолужувати прогалини".
![]() |
Маріанна Кіяновська: "Жанр оповідання дуже важливий для літературного процесу, бо з його допомогою можна побачити структуру текстів певного письменника" |
Але, попри те, що на вітчизняному книжковому ринку після двох романних десятиліть таки почали виходити збірки оповідань, як і, попри те, що 2013 року Нобелівську премію вперше дали за малу прозу — канадійці Еліс Манро, в Україні "життя" цього жанру важко назвати безпроблемним.
Письменник Олесь Ільченко говорить, що оповідання й новели відійшли в українській літературі на другий план через брак літературних журналів, для яких мала проза є основним жанром. Його колега Антон Санченко додає, що в Україні склалася унікальна ситуація, бо функції літературних часописів на себе частково перебрали ґлянцеві видання, які часто друкують оповідання.
![]() |
У рамках Intermezzo Антон Санченко мав спільну презентацію із письменником і журналістом Альбієм Шудрею |
Неохоче видають малу прозу через її нібито некомерційність і в сусідній Польщі.
"Це неправильно, адже в результаті книжковий ринок може вбити цей важливий жанр, — наголошує на презентації краківського Фестивалю Конрада його директор Ґжеґож Янкович. — Ось чому такими важливими стають фестивалі, які створюють платформу для підтримки і презентації малої прози".
Натомість ініціаторка Intermezzo Ірина Вікирчак хоче, щоб вінницький фестиваль ішов далі й не просто популяризував в Україні малу прозу, а й ставав майданчиком для зустрічі літератури й кіно та знайомства режисерів і сценаристів з історіями для їхніх майбутніх короткометражних фільмів.
![]() |
Фестиваль Конрада у Кракові, який очолює Ґжеґож Янкович, запровадив три щорічні літературні премії — письменникові, який видав першу книжку, літературному менеджеру і перекладачеві |
Перші кроки у цьому напрямку фестиваль зробив уже цього року — під час показів фільмів, знятих за літературними текстами, від об’єднання "СУК" і читання кіносценаріїв від Марисі Нікітюк та Анастасії Максимчук.
Шкода тільки, що на більшості подій дійсно добірної кінопрограми (як, і зокрема, на показі минулорічного переможця Одеського МКФ — "Пісні пісень" Єви Нейман за Шолом-Алейхемом) у залі не збиралося більше 30 глядачів.
ШАРМ ВІННИЦІ Й ОПІВНІЧНІ ДИСКУСІЇ В САДУ КОЦЮБИНСЬКОГО
Менше відвідувачів цього року долучилося і до дитячої програми Intermezzo. Киянка Ілона, яка спеціально приїхала до Вінниці з племінником, аби потрапити на фестиваль, каже, що минулого року так була вражена заходами для дітей, що спеціально стежила за анонсами Intermezzo і підлаштовувала під нього свій робочий графік.
![]() |
Зустріч із Тарасом Прохаськом і Катериною Міхаліциною у Вінницькій біблотеці-філії № 1 |
Вона ж розповіла про фестиваль своїй вінницькі подрузі, яка зі своєю донькою теж прийшла на майстер-клас письменниці Лесі Ворониної та художниці Катерини Штанко в бібліотеці-філії № 1. У самій Вінниці дізнатися про фестиваль можна було з реклами у транспорті й на телебаченні.
Директор Фестивалю Конрада у Кракові Ґжеґож Янкович говорить, що зацікавлення мешканців міста фестивальними подіями — це питання не лише промоції, а й часу.
"Ми теж вклали багато енергії в комунікацію з мешканцями нашого міста, щоб пояснити їм, яка головна ідея нашого фестивалю. І з часом аудиторія почала реагувати на наші ідеї", — розповідає Янкович, чий фестиваль нині відносять до найуспішніших світових літературних форумів.
Попри озвучувані відвідувачами нарікання, що цього року у Вінниці не було "зірок" на кшталт минулорічних Кшиштофа Зануссі чи Міленка Єрґовича, Міжнародний фестиваль оповідання Intermezzo вже вдруге довів, що українське літературне середовище твориться не тільки на Форумі видавців у Львові й "Книжковому Арсеналі" в Києві.
![]() |
У рамках другого Міжнародного фестивалю оповідання Intermezzo відбулося близько 50 подій, в яких взяли участь 40 митців із 6 країн |
Окрім Intermezzo у Вінниці, можна говорити про Meridian Czernowitz у Чернівцях, "Шульц-Фест" у Дрогобичі, мистецький фестиваль "Ї" у Тернополі чи той-таки київський "Гоголь-фест", організатори якого обіцяють не лише провести вже за кілька тижнів новий фестиваль в Івано-Франківську — Porto Franko Gogol Fest, — а й розширити вплив сучасного мистецтва на інші українські центри.
І досвід Intermezzo якраз може стати дуже помічним і показовим прикладом для культурних активістів та влади в інших містах.
"Після першого фестивалю я зрозуміла, що він важливий не тільки з позиції іміджу міста, а насамперед для його мешканців, — розповідає Ірина Вікирчак. — Для волонтерів, які з нами працюють, і тих людей, які приходять на наші заходи, це можливість відчувати себе потрібними, привід залишитися у цьому місті і його розвивати".
Привабливість маленьких фестивалів у порівнянні з перенасиченими Форумом видавців чи "Книжковим Арсеналом" у тому, що ви можете потрапити на всі заявлені у програмі заходи, а, перебігаючи з однієї локації на іншу, одночасно відкривати для себе місто.
Місто одночасно західне і східне, зручне і впорядковане. З Південним Бугом, швейцарськими трамваями, в яких розповідають, на честь кого названа та чи інша вулиця, виставкою "Абетка європейського мистецтва" навпроти міської ради і таким незвичайним для великого міста затишним садом біля будинку, в якому народився Коцюбинський і в якому щовечора далеко за північ, після завершення вечірніх перформансів, ще довго не розходяться учасники й відвідувачі Intermezzo.
![]() |
Організатори фестивалю Intermezzo |
Ось у цьому й полягає притягальність і унікальність цього камерного фестивалю: тут дуже легко знайомитися, ставити запитання й нарешті чути відповіді.
І вже другий рік поспіль ця неповторна вінницька атмосфера нагадує якийсь морський пансіонат, в якому всі зібралися, аби нарешті без поспіху поговорити про важливі теми й проблеми.
Про наші приватні моря і наші спільні береги, як дуже влучно цього року окреслили "географію" і роль мистецтва творці Intermezzo.
Тетяна Терен, УП.Культура