Знову розстріляний бойчукізм. Хто такий Михайло Бойчук, академію якого пошкодила російська ракета

Знову розстріляний бойчукізм. Хто такий Михайло Бойчук, академію якого пошкодила російська ракета

Унаслідок російського обстрілу столиці 25 березня уламок ракети зруйнував частину корпусу Академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на вулиці Михайла Бойчука.

Він є одним з найяскравіших представників українського модернізму. І водночас один з найменш знаних і досліджених: наприкінці 1930-ї років радянська влада розстріляла самого Бойчука, його дружину та майже усіх його учнів, а мистецький доробок бойчукістів знищила. Через понад 80 років спадкоємиця радянського терору Росія повертається, щоби зруйнувати заклад з його іменем.

Імʼя Бойчука Академії декоративно-прикладного мистецтва присвоїли 1999 року. До заснування й розвитку закладу також причетний Микола Рокицький, один з небагатьох учнів Бойчука, якому вдалось уникнути розстрілу. Сама Академія сповідує принципи, що їх дотримувався і Бойчук – дослідження і відтворення традицій виходячи з сучасних викликів.

Арт-оглядачка УП. Культура Ольга Дуденко разом із керівницею відділу музейної справи Мистецького арсеналу Ольгою Мельник розповідає про Михайла Бойчука – українського художника, який заснував власну школу, учився в Мюнхені, Кракові, Парижі й мав чималу кількість послідовників.

ВІДЕО ДНЯ

Надія молодого українського мистецтва

Це був неабиякий виклик зібрати з розпорошених крихт мистецької спадщини бойчукістів великий проєкт у Мистецькому арсеналі, пригадує Ольга Мельник. 2017 року, разом зі своїми колегами Ігорем Оксаметним та Вікторією Величко вони дослідили роботи Михайла Бойчука і його послідовників у збірках українських музеїв та створили масштабну виставку про самобутній феномен українського модернізму “Бойчукізм. Проєкт великого стилю”.

Виставка  “Бойчукізм. Проєкт великого стилю”
Виставка “Бойчукізм. Проєкт великого стилю”
Євген Нікіфоров

Цей феномен бере початок в селі Романівці на Тернопільщині, що тоді входила до Австро-Угорської імперії. Там 30 жовтня 1882 року народився Михайло Бойчук. Михайло був первістком у багатодітній сімʼї – усього дітей було девʼятеро.

Ранні малюнки Михайла пропали в полумʼї хати, що згоріла під час Першої світової війни. Однак у школі талант хлопця помітили, і вчитель почав шукати йому маляра-наставника.

Учителем Бойчука став Юліан Панькевич, художник, що займався релігійним малярством. І звідки бере початок той монументалізм, який дослідники Бойчука простежують в усіх його творах. Панькевич забрав шістнадцятирічного підлітка до Львова й влаштував на навчання у своїй студії.

У Львові талант юного Михайла теж помічають швидко. Михайло Грушевський, що був головою Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) з 1897 року, разом із колегами фінансово посприяв навчанню Бойчука.

У 1899 році Михайла зараховують до приватної рисувальної школи у Відні. Згодом, за стипендією НТШ і рекомендацією Івана Труша, Бойчук вступає до Краківської академії мистецтв, яку закінчує зі срібною медаллю.

Наступним містом стає Мюнхен, де Михайло Бойчук навчається в Франца Гертеріха й Франца фон Штука – майстрів Василя Кандинського та Пауля Клее. У перерві між навчанням у Кракові і Мюнхені, художник бере участь у Першій всеукраїнській художній виставці 1905 року у Львові, експонуючи власні портрети.

Михайло Бойчук. Автопортрет. Поч. 1910-х рр. папір, олівець
Михайло Бойчук. Автопортрет. Поч. 1910-х рр. папір, олівець
Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького

Завдяки підтримці Андрея Шептицького, Михайло Бойчук вирушає до Парижа – на той час центру мистецького життя Європи. Він знайомиться з творчістю Поля Сезанна, Пʼєра-Огюста Ренуара та Пабло Пікассо.

Французькі митці приваблюють Бойчука поєднанням національних ідей і сучасних художніх стилів, що Михайло і використає, засновуючи школу бойчукістів. Саме паризькі салони, де митці співпрацюють, стають тією моделлю роботи, яка надихає Бойчука будувати школу на противагу індивідуальному вихованню митців.

Дослідниця Ольга Мельник називає цей час “періодом накопичення мистецького досвіду”:

“Очевидно, що перебування в Європі стало своєрідним щепленням – цінностей та ідей. У Кракові, де Бойчук зблизився з адептами концепції національного відродження, у нього зароджується ідея творення українського стилю. У Мюнхені Бойчук опанував мистецькі техніки. Тут він також познайомився із новим на той час формальними пошуками, зокрема синтезом архітектури і прикладних мистецтв”.

Стиль бойчукістів

Мирослав Шкандрій у своїй праці “Авангардне мистецтво 1910-1930 в Україні” так окреслював стиль Бойчука:

“Бойчук шукав епічні, монументальні образи, що представляють князівське минуле України (що наводить на думку про загублену державність і велич), чергуються з образами селянства (у значенні вічного світу природи) та ідеалізованими символами (наприклад, архетипами відданості, милосердя і працьовитості). Мета полягала в тому, щоб сформувати поняття загальної й універсальної українськості, що мала власне минуле, сьогодення й майбутнє”.

Михайло Бойчук. Дівчина перед деревом. 1910-і роки. Картон, темпера
Михайло Бойчук. Дівчина перед деревом. 1910-і роки. Картон, темпера
Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького

Саме тому бойчукізм інколи називають неовізантизмом. Михайло вбачав у візантійських ідеях відродження нового українського мистецтва й визначальним для цього було поєднання традицій, звернення до давньоруських ікон, картин італійського Ренесансу та модерністських ідей.

Ольга Мельник коментує тогочасну конфронтацію між бойчукізмом і авангардизмом:

“Саме в Парижі почалася незмінна впродовж наступних років суперечка бойчукістів з авангардистами – доволі іронічно про творчість неовізантистів відгукнувся Гійом Аполлінер. Ще один тодішній українській парижанин Олександр Архипенко вважав їх метод тупиковим. Цікаво, що часом бойчукізм відносять до авангардних напрямків. Проте це не зовсім коректне твердження, адже авангард беззаперечно відкидає мистецьку традицію”.

Михайло Бойчук. Під яблунею. 1912-1913. Дерево, темпера. позолота
Михайло Бойчук. Під яблунею. 1912-1913. Дерево, темпера. позолота
Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького

Першими послідовниками ідей художника стали Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська. З останньою Михайло одружиться в 1911 році. Шкандрій говорить, що львівська громада покладала на Бойчука великі надії: “У ньому вбачали обраного сина, покликаного творити сучасне мистецтво”.

Розмаїття творчості

Після революції 1917 року Михайло Бойчук переїжджає до Києва, щоб бути в епіцентрі національного відродження. Цього ж року його запрошують керувати майстернею монументального живопису в Українській академії мистецтв, створеній Центральною Радою. Там Бойчук працює пліч-о-пліч з Федором і Василем Кричевськими, Олександром Мурашком, Михайлом Жуком, Георгієм Нарбутом, Абрамом Маневичем.

“Тут він нарешті збирався реалізувати свої творчі ідеї. Для початку мав виховати художника-універсала, який впроваджуватиме синтетичні мистецькі форми в повсякденний побут задля суспільного добра. Це була доволі поширена в Європі ідея, яку, до слова, сповідував Вальтер Гропіус, засновник славнозвісного Баугаузу”, – говорить Ольга Мельник.

У столиці митець працює над реставрацією фресок Софійського та Успенського соборів. Бойчук повертається до реставрації і в Чернігові, відновлюючи Єлецький монастир. Поруч із цим митрополит Шептицький замовляє в художника серію розписів для каплиці Святого Духа Дяківської бурси у Львові.

Фрагмент розпису Луцьких касарень в Києві. 1919
Фрагмент розпису Луцьких касарень в Києві. 1919
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

Разом із Іваном Падалкою та Василем Седлярем, найближчими послідовниками Михайла, вони розписали Луцькі казарми в Києві (1919), санаторій імені ВУЦВК в Одесі (1928), Червонозаводський театр у Харкові (1933-1935). За словами Ольги Мельник, “Бойчук не вчив, а спрямовував учнів, надалі розвиваючи колективну творчість. Наставник і учні все робили разом – досліджували та копіювали твори старих майстрів, а в голодні часи переселилися до помешкання самого Бойчука на Татарці. Розписи Луцьких касарень на Дегтярівці – перша спільна робота бойчукістів. Часом у таких роботах неможливо визначити авторство, адже одразу кілька художників доклалися до їх творення”.

Ще однією іпостассю Бойчука була розробка театральних декорацій для постановок у київському “Молодому театрі” Леся Курбаса – це “Йоль” Єжи Жулавського та “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” Володимира Винниченка.

Серед доробку Бойчука особливо виразними видаються портрети та автопортрети. Серед них – обличчя брата Тимка Бойчука, Михайла Грушевського, Андрея Шептицького, жінок-селянок і пастушок.

Михайло Бойчук. Портрет Василя Седляра. 1927. Папір, акварель
Михайло Бойчук. Портрет Василя Седляра. 1927. Папір, акварель
Мистецький арсенал

Політичні плакати

У біографії Михайла Бойчука є і період співпраці з радянською владою та слідування соцреалістичному напрямку. І це був не просто обмін: у голодні роки художники мали змогу отримувати від влади їжу за пропагандистські роботи. Бойчукісти ж щиро вірили в можливість побудови нового суспільства й національного стилю.

“Після революції 1917 вони мали шанс на національне відродження, а у 1920-і роки сподівались, що це можливо за умов радянського ладу, який проголошував дуже справедливі гасла. Якщо додати політику українізації з певною лібералізацією, зокрема й мистецьких практик, то представники Червоного ренесансу, працювали не за їжу, а за ідею. Влада їх використала, а потім знищила”, розповідає дослідниця.

Розписи в Клубі дежавного політичного управління в Одесі (нині КП Облтрансбуд) по вул. Маразліївска, 34а. Фото з негативів на склі.
Розписи в Клубі дежавного політичного управління в Одесі (нині КП "Облтрансбуд") по вул. Маразліївска, 34а. Фото з негативів на склі.
Національний художній музей України

Серед роботи, яку мав виконувати Михайло, – це фарбування агітаційних поїздів, прикрашання вулиць під час революційних фестивалів і створення політичних плакатів. Так зʼявилися зображення червоних прапорів, заклики до більшовизму та приєднання до Червоної Армії, образи робітників, які стають у чергу на мобілізацію.

Два плакати Бойчука вціліли – це “Шевченківське свято” та “Несіть подарунки Червоній Армії”, які сьогодні належать до колекції Національного художнього музею України.

Репресії

Погром Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука від уламків російської ракети спонукають Ольгу Мельник до роздумів про імперіалізм:

“Бойчук і його школа ніколи не вписувалися в імперський канон. Кожна взаємодія художника з Росією, якби вона не називалась – Російська імперія, Радянський Союз або Російська федерація, хто б нею не правив (Микола ІІ, Сталін або Путін) закінчувалася фатально”.

Робота над стінописом в клубі села Катаржин на Одещині. 1929-1930 рр.
Робота над стінописом в клубі села Катаржин на Одещині. 1929-1930 рр.
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

Михайла Бойчука заарештовують у листопаді 1936 року, звинуваючи в контрреволюційній діяльності та шпигунстві. Це не сильно відрізняється від нинішньої риторики росіян стосовно українців: співробітники НКВС теж нарекли Бойчука “націонал-фашистом”.

13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом із його учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром, Іваном Липківським розстріляли в Биківнянському лісі на Київщині.

Чимало робіт Бойчука затерли штукатуркою, знищили, заборонили: “Улітку 1952 у Львові в печі Наукової бібліотеки імені Стефаника спалили понад 700 творів українського мистецтва, що були включені до так званого “спецфонду” ідеологічно ворожих. Серед них значна частина доробку Михайла Бойчука. Зловісна іронія тоталітарної доби проглядається в тому, що від спадщини українського монуметалізму до тепер залишились лише поодинокі камерні твори або начерки. За кожним з них – чийсь особистий ризик і відвага зберігати заборонене мистецтво”, – додає Ольга Мельник.

Виставка  “Бойчукізм. Проєкт великого стилю”
Виставка “Бойчукізм. Проєкт великого стилю”
Євген Нікіфоров

Завдяки львівській художниці Ярославі Музиці найбільш значну й унікальну частину доробку Бойчука маємо в колекціях Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Літературознавець і письменник Марко-Роберт Стех говорить, що спадок бойчукістів дає простір для роздумів про сучасні проблеми, наприклад, “питання стосунку влади до культури”. Залишається бути уважними до власної культури, адже, як казав Бойчук своїм учням на лекціях: “Довершений твір мистецтва – не археологія, а жива правда”.

Реклама:

Головне сьогодні