"Хто, як не ми, збереже кожне слово": історія літературного фестивалю "Фронтера"
Перед виїздом на позицію я зайшов у магазин, купив блокнот і шість ручок. Я знав, що писатиму тут. Що б не сталося — писатиму.
На першій сторінці завжди вказую, кому відправити його — дружина, Ірина Панчева.
Валерій Пузік, письменник, військовослужбовець, художник.
Зі вступної промови на фестивалі "Фронтера", липень 2026.
Зі сцени долинає вступна промова, окремі зони фестивалю ще домонтовуються, люди збираються, хтось уважно слухає. Ця мить віддзеркалює життя – між культурою та війною немає кордонів, вони взаємопроникають одна в одну, ми намагаємось поєднати щоденну рутину й можливість уповільнитися й подумати.
Промова написана в норі позиції "Балка", поблизу села Степове Запорізької області на початку грудня 2025 року. Валерій Пузік говорить, що "культура під час війни має стратегічне значення. Вона формує дух і характер".
Я міркую про пройдений шлях. Вересень 2013-го. Троє студенток волинського вишу на львівському Форумі видавців мріють про щось подібне в Луцьку. Їх звела разом кімната в гуртожитку й ідея, аби автори й авторки з презентаціями своїх книжок не минали їхнього міста. Це були роки появи в обласних центрах низових ініціатив, які формуватимуть читацькі спільноти в регіонах, – Література RV в Рівному, "Книжковий Маестро" в Черкасах, "Magnum Opus" у Полтаві та ін. Пізніше це назвуть культурною децентралізацією.
На той момент студентська ініціатива "Мистецьке об'єднання "Стендаль" у Луцьку вже протягом першого року діяльності привозила до міста гучні імена – Любко Дереш, Андрій Любка, Макс Кідрук, Сергій Жадан, Оксана Забужко. На другу подію – презентацію роману Юрія Макарова "За чверть десята" – прийшли майданівці. Теми розмов/подій уже ніколи не поверталися в "поза політикою".
У 2016-му Святослав Померанцев, президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, запропонував спільно зорганізувати Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Lutsk (2017), а вже у 2018-му ми з командою зробили першу "Фронтеру". Тоді це був фестиваль літератури пограниччя, який відбувався у форматі прогулянки містом із подіями у різних історико-культурних локаціях. Ми міркували про свого й чужого, за мету визначали популяризацію української літератури та міжкультурний діалог.
У 2022-му "Фронтера" не відбулася, а 2023-го наша команда взяла паузу. Ми вже понад рік волонтерили або поєднували волонтерство з іншою роботою. Друзі й колеги ставали військовими. Від міжнародних партнерів ми більше чекали допомоги зі зборами, ніж спільних культурних ініціатив. Літературні події, які все ж проводили, були радше терапевтичними для авторів і відвідувачів, ніж промотували читання.
Ми узгодилися, що повернемося до "Фронтери" як фестивалю та системної діяльності, коли відчуємо новий сенс. І не ставили собі дедлайнів.
У грудні 2023-го я повернулась з туру країнами Європи — і зібрала команду знову. З того моменту ми стали організацією, яка бачить літературу як інструмент привернення уваги до сьогоденної реальної України. Фестиваль почали розглядати насамперед як можливість запросити міжнародні медіа й авторів та показати, як працює культура країни під час війни, будувати зв'язки між середовищами й шукати спільників, через тексти підсвічувати процеси в суспільстві, вивчати образ України в світі та з'ясовувати, як і хто його формує, говорити про пам'ять, дипломатію й відповідальність. Відтепер запрошували не лише письменників, наша сцена – майданчик для військових, дипломатів, волонтерів, громадських діячів, бізнесу.
Від 2024 року фестиваль відбувається в оновленому форматі: одна open air локація, одна програма та одна сцена. Створюємо простір для розмови, настрій, ставимо запитання й шукаємо на них відповідь, проговорюємо біль, але спільно віднаходимо причини зберігати й примножувати надію.
Червоною ниткою крізь усе проходить тема безбар'єрності й зборів для війська. Водночас учасники й відвідувачі фіксують стан святкового хвилювання й крихку можливість видихнути у тиловому місті, з іншого – говоримо про війну та безпеку, втрату й пам'ять, пошук спільного й важливість щоденного руху кожного на своєму місці. В інтерв'ю для міжнародних медіа розповідаємо про мільйони знищених українських книжок, а з міжнародними учасниками читаємо вірші про загиблих українських письменників та письменниць.
За тринадцять років із ГО "Мистецьке об'єднання "Стендаль" ми стали ГО "Літературна платформа "Фронтера", від щомісячних літературних подій прийшли до міжнародного фестивалю. Далі – формування екосистеми, яка поєднуватиме фестиваль як флагманську подію, освітні, резиденційні, аналітичні та дослідницькі проєкти; системна побудова співпраць між українськими культурними інституціями та партнерами з романськомовних країн.
І щоденне покрокове просування української літератури, а з нею утвердження проукраїнських позицій на міжнародних теренах.
"Хто, як не ми, збереже кожне слово та кожне ім'я?", – звучать зі сцени слова Валерія Пузіка. "Хто, як не ми зробить так, аби ці слова й імена були почутими", подумала у відповідь я.
"Фронтера" з'явилась у Луцьку. В інших містах теж зароджуються ініціативи, що працюють із пам'яттю, культурою, відшаровують "надбання" імперського минулого, повертають своє й фіксують воєнне сьогодення. І чим інтенсивніше кожен регіон із цим працюватиме, тим міцнішими ми станемо. І тим твердішим, яснішим і гучнішим буде для світу наш характер.
Елла Яцута, засновниця літературної платформи "Фронтера", керівниця платформи "Алгоритм дій", спеціально для УП.Культура
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.