Олеся Островська-Люта: В усіх ситуаціях я буду відстоювати інтереси культури і мистецтва

У кабінеті директора "Мистецького Арсеналу" незвично порожньо. Там, де ще кілька днів тому висіли картини сучасних українських художників, – тільки кріплення, а в книжковій шафі, де раніше були випуски журналу Art Ukraine і література з мистецтва, – жодного видання.

Нова директорка Арсеналу, в минулому – експертка аналітичного центру pro.mova та перший заступник Міністра культури (2014 року), Олеся Островська-Люта розглядає свій новий кабінет трохи розгублено.

Це її перший день на посаді, на яку її зі скандалом вибрала конкурсна комісія. За ранок вона встигла подивитися документацію про юридичний статус Арсеналу та території площею 10 гектарів, на яку в різні часи у політиків були різні плани – наприклад, будівництво готельного і торговельного комплексів, – розпитати юристів про суди, які веде Арсенал, і дізнатися, скільки коштує охорона.

– А де ж комп'ютер? – дивлячись на робочий стіл, вимовляє Олеся. На столі є стаціонарний телефон і принтер, а комп'ютер, припускає вона, попередниця Наталія Заболотна приносила свій.

– Але це наживне, все поступово налагодиться, – заспокоюється Островська і сідає в крісло на чолі доволі великого порожнього кабінету.

[L]Коли конкурсна комісія намагалася винести рішення на користь Наталії Заболотної, але після довгих умовлянь і суперечок схилилася до кандидатури Островської-Лютої, Олеся запропонувала провести новий конкурс, щоб до неї не було претензій. Як людина, що звикла до прозорості та відкритості, вона не хотіла заходити в кабінет директора з плямою від конфлікту.

Але повторний конкурс не відбувся, а київська культурна спільнота начебто вже змирилася з фактом, що тепер долю найбільшого та єдиного у своєму роді музейно-виставкового комплексу країни буде вирішувати Островська-Люта.

УП.Культура поговорила з новою очільницею "Мистецького Арсеналу" про її відчуття на цій посаді, про те, яким він може стати, про інтереси Адміністрації Президента і Державного Управління Справами, про можливість проведення бієнале сучасного мистецтва і про те, які виклики зараз стоять перед головною арт-платформою країни та її командою.

– Фінальний етап конкурсу на посаду директора "Мистецького Арсеналу" відбувався весело, з "громадськістю" в камуфляжі та скандалом. Після винесення рішення частина активної культурної громадськості гостро критикувала і конкурс, і призначення. Як ти сприйняла критику від колег?

– Я не бачила критики стосовно мене особисто. Головним чином, це була критика процесу, і для мене так само він був досить сумним і не дуже добрим. Після того я багато говорила з людьми, яким довіряю, думку яких ціную, починаючи, власне, з розробників самого закону про конкурси.

Свій перший робочий день на посаді Олеся Островська-Люта провела в порожньому кабінеті – попередня очільниця комплексу забрала з собою всі книги і картини

Процедура конкурсного відбору – це дуже складний процес. Доки він запускається, виявляється купа "підводних каменів", вони нагромаджуються, і утворюються просто якісь "дніпровські пороги". Але я думаю, що ми просто повинні виносити уроки з кожної такої проблеми, з кожної помилки.

– Що ти будеш робити насамперед, яке твоє бачення нового "Мистецького Арсеналу"?

– Зміна директора, особливо в Україні – це завжди величезна справа.

– Як зміна президента.

– Я бачила різні музеї. В деяких зміна директора триває вже багато років, і колективи цих музеїв колотить роками. Таких в Україні є кілька дуже показових. Важливо, щоб у нас не трапилося чогось подібного.

По-перше, ми маємо спрацюватися із цими людьми, які вже багато зробили в "Мистецькому Арсеналі". Люди справді часом працюють із повною самовіддачею, це треба визнати. По-друге, треба подивитися, як ми можемо цей колектив підкріпити, хто нам ще потрібен для цього.

"Мистецький Арсенал" – це величезна інституція. Вона, звісно, мала партнерські зобов'язання, і їх треба виконати, закінчити, і почати нові речі. Треба знайти ключових людей на ті вакансії, які є або які, можливо, утворяться. Я би хотіла, щоб це були найкращі можливі спеціалісти. Ну, а далі треба потихеньку братися до п'ятирічного плану, який у мене є додатком до контракту.

– Що є у цьому плані, який є додатком до твого контракту і за виконання якого тебе будуть оцінювати через 5 років?

– По-перше, треба подумати про візію Арсеналу. Куди ми хочемо дійти? Як ми хочемо, щоб ця інституція виглядала?

Міркуючи про Арсенал, я думала, що треба цю природну траєкторію його розвитку простежити, закріпити і розвивати далі. Арсенал – це такий культурний осередок, центр, хаб, якщо хочете, який інтегрує різні культурні практики, види мистецтва, різні спільноти.

Ми маємо тут дуже успішний "Книжковий Арсенал", музейні виставки зі своєю музейною цінністю, виставки сучасного мистецтва, концерти нової музики та інші проекти.

Отже, всі ці практики інтегруються. Ця інституція їх збирає докупи, створює для них можливості перетину, де люди спілкуються. А коли люди спілкуються, це не означає, що вони обов'язково роблять спільні проекти, але знаходять якісь точки для думання далі. Ці всі мистецькі практики починають розвиватися.

Мені би хотілося, щоб "Мистецький Арсенал" був такою інституцією, яка інтегрує. Це давало б їй лідерську позицію, коли вона допомагає тим цікавим, якісним речам, які є на культурній сцені, злетіти. "Мистецький Арсенал" мав би бути платформою злету.

"Насамперед треба подумати про візію Арсеналу. Куди ми хочемо дійти? Як ми хочемо, щоб ця інституція виглядала?"

А ще вiн може функціонувати як музейна лабораторія. "Мистецький Арсенал" може бути ресурсом для експерименту та розвитку і навчання для інших музеїв. Не кожен музей може собі дозволити таку свободу дій, як "Мистецький Арсенал".

– Все, про що ти говориш, фактично вже відбувається в Арсеналі. В чому твоя інновація?

– По-перше, мені здається, що всі проекти, які зараз існують в Арсеналі, відбулися органічним шляхом, це був незапланований шлях. І те, що тепер потрібно, – це зміцнення "Мистецького Арсеналу" зсередини як інституції. Це означає, що проекти мають бути заздалегідь плановані. Функціональні обов'язки людей, які за них відповідають, повинні проговорюватися, описуватися.

Тому я думала, що все це можна структурувати за напрямками-лабораторіями, які не просто роблять виставки час від часу, а постійно працюють як дискусійні спільноти й водночас невеличкі майданчики, в центрі кожного з яких є куратор. Цей куратор є дуже важливою людиною, бо він є одночасно інтерфейсом для культурної спільноти і тим, хто виконує в Арсеналі реальну роботу. Оскiльки Арсенал є інтегратором, ці люди теж мають бути інтеграторами.

Я би хотіла, щоб у "Мистецькому Арсеналі" весь час було набагато міцніше інтелектуальне і мистецьке життя всередині. Я це уявляю як лабораторію. Але для цього Арсенал має бути більш прозорим. Культурна спільнота повинна розуміти, з ким треба спілкуватись, коли йдеться про якусь ідею. Це має бути не директор, а людина з мистецької сцени, відповідальна за напрямок-лабораторію.

Тоді, мені видається, це би породило серйознішу глибину того, що робиться в Арсеналі, а виставки не були би тільки гарним фасадом. Вони би, власне кажучи, були таким плодом, тим, що народжується з лабораторного гумусу.

Це одна з тих речей, за які завжди критикують українські культурні інституції, і Арсенал не був тут винятком – коли виставки чи якісь публічні проекти не пов'язанi з внутрішньою роботою цих інституцій.

Ще треба розуміти, що Арсенал – це підприємство. Тобто він вільніший у своїй діяльності, ніж інші бюджетні заклади культури. Це означає, що теж треба думати про розвиток цієї частини – яким чином Арсенал має забезпечувати свою фінансову сталість, щоб працювали його програми.

– Це окреме велике питання. Як бути з грошима, яких немає?

– Я думаю, що це одне з ключових питань в Україні всюди – брак ресурсів. По-перше, нам потрібні справді дуже добрі люди, фахові, які можуть працювати на розвиток. Зараз є вакансії – заступник директора з питань розвитку, юридичних і економічних питань.

Фандрейзiнг має бути систематизований, ним має постійно займатися якась людина.

"Діяльність Арсеналу потрібно структурувати за напрямками-лабораторіями, які не просто роблять виставки час від часу, а постійно працюють як дискусійні спільноти"

По-друге, мусить бути систематизована заробіткова діяльність. Тобто, наприклад, всі оплати мають здійснюватися через касові чеки для кращого контролю: і квитки, і всі інші послуги. Ми просто будемо тоді ліпше розуміти, які в нас ресурси.

Треба так само думати про розвиток суміжної заробіткової діяльності на кшталт книгарень, шоурумів українських молодих дизайнерів, коворкінгів тощо. Те, що Іван Козленко в себе у Центрі Довженка називає "тематичною орендою". Щось, що може працювати в інфраструктурі Арсеналу, одночасно додаючи креативної атмосфери та створюючи джерело заробітку.

Але для цього мені потрібен такий партнер, заступник, який може бути мозком цього напрямку. Це моє завдання номер один у стабілізації фінансів – віднаходження такого професіонала і розробка бізнес-плану. Треба зрозуміти, якою має бути бізнес-модель Арсеналу. Сьогодні в Україні грошей небагато. Навряд чи їх буде значно більше.

– Візьмемо до прикладу експоцентр ВДНГ, який теж є державним підприємством, підпорядкованим ДУС, і який вже має позитивну динаміку за рiк. Чому в Арсеналі, що теж має приміщення, територію, можливості, не було позитивної динаміки?

– Я не знаю, чому її не було. Це для глибшого аналізу. Але для мене це теж є метою. Я би хотіла, щоб Арсенал менше залежав від бюджетних грошей і мав можливості інвестувати у свій розвиток. Саме тому настільки важлива частина, пов'язана з розвитком економічним.

– Є люди, яким дуже подобається територія "Мистецького Арсеналу", набагато більша, ніж сам Арсенал. Як ти будеш давати раду спробам побудувати тут готель або якийсь житловий комплекс?

– Арсенал – це майже 10 гектарів землі, й вiн мусить зберегти свою земельну цілісність. Вiн не може й не буде передавати кудись землю – ні на що, особливо на житлове будівництво в центрі Києва чи торговельні комплекси.

У нас є дуже негативні приклади з будівництвом висотки на Кловському узвозі, через яку ЮНЕСКО постійно піднімає питання стосовно статусу Лаври як об'єкта всесвітньої спадщини. Взагалі будувати у цьому районі, тим більше поруч із Лаврою, дуже небезпечно.

– Але ж ти розумієш, що на тебе можуть здійснювати тиск із цього приводу, якісь інтриги почнуться. Ти до цього готова?

– Усе може бути. Морально – так, технічно – побачимо в процесі.

– І земельне питання, і розташування, і статус самого закладу завжди робили "Мистецький Арсенал" об’єктом політичної уваги і політичних баталій. Іще під час конкурсу на посаду директора важливим, хоч і непублічним, аргументом, було те, що Наталя Заболотна завжди вміла у всіх цих мутних водах українського політикиму і "договірняків" якось маневрувати. Все трималося, бо вона вміла домовлятися. Ти теж будеш домовлятися? Чи якийсь інший шлях обереш?

– Я справді не спеціаліст із плавання в мутних водах. Тому тут мені, може, буде важче.

Олеся Островська-Люта хоче, щоби Арсенал менше залежав від бюджетних грошей і мав можливості інвестувати у свій розвиток

Для мене буде надзвичайно важливою підтримка і співпраця з культурним середовищем, інституцією якого і є "Мистецький Арсенал". Це, власне кажучи, національна інституція, яка належить усім українцям, вибачайте за пафос, та культурній спільноті, котра є першим прямим бенефіціаром.

Я сподіваюся, що ми зможемо збудувати таку взаємодію, коли будемо союзниками і зможемо довести, відстояти в разі якоїсь загрози Арсенал. Але безумовно, я буду вчитися всієї дипломатії у пришвидшенному режимі.

– Головна помилка Заболотной, яку їй досі не може пробачити мистецьке середовище, – замалювання роботи Володимира Кузнєцова на виставці "Велике і Величне".

Я думаю, це сталося тому, що Арсенал розглядається не тільки як культурна інституція і виставковий комплекс, а і як місце для урочистих заходів. Саме тому Заболотна пішла і замалювала роботу Кузнєцова – вона боялася, що Янукович і відповідна компанія не сприймуть цю роботу. Як ти плануєш будувати стосунки з офіційними особами, які проводять на території комплексу прес-конференції та iншi заходи?

– Тут, звичайно, і надалі відбуватимуться різноманітні державні заходи, включно з інформаційними заходами Президента, оскільки Арсенал належить до такого типу представницьких інституцій.

Інша річ, що моїм завданням буде відстоювати інтелектуальну свободу. Арсенал не може стати таким нудним бюрократокоректним закладом культури. Якщо ми хочемо, щоб тут відбувалося якесь інтелектуальне життя, то, звісно, будуть якісь провокативні речі.

З другого боку, звичайно, будуть дипломатичні виклики. Часом неможливо зробити якісь речі з дипломатичних міркувань. Але це питання планування, аналізу та ретельної підготовки до кожного проекту. У випадку Кузнєцова, мушу сказати, що це було надзвичайно складне рішення для Наталі Заболотної. Я не бажаю жодному директору зіткнутися з таким викликом.

Я ставлю собі за завдання в подібній ситуації відстояти інтереси культури і мистецтва.

– І ще про один важливий проект – бієнале. Чи буде воно проводитися в "Мистецькому Арсеналі" наступного року?

– Чесно кажучи, я не думаю, що бієнале в Арсеналі є абсолютною необхідністю для розвитку культурного життя в Україні. Але це питання дискусійне. Бієнале не може висіти в повітрі, коли не відбувається жодної інтелектуальної роботи всередині.

"Якщо ми хочемо, щоб в Арсеналі відбувалося якесь інтелектуальне життя, то, звісно, не уникнути якихось провокативних речей"

Крим того, бієнале – це така річ, яку треба готувати мінімум два роки. Воно саме тому "бієнале". У нас уже немає цього часу. Ми розуміємо, як у нас все погано з ресурсами. Однак ми повинні будемо зважити все і зрозуміти, чим може бути Арсенал для культурної дипломатії, для того, щоб Україна була присутня в світі.

З іншого боку, я б не хотіла виснажити всю інституційну спроможність заради одного проекту раз на два роки. Тому я не можу зараз чітко сказати – так чи ні.

Такі проекти є важливими для того, щоб Україна якось була присутня на міжнародній культурній сцені. Але це не єдина можливість.

Можна запрошувати міжнародних ключових кураторів зі студійними візитами в Україну для того, щоб вони бачили культурну сцену, для того, щоб українська мистецька спільнота виходила з нашого самоізольованого гетто.

Арсенал може бути партнером для різноманітних презентацій України за кордоном. Можливі різні формати. У моїй програмі це не є центральною ціллю. Центральною ціллю є розвиток цієї внутрішньої інституційної спроможності.

– Чи залишається вся команда, чи хтось піде?

– Творча команда наразі практично вся залишається. Будуть деякі зміни у відділах забезпечення, бухгалтерії, юридичному відділі.

– Якими будуть стосунки із благодійним фондом "Мистецького Арсеналу"?

– Фонд потрібен, це важливий інструмент фандрейзингу для "Мистецького Арсеналу". Я б хотіла, щоб він продовжував роботу просто тому, що ми всі розуміємо українську фандрейзингову реальність.

Арсенал має прибутковий статус, а далеко не всі ґранти надаються інституціям із прибутковими статусами. Тому фонд тут є, звичайно, логічним рішенням.

– Коли ти дивишся на проекти і діяльність Арсеналу за останні 5-6 років, які проекти й ініціативи, підходи тобі видаються дуже важливими, які ти обов'язково хочеш залишити, а від чого ти б хотіла відмовитися?

– Мені видається дуже вдалим механізм запрошеного куратора з проектом, як це було з "Тінями забутих предків". Це хороший підхід, і я би його радо продовжила. Мені подобалася частина музейних проектів, як-от виставка Марії Примаченко, але мені здається, що тут потрібно ще більше дослідницької підготовки.

Олеся Островська-Люта із заступницею генерального директора "Мистецького Арсеналу" Алісою Ложкіною

Мені видається дуже вдалим проект "Книжковий Арсенал", оскільки він приносить так багато інтелектуального життя і, водночас, приводить сюди загальну аудиторію. Я би думала і працювала саме над такими проектами, де є точка перетину першого й другого.

Я не дуже прихильна до комерційних форматів, таких, як різноманітні ярмарки, хоча розумію їхню потрібність для інституції. Ті зобов'язання, які є, виконувати треба, але, на мій погляд, це не має бути ядром і центром програмної діяльності "Мистецького Арсеналу".

"Арсенал ідей" – дуже добра річ, яку треба весь час розвивати. Це має бути освітня програма, яка є постійною частиною будь-якої діяльності Арсеналу, зокрема, робота з дітьми й підлітками. Це мала би бути стрижнева ідея, яка є всередині всіх проектів. Я сподіваюся, що ми зможемо підсилити цю програму.

Є ще кілька речей, які дуже важливі для Арсеналу і невидимі для публіки, але вони мають критичне значення. Це, наприклад, реставрація і зміцнення самої будівлі Арсеналу. Там дуже багато складних питань.

– Коли і як ти зрозуміла, що готова бути директоркою "Мистецького Арсеналу"?

– Я колись прочитала в одному з інтерв'ю колишнього Міністра економіки Айвараса Абромавічуса, що це такий професійний виклик, якому ти не можеш відмовити. Це величезна професійна спокуса. Арсенал – це така велика, значна, з величезним потенціалом інституція. Мені близькі природна інтеграція й динамізм Арсеналу.

– Але коли стався конфлікт із приводу конкурсу, ти написала у Facebook – і є люди, які відреагували дуже гостро на це, – що ти не тримаєшся за крісло. Що це означає? Чому не тримаєшся?

– Я мала на увазі, що це для мене тільки професійний інтерес – без жодних інших прихованих мотивів. Тобто якщо моя програма не перемагає і не є доброю, то це заслужено і я не отримаю призначення.

Дуже класно, що у цьому законі є обмеження на 10 років каденції директора. 10 років – це не так багато для такої інституції. Але директор не може бути дуже довго, він повинен працювати так, щоб за якийсь період працювати в іншому місці.

Це я мала великою мірою на увазі – що для мене це не кінець професійного життя. Якщо я не працюю в Арсеналі, я залишусь працювати в культурі, судячи з усього, але буду це робити в іншій якості, на іншому місці.

– Яким буде Арсенал через 5 років, коли закінчиться твоя каденція?

– Я би хотіла, щоб Арсенал був настільки динамічним, внутрішньо сталим і розвинутим, щоб мій відхід не був для нього драмою, щоб він міг триматися.

"Мені близькі природна інтеграція й динамізм Арсеналу"

І я би хотіла, щоб у той момент, коли я звідси піду, тут було так багато внутрішньої спроможності, динаміки, інтелектуального й творчого внутрішнього життя, щоб ця інституція продовжувала існувати на тій самій траєкторії.

Моє завдання – зробити Арсенал таким міцним зсередини. Він не має залежати тільки від мене. Це має бути інституція, що спирається на таланти багатьох людей.

Катерина Сергацкова, Дмитро Ларін (фото) спеціально для УП.Культура