Право на причетність. Чому «Нуль» Щепана Твардоха викликає спротив в Україні та що роман означає для поляків
В українському літературному середовищі сформувалося неписане правило: про досвід військових мають писати лише самі військові. Польський письменник Щепан Твардох, написавши роман "Нуль", фактично порушив цю угоду. Тож поява книжки в українському перекладі спричинила дискусію про межі художньої свободи та про те, що має право описувати письменник в романі про війну.
Однак поки ця дискусія точиться лише між українськими читачами, вона залишається неповною. Зрештою, Твардох писав роман передусім для польської аудиторії. Як "Нуль" сприйняли в Польщі? Що він говорить про причетність європейців до російсько-української війни? І як сам письменник відповідає на закиди щодо права писати про чужий воєнний досвід?
Роман про причетність
"Нуль" — роман, написаний від першої особи, у якому оповідач розповідає про свій досвід на фронті. Його герой з позивним Кінь — етнічний поляк з українським корінням, який пробує осмислити свою ідентичність.
Сам Щепан Твардох не має військового досвіду, проте неодноразово бував в Україні й добре орієнтується в реаліях українського війська. Це відчувається і в романі: він написав книжку, подібну до тих, які могли б написати — і вже писали — українські військові. От тільки "Нуль" — вигадана історія. І написана вона не стільки для того, щоб зафіксувати реальність, скільки для того, щоб сказати дещо інше.
Це похмурий, депресивний роман, у якому немає ідеологічно бездоганних героїв, зате не бракує ницих і поламаних. Твардох зображує чимало малоприємних українських військових. Зокрема персонажа, який жорстоко поводиться з російськими полоненими. Дехто з його героїв стверджує, що мобілізовані не з власної волі — погані й невмотивовані солдати. Письменник показує, скільки українська армія успадкувала від радянської — і в оснащенні, і в настроях та поведінці військових. Саме ця концентрація незручних тем, до яких звертається сторонній спостерігач, і викликає напруження в частини української аудиторії. Яке право він має про це писати?
Але якщо відійти від тем, які нас дратують і обурюють, можна побачити дещо ширшу картину. Головний герой роману, Кінь, добровільно пішов воювати в Україну й упродовж усієї книжки намагається осмислити власну причетність до цієї війни. На відміну від українських солдатів, він може будь-якої миті розвернутися й повернутися додому. Проте парадокс у тому, що сам Кінь не вірить у можливість такого повернення. Опинившись на війні, він переконаний, що повернеться з неї лише мертвим. Для нього прірва між життям до війни й після неї така ж глибока, як і для українських військових. Неможливість повернутися до довоєнного життя — один із наскрізних мотивів української воєнної літератури, від поезії до автодокументальних текстів.
Чому Кінь пішов воювати й чому відчуває свою причетність до України — один із найцікавіших аспектів роману. Його дід був українцем. І хоча батько героя дедалі більше тяжів до польської ідентичності й виховував сина в польському культурному середовищі, Кінь усе ж відчуває зв'язок з Україною. Це не поклик крові й не щось, що вкладається у звичні нам схеми розуміння національної належності. І це поступове народження відчуття причетності є цікавим у романі.
Але важливіше те, що через цього персонажа Твардох показує: Україна — з усіма її темними сторонами — і війна, яка тут триває, безпосередньо стосуються Польщі. Війна не закінчується на польському кордоні. Ба більше, сам кордон у романі ніби розмивається. "Нуль" говорить про міжнародну причетність до війни, виводячи на передній план іноземних добровольців, які приїжджають воювати в Україну.
Тож так, українську аудиторію може обурювати стилізація під автофікшн — прийом, який українському цивільному авторові навряд чи пробачили б. Але Твардох робить те, чого ми насправді давно хотіли: через свого героя дає відчути іноземній аудиторії, що війна стосується всієї Європи.
Утім, усе сказане вище — погляд читачки українського перекладу. А деякі сенси роману губляться під час переходу з мови на мову й можуть залишатися непомітними для читача, зануреного передусім в український контекст.
Як виник "Нуль"
Під час церемонії вручення престижної польської премії "Ніке" Твардох особливо подякував своєму німецькому редакторові Вільгельму Траппу з видавництва Rowohlt, який, за словами письменника, став spiritus movens "Нуля" — його рушійною силою.
Роман народився з поїздок Твардоха на український фронт. І спочатку письменник не планував перетворювати побачене на книжку.
"Коли я вперше поїхав на фронт, то взагалі не думав нічого писати. Це не було моєю метою. Але потім я написав два есеї для Neue Zürcher Zeitung. Після їхньої публікації Вільгельм звернувся до мене й запитав, чи не хотів би я написати документальну книжку про війну. Я відповів: гаразд, чому б і ні? Але за кілька місяців зрозумів, що все, що хотів сказати в документальній формі, я вже висловив у тих двох не надто довгих есеях".
Після поїздки на Донбас Твардох повернувся до Києва й узявся записувати власні думки та історії військових. Наступного ранку, перечитавши написане, він зрозумів, що перед ним не просто нотатки, а початок роману.
"Тоді я зателефонував Вільгельму й запитав, чи не заперечує він проти зміни жанру книжки. Можливо, я взагалі не написав би цього роману без його поштовху".
Як "Нуль" сприйняли в Польщі
Частина польського літературного середовища сприйняла присудження "Нулю" премії "Ніке" радше як політичне, ніж суто літературне рішення. Евеліна Качмарчик, літературознавиця та фахівчиня з комунікацій програми "Краків — місто літератури ЮНЕСКО", припускає, що політичний мотив справді міг відіграти роль, але оцінює його інакше.
"На жаль, війна в Україні вже не перебуває в центрі уваги польського суспільства. Я думаю, що присудження Твардоху премії "Ніке" було певною мірою політичним рішенням, покликаним знову привернути увагу до України". Твардох має репутацію письменника, який багато працює з темою війни: раніше він неодноразово звертався до подій Першої та Другої світових воєн. І цей літературний досвід він використав для зображення сучасної війни в Україні. "Відчувається, що він письменник, який розуміється на війні. Він сам не воював, але знає її механізми, дуже багато про неї знає".
Про сприйняття роману ми також запитали Марціна Гачковського — перекладача української літератури польською, журналіста й літературного критика:
"Мене давно бентежить питання, чи має право людина ззовні писати про оборонну війну України, про важкі будні військової служби, виклики, що постають перед суспільством, про повсякденне життя в умовах постійної загрози та стресу. Це питання так чи інакше виринає у висловлюваннях усіх польських авторів, які намагаються осмислити цю нібито не нашу, але ж нашу до кісток війну. Гадаю, це хибно поставлене питання. Кожен має право писати про все. А от чи варто читати такий твір — залежить від багатьох чинників: знання мови, зануреності в український контекст та щирості намірів. Той, хто слухав Твардоха 4 жовтня у Варшаві, навряд чи матиме сумніви: війна в Україні — це його війна. Письменник ставиться до неї з усією серйозністю".
Окрему увагу Гачковський звертає на мову роману — експеримент, який у польському оригіналі сприймається інакше, ніж в українському перекладі.
"Ми, польські читачі та критики, вже багато років маємо непрості стосунки з прозою цього автора, з її характерною "твардохівщиною". "Null" теж завдає чимало клопоту. Роман написано штучною мовою — небувалою сумішшю польської та української, приправленою до того ж англіцизмами та русизмами. Ця лжемова дратує, відштовхує читача — аж поки той не збагне: ось що відбувається з мовною картиною світу людини, коли вона опиняється в самому пеклі. Слова, склади, лексеми розлітаються на тисячі уламків — потворних, чужих, несумісних. Війна у Твардоха огидна, аж ніяк не героїчна, часом така одноманітна, що аж нудна. Але є в ній правда. Коли ми мало-помалу дізнаємося про перипетії долі головного героя, про його коріння, то починаємо розуміти: рішення піти воювати не було ані добрим, ані поганим. Воно було єдиним можливим".
Хто має право писати про війну
Однією з тих, хто критично відреагував на появу роману Твардоха, стала військовослужбовиця та письменниця Ярина Чорногуз. Її заперечення стосуються не самого права іноземного письменника писати про російсько-українську війну, а відповідальності за зображення чужого бойового досвіду. Письменницю обурило те, що українська війна стала декорацією для історії польського героя, а художній вимисел подається з претензією на правду про війну. Ба більше, Чорногуз не вважає, що навіть її власний військовий досвід дає їй право писати від імені тих, чиїх переживань вона не розділила. "Коли Маріуполь був оточений, я з нашою ротою перебувала приблизно за десяток кілометрів на північ від міста. Ми намагалися проїхати туди й надати допомогу морпіхам в оточенні. Але я б навряд дозволила собі написати роман від імені тих, хто пережив оборону всередині міста й потрапив звідти в полон. Я була поруч, та їхнього досвіду не прожила. З поваги до цих людей я не можу вважати свою близькість до подій достатнім знанням їхньої реальності".
Як сам Твардох реагує на критику його роману в Україні? Ми запитали автора, як він сприймає дискусію навколо "Нуля" та що думає про поширене в українському літературному середовищі неписане правило: письменники без безпосереднього військового досвіду не повинні писати від імені військових.
"Я не вірю в правила в літературі. І я не підписувався під цим правилом. Водночас я поважаю те, що українці мають такий погляд. Я вважаю, що кожен може писати про будь-що. Але це має бути зроблено добре.
У мене були цікаві розмови з українськими письменниками на цю тему. І всі вони погоджувалися, що зараз жоден український письменник не зміг би написати такого роману, тому що вони надто близькі до цієї теми. Цей досвід, ці рани ще надто відкриті й надто болючі. І я думаю, що дистанція, яку я мав щодо цієї війни, дозволила мені написати цей роман.
Я дивлюся на цю війну з української перспективи й хочу, щоб Україна зрештою перемогла. Але це все одно не моя війна. І саме ця дистанція, яку я мав, на мою думку, дозволила мені писати".
Твардох наголошує, що не розглядає літературу як інструмент політичного впливу, хоча сам активно підтримує Україну.
"Цей роман не був написаний заради якоїсь конкретної мети. Я вірю у право українців захищати себе. Я намагався й досі намагаюся допомагати настільки, наскільки можу — грошима, публікаціями в газетах. Але література — це щось зовсім інше. Література, принаймні моя, не пишеться з якоюсь політичною метою. Література служить самій літературі. І цього достатньо".
За словами письменника, Сергій Жадан позитивно відгукнувся про появу "Нуля", і Твардох сприймає цю реакцію як своєрідне благословення для роману.
Твардох послідовно наголошує, що не може називати цю війну своєю, що звучить дещо парадоксально. Попри волонтерську діяльність, підтримку української армії і створення роману "Нуль", він каже, що не хоче привласнювати досвід тих, хто безпосередньо воює:
"Я не маю морального права говорити, ніби це моя війна, тому що я в ній не воюю. Коли я кажу, що це не моя війна, я маю на увазі, що я не українець. Але ця війна дуже важлива для мене. Я підтримую українську армію всіма способами, якими тільки можу, у межах своїх обмежених можливостей. Але сказати, що це моя війна, мені було б ніяково. Тому що, по-перше, я не воюю на цій війні, а по-друге, я не українець. Тож це виглядало б так, ніби я намагаюся привласнити собі чужі заслуги, чужу відвагу. Саме тому я уникаю цього вислову".