Титульну скульптуру заносили 6 вантажників: репортаж із виставки, яку відкрили в Ya Gallery в Києві

15 березня в київському арт-центрі Ya Gallery відкрили новий проєкт "Від коріння" львівського скульптора Володимира Семківа та куратора Павла Гудімова. Виставка стала 5 в київській Ya Gallery за час повномасштабної війни.

Кореспондентка УП.Життя Ганна Щокань побувала на відкритті на поспілкувалась із автором робіт, Павлом Гудімовим та гостями виставки.

З обох боків від дерев’яних вінтажних дверей Ya Gallery – постери із анонсом виставки. На них – видовжена скульптура і підпис "Від коріння". Відкриття заплановане за чверть години, але з дверей галереї вже виходять дві відвідувачки, жваво обговорюють експозицію.

Натискаючи кнопку, чую, як всередині лунає дзвінок – дуже по-домашньому. Двері відчиняються за секунду.

Спускаючись сходами, бачу, що простір галереї вже повен людей.

Засновника Ya Gallery, куратора виставки Павла Гудімова зустрічаю в залі ліворуч. Там пахне деревиною, стоять кілька об’ємних скульптур із дерева. Увагу привертає об’єкт із 3 фігур, що нагадують ангелів. Вони нанизані на металеве кільце. Емоції від споглядання відгукуються в тілі – хочеться руху, дії. Підходжу до Павла Гудімова. Він заснував галерею 16 років тому, має також Ya Gallery у Львові. Переїхав туди на початку повномасштабної війни.

"У Львові зараз вся Україна, і не лише Україна. І це такий калейдоскоп. Бо скільки я маю час і можливість спілкуватись, то це отак – хтось  із Запоріжжя. Сум, Одеси, Києва, хтось франківський. "Я Галерея" у Львові – це такий "прохідний двір", більше нагадує київську ситуацію раніше, коли тут вся Україна тусувалась. А там зараз і студенти, і багато людей переїхало", – каже Гудімов. Посміхається до двох відвідувачів, каже, що зараз поспілкуються. 

Розповідає, що приїхав до Києва днями, помітив певні зміни – місто адаптувалось до нової реальності. 

"За час повномасштабної війни зробили тут 5 виставок і працювали довго як прихисток, бомбосховище, але ми не знімали експозицію. Кілька місяців висіла виставка Дмитра Молдованова. Так само у Львові у нас була виставка Євгена Лисика, коли почали жити війною. Але вже налагодивши життєві процеси, безпекові, вирішили продовжити активну діяльність в Києві", – каже Павло. Запрошує мене відійти вглиб зали, щоби не заважати відвідувачам, яких більшає.

"Будемо показувати багато нового мистецтва. В цьому я вбачаю місію "Я. Галереї" в цей період. Це важливо для команди, для тих, хто хоче працювати з мистецтвом, для аудиторії, для художників – бо створюють важливі передумови комунікації, лікування від стресу. Це є приклад того, як ми можемо лікувати одне одного від стресу", – вказує на скульптури в залі.

Читайте також: Малюнки на кераміці та зліпок з тіла: в Гонконгу покажуть роботи Марії Куліковської

"Від коріння" – перша кураторська виставка в Києві за участі Павла і перша персональна виставка львів’янина Володимира Семківа. Павло Гудімов познайомився зі скульптором у Львові, коли той брав участь у проєкті "Нова львівська скульптура" у 2022.

"Був одним із чотирьох скульпторів, які показували, що дійсно є нового – які підходи, які теми у молодих митців. Виставка викликала у Львові ажіотаж. Переросла з подачі мистецтвознавця Ореста Голубця в Львівський тиждень скульптури. Володимир Семків мав окрему залу. Там уперше показав свої потужні, грубі, дуже активні, часом символічні роботи. Тут і психологічний аспект – кожна скульптура – це певний стан. Роботи викликали захоплення як тих, хто давно в мистецтві, так і тих, хто недавно. Почали говорити, що було би добре вийти за межі Львова", – каже Гудімов.

Переходимо в іншу залу. З Павлом вітаються відвідувачі, обіймаються. В глибині приміщення  стоїть "титульна" скульптура виставки. Втілена з необробленої частини дерева, перевернутої догори корінням. Стовбур має форму чоловічого тіла. Ця скульптура надихнула куратора на назву "Від коріння".

"Ми всі ростемо від певного коріння. Володимир по суті перевернув його, поставивши в голові – це центр. Всі роботи створив після початку повномасштабної війни. Закрився у двох своїх майстернях і почав працювати. Це не проєкт, підбірка або серія. Тут самостійна кожна робота. Всі втілені з деревини старої липи. Раніше скульптори багато сакральної скульптури різали саме з липи. Автор нічого не вилизує – працює бензопилою. Як іде пила і лишаються якісь обрізки, прорізи, грубість фактури – він так і далі рухається. Не бачить потреби зашліфовувати, особливо деталізувати. Такі нюанси працюють на загальну картину, мають певну драматургію", – каже куратор. Показує необроблені частини скульптури.

Позаду нас двоє чоловіків обговорюють роботи, відзначають атмосферність. Один каже, що скульптури йому "болять", відгукуються.

"Надзвичайно цікаво спостерігати – крім рефлексії, травми – як мистецтво й культура починає відігравати більш важливу роль у формуванні суспільства. Коли заходять в галерею люди й кажуть: "Ми до війни навіть не думали, що тут стільки всього цікавого, давайте купимо книжки про українських художників, будемо читати". Відкривають безмежність нашої культури – і як не дивно, йдеться про сучасну. Бо дуже часто ми підміняємо свіжу сучасну культуру, до якої треба ставитись з певною вдячністю – фейковими історичними речами, яким поклоняємось – і не помічаємо того генія, який ходить тими самими тротуарами", – каже Павло, тепло вітається з мисткинею Альбіною Ялозою. Вона підходить до нас, обіймається. Продовжуємо розмову. 

"Відколи на початку вторгнення робив виставку "Музи не мовчать" – мистецтво дуже сильно змінилось. Прямий наратив поступово зникає. Ті, хто образно говорив, продовжують образність. Але війну не можна сприймати як прямий наратив. Війна – це імпульс, переживання, це травма. Рубіж, який ми переходимо. Скажімо, Друга світова розрізала світ на два різних періоди існування. Мистецтво в світі ділили – довоєнне і післявоєнне. Тому коли ми говоримо зараз про війну – я далекий від того, щоби вважати її лише нашою – це не локальна війна. І світ до цього приходить, але дуже поступово", – каже куратор. 

Оглядаюсь на роботу, що має обриси жіночого тіла. Втілене з необробленого стовбура, але попри "брутальність" матеріалу створює враження крихкості, незахищеності.

"Цей рубіж, гадаю, призведе до якоїсь уваги – не кажу вдячності – бо вдячність слово невдячне. А от хочеться уваги до сучасності, культури, активності. Бо культура не лежать в площині лише культурного продукту – а в площині активності, позиції. Гадаю, ця війна не залишає можливості не озвучити позицію й бути желе. Ти або маєш позицію, або тебе нема. При тому що мову висловлення ти обираєш будь-яку", – каже Гудімов.

Ділиться думками, що мистецтво, яке зараз створюють – це й місія з огляду на майбутнє.

"Важливість у нашій відповідальності перед історією – чи згадають цей період, і як саме. І звісно, його згадають по подіях – які відбуваються на фронті, і в культурі. Цей рубіж вплине не лише на українське мистецтво, і не лише на Бенксі – вплине на дуже багато різних речей – і ми не можемо сказати, в якому виді мистецтва це буде найвиразніше. Можливо, це сучасна академічна музика зробить краще, ніж візуальне мистецтво, а може й ні", – каже Гудімов. 

Запитую Павла про рімейк львівської виставки "Музи не мовчать", яка триває в Копенгагені, в Українському домі. Чи спостерігає він цікавість у світі до українського мистецтва. 

"Нарешті ми комунікуємо на якихось таких важливих горизонтальних зв’язках зі світом, з Європою", – каже Павло. Замислюється.

"Поки що спостерігаю, що є запит на українське мистецтво через знайомство з Україною як із політичним лідером на даному етапі в Європі. Завдяки політичній хвилі, яка покотилась через війну. Конкретно запиту на українське мистецтво з точку зору ринків, ярмарків – поки не бачу. Звісно, окрім близьких сусідів – литовців, поляків, які й так завжди його мали. Не відчуваю, що є таке зацікавлення, як свого часу китайським мистецтвом – коли на нього пішов величезний запит. А він формується не лише в полі, пов’язаному з політикумом – а й серед менеджерів мистецтва, артбізнесу, аукціонів і т.д.", – каже куратор. Додає, що ми ще дуже слабо знайомі в мистецькому плані зі світом.

"Вважаю, що зараз із великим запізненням відбувається цей процес знайомства, і він не відбувається активно, бо в більшості випадків це знайомство не на нашій території.  Багато якихось речей є лише промацуванням нас – наскільки ми конкурентоздібні, можемо бути потрібні як певні інструменти – в тому числі комерційні. Про більш активну стадію можна буде говорити – коли сюди будуть приїздити куратори, галеристи, директори інституцій – постійно, щоби чітко сказати, що їм це цікаво. Тобто пропозиції не ми маємо озвучувати, а нам", – Павло дякує й іде до гостей.

Біля композиції, що складається з бюстів, оброблених вогнем, бачу художника Антона Логова. Вітається з Павлом Гудімовим, каже, що радий бачити. Роздивляється роботи з "випаленими" очима.

"Виставка унікальна, ефектна, пов’язує історію мистецтва й сучасність. Опечені портрети нагадують наших людей, воїнів, захисників. А з іншого боку – це тяглість львівської традиції. Мені завжди подобається дерев’яна скульптура – не так багато митців працюють з деревом. Тут є момент експерименту, поєднання матеріалів, нагадало роботи Пінзеля", – каже Логов. Підходимо до роботи з корінням.

"Гадаю, виставку можна показувати у світі – вона має ознаку української культури. Навіть згадую "Тіні забутих предків" – моменти з обличчями, масками. Якимись перетвореннями традиційними саме – національними, українськими, навіть фольклорними. Думаю, що виставка буде далі рефлексувати – це не остання точка", – каже Антон Логов.

Менеджерка проєктів Анастасія Єрофеєва пригощає кавою. Ділиться, що до приїзду Павла в галерею придбали ще запашний цейлонський чай і привітали Гудімова цукерками.

Читайте також: Старовинний музей, "камасутра" і вітрина із повітряними кульками: у Ханенків відкрилась виставка сучасного мистецтва

Виходимо з нею на подвір’я, сідаємо на червоні подушки. Анастасія ділиться, що це перший масштабний проєкт за час її роботи в галереї.

"Було багато нюансів в організації. Скульптуру з корінням заносили 6 вантажників. Демонтаж попередньої виставки робили якісно, зали готували так, щоби після експозиції стіни виглядали ідеально, ніби вони щойно пофарбовані. До цього Павла в Києві не було – ми все робили самі. Тут він приїжджає, привозить масштабний проєкт – і дуже делікатний. Його важко було монтувати. Коли зняли плівку зі скульптур – у мене не було слів, щоби описати захоплення – невже людина своїми руками робити такі речі", – каже Анастасія. Із захопленням розповідає про кураторський талант Павла Гудімова.

"Бачить композицію в залах – як будуть розміщуватись скульптури. Бути куратором – значить бути митцем. Павло чітко бачить, що він хоче, знає як це створити – знає, як виставити світло", – каже. Вітається із парою, що вийшла на подвір’я, зі словами "Катю, як скучила" обіймає чорняву дівчину.  

"У нас завжди тепла атмосфера – на відкриттях, а на закриттях виставок у нас концерти. Відкриття виставки це як привід зустрітись – бо живемо в різних містах. Час поспілкуватись, надихнути один одного, підтримати. Атмосфера галереї відрізняєтся від інших, де бувала – наша дуже тепла. Ми всі створюємо атмосферу – кожен з нас ділиться емоціями", – каже Анастасія. Знайомить мене із автором робіт Володимиром Семківим. Сідаємо з ним у кімнаті ліворуч. Тут – столи, полиці з книгами про мистецтво, каталоги й керамічний посуд.

Володимир ділиться, що сприймає роботи як такі, що створив час.

"Ця виставка про такий час, про наш. Коли публікують мої роботи, пишуть якісь коментарі, хвалять – кажу, що не я молодець, а час такий. Всі скульптури виконав за рік війни. Виростають самі по собі, коли з’являється думка. Наприклад, роботу "Дім" задумував давно. Вона про нашу культуру – це спалена ікона. Коли подорожував автостопом по Європі, Азії – думав наскільки мало нашої матеріальної культури залишилось. Скажімо, у Франції кожна друга хата стоїть 400-500 років, у нас такого майже не лишилось. Ці скульптури теж універсальні, якщо вирвати їх з контексту. Ми їх просто зараз так сприймаємо, що цей час їх зробив. Але згодом ця скульптура може виглядати зовсім по-іншому", – каже Володимир. Оглядається на відвідувачів.

"Дерево для мене відносно новий матеріал, почав працювати  з ним коли ковід почався. До цього працював із бронзою, чавуном, каменем. Вивчав монументальну скульптуру – нас так вчили, що дерево це дрібнички. Налаштовували, що маєте пам’ятники робити, монументи – що то дерево. Але монументальна скульптура не може говорити про актуальні практики – розрахована стояти десятиліття й століття. А дерево дає можливість ескізувати – робити скетч. Коли ти робиш скетч – ти ловиш суть речі. А потім уже нашаровуєш, шукаєш, деталізуєш. Скетч це суть, це енергія й емоція. Дерево дозволяє мені зловити думку. Спробувати її оформити швидко, не затягнуто – і віддати: чи вона має право на життя чи ні", – каже Володимир. Не завершує думку, бо до нього підбігає дівчина, вибачається й бере за руку.

"Ходімте з кимось вас познайомлю, з Українського дому", – обидва йдуть.

Між залами ловлю мисткиню, що працює з друкарською гравюрою – ліноритом, Альбіну Ялозу. Її роботи беруть участь в аукціоні галереї. Альбіна вітається з гостями, обіймається.

"Виставка дуже жива, пахуча, виразна, надзвичайно яскрава. Рада побачити вперше цього автора. Мені би для цієї виставки хотілось більшого приміщення. Дуже виразні роботи, сподобалось, як він працює з вогнем, як залишає необроблені шматки дерева. Дерево воно більш брутальне - і тут брутально воно зроблено "грубими мазками", а от вади надають ніжності. Тригерить те, як автор випалює скульптурам очі", – каже Альбіна. Обводить поглядом галерею.

"Тут як у квартирник потрапляєш – пам’ятаєте раніше були квартирники в Одесі. Так за всіма скучила. Така рада бачити всіх, Павла….живими", – додає Альбіна Ялоза. Вітається зі скульптором Назаром Біликом. Йдуть углиб зали.

Виставка триває до 25 квітня 2023.