На Кіностудії Довженка показали перфоманс про те, як українці люблять у війну

Два дні поспіль у павільйонах кіностудії Довженка показували перформативну виставу "Безпечний простір", авторки та режисерки Євгенії Відіщевої. "Голосами" перфомансу стали професійні актори й музиканти: Антон Слєпаков, Надія Голубцова, Маруся Іонова, Марія Леоненко.

Музичний супровід і вайб створювали Андрій Соколов/Walakos (елекронна музика), Андрій Бармалій – сумний саксофоніст та Олександр Явдик (барабани).

Вистава не має сюжету як такого – побудована на діалогах-роздумах про життя у війну.

"А я живу? Чи я тимчасово відсутня?", "Стільки страждань, ми постійно про це говоримо. Постійно рефлексуємо і так, ми стаємо такими широкими людьми. Ми так багато приймаємо і так швидко розвиваємось", "Я відчуваю, що ми вже на якомусь іншому етапі розвитку чи розуміння світу. Ми в центрі цивілізаційного розвитку і маєм народити якісь нові сенси, якусь нову форму демократії. Але я це не вибирала. Якщо б мені запропонували жити нормальне життя і померти так і не зрозумівши його суть, я би обрала це", "Дуже чекаю весну. Мені чомусь здається, що коли світить сонце – ракети не прилітають", – лише частина "голосів", які звучать як маркери нової реальності, і водночас відгукуються ніби нова форма світовідчуття.

Організували проєкт Vidlik PROJECTS. 

У діалогах та монологах артисти рефлексували про досвід життя у війну, травми переселенців, здатність знайти себе на тлі війни та прийняти чужий досвід, відмінний від власного.

Читайте також: Старовинний музей, "камасутра" і вітрина із повітряними кульками: у Ханенків відкрилась виставка сучасного мистецтва

Текст авторка написала, спілкуючись зі знайомими артистами та мешканцями прифронтових територій. Використала фрази, які найчастіше чула від співбесідників і які відгукувались їй самій.

"Текст вистави – це те, що витає в моєму просторі останній рік. Це уламки моїх розмов із різними людьми. Уламки моїх постійних думок і питань. У самому тексті п’єси звучить багато різних голосів людей з мого оточення – багатьох українців, які виїхали за кордон – про що вони думають і говорять. Людей, які втратили будинки і живуть в іншому місті в Україні. Людей, які живуть в Києві. У 2022 їздили з проєктом "Контур" по Сходу, Півдню України. Багато говорили з людьми, які приходили на наші події – їхні думки, переживання зокрема трансформувались в цей текст", – розповідає Євгенія Відіщева.

Остаточно канва "Безпечного простору" була пропрацьована уже в рамках репетицій – безпосередньо з акторами, з музикантами.

"Це дуже живий текст, який постійно змінюється. Багато залежить від акторів, перформерів, від музикантів, які якось цей текст сприймають, роблять його своїм, перепроживають. Скажімо, жодна репліка саксофоніста Андрія Бармалія – не є прописаною завчасно, вона народжується в процесі, на сцені", – каже Євгенія.

Емоційна гра Андрія Бармалія підсилює діалоги, стає певною піковою точкою кожного блоку. Євгенія запросила саксофоніста в проєкт того, як почула сольну програму артиста.

"У мене є репліка в тексті, що коли я люблю людей – я ними захоплююсь і хочу, щоби ними захоплювались і інші люди. Частина вистави – із  сольної програми Андрія. Коли вперше її почула – вона дуже мене вразила. І я подумала, що це про те, що я зараз відчуваю. І багато людей відчувають те, що він говорить своєю музикою", – каже режисерка.

Читайте також: Титульну скульптуру заносили 6 вантажників: репортаж із виставки, яку відкрили в Ya Gallery в Києві

Одним із перформерів став музикант Антон Слєпаков (засновник гуртів "ВГНВЖ" (раніше "Вагоновожатые") та "И Друг Мой Грузовик", проєкт WarНякання). Бере участь у діалогах. Рефлексує, як змінилось його ставлення до Росії.

"З Антоном Слєпаковим співпрацювали в кількох проєктах. Із WarНякання їздили у Вознесенськ, Миколаївської області – робили там благодійний стрім для того, щоби зібрати гроші на відбудову міста. Коли були в турі Україною й за кордоном – дуже багато говорили з ним. Уривки цих розмов теж є в тексті – про те, що з нами відбувається", – каже режисерка.

Частина діалогів присвячена почуттю закоханості, трансформаціям позитивних почуттів у час війни. 

"Мені здається, що люди, які роблять неймовірні речі зараз – роблять це і з любові. Думаючи про свій дім, про своїх людей. Хотілось підкреслити, що любов це не тільки про закоханість – це про життя. Що дуже важливо давати собі право на життя тут і зараз. Під час цієї війни – а не жити в постійній кімнаті очікування, коли все закінчится – і я з можу собі оце й оце дозволити", – каже авторка. 

Зокрема любов у "Безпечному просторі" – виступає і як головна складова можливості зрозуміти "іншого" – того, хто виїхав (лишився) – людину з відмінним досвідом.

"Дуже важливо говорити під час війни про любов. Відчуваю, як багато злості й ненависті зараз у нашій реальності, в нашому світі. Це дуже природня реакція, але дуже страшно втратити вміння любити іншу людину, любити свої міста, Україну. Вміння приймати інших людей з досвідом, відмінним від мого. Багато думаю про те, як нам всім тепер спілкуватись, коли в нас є спільна травма, але дуже різний досвід", – каже Євгенія.

Вистава стала першою спробою авторки поговорити про війну, яка триває. Євгенія шукала некласичну форму, яка могла би стати цікавою й терапевтичною. 

"Часто ставлю собі питання про те, як тепер мистецтво може говорити про війну під час війни. Бо з моєї точки зору більшість мистецьких форм тепер не працюють. Мистецтвом не можна перевершити те, що відбувається в нашій реальності. Не може дати ще більше емоцій ніж ті, які вже проживаємо. Нас не вражають фільми про війну – коли вона відбувається просто тут із нами тут. Те, що кожного дня ми читаємо такі новини, чуємо повітряну тривогу, помирають люди. Важливо було знайти форму, де я й вся мистецька команда можуть бути чесними, де ми можемо експериментувати. Поговорили про те, що нас турбує і спробувати поговорити про майбутнє. Склалось враження, що нам це вдалось", – каже режисерка.

Частиною вистави є й візуальні рішення – під час виступу акторів – їхнє зображення проєктували на стелю павільйону. Щоби підсилити меседжі – в різних частинах локації проєктували текст.

Проєкцію створили Павло Сірко й Євген Арлов, художник зі світла – Кирило Кандратьєв. 

Після завершення перфомансу глядачи лишаються на обговорення – це частина "терапії".

"Мене вразило, що люди після вистави обіймались, їм хотілось ділитись – отже, все працює", – зауважила режисерка.

Всі кошти за квитки команда перераховує ГО "Космос-табір" для реалізації культурного кластеру на базі кіностудії Довженка. Планують створити там постійний майданчик для сучасного мистецтва.

В майбутньому виставу "Безпечний простір" планують повезти в тур Україною.

Читайте також: Як пишуть про війну у війну і чому ворога (не) варто зображувати примітивним: розповідають театральні митці