Кінець сміху: чому закінчилася епоха американських комедій і до чого тут імпортозаміщення
З українських кінотеатрів майже зникли американські комедії. Лише минулого року їхня частка в прокаті впала до критичного мінімуму – всього 5–7% від загальної кількості іноземних фільмів, хоча ще 20 років тому ця цифра сягала фантастичних 70%. Усе просто: у Голлівуді майже припинили знімати комедії. Чому так сталося, спробував розібратися кінокритик УП.Культура Олексій Росовецький.
Бізнес на жартах в занепаді
Ось уже шістнадцятий рік поспіль в американському прокаті неухильно знижується кількість комедійних фільмів. Про це свідчать дані платформи ScreenRant і звіт компанії Toxigon за 2025 рік. Сьогодні комедія як самостійний жанр практично зникла, поступившись місцем гібридним жанровим формам.
Причин, як зазвичай, кілька. І головна, звісно ж, – економічна.
У дослідженні американського економіста Вільяма Лістона "Бізнес на сміху: занепад комедійного кіно", опублікованому в грудні 2023 року в Університеті Міссісіпі, стверджується, що занепад цього чудового жанру в Голлівуді спричинений глобальною зміною структури ринку. Середньобюджетні комедії, виробництво яких коштує від 20 до 50 млн доларів і на яких раніше тримався Голлівуд, сьогодні оцінюють як ризиковані. Студії вважають за краще вкладати сотні мільйонів у супергероїку або франшизи.
Для того, щоб окупалися такі виробничі колоси, студіям критично важливий міжнародний прокат (особливо ринки Китаю та інших країн Азії). Проте гумор – один із найскладніших елементів комунікації між культурами. Жарти завжди спираються на контекст, а тому дотеп, зрозумілий у США або Європі, може не спрацювати в Пекіні. Як наслідок, студіям вигідніше знімати універсальний екшен, де гумор є лише "приправою" до дії, ніж вкладати кошти в тонку локальну комедію.
Крім того, змінився культурний ландшафт. Режисери без гальм вже не можуть висміювати усіх і кожного, як це можна було дозволити собі в сімдесяті, а те, що вважалося смішним у дев'яності, сьогодні часто піддається жорсткій критиці. Це веде до самоцензури. Автори бояться ризикувати, через що гумор стає стерильним та передбачуваним.
При цьому глядачі, як і раніше, не проти посміятися в кіно. Згідно з опитуваннями консалтингової компанії Growth Shuttle, незважаючи на падіння касових зборів, запит на комедію в аудиторії не зник. Річ у тім, що студійне бачення комедії більше не збігається з сучасним запитом на гумор.
Неоднозначна комедія
Смаки глядачів за останній десяток років добряче змінилися. По-перше, сучасний гумор став блискавичним. З появою мемів споживач звик до миттєвої та гострої сатири на злободенні теми, і кіновиробництво просто не встигає за темпами інтернету. Разом із тим, зросла потреба у багатошаровості, адже сучасний глядач виріс на метаіронії та постіронії. Йому подобається зчитувати приховані сенси, контексти та алюзії, розпізнавати напівтони та тонкі психологічні нюанси.
І тут ми знову повертаємося до того, що в широкому міжнародному прокаті жарти доводиться максимально спрощувати, аби вони були зрозумілі в усіх куточках світу.
Зрештою, сьогоднішній стандарт хорошого гумору — це чесність, яка часто межує з цинізмом, або така вразливість, що більше нагадує сеанс психотерапії. Найкращі стендап-коміки відкрито обговорюють депресію, панічні атаки, бідність або травми. Глядач цінує, коли з ним говорять як із дорослою та розумною людиною. Йому потрібен гумор задля того, щоб осмислити реальність, навіть якщо це боляче або тхне цинізмом.
А тим часом Голлівуд продовжує продавати комедію як чистий ескапізм, використовуючи лекала двадцятирічної давнини. Аудиторія переросла Голлівуд, і саме цей розрив у стандартах створив ілюзію "кризи жанру".
Це легко простежити за комедійними фільмами останніх 15 років (якщо взяти за точку відліку звіт компанії Toxigon), які номінувалися на "Оскар" за найкращий іноземний фільм або здобували призи на топових фестивалях.
Усі вони належать до комедійних гібридів з іншими жанрами, в яких автори використовують так званий "неоднозначний сміх". Сам термін " ambiguous laughter" прийшов із сучасної психології медіа та когнітивістики. Він описує специфічну емоційну реакцію глядача, коли той сміється не з очевидного жарту чи гегу, а через відчуття дискомфорту, абсурду ситуації або когнітивного дисонансу.
Якщо класичний сміх – це реакція розрядки, то "неоднозначний сміх" – це розгублений сміх. Ми сміємося не тому, що нам весело, а тому, що нам доволі точно та боляче показали нашу власну вразливість, замасковану під недолугість.
Це мова епохи метамодерну, де парадоксально поєднані щирість та іронія. Наприклад, як у фільмах Йоргоса Лантімоса, коли режисер свідомо не підказує глядачеві, як саме слід реагувати, змушуючи нас балансувати на межі між співчуттям до героя та глузуванням з нього.
Окрім геніального Лантімоса, можна згадати німецького "Тоні Ердманна" Марен Аде (2017) – фільм про тотальну самотність у світі сучасного корпоративного капіталізму, замаскований під абсурдистську крінж-комедію. Серед інших невеселих комедійних стрічок, у яких "неоднозначний сміх" розчинений в екзистенційному смутку, варто згадати "Ще по одній" (2020) Томаса Вінтерберга, "Банші Інішерина" (2022) Мартіна Макдонаха, "Анору" (2024) Шона Бейкера та нещодавню "Сентиментальну цінність" Йоакима Трієра.
Європа сміється з себе
Саме час дізнатися, що відбувається з жанром у решті світу. І тоді стає остаточно зрозумілим, що криза голлівудської комедії – це криза глобалізації, а не криза гумору. У 2020-х роках смішне в кіно перестало бути універсальним. Сьогодні комедія працює лише тоді, коли вона говорить із глядачем його рідною мовою – про його сусідів по вулиці, політиків, податки та рідний менталітет.
Тотальну монополію на комедії власного виробництва тримає Китай. Загалом місцевий кінематограф майже повністю вичавив Голлівуд із китайського ринку (частка національних фільмів за підсумками 2025 року становила 88,8%). Під час святкування Китайського Нового року, який і формує основу річного бокс-офісу, місцеві комедії збирають неймовірну касу – понад 97% від усіх доходів кінотеатрів. Фільми на кшталт "YOLO" (2024) або детективної комедії "Детектив із Чайнатауна 1900" (2025) приносять сотні мільйонів доларів лише всередині країни – кожен, у середньому, до півмільярда.
Але це кіно принципово не експортується на Захід. Китайська комедія побудована на специфічних культурних кодах, каламбурах і сімейних цінностях, до того ж вирізняється дивним поєднанням сентиментальності та дуже гучного, майже абсурдного слепстіку (фізичної комедії), який може здатися надто грубим.
У Європі головним комерційним щитом проти експансії Голлівуду й досі залишається французька комедія. Якщо взяти топ-15 найкасовіших прем'єр минулого року, то 11 із них – це комедії або комедійні кросовери місцевого виробництва (щоправда, дві з них зняті в копродукції з Бельгією). Показовий нюанс: як і в сучасному Голлівуді, серед касових хітів є щонайменше три франшизи, включно з абсолютним лідером "Боже, бережи Туше!" Жана-Поля Рува, який подивилися понад 3 млн французів. І це далеко не всі французькі комедії, що вийшли на екрани Франції минулого року.
Але як і у випадку з китайськими комедійними стрічками, за межами Франції національний гумор практично не має успіху в прокаті. Все просто: там, де ми бачимо дурнуватий фарс про недолугу сімейку Туше з депресивного північного містечка, яка раптово виграла в лотерею €100 млн, французи зчитують специфічний соціальний та політичний контекст, найчастіше знущальний і тому такий смішний для місцевих. Французи обожнюють Туше, які дозволяють їм посміятися з власних комплексів.
А в міжнародний прокат, зокрема український, потрапляють стандартні ромкоми та комедії у стилі горезвісних фільмів із П'єром Рішаром та Луї де Фюнесом.
Національна комедія, заснована на локальному гуморі, б'є глядацькі рекорди по всій Європі. В Італії, наприклад, це фільми з Чекко Дзалоне в головній ролі: його нова комедія "Buen Camino" (2025) зібрала в прокаті 36 млн євро за перший тиждень, обігнавши черговий "Аватар", і взагалі стала найкасовішим фільмом в історії італійського кіно.
І поки прогресивна громадськість насолоджується черговим фестивальним шедевром "румунської хвилі", самі румуни дивляться комедії Матея Діми, відомого під псевдонімом BRomania. Його "Тімбілдінг" (2022), побудований на агресивних регіональних стереотипах, так само обставив у національному прокаті один з "Аватарів".
А в Україні?
Усе це цілком слушно і щодо України. Одночасно зі скороченням у Голлівуді виробництва студійних комедій в нас розпочався процес "імпортозаміщення" гумору. В 2017–2018 роках в національний прокат увірвалися "Dzidzio Контрабас" (22 млн грн), "Скажене весілля" (майже 55 млн грн) і "Я, ти, він, вона", що зібрала рекордні на той момент 60,8 млн грн. Рідні культурні коди, побутові стереотипи, знайомі та цілком зрозумілі типажі сусідів із кумами виявилися для нашої аудиторії в рази смішнішими, ніж нью-йоркські або каліфорнійські реалії.
Серед українських фільмів, що виходили в прокат у 2025 році, комедії посіли не менше третини від загальної кількості помітних національних релізів, тож саме вони тримали касу нарівні з документалістикою та драмами. Отже, далі буде.