"Бідолашні створіння": фільм про жіночу емансипацію з погляду чоловіка

Кінострічка режисера "грецької химерної хвилі" Йоргоса Лантімоса "Бідолашні створіння" у всесвітньому прокаті з січня та до початку лютого змогла зібрати 68,3 мільйона доларів. Це вже перевищило бюджет вдвічі – на створення фільму витратили 35 мільйонів. В Україні за перші два тижні прокату стрічка зібрала 19 тисяч глядачів і це при тому, що фільму не робили український дубляж.

"Бідолашні створіння" відтворюють на екрані вікторіанську Англію – епоху пуританства, утвердження консерватизму та індустріального прогресу. І водночас сюрреалістичну розповідь про молоду дівчину, що помирає та воскресає з розумом немовляти. Героїня Емми Стоун прагне пізнавати світ через їжу, подорожі і секс. Багато сексу.

На церемонії "Оскар" фільм претендує отримати 11 нагород, зокрема, як найкращий фільм та найкраща режисура.

Проте серед критиків фільм зібрав неоднозначні відгуки. Найбільш полярні – чи це феміністична історія, або ж навпаки, об’єктивізація жінки? Відповідь на це питання намагається знайти британське видання The Guardian, зібравши в одному тексті думки найрізноманітніших експертів. Не нехтуючи й спойлерами для глядача.

Читайте УП.Культура у Telegram

Фільм не можна вважати феміністичним лише через те, що жінці дають можливість обирати. З такої тези Саміри Ахмед, ведучої культурного радіопроєкту та довіреної особи британського Центру жіночого правосуддя розпочинає свій огляд The Guardian.

Емма Стоун зіграла чудову роль, за що, до слова, претендує на оскарівську статуетку. Але її персонажка Белла має інтелект немовляти, і Саміру Ахмед у зв’язку із цим тривожить питання згоди на секс із людиною з вадами розвитку.

Белла Бакстер у виконанні американської акторки Емми Стоун. Скріншот з фільму.

Від початку героїня Стоун росте разом з химерною версією доктора Франкенштейна – Богвіна Бакстера (що вигадав собі прізвисько Бог) у виконанні Віллема Деффо. Він ні в чому не обмежує дівчину, дозволяє бити посуд і ходити до кабінету своїх експериментів. Усе починається із пізнання будинку, предметів у ньому, а згодом переходить і до дослідження потреб власного тіла.

Її "подорож самопізнання" з героєм Марка Руффало швидко призводить до ненаситного бажання сексу з якомога більшою кількістю чоловіків. Це, на думку журналістки, підтверджує міф, який у 1970-х роках поширювали порнографи. Тоді вони накинулися на жіночий визвольний рух, стверджуючи, що сексуальна свобода – це, фактично, ніколи не говорити "ні".

"Проституція завжди романтизувалася чоловіками в художній літературі, але в переважній більшості вона залишається чоловічою експлуатацією бідних жіночих тіл. Чоловіки – завжди набагато старші, іноді з візуальними деформаціями (що ставить питання про принизливе ставлення до людей з інвалідністю) – використовують тіло Белли без жодних спроб прелюдії. Її зв'язують і затикають рот кляпом у сцені, яку розігрують заради сміху".

Момент, коли Белла вперше потрапляє до борделю, щоб заробити грошей.

Шарлотта Хіггінс, головна культурна оглядачка Guardian також прихильна до думки, що стрічка не претендує на звання феміністичної. Проте, так само вона не пропагує і педофілію.

З допомогою кольорів, візуальних прийомів та діалогів нам одразу окреслюють межу реальності, а точніше наскільки фільм від неї відходить. Головна героїня живе у світі, де може без жодних проблем та наслідків для себе вдовольняти всі свої інтереси, ігноруючи (чи, скоріше, не усвідомлюючи) патріархальні та релігійні правила.

Читайте також: Оголосили номінантів на премію "Оскар": повний список

Та водночас автори видання використовують поняття "чоловічий погляд" (male gaze). У мистецтві воно з’явилося відносно нещодавно. 1972 року його вперше використав англійський мистецтвознавець Джон Берґер у праці "Шляхи бачення" де аналізується репрезентація жінок – як пасивних об’єктів, які можна побачити, розглядати.

З того часу "чоловічим поглядом" в кіно називають зображення жінки лише через втілення потреб чоловіка. А "Бідолашні створіння" від першоджерела – однойменної книжки Аласдера Грея – до кінцевого результату в режисерському баченні Лантімоса, підпадають під це визначення. Цю думку у статті The Guardian підтримала письменниця Вів Гроскоп.

Вона зауважила, що у Белли Бакстер абсолютно немає відчуття обмежень чи пристойності, вона не цурається говорити те, що думає, вдовольняє себе та надає сексуальні послуги різним чоловікам. Але ніхто не згадує про її здоров’я: чи є в неї менструація або чи може вона завагітніти?

У фільмі Белла питає свою першу подругу, жінку похилого віку Марту, чи вдовольняє вона себе, щоб відчувати щастя.

"У ситуації, коли трансплантати, гібридні тварини і бульбашки шлункового соку зображені в ретельних і фантастичних деталях, незручності реального тіла сексуально активної дитини-жінки занадто нудні, щоб їх пояснювати. Послання фільму, очевидно, полягає в особистому відкритті та свободі від сорому. Але як так сталося, що у 2024 році ми повинні вірити, що для жінки насолоджуватися сексом – це шокуюче і дивовижне явище? І чи є звільненням те, що тобі імплантували мозок твоєї власної дитини, а потім ти йдеш працювати в бордель?"

З іншого боку, фільм не мав на меті перетворюватися на феміністичний маніфест, а свідомо відійшов до теми сексу. Журналістка Чепо Мокена переконана, що "Бідолашні створіння" не змогли б пережити звинувачень у чоловічому погляді, проте Йоргос Лантімос зробив вибір на користь історії про сексуальність, замість клеїти по частинках фільм "про все для всіх".

"Я бачила, як критики фільму "Бідолашні створіння" зводили жіночість до серії несамовитих диких сцен сексу. Але сексуальність – це основна частина того, що робить нас дорослими, і це не зовсім соціальна норма для жінок – досліджувати секс лише заради задоволення."

Оселя Богвіна Бакстера (Віллем Дефо справа).

На думку оглядачки Guardian Зої Вільямс, стрічка намагалася зобразити жіночу сексуальність без явних правил та очікувань, сформованих суспільством. Навіть роль, зіграна у борделі, стає найчеснішою відповіддю на питання: "Як виглядає секс-праця, позбавлена внутрішньої стигми?". Фільм перестрибує з однієї гендерної межі на іншу, не перехиляючи увагу на чийсь бік.

Марк Руффало у ролі адвоката Дункана Веддерберна.

Усе ж важливу роль у фільмі грає візуальна складова. Тут теж стрічка очікує своїх нагород на Оскарі за найкращі костюми, монтаж та операторську роботу. Як помітила Джесс Картнер-Морлі, редакторка відділу моди Guardian, у сценах роботи в борделі Белла та інші дівчата носять білизну блідо-блакитного, лимонно-жовтого, рожево-рожевого кольорів, їх не показують надміру сексуалізованими, навіть коли вони напівоголені.

"Жодних чорних панчіх, жодного червоного мережива - жодного фільтру для чоловічого погляду. Це свідчить про радісне, вільне, орієнтоване на дівчат ставлення до сексу у фільмі. Коли Белла відкриває для себе секс, вона не перетворюється на примхливу кокетку. Натомість вона залишається такою ж витрішкуватою, веселою, пустотливою, просто з великою кількістю захопленого сексу".

Стрічка очікує своїх нагород на Оскарі за найкращі костюми, монтаж та операторську роботу

Кінокритик Девід Томсон для The Guardian також поділився своїм захопленням щодо візуального стилю стрічки і методів зйомки, що могли розширювати та стискати простір довкола героїв, формуючи необхідну реальність.

На початку світ чорно-білий, та як тільки Белла виходить за його межі, то кольори ніби вибухають. Від кислотних та дуже яскравих вони переходять до холодних разом з розвитком дівчинки. Вже під кінець між холодом і теплом виникає баланс.

"Я не відчував такого примусу з часів "Громадянина Кейна", де чорно-біле зображення пульсувало манією величі та її соромом. Бідолашні створіння дихали, і саме так відчувається збудження Белли та її пізнання життя".

Щасливий фінал для Белли Бакстер.

Усе ж Белла Бакстер у фільмі розпоряджається власним тілом так, як їй заманеться. В міру того, як вона "дорослішає" вона втрачає інфантильність, приймає правила світу (але, звісно ж, не всі). Кінець історії не дає нам відповідь, чи вийшла вона заміж за помічника Богвіна Бакстера Макса. Але ми бачимо, що вона поставила собі ціль вступити до медичної школи і щаслива через це.

Саме чоловіки створили цей фільм, проте кінокритикиня Леслі Фелперін для The Guardian пояснила, що Емма Стоун перетворила історію в у щось самобутнє, створене на її манір.

"Точка зору Белли є головною у фільмі. Ця особливість фокусу, те, як весь цей дивовижний світ переломлюється через свідомість однієї єдиної жінки, робить цей фільм надзвичайним і майже бездоганним".

Читайте також: Війна в кіно і за кіно: чи чекати гучних прем'єр цьогоріч?