Добровольцем на фронт, щоб переосмислити цінності: як знімають фільм про те, що далі так жити не можна

Щиросердний хлопець дбає, щоб життя його близьких кожного дня було сповнене добром, красою й злагодою, а вони, навпаки, грузнуть у ліні, гніві й зневірі.

Тоді він вирішує відправитися добровольцем на фронт, сподіваючись, що таке рішення спонукатиме рідних переосмислити свої цінності…

Це зав’язка стрічки "Злегка прочинені двері" – фільму дебютантів в повному метрі Хачатура Васіляна та Олександра Бикова.

До кінця жовтня його фільмують у столиці. Автор "Української правди. Життя" побував на знімальному майданчику.

Створені за підтримки Українського культурного фонду, "Злегка прочинені двері" знімаються на території заводу "Кузня на Рибальському".

Тільки не в тому павільйоні, де знімали фільм про сина Івана Франка "Інший Франко", а в тому, де знімали "Пульс" і серіал "Агенти справедливості" – кіно тепер знімають всюди.

"Злегка прочинені двері" – це фільм дебютантів в повному метрі Хачатура Васіляна та Олександра Бикова

Певні кімнати досі зберігають декорації колишніх проектів: ось залишки "кафе" з історичної драми Тараса Томенка "Будинок "Слово", а ось операційна з драматичного серіалу "На лінії життя" з ще цілою лікарняною плиткою на стінах, запилюженими ліжками і ще цілими підставками для капельниць.

Декораційні лабіринти в павільйоні нагадують багатовимірну проекцію сну з голлівудського блокбастера "Початок" Крістофера Нолана, з тою лише різницею, що українські сни менш яскраві, але точно не менш драматичні.

Перше, що я бачу на знімальному майданчику, як героїня Римми Зюбіної, Катерина, трохи шкутильгаючи, заходить до кухні, надпиває росолу прямо з банки, і, витираючи рукою рот, питає:

– А де Петро?

Перша сцена, яку ми побачили, знімалась на кухні. Героїня Римми Зюбіної, Катерина – головний жіночий персонаж

Маленька зігнута бабця за столом і старий чоловік в інвалідному кріслі біля вікна мовчать.

– Оглухли, Петька питаю де?

Всі мовчать.

Члени родини головного героя – дідусь і бабуся

Драматизм цієї ситуації в тому, що мова у фільмі йтиме про того, хто за всіма піклувався, а потім пішов добровольцем в АТО. А всі в родині вже звикли до невпинної і безвідмовної допомоги Петра (якого грає Олександр Биков, паралельно виступаючи і співрежисером).

Петро робив більшість справ по дому, і врешті на нього перекинули все, але цим обмежили і себе, свою життєдіяльність, очікуючи лише допомоги.

– Я йду не тому, що не люблю вас, – каже Петро в сценарії, – а тому, щоб ви нарешті почали, навчилися жити своїм життям.

Римма на майданчику дуже емоційна, весела і дотепна, і в моментах, коли переставляють камеру, смішить усю групу, точно як це робить Богдан Бенюк під час зйомок, чи Ірма Вітовська, чи В’ячеслав Довженко.

Акторка Римма Зюбіна разом з членами знімальної групи

Ми з нею вийшли з павільйону на каву, і вона трохи міняється – я згадую один з її останніх постів у Facebook, де вона зі сумом говорить про своє перебування в кіно – нарікає, що це така поодинока честь, і тішиться, що нарешті грає в повнометражному фільмі повноцінну роль, а не епізод, як в недавньому "Я працюю на цвинтарі" Олексія Тараненка.

– Прийшов мені сценарій Юрія Петрова, – розказує вона, – я його прочитала, а поки їхала на кастинг, переписала сцену для проб від руки, розділену на блоки і зі своїми помітками.

Так режисер в мене потім попросив ці папери на згадку. Бо я серйозно ставлюся до ролі – закидала кастинг-директора питаннями: що, може, актрисі треба поправитися, що саме вони шукають, що в мене є відчуття короткого метру і що деякі сцени мають нестиковки.

Звісно, я придумала для себе певний образ, починаючи від пластики – трохи так шкутильгаю, але щоб не було комічно.

І повна відсутність косметики... Якось мені дівчатка-реквізиторки давали спонжики, щоб витерти обличчя. Так я їх питаю: "Які спонжики? Ви мені ще крем дайте!"

Ось і джинси в мене тут мої, з дому, а ось светрик мені тут дали, тепер хочу його викупити – такий ловкий!

Римма захоплює всіх своїм сяючим артистизмом

Треба знати Римму, щоб зрозуміти усю ту комічність і усю ту енергію, яку вона розповсюджує навколо себе, насправді захоплюючи всіх своїм сяючим артистизмом.

Тому не дивне і нервування на майданчику, коли її нема більше десяти хвилин – асистентка прибігає з посмішками і нетерплячкою, запевняючи в терміновій потребі перебування актриси на майданчику, і то саме зараз.

"Злегка прочинені двері" знімаються на території заводу "Кузня на Рибальському"

Знімають нову сцену, яка є продовженням попередньої. Героїня Римми, незадоволена мовчанням домочадців, біжить шукати Петю по хаті, і заходить до його кімнати, куди зайшла вперше.

Відкриваючи двері, вона застигає на місці зі словами: "Шоб я здохла...", і відкритим ротом...

Після неї те ж саме роблять й інші, хто прийшов, заінтриговані вигуком Катерини.

Що саме вони там побачила творці наполегливо просили не спойлерити, аби не зіпсувати очікування дива і можливого кайфу споглядання цієї передфінальної сцени.

Одне можна сказати – це справді ефектно, яскраво і багато що пояснює у фільмі.

Можливо, через такий ефектний та метафоричний фінал проект фільму "Злегка прочинені двері" і став лауреатом цьогорічного конкурсу Українського культурного фонду, а за рік перед цим сценарій до нього – володарем гран-прі IV Всеукраїнського сценарного фесту "Кіноскрипт".

Ще тоді, на початку січня 2018 року, вже покійний письменник, сценарист і викладач Богдан Жолдак резюмував, що сценаристові Юрію Петрову "вдалося зробити дуже теплий, людяний, багатоплановий сценарій", а голова журі Олеся Новосад тоді ж пророчо додала:

– Цей сценарій, якщо його трошечки розвинути, може бути навіть сценарієм до серіалу. Наразі його роботою вже зацікавилося багато кінематографістів. Можливо, він дуже скоро потрапить у виробництво.

Так і сталося.

Співрежисер Олександр Биков грає також головну роль у фільмі

Щоправда є нюанс – все починалося зі сценарію до короткометражки...

В одній з кімнат павільйону розміщений плейбек, де Хачатур Васілян, невисокий, але впевнений у своїх діях і словах чорнобородий хлопець, бачить зйомку на екрані монітору, весь час голосно переговорюючись з оператором Сергієм Головащуком (він тільки нещодавно закінчив роботу над фільмом "Джура-королевич" Антона Гойди).

Поруч сидить Олександр Биков, зі світлим їжачком волосся і сяючими очима, мовчки спостерігаючи за акторами на екрані.

Олександр Биков зі світлим їжачком волосся і сяючими очима

Саме він ще рік-півтора тому приніс в кінокомпанію "Стейдж Сервіс" сценарій, який було вирішено збільшити з 30-хвилинного до 90-хвилинного.

Як коментує Биков, Петров дивовижно швидко зробив потрібне, і воно було добре.

– Історія для мене була цікава, – пояснює Олександр Биков, – бо це інший погляд на війну – війна не десь там, вона – в нашому серці. Якщо ми хочемо змінити світ, то ми мусимо змінити себе.

Всі герої, що оточують Петю, повні таких якостей, які й створюють цю війну. Поки ми не переведемо заздрість у щедрість, а ненависть – в добро, війна ніколи не припиниться.

Тобто це внутрішня історія. І тому настільки влучна фраза Римми Зюбіної, яку вона прописала у своєму пості: "Так жити не можна!".

В цьому плані дуже симптоматично, що Биков грає персонажа цілковито доброго, щиросердного, без задньої думки і, зрозуміло, без лайки на вустах.

І хоч не дуже віриться, що ідеальні люди бувають, він мене запевняє – таких зустрічав, і не одноразово.

Співрежисери Хачатур Васілян та Олександр Биков

Та справа в іншому – подібних героїв Биков вже кілька разів грав: у короткометражному фільмі "На своїй землі" він зіграв блаженного Пашку, в іншому – ангела, а в конкурсі "Своє кіно-3" переміг його сценарій "Богородиця" (ми як раз відійшли від плейбека, і стоїмо в кімнаті, де на стіні висять ікони, одна з яких – Діва Марія).

– Не знаю чому так виходить, – ніяковіючи каже Олександр, – я взагалі не планував грати в цьому фільмі, але продюсери сказали, що треба.

І я із задоволенням погодився – роль мені цікава, бо ж герой тут інший – він усвідомлений, і все робить з почуттям, з любов’ю. Це його вибір.

Особливість людини, в даному випадку Петра, режисер підкреслює в елементах декорації – тут шпалери на стінах у квіточку, герой доглядає квіти, квіти присутні в костюмах і на підлозі, і навіть календарик має квіткову рамку, бо квіти є образами людей, а Петро доглядає не так за квітами, як за людьми.

Петро завжди залишає свої двері трохи привідкритими – звідси і назва фільму: герой ніби запрошує зайти до нього своїх домочадців, але вони ніколи цього не роблять. Лише тоді, коли він вже йде від них.

Втім, апелюючи до загальнолюдських цінностей, і розповідаючи історію-притчу, творці виділяють момент сьогодення – герой отримує повістку в армію, і всі розуміють – на війну; інший герой постійно дивиться телевізор, і хоч глядач ніколи не бачить те, що там показують, він все чує.

– Метафоричність, образність – будуть вирішальними у фільмі, – каже режисер. – Крім образу квітів, у нас є образ спин, як прояв "відвернутості", тому й герої стоять або спиною, або боком, або впівоберта один до одного.

А ще дверні косяки – ми бачимо всі сцени через отвори, через двері. Через двері заходить героїня, двері відкриває, всі герої проходять крізь двері...

Ідея в тому, що навколо – суцільні рамки, вузькі рамки, – всі герої затиснуті ними... Я загалом люблю деталі.

Хачатур Васілян та виконавиця головної жіночої ролі Римма Зюбіна

І це не дивно – хоча б тому, що один з попередніх короткометражних фільмів Хачатура називається "Деталі", де все тло складається з елементів оточуючого героя простору – умивальник, перстень, кров, фотографії, двері, ноги, руки, фотографія – і весь час закадровий голос без показу героя чи простору локації загальним планом.

Це було настільки добре зроблено, настільки самобутньо розказана історія, що фільм зайняв перше місце в категорії "експериментальне кіно" на фестивалі Cannes Le Petit film festival.

"Злегка прочинені двері" не будуть такими ж пазловими, як "Деталі" – це психологічна драма, яка виходить за межі локалької соціальної чорнухи у широкий світ нашої сучасності, де йде війна, і саме війна забирає у нас найкраще і найкращих.

Чому саме так стається – кожний глядач має відповісти сам.

В прокат фільм має вийти у другій половині 2020 року

Поки що закінчені зйомки в інтер’єрах, далі передують зйомки на натурі. До кінця жовтня знімальний період буде завершений.

А сам фільм після фестивального життя має вийти в прокат України у другій половині 2020 року.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, журналіст, кінокритик, редактор, спеціально для УП.Життя