"Культура – це не про розвагу. Це про рівновагу": Сергій Жадан і Тіна Кароль про новий реліз "Ніч"
22 січня Тіна Кароль і Сергій Жадан представили спільну роботу – пісню "Ніч", присвячену коханню та війську. Колаборація, яку ще кілька років тому складно було уявити, стала частиною співпраці з бригадою "Хартія" та отримала візуальне продовження у кліпі, знятому в харківському метро.
Музичний оглядач УП. Культура Марк Гришай поговорив з Тіною і Сергієм про роботу над піснею, загострену чутливість суспільства, роль митців у війні, поїздки прифронтовими містами і повернення до культурної спадщини. Розмова відбулася у камерному київському кінотеатрі KINO42.
– Вітаю вас із виходом пісні. Ваш фіт здається досить несподіваним, уявити таке ще п'ять років тому було б важко.У цій співпраці ви об'єднуєте дві аудиторії, які нечасто перетинаються. Розкажіть, будь ласка, про вашу пісню.
Сергій Жадан: Я почну з того, що ваша думка про те, що п'ять років тому це було неможливо, з одного боку справедлива. З іншого боку, це погано, що це було неможливо. Погано, що в нас було розділення артистів на тих, які умовно співають популярну музику, і тих, які співають непопулярну.
Як виявилося, в нас один український простір і одна авдиторія. Ділити її не дуже розумно і не дуже конструктивно. Українці для себе зараз перевідкривають свою культуру, відкривають для себе і естраду, і рок-музику, і джаз, все це переосмислюють.
Тому те, що наша співпраця була неможливо, це не дуже здорова ситуація.
Зараз виросло нове покоління, діти, підлітки, які слухають усе: і популярну музику, і, скажімо, альтернативну. Для них усе це цікаво.
Безперечно, у Тіни є своя авдиторія, вона велика, і ця авдиторія її дуже любить. Але сказати, що ці люди, наприклад, не слухають нас, – мабуть, не зовсім правильно. Я стежу за реакцією і на наш виступ 29 грудняна фестивалі Хартія Фест.
Мені здається, що та культурна парадигма, яка існувала до 2022 року, більше не працює.
Тіна Кароль: Я додам, що в нас від самого початку не було стратегічної мети сподобатися ширшій аудиторії. Це був поклик створити щось разом. Мені цікава поезія, музика, а тут з'явився дуже глибинний текст. Такого мені сьогодні справді бракує. Я автор своїх пісень, я пишу сама, але автор не може постійно генерувати треки один за одним. Можливо, я навіть очікувала на такий текст, який підштовхне мене до нового натхнення.
Спершу ми не думали про те, щоб підсилити один одного чи навіть Хартію. Ми зустрілися, тому що це був творчий поклик. І я вірю саме в таку співпрацю, інакше це було б нещиро.
Сергій Жадан: Штучно воно буде сприйматися, а авдиторія це одразу відчує. Тому в цій історії не варто шукати якогось шоу-бізнесового підтексту.
Тіна Кароль: Так, ми зустрілися на Хартія Фест. Я тоді виступала з ансамблем Національної гвардії, маленька відсилка до часу, коли співала з ансамблем ЗСУ. Це вразило Сергія. Він підійшов і сказав: "Давай зробимо трек". Я відповіла: "Давай я тобі запропоную, і ти мені запропонуй". Це був кінець літа. І ми почали шукати пісню. На першу пропозицію Сергія я сказала "ні". На другу пропозицію від мене він сказав "ні". І лише на третій пісні ми зійшлися. Я просто закохалася в цей вірш, у цей текст. Ну і в мелодію, звісно, теж. Але насамперед, у те, куди цей текст веде, у той напрямок, який він відкриває. Мені це дуже відгукнулося.
Сергій Жадан: Ми робили цю пісню разом із нашим гітаристом Женею Турчиновим. Думаючи про формат, ми хотіли, щоб це все-таки була наша "собача" пісня, щоб вона не вибивалася з нашого звучання і щоб це не виглядало як підлаштування. Водночас ми добре розуміли, що в Тіни є свій голос, свій тембр, своя інтонація, яка впізнається дуже багатьма людьми. Нам хотілося, щоб усе це реалізувалося, щоб усім було комфортно. Тому пісня одразу робилася з розумінням того, як вона буде виконуватися.
Першу версію ми зробили досить швидко. Нам із Женею вона дуже подобалася. Здавалося, що це несподівано, що це круто, там була така мелодійна "приключка". Ми відправили пісню Тіні, а вона сказала: "Це хороша пісня, але вона засолодка". І я одразу зрозумів: ми не зовсім влучили. Не потрапили в той баланс, який був потрібен.
Тіна Кароль: Ну, не те, що б я прискіплива, але…
Сергй Жадан: Це була хороша прискіпливість, я згоден. Насправді дуже правильна.
Тіна Кароль: У таких випадках не хочеться робити щось просто для того, щоб це підхопив TikTok. Хочеться, щоб пісня проходила крізь віки. Ми сьогодні, як музиканти, існуємо в площині, де є творчість, яку не потрібно пояснювати. А є площина комерції, TikTok і короткі музичні фрагменти, які пропонують інший рівень сприйняття. І ми постійно балансуємо між цими двома станами.
Ми реально перебуваємо на такому стику, і це виклик для всіх музикантів, для думаючих людей, для інтелектуалів загалом. Сьогодні розумний пост часто набирає менше лайків, ніж дурниця. Тобто і в музиці, і загалом в освіті ми маємо серйозний надлом. Саме тому хотілося цю пісню зробити не в погоні за трендами, а в пошуку сили музики і слів.
– Вийшла не лише пісня, але й кліп, знятий в харківському метро. Чому вирішили відзняти відео саме там?
Сергій Жадан: Кліп робила команда корпусу Хартія.
Тіна Кароль: Ну зачекай. Це не просто команда. Річ у тім, що усі, хто працював над кліпом: гафери, режисери, монтажери, освітлювачі, фотографи, – це люди, які служать в Хартії.
Сергій Жадан: Це наші військовослужбовці.
Тіна Кароль: Це військовослужбовці, але за фахом вони творчі люди. І це не був якийсь окремо замовлений продакшн.
Сергій Жадан: Вийшла дуже харківська історія. У нас від самого початку була ідея знімати саме в Харкові, адже пісня там народилася і записувалася. Думали, які візуальні образи міста є впізнаваними: Держпром, центральна площа, ще кілька знакових місць. З одного боку, вони справді працюють самі на себе, але з іншого – багато з них уже не раз знімали. Варіант знімати просто в студії теж був, але він здався нам не надто цікавим. І тоді ми згадали про харківський метрополітен, який є одним із символів міста. Попри те, що він ніби невидимий, підземний, але для Харкова він дуже багато важить. На початку повномасштабної війни там ховалися тисячі харків'ян. І метрополітен не припиняв роботу жодного дня. Дуже сильні люди там працювали і продовжують працювати.
Я пам'ятаю, що позаминулого року ми навіть робили там концерт на станції "Перемога" з музикантом Юрієм Гуржи. Це була величезна авдиторія, і станція була повністю заповнена людьми. Для мене це багато про що говорить. Харків'яни багато часу проводять під землею, але водночас ці підземелля з'єднують різні райони міста. Це такий паралельний Харків. Саме тому ми й вирішили знімати кліп там.
Люди, які там працюють, допомагали нам, були залучені до процесу.
Тіна Кароль: Працівники залишилися на нічну зміну. Вони ганяли для нас потяги, щоб ті курсували. Я ніколи не думала, що буду вночі їхати в порожньому вагоні в Харкові. Це було дуже сильне відчуття.
Сергій Жадан: Я сьогодні навіть прочитав один коментар про те, що заради зйомок нібито зупиняли роботу метро. Це неправда. Ми знімали після одинадцятої вечора, коли метрополітен уже не працює, тож ми нікому не заважали. Користуючись нагодою, хочу подякувати Харківському метрополітену за цю відкритість і сердечність.
– Ви дуже доречно згадали цей коментар, можливо, напівжартівливий, але показовий. Ми зараз наближаємося до четвертої річниці повномасштабного вторгнення і до дванадцятої річниці великої війни загалом.
Відчувається суспільна втома, напруженість, наелектризованість. Люди відчувають потребу в емоційній розрядці, і дуже часто це відбувається саме в соцмережах. Можна навіть згадати нещодавну історію з піснею про світло, який запостила Тіна.
Як сьогодні артистам і митцям говорити з аудиторією, доносити свої ідеї й сенси так, щоб не потрапляти в пастку емоційних тригерів? Які інструменти ви для себе обираєте в цій ситуації?
Тіна Кароль: Від цього ніяк не вбережешся. Мені здається, про це не варто думати. Ти так само проживаєш складне життя в Україні, так само стикаєшся з усіма викликами. Звісно, існують певні межі, норми адекватності, але водночас завжди знайдеться хтось, хто притягне такі сенси, яких навіть не було. Єдина порада – це консолідоване суспільство і постійне спілкування з людьми. Але це питання вже не тільки до митців, а значною мірою до інформаційної політики.
Ситуація з піснею про світло була дуже проста: у студії вимкнули світло, в мене згорів файл із піснею. Я дістала стару пісню одного автора, яку він виклав ще у 2022 році на YouTube, прибрала його фонограму й заспівала її своїм голосом. Для мене це було і підтримкою себе, і реакцією на обставини. "Окей, світла немає, нічого не працює, але лишаємося ми самі". У цьому був і меседж самопідтримки, і реакція на ситуацію довкола. І ти це бачив на власні очі (звертається до Сергія), навіть тоді, коли ми грілися в щитовій.
Сергій Жадан: До речі, важливо уточнити: всі ці закиди про те, що Тіна це знімала у себе в теплій квартирі, – це неправда. Це знімалося в холодному харківському метро серед ночі.
Тіна Кароль: Там перемерзли страшно.
Сергій Жадан: Там була одна кімнатка, де були обігрівачі, в якій ми грілися. Там Тіна це записала.
Тіна Кароль: І це відео рознесли. І ще одна важлива річ про консолідацію суспільства: ми прекрасно знаємо, як відбулась ця атака у соцмережах і хто її ініціював. Пізніше я це обов'язково розкажу, тому що ми це розслідуємо зараз.
– Тобто ви маєте на увазі, що реакція в соцмережах на відео про світло – це була була цілеспрямована атака?
Тіна Кароль: Безумовно. Бо не може з'являтися 400 коментарів на годину під відео.
– Ви могли б детальніше розповісти про розслідування і атаку?
Тіна Кароль: Ми окремо опублікуємо це, але до цієї історії я обов'язково повернуся. Ланцюжок подій виявився дуже показовим: на цю тему почали з'являтися матеріали навіть у Росії. Фактично йдеться про спроби запускати внутрішні конфлікти всередині країни. Це частина гібридної війни. Сьогодні в нас забирають базові, побутові речі: тепло, світло, відчуття безпеки. Люди перебувають на піку емоційної напруги, і в цей момент їх намагаються зіштовхувати між собою. Серед коментарів дуже чітко простежувалася замовна лінія: що це нібито "пісня від влади", що це "пісня на дурня", мовляв, "влада нічого не зробила, але пісеньку вам дали", щоб відволікти увагу. І це теж елемент тієї самої гібридної атаки.
Сергій Жадан: [Наразі стан такий, ніби] не може бути жодного позитиву. Якщо ти щось говориш в цій ситуації позитивне, чи заперечуєш, що все дуже погано, значить ти працюєш на владу.
Тіна Кароль: Записуючи це відео-вибачення, ми консолідували думаючу Україну, суспільство. Сталася зворотня ситуація. Була максимальна підтримка. Люди питали: "а за що вона взагалі вибачається?" Я була готова це зробити з легкістю, просто щоб зупинити цю навалу. Для мене це було важливо. Це як писали: "в Слов'янську не посміхатися біля стели". А я думаю – навпаки. Військові чекають, щоб ти прийшов і приніс життя. Важливо, щоб у цій зустрічі було життя, щоб це був вирій крутих емоцій, щось живе. Бо небезпека поруч щохвилини, щогодини. Тому я сприймаю подібні коментарі нормально.
Як себе вберегти? Я не знаю. Але я завжди була і залишаюся патріотичною людиною. Я поставила національні інтереси вище за власні ще у 2014 році, хоча могла б мислити інакше, як деякі колеги, але не зробила цього. Для мене важливо, щоб люди не спрямовували цю агресію одне на одного. Я вважаю, що сьогодні надзвичайно важливо консолідувати Україну. У нас більше немає одного-єдиного інструменту, як колись телебачення. Є дуже багато соціальних мереж, у яких суспільство легко розсіюється й розбурхується. Мені дуже шкода це бачити, і я дуже хочу, щоб ми чули здоровий голос, щоб не губили одне одного, а трималися справді міцно. Бо нас завжди руйнували саме внутрішні конфлікти. Це те, що розвалювало імперії.
Сергій Жадан: І Козацьку державу. Я бачив, як Тіна через це переймалася, і я розумію, чому. Можливо, ми реагуємо на такі речі трохи більш цинічно. Бо, чесно кажучи, було дуже видно, що це заказуха, що це штучно зініційована історія.
Але ми живемо в такому світі, де будь-яка твоя активність може стати і приводом для захвату, і причиною для атаки.
Рецепту захисту немає. Лише бажання працювати далі. Якщо ти знаєш, для чого це робиш, якщо розумієш, чого хочеш, це не ранить так сильно. Я бачив кілька коментарів на кшталт: "Поїхали піаритися". Чого піаритися?
Тіна Кароль: Якщо це ми реально класну, добру справу зробили. На Куп'янський напрям поїхали.
Сергій Жадан: Якщо в тебе нечисте сумління і ти робиш щось для піару, і хтось тебе на цьому ловить, ну очевидно ти тоді переймаєшся.
Тіна Кароль: Робіть свою справу щиро.
– Ви згадали про поїздку до Слов'янська. Як ви сьогодні бачите роль митця під час війни? Очевидно, що і 2014-ий, і 2022 рік багато що змінили, зокрема в культурному середовищі. Чи відчуваєте ви спільну пісню як частину ширшої ролі артиста в сучасній Україні?
Сергій Жадан: У людей є великий запит на культуру. Її, звісно, можна знецінювати, применшувати, дискредитувати, як дехто у нас і робить, повторюючи, що "не на часі", що "культурний фронт" – це щось образливе або принизливе. Зрозуміло, що в нас є один справжній фронт – військовий. Але культура – це не про дозвілля. Це не про розвагу. Це про рівновагу. Про те, що нас тримає, що нас наповнює, що дає силу. Про те, що допомагає вистояти.
Тому можна скільки завгодно іронізувати над діячами культури, які намагаються працювати з військом. Але в бригадах, у підрозділах постійно думають про емоційний стан бійців, і культура тут відіграє важливу роль. У "Хартії", наприклад, культурою займаються системно: до нас постійно хтось приїздить, філософи, актори, художники, музиканти, спортсмени, тому що ми бачимо, наскільки це важливо для бійців. Вони спілкуються з цікавими людьми, відчувають, що про них не забувають. У військових є свій запит. І дуже важливо не ставитися до них так, ніби їх просто загнали в окопи й позбавили будь-якого іншого життя. Вони залишаються собою, залишаються особистостями. У них є свій культурний запит, свій культурний бекґраунд: щось вони слухали раніше, щось їм близьке й важливе досі.
Вони ще вчора були цивільними, і ми не маємо права цього не помічати. Якщо ти приїжджаєш до бійців, і вони бачать, що ти приїхав щиро не заради галочки, не щоб "читати лекції" згори і не щоб заробити собі якісь бали, тоді вони відкриваються. Ми багато їздили, виступали й бачили, наскільки це для них важливо.
Ми були, зокрема, на кількох стабілізаційних пунктах наших харківських підрозділів. Там лікарі сидять цілими днями на чергуваннях, чекають, чи привезуть поранених. А тут ти просто сидиш поруч, п'єш із ними чай. І це вже не про те, що зірка спустилася в підвал. Це була звичайна, людська, дружня розмова.
У Слов'янську так само було. Ми просто спілкувалися, говорили – і, насправді, більше слухали. Їм було важливо виговоритися. Я пам'ятаю командира бригади, який розповідав про свою доктрину: як він бачить рух уперед, що думає про світ, культуру. Це була дуже відкрита, дружня розмова. І жодного піару в цьому не було.
Тіна Кароль: Кожен знаходить рівновагу в різному: хтось у музиці, хтось у мистецтві, у літературі. Комусь ближчі одні постаті, комусь – інші, особливо якщо говорити про різні покоління. Але це все про баланс. Він має бути, він повинен існувати.
І якщо, наприклад, до мене звернулися б із проханням писати більше пісень про військові будні, я б із задоволенням це робила. Так, це певною мірою замовлення, але воно народжується з реальної потреби часу.
– Тіно, ви їздили у Слов'янськ також у зв'язку з роботою над другим сезоном "Дім звукозапису". Чому саме це місто стало точкою уваги для проєкту і як воно вплинуло на новий сезон?
Тіна Кароль: Мова йде про пісню "Дивлюсь я на небо та думку гадаю", написану Михайлом Петренко. Ми поїхали разом з Сергієм, щоб приїхати до бібліотеки й познайомитися з дівчатами, які працюють в українській бібліотеці у Слов'янську. І Сергій є лауреатом премії імені Михайла Петренка.
Сергій Жадан: Це, знаєте, така слов'янсько-харківська історія. Петренко народився у Слов'янську, там жив і виростав, а навчався в Харківському університеті й далі жив у Харкові. Це ще один зв'язок пісні з Харковом і зі Слов'янськом.
Тіна Кароль: Сергій став провідником цієї історії. Для "Дому звукозапису" це передусім відтворення пісень, які з різних причин були несправедливо забуті. Ми пишаємося тим, що зробили цей крок, бо це небезпечна поїздка. Але заради мистецтва ми на це йдемо.
Сергій Жадан: Бібліотекарки були дуже раді. Бо зараз у Слов'янську, на жаль, майже немає літературного життя. Ми з 2022 року постійно туди їздили, робили фестивалі, вечори, різні події. Їм цього справді бракує. Читачі туди ходять: і старші, і молодші, люди беруть книжки, бібліотека працює. Але великих, публічних культурних акцій там давно не було. Вони зараз цього позбавлені. І вони за цим дуже скучили. Тому Тіну там були щиро раді бачити. І так само раді були говорити про свого Петренка, бо це для них справді щось дуже важливе, своє, близьке.
Це великий біль бібліотек Донеччини й Луганщини. Наша команда багато працювала з ними ще до 2022 року – ми підтримували бібліотеки у Дружківці, Костянтинівці, Краматорську, Слов'янську, Авдіївці, Маріуполі. Сьогодні багато з них зруйновані. Десь працівниці були змушені виїхати, десь бібліотеки перебувають у підвішеному стані, бо фактично опинилися на лінії фронту. Тому дуже хочеться підтримати цих людей. Це неймовірні ентузіастки. Зазвичай жінки, які працюють у бібліотеках, люблять свої книжки, свої простори. Для міст і громад ці бібліотеки часто були й залишаються центрами освіти, культури, спільноти.
– Якщо не секрет, то хто буде першим гостем сезону і виконувати пісню на вірші Петренка?
Тіна Кароль: Не можу розкривати імені, але це непрофесійний співак і це буде декламація.
Сергій Жадан: А ви знаєте, хто був найвідомішим виконавцем цих пісень? Анатолій Солов'яненко, донеччанин. І це теж історія про наш український Донбас, про наш український Схід, який у нас фактично намагалися відібрати.
Сьогодні в Донецьку біля оперного театру стоїть пам'ятник Солов'яненку, і я не знаю, як до нього зараз ставляться донеччани. Але Солов'яненко це людина, яка фактично підняла український фольклор на неймовірно високий рівень оперного співу.
Тіна Кароль: Коли Солов'яненко почав співати народні пісні, зокрема "Дивлюся я на небо, думку гадаю", авторська пісня фактично стала народною. Так само і з "Ніч яка місячна": саме в його виконанні вона перетворилася на класичний твір. Це і є феномен авторського виконання, коли пісня має автора, але стає народною, бо звучить так, ніби написана самими людьми.
Для мене це дуже важливо, і багато з цього ми будемо розкривати у другому сезоні "Дому звукозапису". Я взагалі починала цей проєкт як певний авантюризм, просто з думкою: "А давайте це зробимо".
Так само було й з відновленням колядок. У 2018–2019 роках мені крутили пальцем біля скроні й казали: "Нащо воно тобі треба?". Але час показав, що це було потрібно.
Це не про комерцію. Є речі, які мені справді цікаві. І для мене це культурна спадщина. Бо поки живі традиції, жива країна. Я вірю в цей зв'язок. Саме тому музика й дає нам відчуття рівноваги.
– Тіно, нещодавно ви перевипустили пісню "Шиншила" україською мовою. З одного боку, багато людей свідомо відмовляються від російськомовного контенту, але з іншого – в них залишаються теплі, особисті спогади з нульових і десятих років, пов'язані з вашими піснями. Що для вас означає повернення цієї пісні сьогодні?
Тіна Кароль: Після початку повномасштабного вторгнення я дозволила переспівати усі свої пісні, які раніше звучали російською, українською мовою. Багато з них стали популярними на радіо і допомогли молодим артистам стати впізнаваними. Один із таких прикладів, SHUMEI, дуже яскравий представник нового покоління.
Я сама не стала перекладати ці пісні, бо, якщо чесно, мені складно писати їх по-новому, інакше. Тому я шукала авторів, які могли б це зробити. І це була доля: мене познайомили з авторкою, яка переклала лірику.
Я вирішила зібрати ці переклади в альбом, який складається з 33 пісень. Тринадцять з них – це саме переклади старих пісень. Це будуть всі гіти за мою карʼєру.
– Коли має вийти альбом?
Тіна Кароль: 20 березня. "Шиншила" до речі показала, що легкий формат теж може працювати.
Сергій Жадан: Вона звучить так, ніби і не було версії російською мовою.
– До речі, раніше Кажанна переспівувала "Шиншилу".
Тіна Кароль: Для себе я вирішила, що напишу інші гіти украінською. І тільки зараз ми вирішили: окей, перекладаємо. Чому? Бо я хочу, щоб люди слухали українське і не поверталися до російської ностальгії. Щоб ця пам'ять, ці емоції спрацьовували українською мовою. Не тому, що в мене бракує нових пісень, вони є. А тому, що я хочу, аби навіть ностальгія звучала українською.
– Сергію, є таке журналістське кліше – питати наприкінці про плани. Я натомість маю питання від моїх друзів-студентів фіолології в Києво-Могилянській академії. Минуло 9 років, як був виданий Інтернат, останній ваш роман. Чи відчуваєте, що час писати новий?
Сергій Жадан: У мене є ідея нового роману. Я почав писати і відклав. Все-таки роман потребує рівноваги. Коли ти служиш, хоч і не на бойовій посаді, все одно це забирає майже весь час.
Я дуже сподіваюся, що цього року вийде книжка віршів, книжка перекладів і ще одна дуже цікава книжка. Про неї я поки не хочу говорити. Думаю, це буде велика несподіванка.
– Це проза чи поезія?
Сергій Жадан: Це проза, але не зовсім проза. Це книжка, але це те, чого я ще не писав. І ще в мене є велике бажання, зібрати найцікавіші розмови, які ми записували на Радіо Хартія, і зробити з них книжку. Хочеться зафіксувати ці голоси, бо там справді є унікальні речі. Мені здається, що, крім того, щоб це можна було почути чи побачити онлайн, важливо, аби ці розмови існували й на папері.
– Тіно, крім альбому, чого нам ще очікувати від вас найближчим часом?
Тіна Кароль: Буде тур під цей альбом – тригодинне шоу. Так що запасайтесь попкорном.
Зараз готую до здачі альбом і чекаю, щоб наша нова пісня залишила відгук у серцях і залишилась там. Як на мене, вона того вартує. Я дуже скучила за змістовними композиціями.
Це складно – писати під час війни музику про любов, але по-справжньому обʼємну. Бо були пісні про перемогу, були пісні про війну, про втрати. Є короткі тік-токові фрагменти. Фактично з цього зараз складається музичний простір. А ось любовної лірики, не прив'язаної до втрат, а, навпаки, до натхнення, не вистачає.
Сергій Жадан: Щось про світло і про надії. Нам страшенно бракує цього в культурі.
Ми всі живемо в постійних емоційних гойдалках, і це нас сковує в роботі. Це позначаєтсья і в музиці, і в літературі.
