Не масштабом, а змістом: чого вчить "Фронтера" – літературний фестиваль із Луцька
За воротами Окольного замку поступово збираються гості. Хтось шукає місце в тіні, хтось фотографує сцену, хтось ще стоїть у черзі за кавою. На сцені тим часом говорить військовослужбовець, письменник і художник Валерій Пузік. Ще взимку він попередив побратимів: якщо не повернеться з позиції, його блокнот із нотатками та віршами треба буде передати за вказаною адресою. Але 25 липня свій текст він читає сам – у Луцьку, на відкритті літературного фестивалю "Фронтера".
За кілька днів до початку команда фестивалю монтувала пандуси, клеїла попередження про нерівну бруківку й облаштовувала простір для відвідувачів. А тепер протягом двох днів тут говоритимуть про відповідальність, війну, пам'ять, культуру й те, як кожна людина визначає власну межу причетності.
Саме таку тему цьогоріч обрала "Фронтера". УП.Культура провела на фестивалі два дні й спробувала зрозуміти, що робить його впізнаваним за межами Луцька.
Розмови, що не уникають незручного
У програмі майже не було панелей, де можна було залишитися на "безпечній дистанції" від реальності. Письменник і видавець Макс Кідрук пояснював, чому відмовився видавати вже оплачену книжку після того, як дізнався про російський слід у її створенні. Ветерани говорили, що частина досвіду війни досі не піддається письму. Під час дискусій поверталися до протестів, відповідальності, права мовчати й обов'язку діяти.
Для куратора програми Микити Москалюка саме така відвертість є принциповою:
"Нам цінна доросла розмова на рівних, тож ми намагаємося не оминати чутливих тем. Водночас ми постійно вчимося працювати з ними й виносити їх на публічне обговорення".
Фестиваль не намагається дати остаточні відповіді. Натомість він збирає в одному просторі людей, які готові чесно говорити про складні речі – навіть якщо остаточної відповіді на питання, як правильно говорити про це, поки немає.
Уже ввечері першого дня у дворі Окольного замку відбувся перформанс Echoes / "Відлуння", створений письменницею Оленою Герасим'юк і режисером Павлом Матюшею. Українські та іноземні учасники фестивалю по черзі читали уривки з творів Максима Кривцова, Володимира Вакуленка, Вікторії Амеліної, Гліба Бабіча та інших українських авторів, яких убила Росія або які загинули, захищаючи Україну.
Цього року тексти вперше в Україні читали з картонних плакатів. Після показів у Франкфурті, Лейпцигу, Токіо та інших міжнародних книжкових майданчиках перформанс прозвучав і для аудиторії в Луцьку саме в такому оформленні. Він неминуче перегукувався з "картонковими протестами" липня, де люди виходили на площі зі своїми вимогами й позицією.
Доступність і сенси, які щороку доводиться розбудовувати заново
Перші зміни помітні ще до початку подій. Біля входу попереджають про нерівну бруківку, біля фотозон встановлюють тимчасові пандуси. Для батьків із дітьми працює окрема кімната, маленьким відвідувачам пропонують наліпки з контактами дорослих, а люди, які мають право на пільговий вхід, не стоять у черзі.
Цього року до цього додали ще одну важливу зміну – усі розмовні події головної сцени перекладали українською жестовою мовою та англійською. Наступного року організатори планують забезпечити жестовий переклад також концертів і дитячої програми.
Полегшою стала й дорога до фестивалю. На два дні "Укрзалізниця" запустила Frontera Express із Києва до Луцька. Для частини пасажирів фестиваль почався ще у вагоні, де відбувалися читання його гостей.
Микита Москалюк наголошує, що доступність залишається постійним процесом: "Тут ніколи не можна сказати, що вже немає чого покращити".
Постійною є й робота над темою. Поки для відвідувачів "Межі причетності" існують два липневі дні, для куратора ця тема почалася майже за рік до фестивалю.
Спочатку команда збирається, щоб визначити лише загальний напрямок. Цього разу ним стала відповідальність – перед собою, іншими, минулим і майбутнім. Уже потім починається тривала робота над тим, щоб зрозуміти, у що ця ідея може перетворитися.
За словами Москалюка, кілька місяців він читає художню літературу й академічні тексти, слухає лекції, дивиться виставки, розмовляє з людьми з різних сфер і намагається зрозуміти, що саме зараз формує культурний контекст. Працюючи над цьогорічною темою, він, зокрема, звертався до праць Едуара Ґліссана, Айріс Меріон Янґ та Олени Стяжкіної. Список джерел є набагато більшим, втім куратор обіцяє колись його зібрати та показати.
"Пошук важливіший за самі відповіді. Моє завдання – знайти точки, від яких у цьому пошуку можна відштовхуватися".
Найважче, каже куратор, передбачити, чи залишиться обрана тема актуальною через пів року. Саме тому він називає підготовку фестивалю своєрідним "стрибком віри". Коли цьогорічний Львівський міжнародний BookForum також оголосив своєю центральною темою відповідальність – "Відповідальність літератури", це стало підтвердженням, що напрямок був обраний правильно.
Життя саме входить у програму
Фестиваль відбувався за кілька днів після хвилі картонкових протестів. До слова, вони тривали й під час фестивалю. Організатори не будували програму виключно під мирні акції, але вони однаково з'являлися в розмовах.
Під час панелей учасники самі зверталися до протестів, коли говорили про громадянську відповідальність і незгоду з рішеннями влади.
"Якби за увесь фестиваль ніхто не згадав картонкових протестів, це означало б, що я погано виконав свою роботу й запросив людей, відірваних від життя суспільства. Суть "Фронтери" – у розмові про життя тут і зараз".
Для ветерана і журналіста Євгена Шибалова, що взяв участь в одній з ключових дискусій про межі причетності, незмиренність пов'язана передусім із дією. Він згадував власний досвід полону й говорив, що в суспільстві мовчання в критичні моменти часто сприймається не як нейтралітет, а як згода. Саме тому українці обирають говорити й не змовчати.
"Незмиренність – це насамперед дія. Коли відбувається щось, із чим ти не згоден, ти маєш зробити щось, щоб показати, що ти не є його учасником. Вийти з картонкою на площу хоча б", – зазначив Шибалов.
Тема незмиренності продовжилася і за межами сцени. На фестивалі проводили благодійні аукціони, де гості могли придбати не речі, а спільний досвід із митцями та журналістами. Серед лотів були, зокрема, російські диски, платівки й книжки, які учасники разом із переможцями аукціону символічно знищували під час окремих "перформансів" у кулуарах. Такі акції перетворювали відмову від російського культурного продукту на публічну дію.
Усі ці активності були частиною благодійної мети фестивалю. Разом із фондом "Повернись живим" "Фронтера" збирала кошти для бригади "Любарт". За два дні фестивалю організаторам вдалося зібрати 1 115 818 гривень на підтримку Сил безпеки й оборони України.
Гроші надходили з кількох напрямів: благодійних банок, аукціонів, продажу мерчу та книжок, а також завдяки участі луцьких бізнесів, які створювали спеціальні пропозиції на підтримку збору.
Для куратора програми Микити Москалюка саме така реакція фестивалю на реальність і є його головною силою:
"Суть "Фронтери" – у розмові про життя тут і зараз".
Як дати можливість місту говорити про себе за кордоном
Цього року на фестивалі стало більше гостей з Іспанії та інших романськомовних країн. Для "Фронтери" це напрямок, який команда розвиває вже кілька років.
Організатори запрошують іноземних журналістів, щоб ті писали не лише про фестиваль, а й про Україну та Луцьк. Торік після "Фронтери" вийшли 32 матеріали в медіа різних країн, зокрема Гондурасу, Панами, Колумбії й Аргентини.
Втім, медіаприсутністю ця співпраця не обмежується. Так, за словами Москалюка, після поїздки до Луцька багато гостей продовжують розповідати про місто у своїх професійних колах, пропонують нові партнерства й краще розуміють український контекст.
"Основний фокус "Фронтери" як літературної платформи – робота "на експорт" із романськомовними країнами та спільнотами. Кожна згадка фестивалю означає згадку України й Луцька в контексті культурного життя".
За словами куратора, для цього організатори свідомо запрошують журналістів із країн, які вважають важливими для себе та для розширення меж причетності світу до України. Лише після минулорічної "Фронтери" вийшли 32 матеріали в медіа Гондурасу, Панами, Колумбії, Аргентини та інших країн.
Межі причетності цього року, й починаючи з 2022-го, визначає війна – і саме тому фестиваль відкривав не модератор, а воїн. Але закінчується все тим, що люди з різних міст, містечок і сіл змогли на два дні опинитися в одному місці й почути одне одного. У цьому й полягає сама суть "Фронтери" – не потрібно бути великими, щоб бути чесними, гостинними і потрібними, досить щороку робити один крок далі, ніж торік.
