"Я зустрічався і з Путіним, і з Зеленським". Френсіс Форд Коппола про антиутопію "Мегалополіс" та приховані в ній попередження світу
В український прокат вийшла нова стрічка культового режисера і сценариста Френсіса Форда Копполи – "Мегалополіс". Це видовищна антиутопія з елементами притчі, що проводить паралелі між Стародавнім Римом та сучасним світом.
Стежте за поступом української культури в Telegram i WhatsApp!
Від виникнення ідеї до виходу стрічки на екрани минуло 40 років. Також це перша робота режисера, який подарував світові такі фільми як "Хрещений батько", "Апокаліпсис сьогодні", "Дракула", за останні 13 років.
Водночас "Мегалополіс" – найдорожчий фільм Копполи. Втім, вражаючі 120 млн доларів на втілення творчого задуму режисер виклав із власної кишені. Більше того, спеціально для зйомок Коппола за 4 млн доларів купив і реконструював мотель у Пічтрі-Сіті (штат Джорджія) – цього літа його відкрили для усіх охочих потрапити в атмосферу знімань.
Виробництво та вихід стрічки супроводжувала низка скандалів. ЗМІ писали, що на знімальному майданчику відбувається хаос, дехто з команди нібито звільнявся через нестабільне робоче середовище. Згодом Копполу звинуватили в домаганнях на зйомках, а режисер у відповідь подав до суду на журналістів за наклеп. Не уникнув скандалу навіть трейлер стрічки – у кінці серпня студія Lionsgate видалила його після звинувачень у появі в ролику сфабрикованих цитат кінокритиків.
В українських глядачів відсьогодні є нагода на власні очі побачити останню роботу Френсіса Форда Копполи. А поки що пропонуємо ексклюзивне інтерв'ю з режисером – у ньому він розповідає про приховані сенси "Мегалополіса", застереження для Америки через імовірний прихід до влади Трампа, а також про підтримку України і знайомство з Зеленським.
"Я маю здатність бачити майбутнє – наче Кассандра"
– Пане Коппола, кажуть, що ви писали сценарій "Мегалополісу" понад 40 років…
– В цьому є доля правди, але не можна сказати, що саме писав.
Десь з кінця 1970-х я почав задумуватися – про що я зніматиму, коли стану значно старшим, у похилому віці? І почав збирати альбоми з вирізками про речі, що мене цікавили, – газетні статті, цитати з книг, політичні карикатури. Я думав, що вони покажуть мені, який мій справжній стиль. Тож я не намагався писати "Мегалополіс" протягом 40 років – це оці альбоми з вирізками збиралися протягом 40 років. І, аналізуючи їх, я дійшов висновку, що хочу зробити римський епос.
– Чому саме його?
– Бо римські епоси завжди були цікавими: там були гладіатори, там були змовники, там були безумці на кшталт Калігули чи Нерона. А потім я прочитав одну книгу, яка припускала, що Америка є Давнім Римом наших днів. І подумав, що ці історії можна перенести в сучасну Америку – і це спрацює.
Так я почав формувати грубе уявлення про те, якою могла б бути історія "Мегалополіса", але ще не знав, як її написати. Я маю гарну уяву, фантастичну пам'ять і здатність бачити майбутнє – наче Кассандра. Але у мене немає того, що є у деяких режисерів: здатності побачити весь фільм у своїй голові та просто записати його. Я думаю, що Стівен [Спілберг] має цей дар. Але не я.
Натомість я можу написати сценарій лише так, ніби збираюся переписати його сто разів. Ну і так, справді переписую і переписую.
– Ви згадали Кассандру – чи збувалися вже якісь ваші кінопередбачення?
– Сценарій фільму "Розмова" про приватного таємного прослуховувача я написав ще у 1960-х, коли люди навіть не знали, що існує таке явище, як таємне прослуховування. А за десять років стався Вотергейт [Вотергейтський скандал, пов'язаний із прослуховуванням конкурента Річарда Ніксона на виборах, тривав з 1972 по 1974 роки, а психологічний детектив "Розмова" вийшов 1974-го, потрапивши в тренд вотергейтської параної].
Стосовно "Мегалополісу" та концепції сучасної Америки як Давнього Риму багато хто казав: "Ну, навіщо комусь іти дивитися фільм про це?". Але це відбувається у нашому житті просто зараз.
"Мегаполіс" – це фільм про смерть і відродження республіки. І, думаю, можна сказати, що я відчуваю, що наша республіка близька до своєї агонії як ніколи раніше. Можливо, ще під час війни 1812 року [англо-американська війна 1812-1814 років] – тоді теж усе було на межі. Навіть Білий дім спалили.
– Але ваш фільм закінчується на оптимістичній ноті.
– Так. Він сповнений надії.
– Ви розпочали передпродакшен "Мегалополісу" ще у 2001 році. Зібрали акторів – Пола Ньюмана, Уму Турман, Роберта Де Ніро, Джеймса Гандольфіні, Ніколаса Кейджа, Леонардо ДіКапріо, Рассела Кроу, Еді Фалько, Кевіна Спейсі. Але проєкт тоді не відбувся. Що сталося?
– Сталося 9/11.
Я тут знімаю фільм про утопію, про світ, у якому людство досягає прориву, на який я так сподівався… А потім відбувається великий терористичний напад. Я не міг придумати, як це обіграти в сценарії. Тож я тоді зупинив цей проєкт.
"Як і кожен, хто жив під час Другої світової війни, я не хочу повторення"
– Зараз, коли "Мегалополіс" зрештою виходить у широкий прокат, лишається менше двох місяців до виборів у США, від яких весь світ не знає, чого очікувати. Багато хто – і ви зокрема – не вбачає нічого хорошого у можливій перемозі Дональда Трампа…
– Те, що відбувається зараз в Америці – у нашій республіці, у нашій демократії – це те саме, як Рим перетворився з республіки на імперію тисячі років тому. Наша політика привела нас до того, що ми зараз можемо втратити республіку.
– Один з героїв "Мегалополісу", банкір Гамільтон Красс III, загалом дуже нагадує Трампа. І на цю роль ви запросили оскарівського лауреата – і одного з найвідоміших "трампістів" Голлівуду – Джона Войта…
– Наш акторський склад представляє найрізноманітніші політичні ідеї. Чого я точно не хотів, так це щоб нас вважали якимось дидактичним голлівудським проєктом, який просто повчає глядачів. У фільмі грають люди, яких на певному етапі кар'єри "скасували" [Войт мав проблеми в Голлівуді через конфлікт з дочкою Анджеліною Джолі, актор Шайя ЛаБафф неодноразово звинувачувався в аб'юзі та насильстві]. Є люди, які є затятими консерваторами, а є ті, хто є надзвичайно політично прогресивними. Але ми всі працювали над одним фільмом разом. Я подумав, що так буде цікаво.
Але хочу додати: "Мегалополіс" – це не лише американська історія. Тенденції, подібні до тих, про які розповідає наш фільм, спостерігаються всюди. Люди на кшталт Дональда Трампа загалом зараз не при владі, але в світі спостерігається тенденція... зростає неофашистський поділ, який лякає.
Як і кожен, хто жив під час Другої світової війни і бачив ті жахи, я не хочу повторення цього. І я вважаю, що це і є завданням митців – висвітлювати те, що насправді відбувається в світі.
– На жаль, ми в Україні добре знаємо, що таке війна… Ще 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення Росії, ви прийшли на церемонію "Оскар" зі значком із американським та українським прапором, і завершили свою оскарівську промову словами Vivа Ukraine! – Живи Україно! Ми пам'ятаємо цей важливий жест підтримки й вдячні за нього. Але як ви оцінюєте ситуацію зараз?
– Певно, я не можу давати якихось оцінок. Але я можу сказати, що моє серце розривається від того, що відбувається в цій абсурдній реальності сьогоднішнього світу, і я не можу мовчати про це.
У своєму житті я зустрічався і з Путіним, і з Зеленським. І я знаю, про що говорю, коли кажу, що, якщо б було сказане одне слово – одне слово зі справжнім значенням "стоп" – війну було б зупинено. Різниця між НАТО і російськими силами в 25 разів більша [на користь НАТО]. І Путін не є божевільним, навіженим. Якби хтось сказав "стоп" – і справді мав це на увазі, – він би зупинився.
– А за яких обставин ви зустрічалися із Зеленським?
– У вересні 2021-го мені зателефонували і повідомили, що президент Зеленський разом зі своїм урядом перебуває у Вашингтоні з візитом до президента Байдена. І, звісно, всі вони люблять "Хрещеного батька". Тож ми організували обід для українського уряду в моєму виноробному господарстві Inglenook у Каліфорнії. Зеленський був досить сором'язливим, ви б тоді й не здогадалися, що він стане таким героєм.
"Хочу зробити ще один ризикований проєкт"
– До речі, про виноробні: ви профінансували виробництво "Мегалополісу" власним коштом – вклали $120 млн, отримані від продажу однієї зі своїх виноробень і кількох виноградників. Як ви пішли на такий значний фінансовий ризик?
– Мені абсолютно байдуже на фінанси. Це нічого для мене не означає. Ну і одна річ, коли б ці $120 млн були б всім, що я маю. Але це не так. Я багато чого залишив у спадок своїм дітям, і головне – це їхні знання й таланти. До того ж вони мають Inglenook, про який я згадував, і там немає жодних боргів. Тож я пішов на це з легким серцем.
– Зараз вам 85. Чи розглядаєте ви "Мегалополіс" як свій фінальний проєкт?
– Ні. У мене був дядько, брат мого батька, який помер майже у 103 роки. До самого кінця він мав ясний розум. Мій дядько писав опери, читав французькою Пруста, мав чудову пам'ять – ви могли поговорити з ним на будь-яку тему. Тож, я цілком можу дожити до 100 років або десь біля цього. Це означає, що я можу мати ще приблизно років двадцять продуктивного життя.
Зараз я працюю над двома потенційними проєктами. Один – це звичайний фільм, який я хотів би, щоб хтось профінансував і зняв в Англії, тому що у мене є багато спогадів, пов'язаних із дружиною в Англії [дружина режисера, режисерка-документалістка, письменниця та художниця Елінор Коппола померла цього квітня у віці 87 років].
Другий проєкт називається "Далеке бачення" (Distant Vision). Це історія трьох поколінь італо-американської родини – схожої до моєї, але вигаданої. І ця історія перетинається з історією винайдення й розвитку телебачення. Я профінансую цей фільм тим, що принесе "Мегаполіс". Я хочу зробити ще один ризикований проєкт.
