Український серіал "Тиха Нава": успіх чи перебільшення?
Вихід детективного серіалу "Тиха Нава" на платформі Київстар ТБ викликав бум серед онлайн-глядачів, що в один голос стверджують появу нового слова у вітчизняному серіалотворенні. Кінокритик УП. Культура Ярослав Підгора-Гвяздовський розбирається, чи є підстави для таких заяв.
8-серійна "Тиха Нава", створена як original-серіал для Київстар ТБ, справді повторює шлях, прокладений у 2000-х і 2010-х роках стрімінгами, на кшталт Netflix і HBO. Тоді з'явилася можливість переглядати оригінальний контент за системою Video-on-Demand, таким чином зробивши альтернативу телебаченню, яке й саме у свій час стало альтернативою кінотеатрам. Звісно, це не новий досвід для українських виробників – свій перший серіал "Вітя" Київстар ТБ випустив минулого року, а виробник "Тихої Нави", студія "1+1", займалася виробництвом ще для свого онлайн-ресурсу 1plus1.video. І саме "1+1" у 2020 році випустила найбільш помітний в Україні вебсеріал "Секс, Інста і ЗНО" авторства Антоніо Лукіча.
Утім, "Тиха Нава" претендує на значніший титул, бо виробники називають його "першим українським серіалом в стилі true crime", а глядачі в соціальних мережах вважають серіал ледь не екранізацією найбільшого українського бестселера "Я бачу, вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка, виданого 2020 року.
І з романом Павлюка "...Нава" дійсно має формальну подобу: події і в серіалі, і у книзі розгортаються в невеличкому містечку на Київщині, де орудує маніяк. Його діяння старанно приховує й місцевий голова поліції, і мер. І там, і там мер мріє відновити у містечку завод, під який шукає і знаходить інвестиції. І там, і там головний поліцейський є наволоччю і корупціонером. Але ніякої містики в серіалі нема, ніяких елементів з творів Булгакова чи братів Стругацьких, Керролла чи тим паче Кінга, все наше власне, українське, з його мінусами і плюсами.
Радше продюсери, на хвилі захоплення "...пітьмою" Павлюка і, бажаючи розширити аудиторію та додати ваги серіалу, спрямували сценаристів вільно наслідувати книгу, попри те, що за основу в "...Наві" слугує справжня історія про маніяка у Васильківському районі Київщини. Сценаристи лише трошки додали деталей до історії, взятих з книги – наприклад, у серіалі є сцена з кроликом або "дівчина з хусткою на шиї". У романі ці елементи мають значення, а в серіалі для тих, хто роман не читав, не мають.
"True crime" як жанр сюди пасує, хоча й мова йде про ігрове, художнє втілення справжньої історії, а не документальне, як це закладено в оригінальному терміні. У цьому плані "Тиха Нава", по мірі розвитку сюжету, насичує історію жанровими ознаками: жертви, розслідування, підозрювані, психологічний портрет вбивці, вистежування. Формально все на своїх місцях. А з режисерської та операторської точок зору, серіал дає фору всім своїм попередникам, досить чисельним за останні 20 років поліцейським процедуралам, подібним до американського "Закону та порядку".
У "Тихій Наві" оператор наважується знімати ручною камерою та не боїться крупних планів. Під час однієї зі сцен допиту художники-постановники вибудовують картинку, яка напрошується на аналогії з чудовим фільмом Саллі Поттер "Лють" 2009 року – актори грають анфас, говорять в камеру і досягають ефекту залучення глядача.
Акторські роботи в "Тихій Наві" теж заслуговують на увагу. До прикладу, виконавець ролі головного поліцейського в містечку, Михайло Жонін, відомий за дубляжем голлівудських мультфільмів, демонструє зразкове використання акторського арсеналу інструментів: граючи негативного персонажа, він блазнює, мов чорт, і міміка його ходить хвилями по обличчю, а голос видає всі ноти вправного горлопана, здатного і оглушити співрозмовника, і прибити підлеглого. Надмір емоцій у персонажі Жоніна дуже доречний, гіперболізований лише двічі, коли він пожадливо бере героїню Анастасії Пустовіт, доводячи свою тваринність аж до гротеску.
Емоційно протилежний йому персонаж київського слідчого у виконанні Олександра Рудинського, який за останні роки став справжньою зіркою українського кіноекрану. Обраний ним тихий спосіб спілкування робить героя цікавим, навіть більше – інтригуючим, адже "в тихому болоті чорти водяться". Уже в першій серії він проявляє двозначність, вигідно розкриту протягом наступних епізодів. Щоправда, часом здається, актор настільки "тихо" грає, що аж відверто недограє, і це ніяк не стосується його внутрішньої енергії – у фільмах "Носоріг" та "Дві сестри" Рудинський прекрасно вибуховий.
На жаль, недогравання – не найбільша проблема фільму, який суціль пересипаний гіперболізацією і штучністю. І це прикро бачити, наприклад, в Анастасії Пустовіт, що спочатку постає заступницею головного поліцейського, а потім – головною полісвумен. Її перегравання дивне – граючи жертву обставин, коли вона лягла під сильних світу цього, її героїня іноді театрально й ображено надуває губки і кидає довгі погляди з-під лоба. А вже в наступній сцені повністю міняє спосіб реакції, іронічно посміхаючись і обдаровуючи пронизливим поглядом хазяйки життя. І тут справа не в акторській поліфонії, цілком добре вживаній Анастасією. Справа саме в хибному використанні інструмента, сокирою рубаючи замість врізати тонким скальпелем. І це попри те, що Пустовіт – прекрасна актриса, яка своїм дебютом в повнометражному кіно "Коли падають дерева" сягнула вище загальноукраїнського рівня.
Так само хибно, як інструмент художнього вираження, використовується в серіалі мова: здебільшого вона чиста і занадто "правильна", і, якщо б це було 10 років тому, сценаристам варто було б поставити пам'ятник з підписом "нарешті вивчили". Та зараз цього замало – мову треба призвичаювати під контекст і персонажів.
Часом трапляються й ситуаційні шедеври, які промовисто демонструють якість гумору в серіалі. – "А ти за гороскопом хто?" – "Козеріг". – "Та ні, ти довб**об".
Кілька містян до місця вживають суржик. Герой Рудинського навмисно ввічливий і чемний. Решта ж говорить неправдоподібно чисто та підкреслено україномовно? Від цього герої втрачають переконливість.
З сюжетом відбувається схожа дивина: головного героя, що запхав носа в іншу юрисдикцію, починає пресувати місцева поліція, його садять в камеру, над ним кілька днів знущаються тітушки, а потім приїжджає його батько з Києва, поліцейський психолог-консультант, і друг-підполковник, змушуючи випустити того з камери. І все. Без образ, рапортів, розслідувань. В подальшому тільки один огляд травм в медпункті у гінеколога...
Зрозуміло і послідовно розказана історія "Тихої Нави" з чималою кількістю вдалих кадрів, окремих сцен та кінематографічних прийомів, робить серіал очевидно прикметним і оригінальним для України. Подібного, як правило, не траплялося, і за всі 35 років незалежного існування вітчизняного ринку, серіалів, бодай схожих до "Тихої Нави" за вище згаданим набором ознак, можна нарахувати не більше, ніж пальців на одній руці. Тим цікавіше слідкувати, чи стане цей епізод в історії українських original-серіалів першим. Перефразовуючи персонажа з "...нави": "Місто вже пережило пітьму і увійшло у світло, чи ще ні?".
