Уявіть, що ви в Одесі. Як Ліверпуль приймає Євробачення від імені України

В Ліверпулі – британському місті-побратимі Одеси, що приймає Євробачення від імені України, розпочався Єврофестиваль. Це важлива частина конкурсу, яка виходить далеко за межі концертної зали пісенних змагань. Єврофестиваль складається з безлічі вечірок, виставок, концертів класичної, джазової і попмузики, що відбуваються по всьому місту.

Серед них – 24 україно-британські події включно з карнавальною ходою і світовою прем'єрою альбому QIRIM Джамали спільно з Філармонічним оркестром ВВС. Редакторка УП.Культура Тетяна Пушнова відвідала Ліверпуль в пошуках України.

Британський політес

Україна не навалюється на тебе одразу, щойно виходиш з вагону на ліверпульському вокзалі. Хоча, той факт, що це місто приймає конкурс від імені України, і формує таке очікування.

На справжню минулорічну переможницю конкурсу натякає перетворена на жовто-блакитне сердечко літера в написі Eurovision на бігборді, що зустрічає мене прямо на пероні. Слово "Україна" на них відсутнє.

Немає цього слова і в іншій офіційній символіці. Ukraine трапляється мені на очі лише на кількох банерах у Євроселі – гігантській фан-зоні конкурсу на набережній в середмісті Ліверпуля. В ній – сцена, екрани, поле для глядачів, фестиваль вуличної їжі і сувенірні крамнички. На них – ані борщу з варениками, ані українських вишиванок та інших питомо "наших" речей. Хіба що рожеві панамки, як у Kalush.

Фан-зона Євробачення. Фото Ліверпульської міської ради

Проте, якщо постаратись, українську сувенірку у фан-зоні таки можна знайти в невеличкому закутку за баром біля виходу. Так, це буквально – в Євроселі зона яток із українськими сувенірами, борщем, чебуреками і верещакою розташована за великою локацією з алкоголем. Discover Ukraine – запрошує напис на арці при вході до українського міні-ярмарку.

"Чому ви вирішили завітати на цю локацію", – питаю я у немолодої британської пари, що розглядає ятку з англомовними українськими книжками. "Ми вже збирались виходити, але любязна волонтерка запросила нас завітати в це чудове місце", – відповідає жінка, гортаючи збірку Awesome Kyiv.

Асортимент української ятки у закутку Євросела. Фото Тетяна Пушнова

Організатори намагались не вип’ячувати Україну у фан-зоні – це цілком в дусі британської культури політесу, яка прагне забезпечити рівнопредставленість усіх учасників конкурсу. Проте британці не дарма вважаються королями цього політесу – вони не дають забути жодному відвідувачу чи мешканцю Ліверпуля, чому Євробачення відбувається саме тут.

Читайте також: Українські учасники Євробачення TVORCHI прибули на відкриття конкурсу

Жовто-блакитне місто біля моря

Кольорова гамма цьогорічного символу Євробачення залишає лише два сценарії для "народної" інтерпретації: тут переважають жовті і сині смуги, а рожева дає можливість адаптувати цю гамму до символіки ЛГБТК+ спільноти, яка є найпристраснішою групою прихильників конкурсу у всьому світі.

Тож, увесь Ліверпуль наповнений жовтою блакиттю: тут повсюду і українські прапори – на будівлях і в сувенірних крамницях, і пофарбовані в кольори українського прапору лавки біля таунхолу, і жовто-блакитні меню ресторанів, і наліпки на перукарнях і крамницях "Ми пишаємось, що приймаємо Євробачення". Тут багато народного креативу – розмальованих вітрин чи жовто-блакитних квіткових композицій в них.

Фан-зона Євробачення на вечірньому концерті. Фото: Тетяна Пушнова

У жовто-блакитні кольори підсвічуються фасади офіційних будівель, що нависають над тою таки фан-зоною Євробачення.

Тут тепло, пахне морем і постійно кричать чайки, а люди розслаблені і жартівливі; на вулицях чути різні мови. Тут дуже легко уявити, що я в Одесі, попри дощ, що несподівано проливається по 5 разів на день.

Окрім жовтого і блакитного, у місті багато інших українських символів. Один з них – великі яскраві писанки на алеї в одному з центральних шопінг-молів. Люди масово з ними селфляться.

Гігантські надувні кулі у формі пташок, з яких лунає музика, і які розмальовані в орнаменти-вишиванки та загороджені парканчиками – теж популярні локації для селфі.

Проєкт Soloveiko Songbirds на вулицях Ліверпуля. Фото Getti Images, Дейв Рашен

Таких надувних музичних пташок у центрі Ліверпуля дванадцять. Вони встановлені на людяних площах і це частина українського фестивалю, що відбувається в рамках Євробачення. Пташки називаються Soloveiko Songbirds – це спільний британо-український проєкт, музику до якого створив композитор Антон Дегтярьов (один з учасників електронного дуету Ptakh_Jung).

Кітчеві соловейки складно поєднується з електронною музикою, що лунає з них. Але схоже, що цей дисонанс турбує лише мене. Біля "соловейок" багато дітей, які із інтересом тиснуть на великі кнопки, щоб включити цю музику і потанцювати під неї.

"Цей проєкт сподобався мерії Ліверпуля. На їх думку, він дуже добре вписується у місто, в якому багато і вуличного мистецтва, і музики", – говорить мені креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська. УІ є одним з організаторів українського фестивалю на Євробаченні – це 24 проєкти, більша частина яких зроблена у співпраці британських та українських митців.

Один з таких проєктів – парад "Жовто-блакитна субмарина", який відсилає до хіта знаменитої "ліверпульської четвірки". Оновлений бітлівський підводний човен став символом фестивалю. А парад відбувся у п’ятницю, 5 травня напередодні коронації Чарльза ІІІ. Та попри це зібрав силу-силенну людей в середмісті Ліверпулю.

Парад жовто-блакитної субмаріни в середмісті Ліверпуля.

Ходу очолював гігантський восьминіг, замикала – величезна рухома конструкція у вигляді мультяшної субмарини, на даху якої запалював британський діджей, а всередині – українська співачка Софія Павліченко з Freedom Jazz. Разом з Тетяною ми приєднались до карнавального руху. В ньому медузи, риби, жінки з накладними бородами, чоловіки в блискучих комбінезонах і юрбища туристів.

Від цього гамірного товариства ми від’єднуємось на одній із площ, починається дощ. Я помічаю, що двоє жінок ховаються від нього під невеличким дашком рекламної площини на стіні будинку. В мене перехоплює подих – замість реклами на площинах фотографії людей і ситуацій, які видаються дуже близькими. Напис "Що значить дім для тебе?" і рядки поезії.

Читайте також: Опера "Чорнобильдорф" та київський рейв: Ліверпуль оприлюднив програму українського фестивалю на Євробаченні

"Ми повинні не забувати, чому це все відбувається…"

Ці фотографії – частина великого фестивального проєкту "Дім" від Open Eye Gallery та Ukrainian. Photographies. 6 українських фотографів створили роботи для міського простору Ліверпуля, а 6 британських поетів написали до них вірші.

Проєкт "Дім" в центрі Ліверпуля.

В самій галереї відбувається виставка сучасних українських фотографів, також для проєкту створено фільм, книжку та застосунок. Кураторами проєкту стали українці Макс Горбацький та Вікторія Бавикіна.

"Це була ідея директорки галереї Сари Фішер – винести частину проєкту в простір міста", – говорить Максим. "Дім" відбувається фактично у всіх районах Ліверпуля. На різних локаціях ми розмістили плакати з роботами фотографів, що беруть участь у виставці і віршамі британських поетів, які написали їх як рефлексії на ці фотографії. Фактично в місті відбувається велика частина нашого проєкту – Ліверпуль став для нього ще однією галереєю".

Максим Горбацький та Вікторія Бавикіна на відкритті виставки "Дім" в Open Eye Gallery. Фото з Facebook Максима Горбацького

Open Eye Gallery з виставкою української фотографії розташована в людному місці неподалік набережної і фан-зони Євробачення. Поруч – Pride House Liverpool, локація, яка надає підтримку ЛГБТК+ спільноті, що приїздить на конкурс.

Біля входу – ще один надувний соловейко. З дверей галереї виходить пара з дитиною. Поки дорослі призупиняються, наче намагаються відпочити від побаченого, увагу дитини захоплює величезна пташка і кнопка з музикою.

Відвідувачі виставки "Дім". Фото з Facebook Максима Горбацького

В самій Open Eye Gallery людно, серед відвідувачів – британці різного віку. Молода дівчина довго затримується біля серії "Чудове гетто" Поліни Полікарпової.

Мою увагу привертають роботи Ігоря Чекачкова з серії "Щоденне життя переміщених". Одну з них я зустріла під дощем на вулиці. На кольорових фото зафіксовані згори моменти життя людей в спільних просторах для біженців. Це точне у своєму фокусі дослідження про втрату дому як втрату приватності.

Поруч із роботами Чекачкова фото Віктора Марущенка з Революції на Граніті. Вони вступають в діалог із "Щоденним життям переміщених", розповідаючи, звідки почалась наша "спільність"; в який момент, якими подіями ми уможливили і наше право на приватність.

"Дім" постав як результат тривалої співпраці Open Eye Gallery з Максом Горбацьким та Вікторією Бавикіною. Натомість, проєкт "Діалоги" від Центру сучасного мистецтва Bluecoat реалізований за кілька місяців. В ньому беруть участь британка Еллі Госкінз та українка Алевтина Кахідзе, український партнер – львівський арт-центр "Фабрика Повидла".

"Я отримала запрошення взяти участь у проєкті "Діалоги" у березні. Він відрізняється від деяких інших моїх робіт. Наприклад від того, що я робила для Косово, для бієнале Manifesta, який розробляла для вузької мистецької спільноти – саме його британський музей сучасного мистецтва ТАТЕ купує прямо цими днями у свою колекцію", - розповідає мені Алевтина Кахідзе. "Зараз це більше локальний проєкт, де діалог між мною і Еллі відбувається прямо в просторі галереї. Подивіться, її рожева скульптура з’явилася через наші з нею розмови про тихоходку".

Для проєкту Алевтина створила альтернативну мапу Ліверпуля – я впізнаю на ній бананоягня Таро Чієзо, яке стало неформальним символом міста.

На сусідній від мапи стіні – історія, власне, тихоходки – безхребетної мікроскопічної істоти, що здатна виживати в найнесприятливіших умовах, наприклад, в законсервованих залишках атомного реактора Чорнобильської АЕС. Тихоходка Алевтини величезна, чи не на півстіни.

Алевтина Кахідзе в просторі виставки "Діалоги". Фото з Facebook артцентру Bluecoat

Люди розглядають малюнки на стінах з вулиці крізь величезні вікна галереї.

Рожева скульптура Еллі Госкінз в сусідній залі чимось схожа на тихоходку, проте має чотири ноги і величезну дупу. Британську мисткиню в тихоходці цікавить не її здатність до виживання, а стан глибокої сплячки, в який істота може впадати на роки. Скульптура нагадує мені персонажів вогонів з "Путівника Галактикою" Дугласа Адамса – знамениту карикатуру на британських бюрократів.

Частина виставки "Діалоги" від Еллі Госкінз. Фото з Facebook Bluecoat

Простір Ліверпуля і його мистецтво спонукає до діалогів різних форм, мистецтво галереї тут не живе окремим життям самітника-сноба, воно заграє з поп-культурою, говорить на складні теми в легкій, іронічній формі. Мистецтво тут проникає в різні простори, наприклад, в церкви.

Один з проєктів Єврофестивалю Izyum to Liverpool української мисткині Каті Бучацької саме в церкві і відбувається – у величному неоготичному Кафедральному Соборі. Це відео-інсталяція, що складається з двох шестиекранних відеопанелей, між якими відвідувачі церкви мають пройти до молитви. На панелях транслюється безперервне відео, зняте з вагона поїзда Ізюм-Львів. Воно створює враження перебування в плацкартному вагоні, коли можеш бачити вигляд то з правого, то з лівого вікна.

Простір проєкту Izyum to Liverpool. Фото надані Кафедральним Собором Ліверпуля.

Перед інсталяцію мене зустрічає працівниця Собору Клер Спайсер – ім’я написано на бейджі. Вона люб’язна і дає мені кольоровий буклет про проєкт. В ньому історія та карта подорожі з Ізюма до Львова, інформація про загрозу культурній спадщині на війні і порівняння з руйнуванням, яких зазнав Ліверпульський собор у ІІ Світовій.

Краєм ока на відео я впізнаю львівський район Підзамче і кажу про це Клер. Вона майже не здивована, і відповідає, що вже зустрічала тут українців, які намагаються розгледіти знайомі місця.

Катя Бучацька на сходах Кафедрального Собору Ліверпуля. Фото надано Собором.

"У вашої країни так багато вільного простору – я це усвідомила після перегляду Катіного проєкту. Ми дуже раді приймати його у нашому Соборі", - говорить Клер. "Ми повинні не забувати, чому це все відбувається в Ліверпулі. І памятати, що саме відбувається в Україні зараз, нагадувати про це".

Аудіосупровід проєкту вимикають – священник починає денну службу. До кафедри підходять віряни, а я залишаюсь дивитись відео на екранах.

З опису проєкту мені здавалось, що він про втечу. А зараз, сидячи в його просторі, слухаючи церковну службу я розумію, що він про дорогу до надії. І вона може повернути і в іншому напрямку – з Ліверпуля до Ізюма. Чи до Одеси. Чи може до Маріуполя – там, до речі, теж пахне морем.

Тетяна Пушнова, редакторка УП.Культура з Ліверпуля.

Реклама:

Головне сьогодні