"Ми маємо трактувати культурні об'єкти як критичну інфраструктуру", – посол Великої Британії Мартін Гарріс
Велика Британія – перша країна, з якою Україна підписала безпекову угоду. За два з половиною роки повномасштабного вторгнення вона надала нам 12,7 мільярда фунтів підтримки, включаючи військову, гуманітарну та енергетичну, натренувала понад 45 тисяч українських військових та фінансує діяльність Міжнародного кримінального суду.
Вчора, 11 серпня під час візиту Міністра закордонних справ Великої Британії до Києва, оголосили про надання Україні чергового пакету допомоги у розмірі понад 600 млн фунтів. Також ця країна бере участь в міжнародних проєктах підтримки, зокрема і у Фонді "Партнерство за сильну Україну" спільно з сімома іншими країнами. Відновлення об’єктів культурної інфраструктури на деокупованих та прифронтових територіях – пріоритет не лише цього фонду. Підтримка розвитку культури – важлива для Великої Британії при наданні допомоги.
Чому Британія підтримує українську культурну спільноту та мистецькі проєкти? Як інтереси української культури будуть враховані в майбутньому договорі про 100-річне партнерство? Ці та інші питання редакторка УП.Культура Тетяна Пушнова поставила чинному Послу Великої Британії в Україні Мартіну Гаррісу.
В розмові з’ясувалось, що пан Посол є непересічним поціновувачем українського мистецтва і не пропускає жодної важливої київської прем’єри. Сама ж розмова відбулась українською мовою – Мартін Гарріс вільно нею володіє і надає їй перевагу у спілкуванні з українцями.
Стежте за поступом української культури в Telegram i WhatsApp!
Це вже не перша ваша каденція в Києві, ви були Заступником Посла тут в 2003-2008 роках, застали Помаранчеву революцію. Які зміни української культури і України ви спостерігаєте за ці 20 років?
Я думаю, що українська культура і українська ідентичність дуже швидко і цільно розвиваються. Я відчув це і під час Помаранчевої революції. Ви знаєте, це була революція, яка мала свою музику.
Я був тоді на Майдані, пам’ятаю сцену. І зберіг компакт-диск пісень Помаранчевої революції.
Але зараз відчуття української ідентичності набагато потужніше. Безумовно, війна – це одна із причин. Але і культура – це одна з опор українського народу, причина його стійкості.
Подивіться, коли такі жахливі атаки, напади дронів і ракет на Київ, а українська молодь на станціях метро співає народні пісні під час тривоги.
Чи вдається вам відвідувати мистецькі події в Києві? Попри війну тут активне життя.
Так, я дуже радий, що попри війну культура дуже активна зараз у Києві. Я часто буваю в театрах, співаю в хорі, буваю на концертах у Філармонії. Бачив фільм про Розстріляне відродження "Будинок Слово" – це було дуже цікаво. Я був у театрі Івана Франка на виставі "Конотопська відьма".
Ви щасливчик.
Так. І для мене це культурне життя тут попри війну – частина опору.
А ще я дуже люблю оперу. Я був у оперному театрі на виставі "Богема". На дуже важливій арії раптом почалась тривога, виставу зупинили і ми всі спустились в гардероб на 30 хвилин. Тривога закінчилась і я був неймовірно вражений – оркестр продовжив грати і тенор продовжив свою складну арію, без підготовки! Неймовірний професіоналізм!
Культурне життя в Україні не тільки продовжується попри війну, воно розвивається і є важливим джерелом стійкості українського народу.
І, водночас, зараз дуже велика криза всередині українського культурного середовища – зруйновано багато культурних об’єктів, кадрова криза – професіонали або виїхали, або служать. Її можна прирівняти до тієї кризи, яку Британія пережила після ІІ Світової війни. Можливо, якийсь британський досвід відновлення з тих часів можна застосувати і в Україні?
Тоді Британська рада відіграла дуже важливу роль. І під час війни, і після війни для просування британської культури і для відновлення стосунків з країнами світу.
Тож, я думаю, що, наприклад, зараз важливий момент для партнерства між Британською радою і Українським інститутом.
Ви і самі знаєте, що 20 років тому, коли була моя перша каденція тут, мало людей у Великій Британії знали про Україну. Зараз всі британці знають про Україну, багато з них особисто знають українців.
Я шотландець за походженням і щойно повернувся з Шотландії з відпустки. Я бачив там і досі українські прапори на будівлях.
Є велика зацікавленість до української культури. І це важливий момент для просування української культури. Це перший пункт.
Другий – відновлення культурних об'єктів. Ми маємо різні програми для фінансування проєктів тут, в Україні. Є, наприклад, Фонд "Партнерство за сильну Україну". Один з його напрямків – це допомога громадам, що знаходяться близько до передової. І відновлення культурної інституції в них – один з елементів, як підтримати стійкість громад.
Недавно я відвідав Баштанку в Миколаївській області – дуже гарне місто. Через наш проєкт ми фінансували ремонт будинку культури там. Поруч із ним впала ракета, повибивало вікна. По-перше, ми фінансували нові вікна. Але після цього ми фінансували відновлення укриття під цим будинком культури.
Зробили це відновлення мешканці Баштанки самі. Але те, що вони зробили, це не тільки укриття, це зараз центр громади! Це нове місце для багатьох культурних занять: чи це танці, чи співи – я там співав з хором пенсіонерів.
Це свідчить про те, що культура – це центр спільноти. І що через відновлення культурних об'єктів ми прямо зараз можемо підтримувати відновлення, стійкість і опір українського народу.
Ще один приклад. Я відвідав Музично-драматичний театр в Чернігові восени минулого року. Цей заклад постраждав від атаки російської ракети 19 серпня 2023 року. Там один із проєктів, який ми підтримуємо разом із кількома іншими країнами Фонду «Партнерство за сильну Україну» замінив розбиті вікна та двері та провів інші будівельні роботи, щоб запобігти подальшому руйнуванню.
Фонд співпрацював з іншими проєктами та місцевою владою, щоб допомогти цьому театру відновити роботу та вистави. Вони відкривали новий сезон лише через 6 тижнів після атаки, поставивши тимчасову сцену. Я відвідав там оркестр і бачив його репетицію. Вони зіграли для мене Bohemian Rapsody гурту Queen. Я був в шоці від такої стійкості музикантів! Там не було опалення і вже було прохолодно, а вони відкривають новий сезон попри війну.
Вже понад 10 років, скільки триває ця війна, Росія демонструє, що українська культура є ціллю цієї війни. Як змусити росію заплатити за це? Які культурні санкції можна застосувати, враховуючи геноцидальний характер цієї війни?
Це складне питання. Якщо культура України – це ціль, то, ми маємо трактувати культурні об'єкти як критичну національну інфраструктуру. Тому ми фінансуємо їх відновлення.
Другий аспект. Ви кажете, що це була ціль Російської Федерації з 2014 року. Але українська культура була ціллю для знищення і 100 років тому, те саме "Розстріляне відродження". Я дуже люблю церковну музику, наприклад. У Києві я відвідав цикл з 5–ти концертів, присвяченому 100–річчю літургій українською мовою. Були такі композитори, як Микола Леонтович, які писали літургію українською мовою 100 років тому. І, як ви знаєте, Леонтович був вбитий.
Ще один особистий досвід. Під час своєї першої каденції я вивчав українську мову в університеті Івана Франка у Львові, 20 років тому. Зараз, до початку роботи Послом, я повернувся до Львова, щоб відновити свої знання української мови в Українському католицькому університеті.
І мені було дивно, тому що були такі слова, яких я не знав. Наприклад, слово "царина". 20 років тому ніхто не використовував це слово. Я спитав, звідки воно і мені відповіли, що зараз досліджується цілий список репресованих українських слів, які було заборонено використовувати.
І думаю, якщо це була ціль Росії – знищити українську культуру, то вони отримали зворотній результат. Це дало імпульс, дуже потужний імпульс для відродження і для розвитку української культури і української мови. То я думаю, що наша підтримка це також наша відповідь на цю акцію.
І все ж, чи можна впливати на Росію, щоб вона зупинила цю геноцидальну війну? І чи є у нас в перспективі можливість репарацій?
Ми можемо і ми намагаємося впливати на Росію через санкції, через наші представництва в міжнародних організаціях і, в тому числі, стосовно культури. І це також наша позиція, що Росія має платити за руйнування, які заподіяла, за цю війну.
Це процес, який веде також Велика сімка, і ми працюємо зараз з колегами з Великої сімки, щодо використання російських активів. І на саміті Великої сімки домовились про новий механізм використання прибутків від російських активів, щоб фінансувати кредит для України на 50 млрд доларів. Це перший крок і це вже реальність – Росія починає платити за захист України і її кошти йдуть на підтримку України у війні.
Про які саме міжнародні організації йдеться? Зараз Росія, наприклад, залишається членом багатьох міжнародних культурних організацій. Наприклад, членом ІСОМ – Міжнародної Ради музеїв.
Я не знаю конкретно про цю організацію, але я знаю, що ми співпрацювали і співпрацюємо з нашими українськими колегами і з українськими дипломатами. Від початку вторгнення в Україну, Росії не вдалося перемогти у виборах на високі позиції в багатьох міжнародних організаціях, наприклад, Раді з прав людини при ООН, Міжнародному кримінальному суді, чи Виконавчій раді ЮНЕСКО.
Чи розглядає міжнародна спільнота репарації у формі творів мистетва і культурних цінностей, які раніше, понад 100 років тому Росія вкрала в України. Як то мозаїки зруйнованого Михайлівського золотоверхого монастиря чи твори представників українського авангарду, Малевича, наприклад?
Я не можу це коментувати.
Неподалік нашого Посольства знаходиться Національний музей історії України, а в його Скарбниці в Лаврі якраз проходить виставка "скіфського золота" і його повернення в Україну є великим досягненням української дипломатії.
Але хочу також сказати, що зараз ми маємо і захистити і шанувати, і показати спадщину України всьому світу. Розкажу вам про мій особистий проєкт. 3 вересня я відкрив нову Кримську кімнату в резиденції Посла Великої Британії в Києві. Нею я хотів підкреслити позицію Великої Британії, що Крим – це Україна.
Ви знаєте, якою важливою і для Британії є історія Криму. І ми можемо підкреслити це через культуру. Нині в резиденції ми маємо колекцію з шести картин з часів Кримської війни з Урядової мистецької колекції Великої Британії. Їхній автор, шотландський художник Вільям Сімпсон був у Криму разом з британськими полками. І він зробив дуже гарні картини про Крим. Він малював і місцевих мешканців, і військових.
Також я замовив предмети побуту кримськотатарського народу. Ми поставили в кімнаті деякі артефакти: тарілки, подушки, сервіз для кримськотатарської кави, який стоїть разом з сервізом для англійського чаю.
Є також серед артефактів медалі британських військових часів Кримської війни. Це можливість вшанувати кримськотатарську культуру і також демонструвати через історію наскільки важливим є Крим для британців.
В Британії є багато пам’ятників і вулиць, пов’язаних з Кримом: Алма, Інкерман, інші. В такий спосіб ми вшановуємо і пам’ять жертв війни. Тому що Кримська війна це була трагедія для кримськотатарського народу. Після війни була перша депортація цього народу.
З одного боку, дуже важливо захистити культурну спадщину України, але з іншого боку, необхідно і зараз розвивати культуру України.
Ще однією такою можливістю для Британії було Євробачення минулого року, коли його від імені України приймало британське місто Ліверпуль. Чи розвиваються ті зв’язки, які утворились під час українського фестивалю тоді? Чи інституалізується в якийсь спосіб той чудовий, але тимчасовий проєкт?
Це був унікальний момент. І, з одного боку, дуже сумно, що Україна не мала шанс організувати Євробачення тут, у Києві. Але ми використали ту жахливу ситуацію і сформували тісне, тепле партнерство між Великою Британією і Україною в культурній сфері.
З самого початку ми робили акцент на тому, щоб цей конкурс мав сильну українську сторону. Частина квитків була доступна для тих українців, які були вимушені покинути свої домівки та проживають у Великій Британії.
Минулого року у нас також проходив Сезон культури Велика Британія/Україна і його рамках провели «Єврофест» — 10–денний культурний фестиваль в Ліверпулі напередодні «Євробачення».
Зараз українські фестивалі відбуваються в інших містах. Моя мама живе в Перті в Шотландії. І 24 серпня там організували масштабний фестиваль для українців зі всієї Шотландії.
Ви питаєте, як ми можемо організувати наші культурні стосунки на базі цього досвіду. Хочу сказати, що зараз ми в процесі перемовин щодо укладення сторічного партнерства між Великою Британією і Україною. І другий раунд перемовин пройшов недавно. Через війну, безумовно ми маємо потужне партнерство у безпековій сфері. Але ми бачимо наше партнерство ширшим, ніж безпека.
Велика Британія має особливі стосунки з певними країнами з історичних причин і такі стосунки ми зараз будуємо з Україною.
У це партнерство ми закладаємо і культурні стосунки. Тому та сама співпраця між Британською радою і Українським інститутом є дуже важливою.
І через це партнерство, через спільні заходи обох міністерств культури – і України, і Британії ми можемо створити дуже потужні програми для культурної співпраці в майбутньому.
УП.Культура дякує за сприяння в організації цього інтерв’ю проєкту "Спадщина. Простір для роботи" і підтримці Фонду "Партнерство за сильну Україну", який фінансується урядами Великої Британії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Естонії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.