Квір-досвід для широких мас: в прокат вийшла "Емілія Перес" – кіно про наркобарона, який змінює стать

В український прокат виходить фільм "Емілія Перес" французького режисера Жака Одіара. Це неочікуване жанрове поєднання кримінальної драми й мюзиклу. Як і неймовірна сама історія –про мексиканського наркобарона, який змінює стать за допомоги талановитої адвокатки.

Вперше фільм було представлено на 77-му Каннському кінофестивалі, де одразу чотири головні акторки Карла Софія Гаскон, Зої Салдана, Селена Гомес й Адріана Пас розділили нагороду за найкращу жіночу роль.

Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає, що приховує фільм під таким екстравагантним міксом жанрів.

Рита (Зої Салдана) – працьовита помічниця в адвокатській конторі, старання якої постійно знецінюються керівництвом. Рита розробляє правовий захист клієнту, що звинувачується у вбивстві своєї дружини. Так на екрані зʼявляється перший музичний номер: героїня ходить вулицями Мехіко, проспівує та протанцьовує свої думки щодо гуманності й насилля.

Раптом, Риту викрадають невідомі люди. Героїню доставляють у лапи могутнього лідера наркокартелю Мантіаса Дель Монте (Карла Софія Гаскон). В темному трейлері татуйований чоловік, який лякає одним своїм суворим поглядом, приголомшує Риту неочікуваним запитом. Він просить допомоги в омріяному транспереході, та хоче, щоб саме Рита повністю змоделювала цей непростий шлях.

Вона має ретельно підібрати найкращу клініку для зміни статі. І розумно інсценувати смерть наркобарона. Адвокатка має подбати і про його улюблену дружину (Селена Гомес) й двох дітей, які є найбільшою платою за здійснення мрії героя. Отже, Рита нарешті здобуває визнання і можливість отримати від наркобарона мільйонний гонорар.

А Мантіас нарешті стає Емілією. І він не просто змінив стать, а й радикально змінив життя: Емілія тепер займається благодійними пошуками зниклих безвісти чоловіків. Здогадаєтесь, хто саме причетний до зникнення цих чоловіків?

Жак Одіар вирішив поєднати у своєму фільмі непоєднуване. "Емілія Перес" сповнена епатажності і грає на протиставленнях. Тут сплітаються два яскравих жанри: сентиментальний мюзикл з великою кількістю танцювальних номерів і кривава кримінальна драма. Кохання протистоїть ненависті, а маскулінність ворогує з фемінністю.

"Надмірність" – мабуть, найкраще слово яке описує фільм. Постійні пісні, танці, яскраві кольори, розкішні текстури, сльозливі діалоги заявляють про своє навмисне відторгнення від реалістичності. З'єднувальним елементом, який хоч якось врівноважує це видовище, є талановите виконання Зої Салдани, яка не перестає дивувати своїми вокальними даними та хореографією.

Багатожанровість, у якій існує "Емілія Перес", змушує фільм легковажити з кліше. Мексика в цьому всесвіті представлена як темне місце, де колапсує катастрофа криміналу і наркоторгівлі. Поступово неймовірна казка залишає свій задум заглибитися в чуттєву історію про квір-досвід, і набуває все більш впевнених елементів типового серіалу зі стримінгових сервісів на кшталт "Наркос".

Коли кіно торкається таких чутливих тем, як досвід трансперсон, очікувано що фільм будуть дивитись особливо прискіпливо. Зазвичай, етична рамка в такому кіно оцінюється через залучених акторів – чи надали можливість трансактору чи акторці втілити знайомий їм досвід на екрані.

Фільм може уникнути такої критики, адже Емілію Перес виконує транс персона Карла Софія Гаскон. А от сам процес переходу та адаптації в новому тілі у фільмі відсутній. Точніше, фільму він не цікавий взагалі.

Обставини, в які ставить свого героя режисер, є просто провокативним сценарним рішенням. Ба більше, таке навмисне нереалістичне обрамлення неймовірної історії автоматично ризикує прирівняти досвід транс персон до чогось іграшкового й легковажного, суголосно самій формі фільму.

Для Одіара, зміна статі це зручний сюжетний перехід, а новонабута жіночність є інструментом необхідним Емілії, щоб спробувати замолити свої гріхи. За цією кричущою багатошаровістю насправді ховається проста, універсальна думка, що поганою людина може бути в будь-якому гендері, а кримінальне минуле завжди наздожене.

Тож, очікувати від "Емілії Перес" глибокої рефлексії на тему природи насильства і гендеру точно не варто. Але фільм, все ж, виконує одну важливу функцію. Це легковажне й розважальне видовище має велику силу заманити в кіно якомога більше різних за поглядами глядачів. Можливо, саме через таку еклектичну кіноформу деякі вперше зможуть перейнятись історією одного неймовірного квір-досвіду.