Бріджит Джонс стирає межі. Як легкий ромком став культовим фільмом-маніфестом
Напередодні Дня закоханих у кінотеатрах стартує прем’єра комедії "Бріджит Джонс закохана у хлопця". Це четвертий фільм про життя невгамовної англійки, яка шукає кохання, себе, пару та знаходить пригоди, а часто й неприємності.
На перший погляд це легке і необтяжливе кіно на один раз, але насправді воно відкриває скриньку Пандори тривог, страхів та хвилювань, які так чи інакше турбують кожну і допомагає навчитися долати їх з гумором.
"Українська Правда. Культура" занурюється в історію створення персонажу Бріджит Джонс та пояснює, як вона пов’язана з класичною англійською літературою, та чому покоління Z знаходить своє відображення у героїні з покоління Х і у фільмі, який вийшов понад 20 років тому.
Як все починалося
Історія Бріджит Джонс почалася з ідеї дати слово у медіа молодій самотній жінці. Колонку від імені такої пані вирішили створити у британській газеті The Independent у 1995 році. Автор ідеї Чарлі Лідбітер подумав, що колонка зможе охопити ту сіру область "непослідовності та еклектики, яка характеризує багатьох молодих жінок" і запропонував зробити це журналістці Гелен Філдінг. Аби не вести колонку від свого імені, уникнути зайвої відвертості та дистанціюватися від героїні, вона вигадала Бріджит Джонс.
Далі – ви знаєте. Бріджит – 30, вона працює в медіа і відчайдушно намагається стати кращою версією себе. Дівчина прагне менше їсти, менше палити і пити, більше займатися спортом та не заводити токсичних стосунків. Словом, все те, що тепер ми звемо стандартним набором новорічних обіцянок.
Колонка була успішною й вже у 1996 році переросла в книгу. Хоча відгуки мала схвальні, однак бестселлером стала лише після після повторного виходу у м’якій палітурці у 1997. Авторка чесно пише про тривоги, сумніви, нав’язливі думки, які, здається, в якийсь момент життя з’являються нізвідки чи не у кожної жінки.
"Дві порожні пляшки з-під шампанського на каміні..." - ось якою побачив британський Vogue "маму" Бріджит Джонс, Гелен Філдінг.
Одразу попередимо в’їдливі коментарі "білих пальт": Гелен Філдінг не "ображена долею" дурненька жінка, яка від нудьги написала романтичну книгу. Авторка працювала у ВВС над темами біженців, гуманітарної катастрофи в Африці та брала участь у створенні документального фільму про громадянську війну в Південному Судані. Цей її досвід ліг у основу її першої книги "Причина успіху" – яка, однак, погано продавалася.
У інтерв’ю Vogue у 1998 році вже після виходу та успіху книги "Щоденник Бріджит Джонс" Гелен Філдінг казала таке:
Скажу дещо про "Бріджит": ця книга допомогла мені зрозуміти, що я не більша параноїчка, аніж інші. Так багато жінок казали мені "я теж так думаю"! І от саме Бріджит виносить нагора все замовчуване: хвилювання, що ти ніколи не вийдеш заміж, що помреш покинутою, забутою і твій труп погризуть собаки. Я маю ті ж тривоги! Мені важко було говорити про це, доки світ не побачила та перша колонка. Навіть зараз мені не хочеться в цьому зізнаватися – а для Бріджит це нормально.Гелен Філдінг, авторка серії книг про Бріджит Джонс
Героїня книги не є прототипом авторки – вона радше уособлює страхи і тривоги Філдінг, стикається з ними в реальності та змушена їх героїчно долати. Однак, звісно, багато яскравих рис, якими наділена Бріджит, позичила їй "книжкова мама". У тому ж інтерв’ю вона розповідає, як з’явився жарт про спідницю, яка захворіла. Якось вона пішла на зустріч у міні-спідниці й накинула поверх шкіряне пальто. Доки вона дісталася домовленого місця, спідниця вже обкрутилася навколо талії. "Я беру зародок ідеї, а потім перебільшую її. Тож я подумала, що станеться, якщо Бріджит ось так піде кудись? Приблизно так це працює".
Авторка, як сама каже, "вкрала" сюжет для "Щоденника …" у своєї улюбленої книги "Гордість та Упередження", написаній 200 років тому. Адже колонки вже були, а фабула ще ні – а мала бути досить життєвою та правдивою. У Джейн Остін вона саме така – перевірена століттями. Однак, звинуватити Філдінг у плагіаті складно – якби не прізвище одного з головних героїв, нікому б і на думку не спало порівнювати класичний роман англійської літератури з комічною повістю про жінку, яка таки мріє вийти заміж.
Ще одна річ, яка одночасно віддаляє головну героїню колонки Філдінг і робить паралель з її архетипом з роману Джейн Остін беззаперечною – фінансова незалежність. Остін вважала головною вадою самотніх жінок (та головним аргументом на користь шлюбу) бідність. Натомість, у сучасному світі це більше не актуально – жінка здатна себе забезпечити, як, власне, це робить Бріджит Джонс. Вона живе окремо від батьків, має роботу і друзів, однак, страхи та тривоги її не покидають. Їй здається, що саме кохання здатне заповнити ту невловиму порожнечу, яка раз-по-раз зринає у житті.
Бріджит Джонс виходить на великі екрани
Екранізація книги, яку побачив світ 2001 році, дозволила глибше зануритися у світ героїні. Якщо у книзі ми бачимо світ очима жінки, то у фільмі вона залишається оповідачкою, але чоловічі образи розкриваються значно краще.
Ще до Бріджит, у 1995 році на ВВС вийшов шестисерійний серіал "Гордість та Упередження" з Дженніфер Елі та Коліном Фертом у головних ролях. Серіал став дуже популярним, обоє головних акторів за свою роботу отримали премії BAFTA. Тож не дивно, що ще одну роль містера Дарсі - вже з ХХІ століття, а не з ХІХ - запропонували зіграти тому ж Ферту. Він спершу відмовився, бо вважав роль дуже поверхневою.
Кажуть, саме екранізацією ВВС Гелен Філдінг надихалася, коли писала книгу. Тож Марка Дарсі у фільмі ми бачимо точно таким, яким його уявляла авторка.
У "Щоденнику Бріджит Джонс" справді характер Марка Дарсі не був детально виписаним – це ж щоденник головної героїні, звідки їй знати, який він насправді! Та потім Колін Ферт таки вирішив, йому є що дати головному герою. І, Боже, це справді так!
"Я почав був думати, що з цим персонажем у нас немає спільного шляху і відмовився. Як грати цього хлопця, який нічого не робить? Просто топчеться скрізь, хмуриться і виглядає зарозумілим. (...) Та зрештою, а що, як насправді він сексуальний, пристрасний і крутий – просто ніколи цього не показує, й оця беземоційність лише маска? Тож щоразу, коли я грав Марка Дарсі, я радився зі сценаристами – це той самий хлопець, я все правильно розумію", – згадував актор в інтерв’ю перед виходом уже третього фільму про буремне життя Бріджит Джонс.
Обличчям сучасної Елізабет Беннет стала американська акторка Рене Зеллвегер. Не дивно, що на цю роль обрали американку – поведінка, спосіб мислення та ексцентричність Джонс зовсім не відповідає стриманому образу англійців, але водночас вони такі необхідні для відображення внутрішніх конфліктів героїні.
Тандем Ферт та Зеллвегер виявився навдивовижу успішним: у парі їм вдалося продемонструвати і як може одна і та ж життєва ситуація виглядати у різні часи (у порівнянні з романом Джейн Остін), і контраст між сприйняттям суспільства самотнього чоловіка та самотньої жінки (сама сцена вечері Марка та Бріджит з парами одружених друзів чого варта!), і потребу у прийнятті, яка не залежить від статі, особливостей характеру чи становища у суспільстві.
В інтерв’ю The Guardians у 2001 році після виходу фільму Рене Зеллвегер дуже влучно зауважила, її героїня належить до останнього покоління, яке все ще намагається "вискочити" із застарілого сприйняття успіху суспільством – ніби-то жінка є наріжним каменем родини, і якщо чоловік не цікавиться нею з наміром одружитися, то щось у ній не так. Цей погляд (і тиск), який у фільмі вдало зіграли батьки та родичі Бріджит, часом і досі відчутний, але більше не є визначальним.
Попри це, "Щоденник…" та його фільми-продовження досі лишаються актуальними, бо порушують також інше визначальне для кожної особистості питання: що є щастям саме для неї, та як відрізнити свої бажання від нав’язаних суспільством.
Бріджит допомагає гумор: вона свідома того, як бачить себе – і це не дає їй бути жалюгідною в очах глядача; буває надміру самокритична – але завдяки жартівливій манері не перетворюється на поверхневу. (...) На перший погляд – так, ця історія про жінку, її щоденні виклики, сміх над речами, які, зрештою, взагалі не мають значення. Але якщо подивитися глибше, не має значення ані гендер, ані вік чи якісь культурні особливості – це пошук того, ким ви є, намагання з’ясувати більше про себе та зрозуміти, що робить вас щасливими в життіРене Зеллвегер, акторка, виконавиця ролі Бріджит Джонс
Перші фільми про Бріджит Джонс неочікувано отримали нову хвилю популярності у покоління Z. Про це казала сама Геллен Філлдінг на Челтнемському літературному фестивалі. Вона зауважила, що сучасні підлітки мають більше проблем, аніж їхні однолітки раніше, більш вразливі, але вже вміють висловлювати свої емоції. Попри те, що часи змінилися, тиск суспільства нікуди не втік – лише трансформувався та перейшов в мережу.
"Тепер для підлітків все в мільйон раз складніше, бо вони заходять в TikTok, бачать людей за фільтрами, цих нереальних людей, якими ніби-то й вони повинні бути і все ще хвилюються про свої тіла. А зрештою, ще є рух бодіпозитиву – і це ще один "рівень" тривоги, аби замислюватися, чи така ти, як треба", – цитує акторку книги ВВС.
Що далі
Якщо у перших фільмах головна героїня переважно боролася зі зайвою вагою (для ролі у першому та другому фільмах Зеллвегер навіть набирала по 10 кг, які після зйомок скидала), самотністю та шкідливими звичками, то вже у двох наступних фільмах (через більш, ніж десятиліття) головними "вітряками" у її житті стали вік та відсутність сексуального життя. Власне, це й відображає актуальні тривоги її покоління.
Попри гіперболізацію персонажа, у неї є чому повчитися. Хоча б тому, як відповідати і ставитися до уїдливих чи просто нетактовних коментарів про себе. Наприклад, у фільмі "Дитина Бріджит Джонс" коли гінекологиня (Емма Томпсон) зауважує, що Бріджит – старородка, та відповідає, що це зручно, бо можна одночасно отримувати і пенсію, і аліменти.
Філдінг разом із командою сценаристів та режисерів за допомогою персонажа ексцентричної англійки руйнують дуже живучий міф про "затухання" життя з віком. Бріджит на своєму прикладі демонструє – життя після 40-ка анітрохи не стає нуднішим і залежить лише від тебе. Сексу, чоловіків, дітей та пригод у ньому може бути стільки, скільки ти сама собі дозволиш. Недарма на сайті одного з кінотеатрів серед характеристик фільму "Бріджит Джонс закохана у хлопця" зустрічається "обнадійливе". Це кіно справді допомагає краще уявити своє життя, якщо страх постаріти намагається втиснутися у чергу щоденних тривог.
Що ще перетворює серію фільмів про Бріджит Джонс на щось глибше, аніж просто ромком – те, що кожен наступний епізод по суті є відповіддю, що ж стається після того, як принц і принцеса цілуються у фінальному кадрі. І розуміння цього приходить поступово – справжній щасливий кінець настане тоді, коли ти сам вирішуєш бути щасливою і перестаєш шукати щастя у інших людях.
Наостанок, якщо ви досі не вирішили, чи дивитись нову серію про ексцентричну англійку в кіно, але дочитали аж до кінця, гляньте про що думала авторка книги "Щоденник Бріджит Джонс" Гелена Філдінг перед виходом першого фільму – і трішечки більше, ніж до цього, повірте в себе:
"Те, що сталося з книгою, то якась магія, але не думаю, що зможу повторити таке диво знову. Я просто не знаю, що зробила, аби вона так добре продавалася. Тож бачите, таке буває – досягаєш успіху і все одно трясешся через те, що більше у тебе не вийде".
Людмила Панасюк, "УП.Культура"
