Амбасада театру "Березіль". Як незалежне мистецьке об’єднання "Хвиля" з Харкова змінює театральну освіту Львова
Чи можна деколонізувати українську театральну освіту, яка трималася на системі російського театрального режисера Константіна Станіславського, просто прибравши її з навчального процесу? Чим замінити його психологічний театр, який десятиліттями був безальтернативною методикою навчання акторській майстерності в радянських, а згодом і в українських державних вишах? Її майже так само безальтернативно й досі щовечора відтворюють на сценах понад сотні державних і муніципальних театрів України.
Розкапсулювати державну театральну освіту, забезпечити учням навчання у різних театральних системах, залучити до викладацького складу незалежних театральних практиків – задача "із зірочкою". Особливо нелегко це робити в умовах війни, коли велика кількість професіоналів у цій галузі або працює за кордоном, або мобілізована. Проте це відбувається зусиллями ентузіастів та небайдужих викладачів у Львові.
У Національному університеті Франка впродовж семестру першокурсники–актори вивчали іншу систему – фізичний театр – у новоствореному незалежному Мистецькому об’єднанні "Хвиля" під керівництвом Миколи Набоки. Ці години навчання студентам були офіційно зараховані до університетської програми.
Юлія Ліннік спеціально для УП.Культура розповідає, що саме "Хвиля" пропонує студентам. І як ця методика прокладає місток між сучасними перформативними практиками і театральною реформою розстріляного радянською владою Леся Курбаса.
Стежте за найважливішими подіями української культури в Telegram i WhatsApp
Як виникла "Хвиля" та куди вона докотилась
Микола Набока – театральний дієвець, що має за плечима економічну освіту в англійському університеті Ньюкасла. Незадовго до повномасштабного вторгнення він повернувся до Харкова з Парижа, де закінчив школу фізичного театру Жака Лекока. У рідному місті Набока прагнув збагачувати театральну культуру.
З початком повномасштабного вторгнення Микола переїхав до Львова, не полишивши свого прагнення. Він був одним з ініціаторів перевидання збірки "Філософія Театру" Леся Курбаса 2022 року. Організував у Львові виставку "Курбас: Майстерні", яку відвідало майже 12 000 людей.
На початку цього року він створив Мистецьке об’єднання "Хвиля" і оселив його у приміщенні львівського креативного простору "Ківш". Тут є все для сучасного навчання акторській професії і мало що нагадує про традиційний університетський побут.
500 квадратних метрів встелені гладкою деревʼяною підлогою. На стінах – роботи з виставки "Фоторух": результат поєднання руху і фотографії в обʼєктиві Петра Чекаля. Білі стіни, гримерні та душові кімнати. В ательє для сценографічної роботи є необхідні матеріали.
Студентство та нові вистави
До 2022 року освітні програми в театральних університетах України складалися переважно з вивчення російської системи Станіславського та історії московських театрів. Проблема полягала навіть не в системі Станіславського як такій, а у відсутності альтернатив.
Тому, коли у 2022 році російський доробок прибрали з обов'язкової навчальної програми, а колишніх проросійських викладачів позбавили звань — в програмах утворилась порожнеча. Тож, деколонізацію театральних вишів Микола сприйняв як заклик до дії.
"Хвиля" — це про підняття планки якості освітнього процесу", — говорить засновник Мистецького об’єднання. "Це протиставлення профанації, аморфності, задоволенню малим. Цим речам, які сьогодні, як на мене пронизують освітню систему".
Щоб реалізувати свою мету, Микола свідомо обрав партнерство з державним університетом: "Мені важливо не працювати на маргінесі. Я не хочу створювати бульбашку, яка живе у вакуумі і не впливає на реальність"
Набока пригадує, як прийшов з пропозицією співпраці в Університет Франка: "Тільки дайте мені зробити цей курс. Звільніть ці години в розкладі і дайте добро: простір, ресурси, комунікація, організація, звітування, будь-що – я беру на себе. "Під ключ" беру ваших студентів на 4 місяці. Можете не думати ні про що, тільки дайте дозвіл".
Керівництво погодилося. В програму студентів 1 акторського курсу Університету було вмонтовано 10 освітніх годин на тиждень в Мистецькому Обʼєднанні "Хвиля": 8 годин практики фізичного театру і 2 години теорії сучасного мистецтва.
Деканка театрального факультету, Мирослава Циганик ділиться думками стосовно цієї співпраці: "Ми радо розвиваємо з "Хвилею" напрацьовані алгоритми та будуємо плани на майбутнє, зокрема, про розвиток освітньої програми зі сценографії".
З квітня до червня "Хвиля" працювала зі студентами акторського курсу Національного університету Франка. Наприкінці червня відбулися перші презентації результатів навчання. З моменту виникнення ідеї ця ініціатива охопила не лише студентів та акторів. Всього – понад 600 митців і мисткинь різних напрямків.
Після першого публічного показу студієць "Хвилі", молодий архітектор Даниїл Семенчук, ділиться: "Для мене відчуття простору — важлива навичка, яка тепер завжди зі мною. Тепер, коли я думаю про будинки які я роблю, їхні двері, арки, я згадую курс Набоки".
Сам Микола, окрім викладання в "Хвилі", працює в Харківській Школі Архітектури. Там, його курс з фізичного театру допомагає майбутнім архітектор(к)ам відчувати форму, ритм та динаміку, які є необхідними для розуміння будівель і споруд.
Перший публічний показ відвідав і засновник Школи, архітектор Олег Дроздов. "Приємно мати ще одне харківське посольство у Львові", – жартує він.
А міркуючи про театр, ділиться роздумами: "В театрі багато від форми. Коли я, як архітектор, працюю з формою – я думаю як наповнити її життям. Я цікавлюся театром, бо саме там відбувається інтенсивний процес наповнення форми життям".
Метод "Хвилі"
Головна ідея 27-річного засновника "Хвилі" Миколи Набоки: впровадження демократичного театру – і в навчання, і в діяльність самих театрів. Де замість строгої вертикалі "вождь-режисер і підвладні йому актори" діє горизонтальна спільнота освічених, розвинених та творчо неспокійних людей.
Микола переконаний, що саме з такими ідеями 100 років тому режисер Лесь Курбас заснував Мистецьке Обʼєднання "Березіль". З тією різницею, що Курбас рухався з ідеєю свого політичного і філософського театру зі Львова до Харкова. А Микола – у зворотному напрямку.
Цей спосіб колективного створення театру, де немає режисера, а всі учасники і учасниці є рівно відповідальними, нині називається колективним творенням або ж "devised theatre" і є популярним в Європі.
На практиці в "Хвилі" це виглядає так: студійці та студійки самостійно і колективно створюють власні театральні проєкти. Отримуючи інструкції та матеріали, вони обʼєднуються у групи, в яких реалізують спільні ідеї без участі викладачів.
Микола каже, що сам працює в театрі у такий спосіб: "Коли я є рівноправним членом творчого процесу – я відчуваю, що я можу реалізувати свій потенціал у різний спосіб. Я не прикований до відведеної мені рамки виконавця. Я можу впливати на процес, на те, кого я граю взагалі, чи я погоджуюся на цю роль. Це не тому що я емансипований актор, а тому що я більше ніж актор".
Ще один важливий для "Хвилі" підхід у навчанні "Хвилі" – міждисциплінарність, поєднання різних мистецтв і підходів в одному просторі і спільноті. Він розширяє світосприйняття і самих майбутніх акторів, і тих, хто далекий від цієї професії.
В такому підході можна побачити новий спосіб творення мистецтва, а також формування відповідальних і свідомих своєї ролі в суспільстві громадян. Такі актори та акторки, (чи радше а́ктори та а́кторки) використовують театр як спосіб пізнавати світ, відповідати на складні питання та шукати рішення суспільних викликів.
Що таке "фізичний театр", який впроваджує "Хвиля"
Як учень школи Жака Лекока, Микола Набока впроваджує в своїй освітній практиці саме "фізичний театр" – театральну систему, засновану французьким режисером. Для Миколи Лекок є містком між Курбасом і сучасністю. І якщо самобутність, що забезпечується доробком Курбаса не викликає питань, то з Лекоком варто розібратися.
Жак Лекок – французький актор і викладач. Сам він вийшов зі світу спорту. Був атлетом і вчителем фізкультури. А коли повʼязав життя з театром, розробив власну театральну методологію та заснував акторську школу в 1956 у Парижі.
Його акторська методологія базувалася на роботі "нейтральною маскою" і вивченням законів руху. Лекок розвинув думку, що рухи людини схожі на тілесну поезію. Цим спортивне минуле Лекока поєдналося з театральною практикою.
Як каже Микола Набока, для Лекока і Курбаса саме форма театру була основним фокусом уваги. Обидва підходили до театру через побічні практики: Лекок через спорт, Курбас через філософію.
На відміну від західного світу, де у ХХ столітті мистецтва виходили за власні рамки, а перформенс став звичним медіумом сучасного мистецтва, в радянському союзі все відбувалось навпаки. Актор — грай, режисер — став, скульптор — ліпи.
Лесь Курбас прагнув це змінити, об'єднуючи в "Березолі" митців різних напрямків. Проте ці ідеї були неприйнятні для радянської влади. Курбаса розстріляли, а радянська традиція герметичності мистецтв досі проявляється і в сучасній театральній освіті.
У новому семестрі Микола планує продовжувати співпрацю з університетом. В неофіційній розмові він поділився своїм баченням: "Від освітнього процесу в 'Хвилі' я очікую ще одне: побачити тих, з ким я хочу йти далі. Багато людей для дива не потрібно. Потрібно мати своїх".
Тож, можливо, що в майбутньому, процес не обмежиться навчанням, і "Хвиля" представлятиме власні театральні проєкти, створені на основі цієї освіти.